Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 липня 2024 року Справа№200/2789/24
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення відповідача і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась з позовом до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), відповідно до якої просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову позивачу у призначенні пенсії № 057350008098 від 18.04.2024, зобов'язати відповідача призначити пенсію позивачу відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 11.04.2024.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 18.04.2024 №057350008098 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у зв'язку з тим, що на дату звернення вона не досягла пенсійного віку. Позивач вважає, що до спірних правовідносин мають застосовуватись норми Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, тому дії відповідача є незаконними та такими, що порушують її право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Крім того, вказує, що не зараховування до пільгового стажу за Списком 2 періоду роботи з 12.07.1993 по 31.12.1999 через недоліки в довідці від 26.07.2023 №227 є протиправним, зазначає, що відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення»: основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. З поданих позивачем документів вбачається, що трудова книжка позивачки містить записи про період роботи на посаді «машиніст конвеєру», отже спірний період підтверджуються трудовою книжкою і додаткове його підтвердження уточнюючими довідками діючим законодавством не вимагається. Аналогічний висновок вказано в рішенні Верховного суду від 05.08.2020 (справа № 127/9289/17) .
Ухвалою суду від 13.05.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення осіб (виклику) учасників справи. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
15.05.2024 до суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача зазначив, що позивачем не було досягнуто 50-річного віку станом на 11.10.2017, відповідно, умови призначення їй пільгової пенсії мають визначатися на підставі Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, а не на підставі п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”. Відмовляючи у призначенні позивачу пенсії, Головне управління керувалося Законом №1058, в редакції Закону № 2148, який є чинним і регулює спірні правовідносини, тому Головне управління діяло на підставі закону.
Також вказує, що до пільгового стажу не враховано періоди роботи з 12.07.1993 по 31.12.1999 згідно довідки від 26.07.2023 №227, оскільки в довідці не вірно зазначено позицію пільгової професії згідно Постанови КМУ від 11.03.1994 №162 (враховано 1999 рік згідно даних персоніфікованого обліку).
Враховуючи вищевикладене, позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із недосягненням пільгового пенсійного віку (55 років).
Враховуючи викладене, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України.
11.04.2024 позивач звернулась через веб-портал ПФУ з заявою №1793 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (Список №2).
За принципом екстериторіальності заява позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 18.04.2024 №057350008098 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 згідно наданої заяви від 11.04.2024 за не досягнення пенсійного віку згідно чинного законодавства. За наданими документами та даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, на теперішній час, загальний стаж склав 32 роки 03 місяців 01 день, пільговий стаж по списку №2 - 22 роки 09 місяців 02 дні.
До пільгового стажу не враховано періоди роботи з 12.07.1993 по 31.12.1999 згідно довідки від 26.07.2023 №227, оскільки в довідці не вірно зазначено позицію пільгової професії згідно Постанови КМУ від 11.03.1994 №162 (враховано 1999 рік згідно даних персоніфікованого обліку).
Відповідно до витягу ППВП ПФУ від 18.04.2024 вбачається, що позивачу не зараховано до пільгового стажу період роботи з 12.07.1993 по 01.12.1993 та з 02.12.1993 по 31.12.1998.
Відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 вбачається, що вона працювала у АТ «Жовтнева ЦФЗ» (запис 2) з 12.07.1993 по 30.11.1993 за посадою прибиральником службових приміщень, (запис 3) з 01.12.1993 по 31.12.1999 за посадою Машиніста конвеєра.
Відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №227 від 26.07.2023, яку видано позивачу, вбачається, що зазначена особа працювала повний робочий день на АТ «Жовтнева ЦФЗ» і за період з 12.07.1993 по 30.11.1993 за професію прибиральник службових приміщень; з 01.12.1993 по 31.12.1999 за професією машиніст конвеєра, що перебачено списком №2 розділ ІІ позиція 2а (6 років 30 днів) - підстава наказ №109/к від 03.12.1993, атестація робочих місць №346 від 21.12.1994, №462 від 21.12.1999, постанова КМУ №162 від 11.3.1994.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.
Ч.1 ст.4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з п.“б” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” №1788-XII від 05.11.1991 (далі Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” №213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, ст.114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: п.“б” ст.13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 та п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 №213-VIII.
Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст.13, ч.2 ст.14, п. “б” - “г” ст.54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” №213-VIII від 02.03.2015.
Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає ст.13 Закону № 1788-XII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції:
“На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.”.
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: п.“б” ст.13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за п.“б” ст.13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, та 55 років за п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України “Про Конституційний Суд України” судом мають враховуватись висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020.
У пункті 3.2. Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
У пункті 4.4. Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.
Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Посилання відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин норми ст.114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 не відповідають принципу верховенства права, а також суперечать нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України, згідно із якими, органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Суд зазначає, що норми ст.114 Закону України №1058-IV абсолютно ідентичні нормам ст.13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 № 213-VIII, які були визнанні неконституційними, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень ст.114 Закону 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII та ст.14 Закону №1788.
Згідно із ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В п. 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі “Щокін проти України” Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянина тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем у даному спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто на користь позивача.
Розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення пенсії.
Також, суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі “Кечко проти України” Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частинами 2, 3 статті 7 КАС України передбачено, що суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналізуючи у сукупності фактичні обставини справи та норми закону, виходячи з принципу верховенства права, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у призначені пенсії за віком на пільгових умовах не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, та є протиправною.
