Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
15 липня 2024 р. № 520/14499/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61022) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:
1. Визнанти протиправним рішення № 262240025125 від 22.02.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 14099344, місцезнаходження: 61022, пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків), про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ).
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16), призначити пенсію за віком з 22.02.2024 року, та зарахувати періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_2 , з 07.09.1989 р., по 04.05.1998 р., з 05.05.1998 по 01.11.1998 та період роботи у Литовській Республіці з 27.10.2017 по 01.04.2020, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ).
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) судового збору з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (Код ЄДРПОУ: 14099344; місцезнаходження юридичної особи: 61022, пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків) та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 42098368; місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16), солідарно по 1211.20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) з кожного, та стягнути витрати пов'язані з правовою допомогою у розмірі 15 000 гривень 00 коп., на користь, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ).
В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішення № 262240025125 від 22.02.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, ОСОБА_1 є протиправним та таким, що порушує права позивача на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 27.05.2024 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та отримана відповідачами через електронний кабінет, що підтверджується матеріалами справи.
Представником відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, 28.06.2024 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що оскаржуване позивачем рішення № 262240025125 від 22.02.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії є законним та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню.
Від відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, відзив на адміністративний позов не надходив, отже, своїм правом на подання відзиву по адміністративній справі відповідач не скористався.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , 14.02.2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно пункту 4.2 розділу IV постанови № 25-1 після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Рішення за результатами заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Таким чином, за принципом екстериторіальності заява про призначення пенсії ОСОБА_1 була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 262240025125 від 22.02.2024 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та зазначено, що вік позивача становить 60 років. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Страховий стаж заявника становить 17 років 5 місяців 16 днів.
Також у вказаному рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- згідно трудової книжки від 23.07.1982 НОМЕР_2 , оскільки запис внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993р. № 58 та затвердженої Міністерством юстиції України 17 серпня 1993р. за №110, а саме:
-період роботи з 07.09.1989 по 04.05.1998, оскільки відсутній наказ при звільненні з роботи, необхідно надати уточнюючу довідку з посиланням на первинні документи та довідку про перейменування;
- період роботи з 05.05.1998 по 01.11.1998, оскільки при звільненні не зазначена посада відповідальній особи, необхідно надати уточнюючу довідку з посиланням на первинні документи та довідку про перейменування;
- періоди роботи з 01.09.2000 по 31.10.2000, з 16.09.2002 по 31.12.2003, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб форми ОК-5;
- період роботи в Литві з 27.10.2017 по 01.04.2020, згідно довідки від 12.10.2021, оскільки страховий стаж підтверджується компетентними установами договірних держав на підставі документів про роботу у відповідній Державі засобами зв'язку - формулярами.
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (надалі - Закон № 1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 44 Закону № 1058-IV визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (тут і надалі посилання на норми Закону № 1058-IV наводяться в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною 5 статті 45 Закону № 1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частини 2, 5 статті 45 Закону № 1058).
Постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II "Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший" Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01.01.2004, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон № 1788-ХІІ), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
За унормуванням статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України “Про трудові книжки працівників” від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Відповідно до п. 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно п. 2.2. Інструкції заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження.
Пунктом 2.11. Інструкції передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
В свою чергу за п. 2.12. Інструкції після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до п. 2.13. Інструкції зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Основним правовим питанням в цій справі є правові наслідки не зазначення наказу при звільненні з роботи та не зазначення посади при звільненні у трудовій книжці. З цього приводу судом враховано як релевантну до обставин даної справи наступну судову практику.
В п. 30 постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 12.09.2022 по справі №569/16691/16-а міститься наступний правовий висновок: “Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 “Про трудові книжки працівників” відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права”.
В свою чергу згідно правової позиції, наведеної у п. 34 постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 19.12.2019 по справі №307/541/17 “однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці”.
