ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" липня 2024 р. справа № 300/1382/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Остап'юка С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
26.02.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо не розгляду рапортів про звільнення з військової служби та зобов'язання звільнити з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
04.03.2024 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач позовні вимоги щодо предмету даного адміністративного позову обґрунтовує тим, що 30.01.2024 подав рапорти та відповідні документи про звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за його хворою матір'ю. Однак відповідач в задоволенні рапортів відмовив, з тих підстав, що документи, які долучені до рапортів не підтверджують необхідність постійного догляду та не підтверджують відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за його матір'ю. Вважає, що відповідач протиправно відмовив йому у звільненні з військової служби, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідач направив суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими не погоджується, із посиланням у ньому на відповідні норми права та твердження. Заперечення проти позову обґрунтоване тим, що позивачу до всіх трьох рапортів для звільнення необхідно надати висновок медико-соціальної експертної комісії або висновок лікарськоконсультативної комісії закладу охорони здоров'я із зазначенням, що особа потребує постійного догляду та відповідно документи, які підтверджують відсутність інших осіб у особи вказаній у висновку МСЕК або ЛКК.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заяві по суті справи, встановив наступне.
12.03.2020 ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України, що не заперечується відповідачем.
Згідно наказу начальника загону від 27.02.2023 №87-ОС «Про особовий склад» позивач прибув для подальшого проходження служби з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, з 26 лютого 2023 року, та наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України зарахований у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Наказом «Про особовий склад» від 19.06.2023 №317-ОС позивач призначений на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - водієм відділення забезпечення прикордонної протитанкової застави другої прикордонної комендатури швидкого реагування.
Позивач, звернувся із рапортами та відповідними документами від 14 листопада 2023 року, від 25 грудня 2023 року та від 31 січня 2024 року про звільнення його з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за його хворою матір'ю.
Листом відповідача від 27.11.2023 №12/33987/23-Вн у задоволені рапорту позивача відмовлено, оскільки документи, які долучені до рапортів не підтверджують необхідність постійного догляду за ОСОБА_2 .
Листом від 11.01.2024 №08/1822/24-Вн у задоволені рапорту позивача відмовлено, оскільки документи, які долучені до рапортів не підтверджують відсутність інших осіб, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 .
Листом від 12.02.2024 №08/9205/24-Вн повідомлено, що оскільки позивач звертався з рапортом про звільнення з військової служби, відповідь була дана встановленим порядком, відповідно керуючись статтею 8 Закону України «Про звернення громадян» розгляд рапорту припинено.
Спірним питанням у межах розгляду цієї справи, з врахуванням змісту заявлених, є право позивача на звільнення з військової служби через сімейні обставини на підставі підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за його хворою матір'ю.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Статтею 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (частина 1).
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина 3).
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5).
Звільнення з військової служби визначає стаття 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 даного Закону військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Згідно з частиною 7 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" Указом Президента України за № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (далі - Положення).
Відповідно до пункту 2 Положення громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 234 Положення перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Порядок проведення розрахунку вислуги років визначається Міністерством оборони України.
Суд встановив, що ОСОБА_2 - матір позивача, яка проживає та прописана за адресою: АДРЕСА_1 , є особою з інвалідністю 2-ї групи, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 від 12.12.2023. Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 474930 ОСОБА_2 отримала 2-гу групу інвалідності з 26.09.2023, їй заборонена важка фізична праця. Згідно з висновком лікарської консультативної комісії за № 399 від 31.10.2023 ОСОБА_2 потребує стороннього догляду.
Відповідно до акту встановлення факту здійснення догляду за № 08/11-11/22 від 18.01.2024, комісією Верховинської селищної ради здійснено вихід та проведено обстеження за адресою: АДРЕСА_1 . Під час обстеження встановлено, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2-ї групи, нездатна до самообслуговування та пересування, потребує постійного стороннього догляду. Такий догляд може надавати позивач, так як вони проживають разом, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Під час обстеження встановлено, що інших осіб з числа рідних ОСОБА_2 , які б могли надавати їй щоденний догляд. Вказані обставини, також, підтверджуються довідкою Верховинської селищної ради за № З-87 від 18.01.2024.
Крім того, в довідці Верховинської селищної ради за № З-87 від 18.01.2024 зазначено, що чоловік ОСОБА_2 перебуває на службі у Збройних силах України.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_4 від 19.05.2023 ОСОБА_3 - чоловік ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю 3-ї групи.
Таким чином, суд встановив, що поданими позивачем документами доведено перед судом наявність у нього хворої матері, яка потребує постійного догляду та відсутність інших членів сім'ї, які можуть здійснювати за нею такий догляд, що спростовує заперечення відповідача проти позову.
За таких обставин, суд встановив наявність підстав для припинення (розірвання) контракту та звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права в даних правовідносинах, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
В силу статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України за № 170 від 10.04.2009, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Право військовослужбовця на звільнення з військової служби установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих ним документів з дотриманням певної процедури їх розгляду посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 4 статті 245 даного Кодексу у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Враховуючи вищевикладене та зміст заявлених позовних вимог суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним способом, за встановлених обставин, є визнання протиправною відмову відповідача щодо звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та зобов'язання відповідача розглянути рапорт позивача від 25.12.2023 та вирішити питання про його звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з врахуванням висновків суду про те, що позивач, має право на звільнення з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір'ю.
Щодо іншої частини заявлених позивачем позовних вимог, то такі вимоги охоплюються задоволеними судом вимогами у визначений судом спосіб, а тому вимоги підлягають задоволенню частково.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
За таких обставин, суд вважає, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) від 25.12.2023 та вирішити питання про його звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційної адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Остап'юк С.В.