Справа № 127/11266/24
Провадження № 2/127/1422/24
11.07.2024 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,
при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. Позов мотивовано тим, що 12.09.1998року сторони зареєстрували шлюб. Під час подружнього життя ними за спільні кошти було придбане наступне майно: - квартира АДРЕСА_1 , вартість якої становить 4 690 815 гривень, що підтверджується інформаційною довідкою № 3462444466 від 12.09.2023 року та висновком про вартість майна, який складений СОД ФОП ОСОБА_3 від 05.01.2024 року; - квартира АДРЕСА_2 , вартість якої становить 1 868 851 гривень, що підтверджується листом КГІ «ВМБТІ» № 7150 від 26.09.2023 року та висновком про вартість майна, який складений СОД ФОП ОСОБА_3 від 05.01.2024 року; - квартира АДРЕСА_3 , вартість якої становить 3 438 544,07 гривень, що підтверджується інформаційною довідкою № 346244466 від 12.09.2023 року та висновком про вартість майна, який складений СОД ФОН Довбня від 05.01.2024 року; - квартира АДРЕСА_4 , вартість якої становить 3 534 338 гривень, що підтверджується інформаційною довідкою № 322331493 від 08.02.2023 року та висновком про вартість майна, який складений СОД ФОГТ Довбня від 05.01.2024 року. Загальна вартість належного нам з ОСОБА_2 спільного майна становить 13 532 548, 07 гривень. За таких обставин мені та ОСОБА_2 має бути виділено майна на суму 6 766 274,035 гривень (13 532 548, 07 : 2) кожному. Очевидним є те, що в результаті поділу спільного майна в натурі, за кожним з них має бути визнано право власності на два об'єкта нерухомого майна. Сума вартості будь-яких двох квартири не буде дорівнювати сумі вартості двох інших квартир, тому поділити між ними спільне з відповідачем майно в натурі, не порушуючи принцип рівності їх часток у спільному майні, не є можливим. Найбільш наближеним до рівного поділу майна є наступний варіант: за одним з нас буде визнано право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , вартість якої становить 4 690 815 гривень та квартиру АДРЕСА_2 , вартість якої становить 1 868 851 гривень, а всього майна на загальну суму 6 559 666 гривень; за іншим буде визнано право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 , вартість якої становить 3 438 544,07 гривень та квартиру АДРЕСА_4 , вартість якої становить 3 534 338 гривень, а всього майна на загальну суму 6 972 882,07 гривень. За такого поділу сума грошової компенсації становитиме 206 608,035 гривень. Позивач зареєстрована як приватний підприємець, здійснюю підприємницьку діяльність та отримує стабільний дохід, тому спроможна сплатити відповідачу грошову компенсацію у зазначеному розмірі. Натомість відповідач не має змоги сплатити таку грошову компенсацію, оскільки ніде не працює. При визнанні за позивачем права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 та квартиру АДРЕСА_4 позивач має бажання та можливість сплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості спільного майна в сумі 206 608.035 гривень за нерівномірний поділ спільного майна в натурі. Просить поділити майно, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності наступним чином: визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 ; визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_4 ; визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості спільного майна в сумі 206 608.035 гривень.
Ухвалою суду від 17.04.2024 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.
18.06.2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали за обставин викладених в ньому, просили позов задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, оскільки вважає, що одну квартиру слід подарувати їх спільному меншому сину, а потім ділити майно.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 12.09.1998року сторони зареєстрували шлюб, на даний час в провадженні Вінницького міського суду Вінницької області знаходиться позовна заява про розірвання шлюбу.
Під час подружнього життя сторонами за спільні кошти було придбане наступне майно:
-квартира АДРЕСА_1 , вартість якої становить 4 690 815 гривень, що підтверджується інформаційною довідкою № 3462444466 від 12.09.2023 року та висновком про вартість майна, який складений СОД ФОП ОСОБА_3 від 05.01.2024 року;
-квартира АДРЕСА_2 , вартість якої становить 1 868 851 гривень, що підтверджується листом КГІ «ВМБТІ» № 7150 від 26.09.2023 року та висновком про вартість майна, який складений СОД ФОП ОСОБА_3 від 05.01.2024 року;
-квартира АДРЕСА_3 , вартість якої становить 3 438 544,07 гривень, що підтверджується інформаційною довідкою № 346244466 від 12.09.2023 року та висновком про вартість майна, який складений СОД ФОН Довбня від 05.01.2024 року;
-квартира АДРЕСА_4 , вартість якої становить 3 534 338 гривень, що підтверджується інформаційною довідкою № 322331493 від 08.02.2023 року та висновком про вартість майна, який складений СОД ФОГТ Довбня від 05.01.2024 року.
Відповідно до положень статей15,16ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і ч. 3ст. 368 Цивільного кодексу України, згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст.61СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з ст.68СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Частиною 1ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 1ст.70СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові ВСУ від 24.05.2017 у справі №6-843цс17 та постановах ВС від 06.02.2018 у справі №235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі №404/1515/16-ц.
Згідно ст. 372 ЦК України визначено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина га чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Згідно ст.70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.
Отже, Сімейним кодексом України встановлено, що майно набуте в період шлюбу належить чоловіку та дружині в рівних долях.
Відповідно до ч. 3ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 369 Цивільного кодексу України співвласники майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, володіють та користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 2ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсними та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них; продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Зі змісту п.п. 23,24постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Отже, судом встановлено, а відповідачем не заперечувалось, що спірне майно придбано сторонами за час шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Відповідно до положень частини першої статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
За змістом статей69,70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.
Як роз'яснено в пунктах 23, 24постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті60,69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17 зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11).
Згідно до ч. 1ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Згідно ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Загальна вартість належного сторонам спільного майна становить 13 532 548, 07 гривень, що підтверджується висновками долученими до матеріалів справи.
Відповідач не спростував вартість спірного майна та не надав суду іншу вартість майна та не заявив клопотання про проведення товарознавчої експертизи, а тому суд приймає до уваги надані позивачем висновки про вартість спірного майна.
Враховуючи надані висновки про вартість спірного майна, сторонам слід виділи майно на суму 6 766 274,035 гривень (13 532 548, 07 : 2) кожному.
Відповідачем не було запропоновано іншого варіанту виділу спірного майна, а тому суд вважає за необхідне розділити майно у спосіб запропонований позивачем, стягнувши з позивача на користь відповідача компенсації відступу від рівності часток у спільному майні, різницю в сумі 206 608,04 гривень.
Згідно ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 15 140,00грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.141,213-215,263-265,272,353,354,ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Поділити майно, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності наступним чином:
-Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 ;
-Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_4 ;
-Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
-Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості спільного майна в сумі 206 608,04гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 140,00грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15.07.2024 року.
ОСОБА_1 , АДРЕСА_5 , ІПН НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 , АДРЕСА_6 , ІПН НОМЕР_2 .
Суддя: