Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
15 липня 2024 р. № 520/32152/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Владислава Єгупенка,
розглянувши у приміщенні суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, м. Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 поверх), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул. Морехідна, будинок 1) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом, в якому позивач просила рішення відділу призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївський області прийняв № 204650007066 від 09.06.2023 про відмову у призначенні пенсії визнати протиправним та скасувати. Визнати незаконним не прийняття до уваги та не врахування до загального трудового стажу довідки № 3 від 01.04.1994, виданої позивачу, за період роботи з 01.07.1986 по 01.02.1990, згідно з договором найму № 2060, у зв'язку із відсутністю даних про дату договору та відсутності у Рішенні Октябрського районного суду м. Полтави від 07.02.2023 у справі № 554/13519/22 від 07.02.2023 висновку про зарахування періоду роботи з 01.07.1986 по 01.02.1990 до трудового стажу особи. Зобов'язати відповідача розглянути заяву про призначення пенсії повторно.
Відповідачами подано до суду відзиви на позовну заяву, в яких зазначено, що у спірних правовідносинах вони діяли згідно чинного законодавства.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до наступного.
Судом встановлено, що 24.02.2023 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності було розглянуто заяву про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV 09.06.2023 за принципом екстериторіальності Головним управлінням розглянуто заяву та додані до неї документи та прийнято рішення № 204650007066 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV.
Відповідно до ст. 30, 32 Закону України № 1058 особи, яким установлено інвалідність мають право на пенсію по інвалідності,залежно від групи інвалідності,за наявністю страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема, для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ груп: від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у відзиві зазначає, що вік позивача 53 роки 09 місяців. Страховий стаж позивача на день звернення становить 07 років 06 місяців 22 дні.
За результатами розгляду заяви про призначення пенсії позивачу встановлено, що під час призначення пенсії за віком до загального страхового стажу не були враховані наступні періоди роботи: навчання,згідно з дипломом КК № 017263 від 05.02.1994, оскільки не зазначено дату початку навчання; період догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в свідоцтві про народження дитини відсутня відмітка про одержання паспорта та відсутні інші документи що підтверджують факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.
Так, відповідач посилається на те, що до справи не прийнято довідку № 3 від 01.04.1994, виданої позивачу, за період з 01.07.1989 по 01.02.1990, згідно з договором найму № 2060, оскільки не зазначено дату договору.
Рішенням Октябрьського районного суду м. Полтави від 07.02.2023 у справі №554/13519/22 встановлено факт належності ОСОБА_2 довідки № 3 від 01.04.1994.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.09.2021 (справа № 520/7014/21 ) було частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, м-н Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області №5354 від 19.10.2020 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності II групи від загального захворювання.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, м-н Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) від 15.10.2020 року про призначення пенсії по інвалідності II групи від загального захворювання відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду по даній справі.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області 09.06.2023 було прийнято рішення 09.06.2023 № 204650007066 про відмову позивачу в призначені пенсії по інвалідності.
У спірному рішенні відповідачем зазначено, що страховий стаж особи становить 07 років 06 місяців 22 дні. Результати розгляду документів, доданих до заяви: до страхового стажу не зараховано періоди: Навчання, згідно з дипломом КК № 017263 від 05.02.1994, оскільки не зазначено дату початку навчання; догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в свідоцтві про народження дитини відсутня відмітка про одержання паспорта та відсутні інші документи, що підтверджують факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею 3-річного віку; не прийнято до уваги дані довідки № 3 від 01.04.1994, виданої позивачу, за період роботи з 01.07.1986 по 01.02.1990, згідно з договором найму № 2060, оскільки не зазначено дату договору.
Також, відповідач зазначив, що рішенням Октябрьського районного суду м. Полтави від 07.02.2023 у справі № 554/13519/22 встановлено лише факт належності ОСОБА_1 довідки № 3 від 01.04.1994, щодо зарахування періоду роботи з 01.07.1986 по 01.02.1990 до трудового стажу особи, не зазначено; наявна інформація про державну реєстрацію на ведення підприємницької діяльності з 23.01.2020. В реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків. Одночасно, до заяви надана довідка до акту огляду МСЕК серії 12 AAB № 331251 від 17.11.2021. Виписка з акта огляду МСЕК на ОСОБА_3 до органів Пенсійного фонду не надходила. Заявниця фізична особа-підприємець. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Відповідач дійшов висновку про відсутність права позивача на призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону України «Про “загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 13 років.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058- IV).
Частиною 1 статті 9 Закону України № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч.1 статті 30 Закону України №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності.
Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством.
