ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.07.2024Справа № 910/1724/24
За позовом Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України»
до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1
про стягнення 10 003,90 грн,
Суддя Смирнова Ю.М.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Державне підприємство «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України» (далі - позивач, ДП «Державний експертний центр МОЗ України») звернулось до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовом про стягнення з Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач) 10 003,90 грн, з яких 9 651,98 грн збитків, 236,94 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 114,98 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок дій державного виконавця, неправомірність яких встановлена ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15.07.2022 та постановою Апеляційного суду міста Києва від 30.03.2023 у справі №761/34269/19, з позивача неправомірно додатково стягнуто 9 651,98 грн, з яких 8 909,52 грн - податок з доходів найманих працівників та 742,46 грн - військовий збір, у зв'язку з чим позивач зазнав збитків, що підлягають стягненню з відповідача на його користь на підставі ст.ст. 1166, 1172, 1174 Цивільного кодексу України.
Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/1724/24 та справу передано на розгляд судді Смирнової Ю.М.
Ухвалою суду від 19.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив та встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Також вказаною ухвалою попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина друга ст. 178 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до повідомлення Господарського суду міста Києва про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, ухвалу суду про відкриття провадження від 19.02.2024 у справі № 910/1724/24 було надіслано одержувачу Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в його електронний кабінет та доставлено останньому 20.02.2024.
18.10.2023 введено в дію норми Закону № 3200-ІХ від 29.06.2023, яким внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Згідно з частиною п'ятою та сьомою ст. 6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Частиною одинадцятою ст. 242 ГПК України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п. 2 частини шостої ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Абзацом 2 зазначеної норми врегульовано, що якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З огляду на те, що ухвалу суду від 19.02.2024 відповідач отримав 20.02.2024 о 18:30, таким чином вважається, що відповідач отримав ухвалу в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» - 21.02.2024.
В п. 41 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 по справі № 459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.
Таким чином, ухвала про відкриття провадження у справі від 19.02.2024 у справі № 910/1724/24 була вручена відповідачу - 21.02.2024.
Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/1724/24, однак відзиву відповідачем подано не було.
Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев'ятій ст. 165 ГПК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2024 залучено до участі у справі ОСОБА_1 третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; зобов'язано третю особу надати суду письмові пояснення по суті спору, а також відомості про розмір коштів отриманих в межах виконавчого провадження №63841140 з примусового виконання виконавчого листа Шевченківського районного суду міста Києва №761/34269/19 від 03.11.2020; встановлено строк для подання пояснень третьою особою щодо позову та надання витребуваних судом доказів до 05.06.2024; зобов'язано позивача невідкладно направити на адресу третьої особи копії позовної заяви і доданих до неї документів, докази чого надати суду.
03.06.2024 від позивача надійшли документи по справі щодо виконання вимог вищевказаної ухвали суду.
Третя особа пояснень по суті спору не надала.
Справа у відповідності до приписів частини дев'ятої ст. 165 та частини другої ст. 178 ГПК України розглянута судом за наявними у ній документами.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
У провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебувала справа №761/34269/19 за позовом ОСОБА_1 до ДП «Державний експертний центр МОЗ України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Професійна спілка працівників Центру, про стягнення невиплаченої частини заробітної плати і премії, визнання протиправним та скасування наказу.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26.05.2020 у справі № 761/34269/19 у позові в частині стягнення невиплаченої частини заробітної плати і премії відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 15.09.2020 у справі № 761/34269/19 апеляційну скаргу стягувача задоволено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26.05.2020 в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача невиплаченої частини заробітної плати та невиплачених премій скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ДП «Державний експертний центр МОЗ України» на користь ОСОБА_1 невиплачену частину заробітної плати у розмірі 15 300,00 грн, невиплачені премії у розмірі 14 526,36 грн, судовий збір у розмірі 1 921,00 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 17 750,00 грн.
08.12.2020 на підставі виконавчого листа № 761/34269/19 від 03.11.2020 старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шереметом О.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо стягнення з ДП «Державний експертний центр МОЗ України» коштів в розмірі 49 497,36 грн.
ДП «Державний експертний центр МОЗ України» були самостійно здійснені оплати на загальну суму 49 497,36 грн:
- 39 845,38 грн на рахунок Шевченківський РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві (на користь ОСОБА_1 ) згідно платіжного доручення № 2517 від 17.12.2020 (призначення платежу: стягнення на користь ОСОБА_1 зг. постанови від 08.12.2020 ВП № НОМЕР_1);
- 8 909,52 грн на рахунок УДКСУ у Шевченківському р-ні м. Києва (до державного бюджету України) згідно платіжного доручення № 2521 від 17.12.2020 (призначення платежу: утримання військового збору з ОСОБА_1 зг. постанови від 08.12.2020 ВП № НОМЕР_1);
- 742,46 грн на рахунок УДКСУ у Шевченківському р-ні м. Києва (до державного бюджету України) згідно платіжного доручення № 2522 від 17.12.2020 (призначення платежу: утримання податку з доходів найманих працівників з ОСОБА_1 зг. постанови від 08.12.2020 ВП № НОМЕР_1).
