Справа № 580/2516/24 Суддя (судді) першої інстанції: Алла РУДЕНКО
15 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_2 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_3 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення з 07.04.2021 по 24.02.2024;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 07.04.2021 по 24.02.2024, виходячи з її грошового забезпечення за останні два місяці перед звільненням в сумі 95 174,64 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представником відповдіача було подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.04.2021 №71 виключена із списків частини і знята з усіх видів забезпечення з 07.04.2021.
Рішенням від 27.04.2023 у справі № 580/11477/21 Черкаський окружний адміністративний суд зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_3 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, шляхом визначення їх розміру виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_3 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 07.04.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, грошової компенсації за 98 днів невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2021 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків грошового забезпечення за 11 років, шляхом визначення їх розміру виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до довідки про нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.02.2020 по 07.04.2021 позивачу нараховано 63 262,01 грн (а. с. 11).
Згідно з довідкою від 09.03.2024 № 350/205/128/141 позивачу була виплачена індексація з грудня 2015 року по лютий 2018 року в сумі 85 362,84 грн (дата виплати 02.05.2022 і 30.05.2023); перерахунок грошового забезпечення з 29.01.2020 по 07.04.2021 в сумі 63 262,00 грн (дата виплати 23.02.2024) (а. с. 32).
На виконання рішення суду в справі № 580/11477/21 відповідач нарахував та виплатив позивачу 24.02.2024 належне грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 07.04.2021 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704, що не заперечується сторонами.
Представник позивача звернулася до відповідача із заявою від 27.02.2024, в якій у зв'язку із несвоєчасним розрахунком з позивачем при звільненні та виплаті належного грошового забезпечення на виконання рішення суду в справі № 580/11477/21 просила, зокрема, виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач листом від 06.03.2024 № 36/672 повідомив позивача та її представника, що оскільки рішення суду стосується спору про нарахування та виплату грошового забезпечення за період проходження військової служби, а не спору щодо отриманих сум при звільненні, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні.
Крім того, рішенням від 21.09.2023 у справі № 580/6134/23 Черкаський окружний адміністративний суд зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 , зокрема, нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 15.01.2023 до 15.07.2023 у сумі, пропорційній виплаченим із затримкою коштам індексації до загальної суми для належного повного розрахунку при її звільненні.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з виплатою позивачу належного грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 07.04.2021 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704, позивач звернулася з цим позовом до суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).
Зважаючи на те, що нормами спеціального законодавства, а саме, Законом України Про військовий обов'язок і військову службу, Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.04.2019 у справі №806/889/17.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов'язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Таким чином, середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Суд бере до уваги, що реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. При цьому під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця.
Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, стаття 116 КЗпП України викладена у новій редакції та передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, повідомити працівника про нараховані суми виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, також були внесені зміни до статті 117 КЗпП України.
Так, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності, а за змістом частини другої вказаної статті у разі спору про розміри належних звільненому працівнику сум розмір відшкодування за час затримки визначає суд.
Водночас середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Судом встановлено, що позивачка була виключена зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 07.04.2021. Недоотриману частину грошового забезпечення в сумі 50 925,91 грн (з урахуванням сплати податку з доходів фізичних осіб) позивачу перераховано на картковий рахунок 24.02.2024.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення від 21.09.2023 у справі № 580/6134/23, що набрало законної сили 21.12.2023, Черкаський окружний адміністративний суд зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 15.01.2023 до 15.07.2023 у сумі, пропорційній виплаченим із затримкою коштам індексації до загальної суми для належного повного розрахунку при її звільненні.
Отже, у зв'язку з несвоєчасним проведення розрахунку при звільненні рішенням від 21.09.2023 у справі № 580/6134/23 на відповідача покладено обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 15.01.2023 до 15.07.2023, тобто за шість місяців відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України.
Таким чином, питання виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні було вирішено у справі № 580/6134/23.
Суд звертає увагу, що стаття 117 КЗпП України не передбачає виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні окремо по кожній із виплат, які належать працівнику на день звільнення; право на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає у разі фактичного розрахунку щодо всіх виплат, які нараховані, або щодо яких існує спір про їх розмір.
Звернувшись до суду вперше з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач реалізувала надане їй право притягти відповідача до відповідальності на підставі ст. 117 КЗпП України, а середній заробіток за шість місяців вже було стягнуто.
Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач вже був притягнутий до відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, у зв'язку із чим відсутні підстави для повторного притягнення його до відповідальності.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належного грошового забезпечення, а тому позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06 травня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев
cуддя О.В.Епель
суддя В.В.Файдюк