Згідно ч.2 статті 30 Закону України № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Відповідно до ч.1 статті 32 Закону України № 1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією:
для осіб з інвалідністю II та III груп:
до досягнення особою 23 років включно - 1 рік;
від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 2 роки;
від 27 років до досягнення особою 28 років включно - 3 роки;
від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки;
від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років;
від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років;
від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років;
від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років;
від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років;
від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років;
від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років;
від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років;
від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років;
від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
Суд констатує, що вік позивача на момент звернення з заявою до органів пенсійного фонду не є спірним.
Відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Частиною першою статті 24 Закону №1058-ІУ визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з приписами частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Як встановлено ст. 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" дії цього правила не змінюють та не скасовують.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).
Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди З відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості зазначені неповні чи неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №686/10117/16-а та Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року №520/15025/16-а, які суд враховує при вирішенні справи у відповідності до вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від19.10.1990 №412.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110.
Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від29.07.1993 №58 (далі - Інструкція), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів.
Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від29.07.1993 №58 (далі - Інструкція), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів.
Згідно з п.2.2 Інструкції до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Аналізуючи приписи Інструкції №162 та Інструкції №58, суд зазначає, що всі записи які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
При цьому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже й не може впливати на її особисті права.
Верховний Суд у постанові від24.05.2018 у справі №490/12392/16-а звернув увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
У постанові від06.03.2018 у справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Разом із тим, на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком) за формальні недоліки оформлення записів трудової книжки, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.
Верховний Суд у іншій постанові від21.02.2018 у справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Відповідно до частини третьої статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії та частин першої, третьої статті 46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Таким чино, відсутність посилання чи неточних записів, відсутності договору найму не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає їй право на призначення пенсії по інвалідності, оскільки працівник не може відповідати за правильність ведення та заповнення трудової книжки. Недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Однак, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити період роботи позивача.
У законодавстві, що діяло раніше до 1 січня 2004 року дати набрання чинності Законом № 1058-IV, зокрема, в Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Так, пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Частиною першою Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР встановлено, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
Ці норми підлягають застосуванню і на сьогоднішній день на підставі абзацу 1 частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV, відповідно до якої періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом, але до періодів навчання до 01 січня 2004 року.
01 січня 2004 року набув чинності Закон № 1058-IV, в якому введено визначення страхового стажу, страхувальників та застрахованих осіб. Основною новацією цього терміну є те, що наявність стажу прямо пов'язана зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За змістом статті 1 Закону № 1058-IV страховим стажем є період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
При цьому, виходячи з приписів цього Закону, студенти не є особами, що підлягають загальнообов'язкову державному пенсійному страхуванню, а навчальні заклади не належать до осіб, які є страхувальниками.
Тому періоди навчання після 01 січня 2004 року не зараховуються до страхового стажу при призначенні та обчисленні розміру пенсії.
Згідно наявної в матеріалах справи диплому серії КК за №017263 вбачається, що ОСОБА_1 закінчила Українську державну юридичну академію за спеціальністю правознавство та рішенням Державної екзаменаційної комісії від 04.02.1994 року ОСОБА_1 , присвоєно кваліфікацію спеціаліста - юрист.
Разом з тим, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, відповідач у спірному рішенні зазначив про неврахування періодів навчання позивача згідно з дипломом КК № 017263 від 05.02.1994, оскільки не зазначено дату початку навчання та період догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в свідоцтві про народження дитини відсутня відмітка про одержання паспорта та відсутні інші документи що підтверджують факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.
Приписами пункту 11 Порядку № 637 встановлено, що до страхового стажу зараховується час догляду за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку: 1) непрацюючої матері; 2) на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Між тим, судом виявлено, що у спірних правовідносинах пенсійний орган не досліджував юридично значимі факти з вище окреслених питань.
Також, відповідачем не прийнято довідку № 3 від 01.04.1994, видану “позивачу, за період з 01.07.1989 по 01.02.1990, згідно з договором найму № 2060, тоді як рішенням Октябрьського районного суду м. Полтави від 07.02.2023 у справі №554/13519/22 встановлено факт належності позивачу довідки № 3 від 01.04.1994.
Нереалізація управлінської функції адміністративним органом у даному конкретному випадку не дозволяє суду перебрати на себе виконання повноваження публічної адміністрації.
Саме тому суд і зобов'язує пенсійний орган розглянути по суті звернення заявника з приводу призначення пенсії із прийняттям відповідного рішення у порядку частини 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими в їх сукупності за правилами ст.ст. 90 і 211 КАС України, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб'єктом не доведено відповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення, а з огляду на обсяг використаних доказів та покладені в основу волевиявлення владні судження, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу оскарженого рішення.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що ефективним та достатнім способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення відділу призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївський області № 204650007066 від 09.06.2023 про відмову у призначенні пенсії позивачу та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії позивачу, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень ст.139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, м. Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 поверх), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул. Морехідна, будинок 1) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення відділу призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївський області № 204650007066 від 09.06.2023 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Владислав ЄГУПЕНКО