15 липня 2024 року м. Чернігів Справа № 620/5496/24
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач 2), у якій просить:
визнати протиправним та скасувати рішення № 253550004524 від 28.03.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, викладену в листі від 29.03.2024 №2500-0206-8/23087 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 згідно п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 згідно п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», втім рішенням відповідача 2 та листом відповідача 1 у задоволенні її заяви було відмовлено, з підстав не досягнення встановленого законодавством віку.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Вказану ухвалу суду відповідач 1 отримав 15.05.2024, що підтверджується довідкою в матеріалах справи (а.с.49), однак правом для подання відзиву чи заяви про продовження процесуального строку для подання відзиву у встановлений судом 15-денний строк не скористався. При цьому, суд зазначає, що відповідачем 1 згідно штампу на конверті подано відзив на позов 03.06.2024 без клопотання про поновлення процесуального строку на його прийняття, як наслідок поданий понад строк відзив не може бути прийнятий судом до уваги.
Відповідачем 2, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та зазначає, що
ОСОБА_1 звернулася із заявою від 21.03.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за роботу за Списком № 2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. При розгляді наданих позивачем документів встановлено, що вік останньої на дату звернення до територіального пенсійного органу із заявою від 21.03.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV становить 52 роки 02 місяці. Страховий стаж заявниці на дату звернення становить 29 років 08 місяців 29 днів, страховий стаж для права становить 39 років 05 місяців 10 днів, стаж роботи за Списком № 2 з урахуванням кратності становить 19 років 05 місяців 22 дні. До страхового стажу зараховано всі періоди роботи. До пільгового стажу роботи за Списком № 2 зараховано всі періоди роботи. Отже, позивач на момент звернення не досягла необхідного віку, встановленого нормами пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058, а саме, 55 років. Відтак, враховуючи зазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за роботу за Списком № 2 від 28.03.2024 № 253550004524 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV, оскільки позивач не досягла необхідного віку 55 років.
Позивачем подана відповідь на відзив відповідача 2, в якій зазначені аналогічні обставини, викладені в позові.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
21 березня 2024 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі п. "б" ст. 13 Закону "Про пенсійне забезпечення".
Вказана заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення №253550004524 від 28.03.2024, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з недосягненням пенсійного віку, 55 років. У оскаржуваному рішенні вказано: вік позивача 52 роки 02 місяці, страховий стаж становить - 29 років 08 місяців 29 день, пільговий стаж за Списком № 2 - 19 років 5 місяців 22 дні (а.с.12).
Листом від 29.03.2024 №2500-0206-8/23087 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області повідомлено позивача про рішення за результатами розгляду її заяви від 21.03.2024 (а.с.11).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням та листом, позивач звернулася за захистом своїх прав та інтересів до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону №1788-ХІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII, який набрав чинності 11.10.2017 внесено зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 1058-IV.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону №1058-IV (в редакції Закону від 03.10.2017 №2148-VIII) на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Пунктом 2 розділу XV Закону №1058-IV (в редакції Закону №2148-VIII) передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Таким чином з 01.10.2017 (дата набрання чинності Закону №2148-VIII, яким були внесені зміни Закону №1058-IV) порядок призначення пенсій за списком № 2, одночасно регламентувався двома нормами права: пунктом «б» ч. 1 ст.13 Закону №1788-ХІІ та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058- IV.
Рішенням Конституційного суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02 березня 2015 року № 213-VIII»: визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213- VIII; стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення; застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Конституційний суд України у зазначеному рішенні зробив висновок про те, що норми ст.13, ч.2 ст.14, пункти «б» «г» статті 54 Закону № 1788 (зі змінами, які були внесені до нього) і якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій ст. 8 Конституції України, та порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Таким чином з 23.01.2020 (дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 в справі № 1-р/2020) діють положення ст. 13 Закону №1788-ХІІ в редакції, яка була чинна до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, при цьому залишилися чинними відповідні положення Закону №1058-IV.
Тобто з 23.01.2020 в Україні існують дві норми у різних законах, які одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, за якими пенсії за віком призначаються на пільгових умовах за списком №2: п. «б» ч.1 ст. 13 Закону №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та пункт 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VІІІ.
Спірні норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає: 50 років за ст. 13 Закону №1788-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом №213-VIII); 55 років за п. 5 ч. 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.
Частиною 1 та 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у п. 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви № 846/16 та № 1075/16) Європейський суд з прав людини зазначив, що при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96, пункт 115).
У п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що обрані адміністративним органом у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на користь невладного суб'єкта приватної особи (тобто на користь позивача).
Враховуючи зазначені висновки Європейського суду з прав людини та приймаючи до уваги, що національне законодавство допускає неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за списком № 2, зокрема п. «б» ч.1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII, суд застосовує найбільш сприятливу для позивача норму права.
Таким чином, зважаючи на те, що на час звернення до відповідача з заявою від 21.03.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивач досягла 52 років, має страховий стаж роботи 29 років 08 місяців 29 днів, у тому числі на пільгових умовах за Списком № 2 - 19 років 05 місяців 22 дні, відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХП «Про пенсійне забезпечення», п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», то рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.03.2024 №253550004524 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог до відповідача 1 про визнання протиправною та скасування відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, викладеної в листі від 29.03.2024 №2500-0206-8/23087, то останні задоволенню не підлягають, оскільки оскаржуваний лист не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні законодавства України та носить лише інформаційний характер, який не несе будь-яких наслідків для позивача.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Також, у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частини третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 на користь позивача підлягає стягненню сплачений нею при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 28.03.2024 №253550004524 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 згідно п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940).
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (площа Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010).
Повне судове рішення складено 15.07.2024.
Суддя Оксана ТИХОНЕНКО