Платіжною вимогою № НОМЕР_1-32 від 02.06.2021 Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) стягнуто з ДП «Державний експертний центр МОЗ України» кошти у розмірі 9 651,98 грн (призначення платежу: примусове списання коштів відповідно до ст. 3, 18, 48, 52 ЗУ «Про виконавче провадження», на підставі виконавчого листа № 761/34269/19 від 03.11.2020, виданого Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення в розмірі 9 651,98 грн).
Факт примусового списання коштів з позивача підтверджується банківськими виписками від 14.06.2021 на суму списання 5 870,06 грн та від 06.07.2021 на суму списання 3 781,92 грн.
07.07.2021 старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шереметом О.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 на підставі виконання боржником виконавчого документа у повному обсязі.
Не погодившись із стягненням коштів у розмірі 9 651,98 грн відповідно до платіжної вимоги № НОМЕР_1-32 від 02.06.2021 ДП «Державний експертний центр МОЗ України» звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва із скаргою на дії старшого державного виконавця; в скарзі просило визнати дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета О.В. в частині надмірно стягнутих коштів, що підлягати відрахуванню як сума обов'язкових податків і зборів, протиправними та стягнути з останнього надмірно стягнуті кошти в розмірі 9 651,98 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.07.2022 у справі № 761/34269/19 скаргу ДП «Державний експертний центр МОЗ України» задоволено частково та визнано протиправними дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета О.В. в частині надмірно стягнутих коштів, що підлягати відрахуванню як сума обов'язкових податків і зборів.
Постановою Київського апеляційного суду від 30.03.2023 у справі № 761/34269/19 (апеляційне провадження № 22-ц/824/4388/2023) ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 15.07.2022 скасована в частині відмови у задоволенні скарги ДП «Державний експертний центр МОЗ України» про стягнення із старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета О.В. надмірно стягнутих коштів у розмірі 9 651,98 грн та скаргу в цій частині - залишено без розгляду. В іншій частині ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15.07.2022 - залишено без змін.
Оскільки вказаними ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.07.2022 та постановою Київського апеляційного суду від 30.03.2023 у справі № 761/34269/19 визнані протиправними дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета О.В., 22.08.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 1799/12-23 про повернення стягнутих грошових коштів, в якій просив повернути надмірно сплачені кошти у сумі 9 651,98 грн.
В якості доказів надсилання вимоги № 1799/12-23 від 22.08.2023 відповідачу позивачем були надані копія фіскального чеку від 22.08.2023 (лист рек. 0305719728621) та роздруківку відстеження трекінгу № 0305719728621 з офіціального сайту «Укрпошта» https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html про вручення відправлення 23.08.2023: за довіреністю.
Однак, вимога позивача про повернення коштів залишена відповідачем без задоволення, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями (пп. 2-5, 8 частини першої ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень (частина перша ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з частиною першою ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Як свідчать матеріали справи, на виконання постанови Київського апеляційного суду від 15.09.2020 у справі № 761/34269/19, якою скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26.05.2020 в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача невиплаченої частини заробітної плати та невиплачених премій, та ухвалено в цій частині нове рішення про стягнення з ДП «Державний експертний центр МОЗ України» на користь ОСОБА_1 невиплаченої частини заробітної плати у розмірі 15 300,00 грн, невиплачених премій у розмірі 14 526,36 грн, судового збору у розмірі 1 921,00 грн, витрат на правничу допомогу у розмірі 17 750,00 грн, було видано виконавчий лист № 761/34269/19 від 03.11.2020.
08.12.2020 на підставі цього виконавчого листа старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шереметом О.В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 щодо стягнення з ДП «Державний експертний центр МОЗ України» коштів в розмірі 49 497,36 грн.
ДП «Державний експертний центр МОЗ України» в рамках виконавчого провадження самостійно здійснило такі оплати:
- 39 845,38 грн на рахунок Шевченківський РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві (на користь ОСОБА_1 ) згідно платіжного доручення № 2517 від 17.12.2020 (призначення платежу: стягнення на користь ОСОБА_1 зг. постанови від 08.12.2020 ВП № НОМЕР_1);
- 8 909,52 грн на рахунок УДКСУ у Шевченківському р-ні м. Києва (до державного бюджету України) згідно платіжного доручення № 2521 від 17.12.2020 (призначення платежу: утримання військового збору з ОСОБА_1 зг. постанови від 08.12.2020 ВП № НОМЕР_1);
- 742,46 грн на рахунок УДКСУ у Шевченківському р-ні м. Києва (до державного бюджету України) згідно платіжного доручення № 2522 від 17.12.2020 (призначення платежу: утримання податку з доходів найманих працівників з ОСОБА_1 зг. постанови від 08.12.2020 ВП № НОМЕР_1).
