Справа № 620/1334/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лариса ЖИТНЯК
15 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Мельничука В.П.,
Шведа Е.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області, Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про відмову в поновленні виплати раніше призначеної пенсії від 28.12.2023 №254150027883;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області поновити виплату раніше призначеної пенсії з 01.03.2014.
Позов обґрунтовано тим, що дії відповідача вважає незаконними та такими, що грубо порушують її контистуційне право на соціальний захист та належні соціальні виплати.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про відмову в поновленні виплати раніше призначеної пенсії від 28.12.2023 №254150027883.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.12.2023 про поновлення виплати раніше призначеної пенсії та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду. В решті позову відмовлено.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що призначення позивачу було здійснено з 08.02.2010 у Автономній Республіці Крим, втім дана територія на сьогоднішній день є тимчасово окупованою територією, зв'язок з якою відсутній.
При цьому, зазначає, що документи про те, що позивач як особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії та/або довідка-атестат про припинення виплати на території АРК позивачем не надавались, що вказує про безпідставність поновлення виплати пенсії.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що пенсійним фондом протиправно припинено виплату пенсії, враховуючи, що пенсійний стаж підтверджується відповідними записами у її трудовій книжці.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2010 році ОСОБА_1 було призначено пенсію, втім у 2014 році у зв'язку з анексією АР Крим Російською федерацією виплата пенсії припинилась.
Разом з тим, у 2015 році позивач змінила своє місце реєстрації та переїхала до міста Чернігова, де у період з 12.08.2015 по 30.08.2018 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , а з 31.08.2018 по 29.03.2022 за адресою АДРЕСА_2 , а з 06.10.2022 по теперішній час мешкає за останньою адресою реєстрації.
При цьому, 06.10.2022 позивачу була видана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
У подальшому, 22 грудня 2023 року позивач подала заяву до ГУ ПФУ в Чернігівській області про поновлення виплати пенсії, припинену з 01.03.2014.
Втім, 28.12.2023 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області №254150027883 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, з огляду на на пп. 9 п.2.1 постанови Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, а саме: до заяви про призначення пенсії за віком додається, зокрема, заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.
Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки оскаржуване рішення містить формальні підстави для відмови у поновленні виплати пенсії, тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про відмову в поновленні виплати раніше призначеної пенсії від 28.12.2023 №254150027883 є протиправним та підлягає скасуванню.
Як наслідок, належним способом захисту порушеного права є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області повторно розглянути заяву про поновлення раніше призначеної пенсії та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).
Частинами першою та третьою статті 4 цього Закону передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбаченихстаттею 12 цього Закону. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Підзаконні нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа №243/6391/17) дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З матеріалів справи вбачається, що 22 грудня 2023 року позивач подала заяву до ГУ ПФУ в Чернігівській області про поновлення виплати пенсії, припинену з 01.03.2014.
Втім, 28.12.2023 рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області №254150027883 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, з огляду на на пп. 9 п.2.1 постанови Правління ПФ України від 25.11.2005 №22-1, а саме: до заяви про призначення пенсії за віком додається, зокрема, заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.
У свою чергу, Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №805/402/18 та в постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 212/4165/17.
У відповідності до п.14-4 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування'громадяни України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримали громадянства Російської Федерації та не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, мають право на отримання виплат згідно з цимЗаконому порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №234 «Про затвердження порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг» (далі - Порядок №234) визначено механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від пенсійного фонду російської федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у російській федерації.
Водночас, відповідно до п.4 Порядку №234 територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Таким чином, при надходженні відповідної заяви про поновлення пенсії саме державний орган, відповідач у справі, зобов'язаний витребувати пенсійну справу шляхом звернення із запитом до органів російської федерації, а не перекладати цей обов'язок на громадянина, усвідомлюючи і достовірно знаючи, що в умовах воєнного стану це зробити неможливо.
Згідно пункту 3 Порядку №234, особи подають територіальному органу заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України.
Відповідно до пункту 4 Порядку №234, територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів російської федерації, зазначених в пункті 1 цього Порядку. Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
За правилами пункту 5 Поряду №234, порядок звернення осіб за призначенням, перерахунком, поновленням виплати пенсії особам, переведенням з одного виду пенсійна інший, наданням соціальних послуг, а також підтвердження факту неодержання пенсії та соціальних послуг від органів російської федерації, зазначених в пункті 1 цього Порядку, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Мінсоцполітики.
При цьому, порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У силу вимог підпункту 9 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для признання, перерахунку пенсій, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-2, до заяви про призначення пенсії за віком додається заява в довільній формі про відсутність громадянства держави окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м.Севастополя і не отримують пенсію від органів пенсійного забезпечення російської федерації).
Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення російської федерації.
Відповідно до пункту 2.8 Порядку №22-1, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється за документами, що є в пенсійній справі.
Згідно пункту 4.12 Порядку №22-1, при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем фактичного проживання пенсіонера.
Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається (електронна пенсійна справа передається) органу, що призначає пенсію, за новим місцем фактичного проживання.
Відповідно до підпункту 8 пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації).
Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.
Отже, подання заяви про відсутність громадянства держави-окупанта стосується осіб, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та саме на орган, що призначає пенсію, покладено обов'язок надсилання запиту до органів пенсійного забезпечення Російської Федерації щодо надання відомостей про те, чи особа перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії чи ні.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, станом на момент звернення до відповідача із заявою про поновлення пенсії, має постійне місце реєстрації на території міста Чернігова, проте не отримує жодних пенсійних виплат від Пенсійного фонду України.
У той же час, Головним управлінням Пенсійного фонду в Донецькій області при прийнятті рішення вказаних обставин враховано не було.
Відтак, пенсійний орган при розгляді заяви позивача дійшов помилкового висновку про необхідність останнім надання до пенсійного органу заяви в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта, так як позивач не проживає на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
Такі дії відповідача фактично призводять до необхідності повторно доводити наявність підстав для призначення пенсії, яка вже була призначена, поза як мова йде не про призначення пенсії, а про поновлення її виплати.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про відмову в поновленні виплати раніше призначеної пенсії від 28.12.2023 №254150027883 є протиправним та підлягає скасуванню, тому слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області повторно розглянути заяву про поновлення раніше призначеної пенсії та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді В.П. Мельничук
Е.Ю. Швед