Справа № 320/46910/23 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.
15 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Мельничука В.П.,
Шведа Е.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності, дій і зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України відносно нього стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 12.04.2021 по 18.06.2023 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошової індексації.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.
Зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 12.04.2021 по 18.06.2023 відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, але не більш як за шість місяців. В решті вимог позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судом рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що незгода позивача з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду, а здійснений здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу під час проходження військової служби із 01.01.2016 по 01.05.2019 позивачем не оскаржувався, тому відсутні правові підстави для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку за період з 12.04.2021 по 18.06.2023.
Крім того, позивач лише через 3 (три) роки після звільнення з військової служби звернувся з позовною заявою до сторін даного судового процесу (в адміністративній справі № 560/1216/22 та № 560/9623/22) з вимогою здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення, тому у даному випадку позивачем було порушено строк звернення до суду з вимогами щодо виплати йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України, та відповідно до наказу №69 від 12.04.2021 позивача було виключено з усіх видів грошового забезпечення.
У подальшому, 18.06.2023 на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 липня 2022 року по справі №640/2320/22 у розмірі 82 800,07 грн у зв'язку з невиплатою індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01.05.2019 року.
Вважаючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у момент звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки 18.06.2023 відповідач здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення за рішенням суду у розмірі 82800,07 грн., тобто з порушенням строку, визначеного у статті 116 КЗпП України, тому відповідач повинен нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 12.04.2021, але не більше ніж за 6 місяців.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У силу вимог частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Тобто, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.
Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
У даному випадку, непроведення з вини роботодавця виплати грошового забезпечення у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У той же час, пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу у Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України, та відповідно до наказу №69 від 12.04.2021 позивача було виключено з усіх видів грошового забезпечення.
При цьому, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2022 року у справі №640/2320/22, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 березня 2023 року, зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.05.2019, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та березень 2018 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
У той же час, вирішуючи даний спір, судом попередньої інстанції не було враховано, що під час проходження служби ОСОБА_1 розрахунок та виплата належних йому сум індексації за період з 01.01.2016 по 01.05.2019 не оскаржувались, враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг.
У спірних правовідносинах позивач, будучи обізнаний про не виплату йому індексації ще за 2016-2019 роки, не ініціював будь-яких запитів до роботодавця чи до суду з відповідним позовом до моменту його звільнення зі служби у квітні 2021 року з метою виплати йому відповідних сум коштів.
Втім, з позовом до суду про стягнення індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.05.2019 ОСОБА_1 звернувся лише у січні 2022 року, за наслідками розгляду якого було прийнято відповідне рішення у справі №640/2320/22.
За наведених обставин випливає, що позивач був звільнений з військової служби ще у квітні 2021 року, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум.
Разом з тим, незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №825/742/16.
У даному випадку, спір між сторонами щодо виплати середнього грошового забезпечення виник не з підстав затримки остаточного розрахунку при звільненні, а за обставин перерахунку індексації грошового забезпечення у належному розмірі, яке він отримував під час проходження військової служби задовго до його звільнення.
Таким чином, оскільки у цій справі спір про належні позивачу суми, не виплачені ще у 2016-2019 роках, виник більш ніж через 9 місяців після звільнення у квітні 2021 року, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду рішення суду.
У силу вимог частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини другої статті 317 КАС України підставами для, зокрема, зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності, дій і зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді В.П. Мельничук
Е.Ю. Швед