Тобто, при виплаті присуджених до стягнення на користь ОСОБА_1 частини заробітної плати у розмірі 15 300,00 грн та премії у розмірі 14 526,36 грн позивачем самостійно було розраховано та утримано із цих сум податки з доходів фізичних осіб та військового збору, які були сплачені на рахунок Державного бюджету України.
В подальшому, платіжною вимогою № НОМЕР_1-32 від 02.06.2021, Шевченківським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) стягнуто з ДП «Державний експертний центр МОЗ України» кошти у розмірі 9 651,98 грн (призначення платежу: примусове списання коштів відповідно до ст. 3, 18, 48, 52 ЗУ «Про виконавче провадження», на підставі виконавчого листа № 761/34269/19 від 03.11.2020, виданого Шевченківським районним судом м. Києва про стягнення в розмірі 9 651,98 грн), що підтверджується банківськими виписками від 14.06.2021 на суму списання 5 870,06 грн та від 06.07.2021 на суму списання 3781,92 грн.
Вказані дії старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета О.В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 761/34269/19, виданого 03.11.2020 Шевченківським районним судом м. Києва, щодо надмірно стягнутих в ході виконавчого провадження грошових коштів у розмірі 9 651,98 грн, що підлягати відрахуванню як сума обов'язкових податків і зборів, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.07.2022 у справі № 761/34269/19 визнано неправомірними.
Як зазначено в цій ухвалі, податки і збори із суми невиплаченої частини заробітної плати та премії, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню при виконанні судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми невиплаченої частини заробітної плати і премії при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена ОСОБА_1 на підставі судового рішення сума невиплаченої частини заробітної плати та премії зменшується на суму податків і зборів. Натомість, з ДП «Державний експертний центр МОЗ України» старшим державним виконавцем була стягнута сума невиплаченої заробітної плати та невиплачених премій в розмірі, зазначеному в рішенні суду, без вирахування податків і зборів, які підприємство повинно сплатити як податковий агент. Такі дії державного виконавця при виконанні рішення суду не можна вважати законними, оскільки вони призвели до стягнення з боржника у виконавчому провадженні надмірних сум.
Постановою Київського апеляційного суду від 30.03.2023 у справі № 761/34269/19 ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 15.07.2022 залишена без змін в частині визнання протиправними дій старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета О.В. щодо надмірно стягнутих коштів, що підлягати відрахуванню як сума обов'язкових податків і зборів; суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані дії старшого державного виконавця щодо виконання судового рішення без віднімання сум податків і зборів є неправомірними.
Враховуючи, що вказаними судовими актами встановлено неправомірність дій державного виконавця щодо примусового (надмірного/додаткового) стягнення з ДП «Державний експертний центр МОЗ України» 9 651,98 грн сум обов'язкових платежів, з яких 8 909,52 грн податок з доходів найманих працівників та 742,46 грн військового збору, позивач вказує на завдані йому такими діями збитки та просить суд стягнути (відшкодувати) їх з відповідача на його користь на підставі ст.ст. 1166, 1172, 1174 ЦК України.
Частинами першою ст. 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди у завдано не з її вини (частина друга ст. 1166 ЦК України).
Статтею 1172 ЦК України регламентований порядок відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою; ст.1173 цього Кодексу - відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного суду від 10.10.2019 у справі № 921/346/18.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.09.2018 у справі № 926/3837/17, від 21.12.2018 у справі № 905/1071/17.
Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду 08.05.2018 у справі № 920/316/17, від 21.12.2018 у справі № 920/31/18, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов'язковою умовою настання відповідальності, і він полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.
У постанові від 20.03.2019 у справі № 918/203/18 Верховний Суд констатував, що саме лише задоволення скарг на дії органу державної виконавчої служби не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між діями посадових осіб органів державної виконавчої служби та заподіяною шкодою. Причинний зв'язок, як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяння збитків, між протиправною поведінкою та шкодою виражається в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Зокрема, доведенню підлягає, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Таким чином, у вирішенні спору про відшкодування шкоди в порядку статей 1173, 1174 ЦК України необхідно враховувати, що саме протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) відповідного органу чи його посадової особи є причиною завданої шкоди. Отже, між діями чи бездіяльністю та шкодою має бути прямий причинний зв'язок. За його наявності збитки підлягають відшкодуванню. За відсутності такого зв'язку збитки не відшкодовуються.