А отже, спірне рішення № 057350008098 від 18.04.2024 року не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, а тому є незаконним, необґрунтованим і підлягає скасуванню.
З метою відновлення порушених прав та інтересів, за захистом яких позивач звернулась до суду, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. "б" ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 р. №213-VІІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.
Крім того, у рішенні відповідача зазначено, що до пільгового стажу не враховано періоди роботи з 12.07.1993 по 31.12.1999 згідно довідки від 26.07.2023 №227, оскільки в довідці не вірно зазначено позицію пільгової професії згідно Постанови КМУ від 11.03.1994 №162 (враховано 1999 рік згідно даних персоніфікованого обліку).
З цього приводу суд вказує наступне.
Згідно з приписами ст. 62 Закону № 1788-ХІІ (які кореспондуються зі змістом ст. 48 Кодексу законів про працю України) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Саме такий Порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637).
Відповідно до п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з вимогами п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За приписами п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до положень пп. 2 п. 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка і лише у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, може постати необхідність у використанні додаткових даних для підтвердження стажу.
Водночас, надання уточнюючої довідки підприємства, установи, організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або за відсутності необхідних записів у трудовій книжці, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах під час встановлення трудового стажу також констатовано Верховним Судом у постанові від 16.09.2022 у справі № 560/1399/19.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки форми РС-право сформованої по позивачу від 18.04.2024 судом встановлено, що відповідач зарахував позивачу до її пільгового стажу за Списком №2: періоди роботи у АТ «Жовтнева ЦФЗ» з 01.01.1999 по 31.12.1999, в той же час відповідачем не було зараховано періоди з 01.12.1993 по 31.12.1998 її роботи до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії передбаченого постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994, як зазначив відповідач, оскільки в довідці не вірно зазначено позицію пільгової професії згідно Постанови КМУ від 11.03.1994 №162.
Відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 вбачається, що вона працювала у АТ «Жовтнева ЦФЗ» (запис 2) з 12.07.1993 по 30.11.1993 за посадою прибиральником службових приміщень, (запис 3) з 01.12.1993 по 31.12.1999 за посадою Машиніста конвеєра.
Сторонами не оспорюється факт надання позивачем трудової книжки при зверненні до органу пенсійного фонду з питання призначення пенсії.
Тобто, як вбачається із трудової книжки та підтверджується матеріалами справи, позивач у період роботи з 01.12.1993 по 31.12.1998 працювала машиністом конвеєра, що не оскаржується відповідачем.
Відповідно до розділу ІІ Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», який був чинний на момент набуття позивачем відповідного страхового стажу, посада «машиністи конвейєрів», 2030000а-13777, має пільговий характер роботи та відноситься до Списку №2.
Водночас, матеріалами справи підтверджено, що записи у трудовій книжці підтверджують пільговий характер роботи позивача, що надає право на його включення до спеціального трудового стажу та спростовують твердження відповідача про відсутність такого.
Відтак, суд критично оцінює покликання відповідача в оскаржуваному рішенні щодо не зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 01.12.1993 по 31.12.1998 згідно з довідкою №227 від 26.07.2023 розділ, шифр не відповідає переліку постанови КМУ №162. Оскільки відповідно до ч.3 ст.44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
З огляду на наведене, враховуючи сукупність належних та допустимих доказів, приписи законодавства, суд дійшов висновку, що записи у трудовій книжці підтверджують характер роботи позивача у період з 01.12.1993 по 31.12.1998, що не потребувало надання уточнюючих довідок та надає право включення вищевказаного періоду роботи до стажу, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до Списку №2.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 05.08.2020 у справі №127/9289/17, висновки яких суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (ч.5 ст. 242 КАС України).
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву щодо пенсії.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не врахував позивачу період її роботи з 01.12.1993 по 31.12.1998 до пільгового стажу.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Тобто, адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов'язаний здійснити ефективний захист порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч.4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналіз зазначених норм у їх взаємозв'язку зі ст. 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.
Розглядаючи питання зобов'язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов'язаний таку пенсію призначити.
Досліджуючи матеріали справи, як встановлено судом вище, позивачка є громадянкою України, досягла 50-ти річного віку, має страховий та пільговий стаж роботи за Списком №2 більше 20 років, відтак, відповідає всім критеріям, необхідним для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.«б» ч.1 ст. 13 Закону №1788-XII.
П.1 ч.1 ст. 45 Закону №1058-IV передбачено, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 01.04.1974 позивач досягла 50-ти річного віку, а із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивач звернулась 11.04.2024, тобто, не пізніше трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач подала заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах не пізніше трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку, то органом пенсійного фонду мала б бути призначена така пенсія позивачу з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 02.04.2024.
Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Оскільки суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача, в той час як спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, суд вважає за доцільне визнати протиправним та скасувати рішення № 057350008098 про відмову в призначенні пенсії, зобов'язати відповідача зарахувати до пільгового страхового стажу за Списком №2 період роботи з 01.12.1993 по 31.12.1998, та зобов'язати призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п.«б» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції, що діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, з 02.04.2024.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Відповідно позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до квитанції позивачем сплачено судовий збір в сумі 968,96 грн.
Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору на користь позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 246 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 057350008098 від 18.04.2024 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до пільгового страхового стажу за Списком №2 період роботи з 01.12.1993 по 31.12.1998.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України роботи в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції, що діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, з 02 квітня 2024 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 12.07.2024.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Шинкарьова