Справа № 8/230
15 липня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі судді-доповідача Голяшкіна О.В., суддів Заїки М.М., Шведа Е.Ю., перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.07.2008 року у справі № 8/230 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська торгівельна лінія» до Міністерства культури і туризму України про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, -
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.07.2008 року позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 (далі - Скаржник, ОСОБА_1 ) як особа, яка не брала участі у справі, однак вважає, що суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування наявності права на апеляційний розгляд судового рішення, скаржник посилається на ст.ст. 13, 293 КАС України та порушення його права в історико-культурній сфері як громадянина України.
Перевіривши апеляційну скаргу, Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20.06.2024 року залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. 295 КАС України. При цьому невідповідність наведеним положенням КАС України виявилася в тому, що скаржником пропущено встановлений ч. 1 ст. 295 КАС України процесуальний строк оскарження рішення суду першої інстанції, який складає тридцять днів.
Як вбачається за матеріалів справи, копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржником отримано 20.06.2024 року о 17:37 в електронному кабінеті, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 20.06.2024 року.
Так, на виконання вимог вказаної ухвали скаржником до суду направлено заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, яка обґрунтована неможливістю своєчасного подання апеляційної скарги з наступних причин. Скаржник вказує що він не був залучений як учасник зазначеної справи, оскільки вона не мала публічного розголосу, а здійснення моніторингу винесеного рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень по даній справі скаржником не можливо здійснити.
Надаючи оцінку викладеним у заяві доводам, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Як вбачається з матеріалів апеляційного оскарження, спірні правовідносини виникли між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська торгівельна лінія» та Міністерством культури і туризму України з приводу визнання недійсним рішення від 14.11.2002 року в частині встановлення меж території пам'ятки, охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту Пам'ятки архітектури національного значення башти № 5 Київської Фортеці (охор. № 867/26) по вул. Рибальській, 22; зобов'язання відповідача внести зміни до спірного рішення в частині встановлення меж території пам'ятки, охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту Пам'ятки архітектури національного значення башти № 5 Київської Фортеці (охор. № 867/26) по вул. Рибальській, 22 в південно-східному напрямку виключно до межі земельної ділянки загальною площею 2.1832 га за адресою: м. Київ, вул. Рибальська, 24/16, що належить ТОВ «Українська торгівельна лінія», відповідно до даних Державного земельного кадастру.
Отже коло правовідносин, які були спірними у даному позові не покладались на скаржника, а тим самим питання про його права, свободи чи інтереси судом у межах справи не вирішувалася.
Відтак, з огляду на відсутність в апеляційній скарзі жодних доводів щодо вирішення судом першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки скаржника, а також не встановлення судом апеляційної інстанції таких обставин, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Таким чином, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється в його володільця у момент порушення чи оспорення останнього.
Водночас, суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною, відтак, суд повинен встановити, серед іншого, в чому полягає порушення прав особи, яка подає апеляційну скаргу, оскаржуваним судовим рішенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Тобто, передумовою апеляційного оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі, є встановлення обставин, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки. При цьому, на відміну від ч. 1 ст. 5 КАС України, яка пов'язує право особи на звернення до адміністративного суду у тому числі із суб'єктивним критерієм, положення ч. 1 ст. 293 КАС України крізь призму юридичної визначеності та сталості судового рішення гарантують особі право на апеляційне оскарження виключно у випадку, якщо така особа була учасником справи або суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
На переконання суду апеляційної інстанції, рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яку не було залучено до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Разом з тим, як було встановлено раніше із змісту оскаржуваного судового рішення, цей спір виник між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська торгівельна лінія» та Міністерством культури і туризму України з приводу визнання недійсним рішення від 14.11.2002 року в частині встановлення меж території пам'ятки, охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту Пам'ятки архітектури національного значення башти № 5 Київської Фортеці (охор. № 867/26) по вул. Рибальській, 22, та не містять будь-якої оцінки чи згадки про скаржника.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що скаржником не доведено, яким саме чином оскаржуване судове рішення безпосередньо вплинуло на його права, свободи, інтереси чи обов'язки.
Крім того, як вбачається з інформації Єдиного державного реєстру судових рішень, оскаржуване рішення прийняте 09.07.2008 року та зареєстровано 16.02.2009 року, забезпечено надання загального доступу 17.02.2009 року. Скаржником ОСОБА_1 апеляційну скаргу на вказане рішення подано 17.06.2024 року.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08.02.2023 у справі № 717/314/22, зазначив, що, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Крім того, за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Надаючи оцінку посиланням скаржника на те, що останній не був залучений як учасник зазначеної справи, оскільки вона не мала публічного розголосу, а здійснення моніторингу винесеного рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень по даній справі скаржником не можливо здійснити, судова колегія вважає, що обставини щодо пропуску строку апеляційного оскарження, з урахуванням фактичних обставин положень закону та наявних документів, не свідчать про наявність поважних причин пропуску строку, у зв'язку з чим підстав для поновлення строку не вбачається.
Справа розглянута судом першої інстанції більше ніж 16 років тому, рішення у справі від 09.07.2008 року опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень та знаходиться у загальному доступі з 17.02.2009 року.
Скаржник в матеріалах апеляційного провадження вказує на те, що він є заінтересованою особою, доступ до Єдиного державного реєстру судових рішень та до порталу «Судова влада України» відносно інформації щодо стадії розгляду справ є вільним, тому скаржник мав можливість вжити заходи, щоб дізнатись про стан судового провадження.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження рішення суду від 09.07.2008 року. Інших доводів поважності причин пропуску строку скаржником не зазначено.
У контексті наведеного судом враховується, що відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (№ 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» № 11681/85).
У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Осман проти Сполученого Королівства» зазначено, що обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, «якщо воно не має правомірної мети і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою».
Поновлення встановленого процесуальним законом строку на подання апеляційної скарги здійснюється судом апеляційної інстанції у виняткових випадках і лише за наявності обставин об'єктивного та непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на апеляційне оскарження судового рішення.
Указану позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 26.05.2021 у справі
№ 160/7019/20.
У постанові від 19.05.2021 у справі №580/1225/20 Верховний Суд підкреслив, що особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту такої скарги, в тому числі процесуальних строків подачі апеляційної скарги.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеєр проти Бельгії»).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів скаржника щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.
Указана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.12.2021 у справі № 620/4510/20.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу скаржнику.
Керуючись ст. ст. 248, 299, 321, 325 КАС України, колегія суддів, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.07.2008 року у справі № 8/230 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська торгівельна лінія» до Міністерства культури і туризму України про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Повернути скаржнику апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач О.В. Голяшкін
Судді М.М. Заїка
Е.Ю. Швед