15 липня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/16517/23
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, в якому просить:
визнати протиправними та скасувати:
1) вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12072-17 від 07.11.2018 на суму 15819 54 грн.
2) вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12072-17 від 16.05.2019 на суму 21030,90 грн;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі судові витрати, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона припинила підприємницьку діяльність за власним рішенням, крім того, вона тривалий час була офіційно працевлаштована, зокрема, в період з травня 2011 року по серпень 2021 року, тому із її заробітної плати, як найманого працівника, роботодавець сплачував до бюджету страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Вказує, що відповідачем порушено строк обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, а також, що контролюючим органом вимога про сплату боргу на адресу позивача не направлялася тривалий час, що призвело до значного зростання боргу.
Ухвалою судді Поліщук Л.О. від 16.11.2023 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суд у від 16.11.2023 заяву представника позивача Веремій Т.М. в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 620/16517/23 задоволено повністю. Забезпечено позов у адміністративній справі № 620/16517/23 шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № ф-12072/17, винесеної Головним управлінням ДПС у Чернігівській області, у виконавчому провадженні № 67499161, відкритому головним державним виконавцем Новозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Ткачем Сергієм Геннадійовичем, до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
12.04.2024 на підставі розпорядження керівника апарату суду №237, відповідно до пункту 1 рішення зборів суддів Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 № 1, призначено повторний автоматизований розподіл даної справи у зв'язку із відпусткою судді Поліщук Л.О. для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана для розгляду судді Тихоненко О.М.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.05.2024 прийнято справу до провадження .
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач з 21.04.2005 по 17.10.2023 була підприємцем на загальній системі оподаткування, тому відповідно до Закону України № 2464 повинна сплачувати єдиний внесок, що у свою чергу не зробила. За таких обставин за позивачем виникла заборгованість, у зв'язку з чим, відповідачем сформовані оскаржувані вимоги. Вважає, що у спірних правовідносинах діяв на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством України. Зазначає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець з 26.04.2005 по 17.10.2023 перебувала на податковому обліку в Чернігівській ДПІ Чернігівського управління Головного управління ДПС у Чернігівській області (а.с.27).
У відповідності до вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464 від 08.07.2010 в автоматичному режимі фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 нараховано зобов'язання зі сплати ЄСВ за період з 01.01.2017 по 31.12.2019 на загальну суму 29293,44 грн, в т.ч. за 2017 рік в сумі 8448,00 грн, за 2018 рік - 9828,72 грн (рівними частинами по 2457,18 грн поквартально) та за 2019 рік - 11016,72 грн ( рівними частинами по 2754,18 грн поквартально) (а.с. 95-96).
На підставі вказаного розрахунку ГУ ДФС у Чернігівській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 №Ф-12072-17 на суму 15819,54 грн та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 №Ф-12072-17 на суму 21030,90 грн (а.с.10-11).
Вважаючи вказані вимоги протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI).
Пункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з п.1, п. ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI (у редакції Закону №1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій"), єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Відповідно до абзаців 1 та 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, у зв'язку із внесеними до Закону №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками, у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Згідно з частинами 2, 3 ст. 9 Закону №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
За приписами ч. 4 ст. 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Як підтверджується матеріалами справи, за даними інформаційний баз ДПС України позивач була зареєстрована у статусі ФОП з 21.04.2005 по 17.10.2023.
Як слідує з ідентифікаційних даних платника податків позивача датою прийняття рішення про припинення підприємницької діяльності є 30.06.2005 датою проведення державної реєстрації припинення є 17.10.2023 (а.с.94).
При цьому відповідачем не доведено здійснення підприємницької діяльності позивачем за період з 30.06.2005 по 17.10.2023.
Відповідно до Форми ОК-5, в якій містяться індивідуальні відомості про застраховану особу - ОСОБА_1 вказані позначки про сплату страхових внесків за періоди: з січня 2017 по березень 2017 (код страхувальника31379266); з березня 2017 по грудень 2017 (код страхувальника 38316777); з червня 2017 по грудень 2017 (код страхувальника 37378350); з січня 2018 по червень 2018 (код страхувальника 37378350); з січня 2018 по червень 2018 (код страхувальника 38316777); з червня 2018 по грудень 2018 (код страхувальника 00447971); з січня 2019 по грудень 2019 (код страхувальника 00447971).
У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд зазначає, що за висновками сформульованими Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Закон №2464-VI не містить норм щодо обов'язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде активну підприємницьку діяльність, натомість працевлаштована, як найманий працівник за трудовим договором, і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.
Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов'язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов'язку з його сплати.
Крім того, визначальним у контексті саме цього спору, на думку суду, є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.
Позивачу таке право гарантоване за рахунок його участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем за основним місцем роботи.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску за спірний період, тому спірні вимоги є протиправними та підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу, суд враховує таке.
Позивач просить стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Також, за змістом частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).
При цьому, суд зазначає, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані суду: договір про надання правової допомоги від 11.10.2023 (а.с.40-45); розрахунок судових витрат від 16.10.2023 всього на суму 5000,00 грн (а.с.46-47); акт наданих послуг всього на суму 5000,00 грн (а.с.48-49); квитанція від 02.11.2023 № 9322-7587-2381-4578 про оплату витрат на правову допомогу за договором від 11.01.2023 на суму 5000,00 грн (а.с.5).
Відповідно до частини 6 та 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Враховуючи наведене, визначаючись із обґрунтованістю заявлених витрат на правничу допомогу, суд виходить із того, що предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних та підготовка позову не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Таким чином, суд уважає, що обґрунтованим і пропорційним до предмету спору розміром витрат на правничу допомогу є сума 3000,00 грн.
У відповідності до вимог частин першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12072-17 від 07.11.2018 на суму 15819 54 грн.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12072-17 від 16.05.2019 на суму 21030,90 грн;
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління ДПС у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11,м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14000 код ЄДРПОУ 44094124).
Повне судове рішення складено 15 липня 2024 року.
Суддя Оксана ТИХОНЕНКО