Враховуючи вказані правові висновки Верховного Суду, а також виходячи зі ступеня суттєвості недоліків в трудовій книжці НОМЕР_2 від 23.07.1982 року, а саме, що в період роботи з 07.09.1989 по 04.05.1998 відсутній наказ при звільненні з роботи та в період роботи з 05.05.1998 по 01.11.1998 при звільненні не зазначена посада відповідальної особи, суд приходить до висновку про необґрунтованість дій відповідача щодо не зарахування до стажу позивача зазначених періодів роботи відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 від 23.07.1982 року, а саме з 07.09.1989 по 04.05.1998 та з 05.05.1998 по 01.11.1998.
Також суд зазначає, що пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (надалі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Особливості підтвердження трудового стажу окремих категорій працівників визначені пунктом 20 Порядку № 637, згідно з яким, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Згідно із записами у трудовій книжці позивача НОМЕР_2 від 23.07.1982 року судом встановлено, відповідно до запису № 10 від 07.09.1989 р., позивач був прийнятий на роботу газоелектрозварником. Запис № 12 від 04.05.1989 р., свідчить, що позивач був звільнений за власним бажанням.
Запису № 13 від 05.05.1998 р. свідчить що позивач був прийнятий на роботу газоелектрозварником, а запису № 14 від 01.11.1998 р., свідчить, що позивач був звільнений за власним бажанням.
Таким чином суд дійшов висновку, що записи в трудовій книжці позивача НОМЕР_2 від 23.07.1982 року, які підтверджують факт роботи, відповідають Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затверджена наказом Міністерства праці № 58 від 29.07.1993, а отже вказані періоди роботи ОСОБА_1 з 07.09.1989 по 04.05.1998 та з 05.05.1998 по 01.11.1998 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо не зарахування періодів роботи з 01.09.2000 по 31.10.2000, з 16.09.2000 по 31.10.2000, з 16.09.2002 по 31.12.2003, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб форми ОК-5, суд зазначає наступне.
Перелік періодів трудової діяльності, що входять до стажу, визначається законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" трудовий стаж до 1 січня 2004 року (який перетворився у страховий). У разі відсутності трудової книжки, а також якщо в ній немає необхідних записів, записи неправильні або вказані неточні дані про періоди роботи для підтвердження трудового стажу, приймаються інші документи, видані за місцем роботи або архівними установами.
Таким чином суд зазначає, що періоди роботи позивача з 01.09.2000 по 31.10.2000 та з 16.09.2000 по 31.10.2000, з 16.09.2002 по 31.12.2003 також підлягають зарахуванню.
Щодо не зарахування періодів роботи в Литві з 27.10.2017 по 01.04.2020, згідно довідки від 12.10.2021 року, суд зазначає наступне.
Відповідно довідки від 12.10.2021 року судом встановлено, що ОСОБА_1 працював у ЗАТ «ГРУБЕР Лоджистікс» водієм міжнародного вантажного транспорту з 27.10.2017 до 01.04.2020.
Зарахування страхового стажу в Литовській Республіці передбачено Договором між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23.04.2001 року.
Відповідно до ст. 2 Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23.04.2001 року, цей Договір поширюється на передбачені законодавством кожної із Сторін нижче перераховані види соціального забезпечення:
В Україні - 1) пенсії за віком; 2) пенсії по інвалідності; 3) пенсії за вислугу років; 4) пенсії у разі втрати годувальника; 5) пенсії та відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва, професійного захворювання, та у випадку його смерті з цих причин; 6) допомоги по тимчасовій вагітності та пологах; 7) допомоги сім'ям з дітьми; 8) допомоги по безробіттю; 9) допомоги на поховання.
У Литовській Республіці: 1) пенсії по інвалідності; 2) пенсії по старості; 3) пенсії за вислугу років; 4) пенсії вдовам (удівцям) та пенсії сиротам; 5) відшкодування шкоди в разі трудового каліцтва та професійного захворювання; 6) допомоги по хворобі та материнству; 7) допомоги сім'ям, що виховують дітей; 8) допомоги по безробіттю; 9) допомоги на поховання.