Як зазначалось, неправомірність дій старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Шеремета О.В. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 761/34269/19, виданого 03.11.2020 Шевченківським районним судом м. Києва, щодо надмірно стягнутих в ході виконавчого провадження грошових коштів у розмірі 9 651,98 грн, що підлягати відрахуванню як сума обов'язкових податків і зборів, встановлено ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.07.2022 у справі № 761/34269/19 та постановою Київського апеляційного суду від 30.03.2023 у справі № 761/34269/19.
В ході розгляду питання щодо неправомірності дій державного виконавця суд констатував, що суми невиплаченої частини заробітної плати у розмірі 15 300,00 грн та невиплаченої премії у розмірі 14 526,36 грн були розраховані до стягнення без утримання із них необхідних податків і зборів, а тому здійснюючи такі виплати на користь ОСОБА_1 позивач, як податковий агент, мав утримати відповідні податки і збори та спрямувати їх до бюджету.
В той же час, про необхідність утримання із цих сум податку з доходів фізичних осіб та військового збору у постанові Київського апеляційного суду від 15.09.2020 у справі №761/34269/19, на підставі якої видано виконаний лист, не зазначено.
Відповідно до частин першої та другої ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Державний (приватний) виконавець є учасником виконавчого провадження (частина перша ст. 14 Закону України «Про виконавче провадження»), діяльність якого полягає у вжитті передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень (частина перша ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (частина друга ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Отже, за змістом положень статей 1, 5, 6, 11, 18 Закону України «Про виконавче провадження», метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб, а виконавці при здійсненні виконавчого провадження наділені широким колом повноважень та зобов'язані неухильно дотримуватись прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 20.03.2024 у справі № 911/274/17).
Згідно з частинами першою, третьою ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.
Тобто зарахування коштів на рахунок виконавчої служби або приватного виконавця має тимчасової характер, після чого зараховані кошти підлягають перерахуванню на рахунок стягувача, який набуває право власності на відповідне майно.
Виконавча служба не набуває майно під час примусового виконання рішень, окрім стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження (ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно, виконавча служба не є набувачем коштів, які стягуються під час примусового виконання судового рішення (крім зазначених витрат). Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду від 15.02.2024 у справі № 910/10309/21.
Як встановлено ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15.07.2022 у справі № 761/34269/19, надмірно стягнуті в ході виконавчого провадження грошові кошти в розмірі 9 651,98 грн були перераховані ОСОБА_1 - стягувачу у виконавчому провадженні на виконання рішення суду.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до третьої особи - ОСОБА_1 про повернення безпідставно отриманих (неправомірно стягнутих на його користь державним виконавцем) коштів у розмірі 9 651,98 грн на підставі виконавчого листа № 761/34269/19, виданого 03.11.2020 Шевченківським районним судом м. Києва.
При вирішенні даного спору судом враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм статей 1173, 1174 ЦК України, ст. 117 ГПК України (у редакції до 15.12.2017), викладених у постанові від 10.07.2018 у справі № 910/3007/16, які, відповідно до частини четвертої ст. 236 ГПК України, обов'язково повинні враховуватися господарськими судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Так, у вказаній постанові Верховний Суд висловив правову позицію про те, що право на пред'явлення позову про відшкодування матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями державного виконавця, виникає лише у разі невиконання судового рішення про стягнення надмірно сплачених коштів, якщо буде встановлено неможливість повернути на користь боржника грошові кошти, стягнуті з нього на виконання судового наказу.
Отже, у вказаній справі Верховний Суд дійшов до висновку про те, що питання обґрунтованості позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди відповідно до статей 1173, 1174 ЦК України, завданої неправомірними діями державного виконавця, повинно вирішуватися в залежності від підстав позову щодо неможливості повернення надмірно стягнутих з позивача коштів за судовим наказом.
Верховний Суд у вказаній постанові також зазначив, що ст. 117 ГПК України (у редакції до 15.12.2017) є спеціальною нормою, яка незалежно від причин надмірної сплати коштів боржником за наказом, в тому числі за наявності вини державного виконавця, встановлює механізм повернення безпідставно стягнутих коштів за наказом і лише, якщо буде встановлено неможливість стягнення (повернення) таких коштів, за наявності належним чином встановленої вини державного виконавця, можуть бути застосовані загальні правила відшкодування шкоди та стягнуто збитки, завдані незаконними діями державного виконавця передбачені, статтями 1173, 1174 ЦК України (Аналогічна позиція зазначена у постанові Верховного суду від 04.06.2020 у справі № 910/10501/19).
Приймаючи до уваги викладене, пред'явлення позивачем позову про відшкодування з Державного бюджету України шкоди за правилами деліктних зобов'язань є передчасним, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 129 ГПК України у зв'язку з відмовою в позові судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.М. Смирнова