11 липня 2024 року Справа № 280/4206/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Батрак І.В., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ в Запорізькій області, відповідач), в якому просить:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу відповідно до довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області №824 від 04.09.2021 про розмір грошового забезпечення з 01.01.2018 по 31.03.2019;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії відповідно до довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області №824 від 04.09.2021 про розмір грошового забезпечення з урахуванням окладу за посадою, військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років та додаткових видів грошового забезпечення з 01.01.2018 по 31.03.2019 із урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою судді від 13.05.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.
Ухвалою суду від 03.07.2024 позовну заяву залишено без руху та позивачу встановлений строк для усунення недоліків позовної заяви терміном 5 календарних днів з дня вручення ухвали шляхом надання позивачем суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оформленої у відповідності до ст. 167 КАС України /або обґрунтувань за яких позивач вважає, що строк звернення до суду не пропущений, разом із доказами на підтвердження таких обставин.
Від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява (вх. №31675 від 08.07.2024) про усунення недоліків та поновлення строку звернення до суду, в якій зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) не існує строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини відповідного суб'єкта владних повноважень. Також згідно з ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Окрім цього, вважає, що вказані вище норми Законів визначають спеціальні строки та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Посилалася на висновки Верховного суду у постанові від 16.10.2023 у справі №200/18159/21, яку процитовано у заяві.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
За приписами ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Крім того, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Суд також звертає увагу, що поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).
Так, у заяві про поновлення строку звернення до суду представник позивача звертає увагу суду на ст. 46 Закону № 1058-VI та ст. 55 Закону №2262-ХІІ.
Варто зазначити, що норми ст. 46 Закону № 1058-VI за своїм змістом є ідентичними нормам ст. 55 Закону №2262-ХІІ.
Статтею 55 №2262-ХІІ визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Отже, вказана норма регулює питання виплати пенсіонеру сум пенсій, які були нараховані, але не виплачені своєчасно та, в залежності від того з чиєї вини така невиплата мала місце, визначає період, за який така пенсія підлягає виплаті не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії (якщо невиплата мала місце з вини пенсіонера) або без обмеження строком та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (якщо нараховані суми пенсії не отримані пенсіонером з вини пенсійного органу).
Належні достовірні та допустимі докази нарахування позивачу пенсії за заявлений спірний період, а саме з 01.01.2018 до 31.03.2019, на підставі довідки Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 20.10.2021 №3/881 про розмір грошового забезпечення, відсутні. Також вказана вище норма стосується матеріального строку (відповідного права пенсіонера та обов'язку органу пенсійного забезпечення), а не процесуального (щодо права особи на звернення до суду).
Заявлений предмет спору не стосується визначення права та періоду на перерахунок пенсії позивача. Натомість стосується правильності обчислення її розміру після проведеного перерахунку та обраного позивачем способу відновлення порушеного, на його думку, права на вірний розмір пенсії після такого перерахунку.
Суд зазначає, що ч. 2, 3 ст. 51 Закону №2262-ХІІ передбачено, що перерахунок пенсій, призначених особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Отже, вказана норма регулює питання проведення перерахунку пенсії за минулий час у зв'язку з непроведенням такого перерахунку з вини, зокрема, органів Пенсійного фонду України, у разі зміни розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення або введенням нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій.
Суд зауважує, що питання щодо застосування строків звернення до адміністративного суду, що передує вирішенню спору по суті, слід розмежовувати з питанням щодо застосування строку (періоду), за який проводиться перерахунок пенсії, у разі встановлення судом вини пенсійного органу.
Таким чином, позивач помилково ототожнює строк звернення до суду, визначений ст. 122 КАС України зі строком, з якого мав би бути здійснений перерахунок пенсії, у разі звернення до суду у передбачений законодавством строк і встановлення судом вини відповідача.
В наслідок чого, зазначення представником позивача ст. 46 Закону № 1058-VI та ст.55 Закону №2262-ХІІ у цьому випадку є безпідставними.
Як встановлено судом, наявна в матеріалах справи довідка, відповідно до якої позивач просить здійснити перерахунок його пенсії, видана уповноваженим органом ще 04.09.2021.
Окрім цього, з відомостей з автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» судом встановлено, що 10.06.2022 ОСОБА_1 вже звертався до суду із позовом до відповідача, зокрема у справі №280/3613/22, у якій просив здійснити перерахунок його пенсії з 01.04.2019, на підставі тієї ж довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області №824 від 04.09.2021.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30.09.2022 у справі №280/3613/22, зокрема зобов'язано ГУ ПФУ в Запорізькій області з 01.04.2019 перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області №824 від 04.09.2021 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, виданої станом на 05.03.2019 у відповідності до вимог ст.ст.43, 63 Закону №2262-ХІІ та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум пенсії.
Тобто, у позивача об'єктивна можливість звернутися за поновлення свої прав щодо не перерахунку пенсії на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області №824 від 04.09.2021 була ще при зверненні із позовом по справі №280/3613/22.
З даною ж позовною заявою позивач звернувся до суду лише 02.05.2024 (дата подання позову до відділення поштового зв'язку), тобто з пропуском встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України шестимісячного строку звернення до суду.
Окрім того, представник позивача вказував на висновки Верховного Суду в постанові від 16.10.2023 у справі № 200/18159/21.
Так, згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тобто, застосуванню підлягає виключно висновок саме щодо норми права, якою регулюються подібні правовідносини. Зміна нормативного регулювання виключає обов'язок застосування такого висновку. Також важливим є і контекст відповідного висновку, позаяк тлумачення норми відбувається застосовно до конкретних обставин спору. Оцінка встановлених обставин спору та обґрунтованості позовних вимог становлять правову оцінку, а не правовий висновок.
Відповідно до ч. 7 ст. 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
У вказаній справі Верховного Суду спірні обставини стосуються визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати частини нарахованої суми доплати пенсії (різниці між розміром підвищеної пенсії та розміром отриманої пенсії) за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідно до ст. 55 Закону №2262-ХІІ, положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» за весь період затримки виплати заборгованості та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати частини нарахованої суми доплати пенсії (різниці між розміром підвищеної пенсії та розміром отриманої пенсії) за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідно до ст. 55 Закону №2262-ХІІ, положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» за весь період затримки виплати заборгованості (далі також спірна компенсація).
Такі обставини не вважаються подібними у цій справі, оскільки предмет спору має іншу правову природу та спірні правовідносини у ній регулювалися іншими нормами права, а саме ст. 55 Закону № 2262-ХІІ та положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати».
Однак для цієї справи діють норми ст. 43, 63 Закону № 2262-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
До того ж, суд звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України, як центральний орган виконавчої влади, був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема, здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Суд зазначає, що заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Відповідно з цим, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
У справі Європейського суду з прав людини "Стаббігс та інші проти Великобританії" визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" від 25.01.2000 Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно, чинне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
З урахуванням положень ст. 122, 123 КАС України обов'язок доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду покладений саме на позивача.
Таким чином, суд зазначає про те, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.
Отже, позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений ст. 122 КАС України. У заяві про поновлення строку звернення до суду позивач не обґрунтував належними доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, які пов'язані з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Жодних інших обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку на звернення до суду з позовом, позивачем не наведено, існування будь-яких перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів не зазначено та судом не встановлено.
За приписами ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно із п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених ч. 3 та 4 ст. 123 цього Кодексу.
Враховуючи відсутність поважних підстав пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, суд дійшов висновку про необхідність залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.
Керуючись ст. 122, 123, 171, п. 8 ч. 1 ст. 240, ст.ст. 241-243, 248 КАС України, суд
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В.Батрак