Відповідно до ст. 5 Договору між Україною та Литовською Республікою про соціальне забезпечення від 23.04.2001 року, право на призначення пенсій, допомог особа набуває згідно з цим Договором та відповідно законодавства тієї Сторони, на території якої набутий страховий (трудовий) стаж, що надає право на призначення пенсії та допомоги.
Якщо цим Договором не передбачено інше, не може бути відмовлено у призначенні пенсії та допомоги, а також відшкодуванні шкоди, на які в особи виникає право відповідно до законодавства однієї Сторони, а призначені не підлягають зменшенню, призупиненню або припиненню їх виплати з тієї причини, що ця особа проживає на території іншої Сторони.
Положення пункту 2 цієї статті не розповсюджуються на
допомоги по безробіттю, допомоги сім'ям з дітьми та допомоги на поховання, крім випадків, передбачених пунктом 2 статті 26.
Таким чином суд зазначає, що період роботи у Литовській Республіці, з 27.10.2017 року по 01.04.2020 рік, має бути зарахований позивачу до загального страхового стажу.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення № 262240025125 від 22.02.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, ОСОБА_1 , є таким, що підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію за віком з 22.02.2024 року, та зарахувати періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_2 , з 07.09.1989 р., по 04.05.1998 р., з 05.05.1998 по 01.11.1998 та період роботи у Литовській Республіці з 27.10.2017 по 01.04.2020, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд зазначає що призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, має виключну компетенцію щодо перерахунку позивачу пенсії.
Суд не може зобов'язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи період його роботи, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії.
Крім того, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Оскільки суди не наділені повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством, а відповідач не здійснював обрахунок стажу позивача, суд не може перебирати на себе функцій суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта, то суд вважає за необхідне для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.02.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у даній справі.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Судовим розглядом встановлено, що позивачем на підтвердження витрат з оплати правової допомоги, понесених ним при розгляді справи у суді, подано лише договір про надання правової допомоги від 30.04.2024 року № 30042414.
Так суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, платіжного доручення, квитанції, тощо.
Також Верховний Суд в додатковій постанові від 08.05.2018 у справі № 810/2823/17 зробив висновок, що надані позивачем первинні документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу повинні:
відповідати вимогам первинного документа встановленим вимогам частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, містити посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції;
зміст послуг (зазначених в договорі про надання правової допомоги та актах) повинен мати посилання на конкретні дії та/або документи вчинені/складені адвокатом;
платіжний документ має утримувати в собі належне, повне призначення платежу та відмітки банку його проведення відповідно до пунктів 1.22, 2.3, 2.24 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного банку України від 21 січня 2004 № 22.
Також в постанові від 22.05.2018 у справі № 826/8107/16 Верховний Суд прийшов до висновків про те, що склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
Крім того, в постанові від 22.05.2018 у справі № 826/8107/16 Верховний Суд зазначив, що у поданих документах позивачем жодним чином не обґрунтовано заявлену Фахівцем у галузі права та адвокатом вартість послуг з посиланням на первинні документи.
З огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне доведення відображення Фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, - як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Мінлохолів від 16 вересня 2013 року № 481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення", зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 р. за № 1686/24218.
Також Європейській суд з прав людини прийшов до висновків про те, що у випадку якщо підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), № 31107/96).
Суд зазначає, що позивачем до суду не було надано документу про сплату допомоги адвокату у сумі 15000,00 грн.
У відповідних рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Баришевський проти України» від 26.02.2015, заява № 71660/11 (п.95), «Гімайдуліна та інші проти України від 10.12.2009 року ( п.п.34-36), «Двойних проти України» від 12.10.2006 року, заява 72277/01 (п.80), «Меріт проти України» від 30.03.2004 року (п.88), Суд зазначив, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Таким чином суд, враховуючи, що в матеріалах справи відсутнє підтвердження факту сплати вказаної сими, дійшов висновку, що вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн., є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053) та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61022) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 262240025125 від 22.02.2024 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.02.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у даній справі.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в частині задоволення позовних вимог у сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в частині задоволення позовних вимог у сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Спірідонов М.О.