Справа № 131/70/24
Провадження №2/141/122/24
09 липня 2024 року с-ще Оратів
Оратівський районний суд Вінницької області в складі головуючого судді Климчука С.В.,
при секретарі судового засідання Поліщук В.О.,
сторони в судове засідання не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу № 131/70/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
03.06.2024 до суду з Іллінецького районного суду Вінницької області надійшла цивільна справа № 131/70/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
В обґрунтування позову позивачка зазначила, що 14.02.2020 Володимирецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) було зареєстровано шлюб між нею та відповідачем, актовий запис № 6. Від даного шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спільне життя між сторонами не склалося, позивачка та відповідач разом не проживають, спільне господарство не ведуть та шлюб носить лише формальний характер. Окрім того, разом із позивачкою проживає їхня спільна донька та знаходиться на її утриманні.
За вказаних обставин, ОСОБА_1 просить суд шлюб розірвати та стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 1/4 частини усіх видів його доходу щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою суду від 07.06.2024 прийнято до розгляду цивільну справу № 131/70/24, розгляд справи призначено на 09.07.2024.
Позивачка ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання 09.07.2024 не з'явилася.
При цьому, 09.07.2024 до суду надійшла заява позивачки від 09.07.2024 про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд повернути їй дошлюбне прізвище « ОСОБА_4 ».
Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про час, день та місце розгляду справи, в судове засідання 09.07.2024 не з'явився.
Натомість, 08.07.2024 до суду надійшла заява відповідача від 05.07.2024, зі змісту якої убачається, що ОСОБА_2 щодо задоволення позовних вимоги не заперечує, оскільки викладене в позовній заяві відповідає дійсності, розгляд справи просить проводити без його участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
В силу ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається зі свідоцтва про шлюб (повторно) серії НОМЕР_1 , 14.02.2020 Володимирецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , актовий запис №6. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_6 ».
Відповідно до свідоцтва про народження (повторно) серії НОМЕР_2 від 29.07.2020, у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 .
Причиною розпаду сім'ї є те, що позивачка та відповідач не проживають разом, не ведуть спільного господарства, тому позивачка вважає, що шлюб підлягає розірванню, а також з відповідача підлягають стягненню аліменти на утриманні дитини у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.
Визначаючись щодо спірних правовідносин та заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
В статті 51 Конституції України зазначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Статтею 5 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно із ч. 1 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Положеннями частин 3, 4 ст. 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно із ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Вирішуючи, у відповідності до ст. 111 СК України, необхідність вжиття заходів щодо примирення подружжя, суд враховує, що закріплена у цій статті норма є диспозитивною, оскільки суд вживає заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства. Тобто, у випадку виявлення обставин або фактів, під час розгляду справи, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення.
Крім того, суд виходить з пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», яка визначає, що вжиття заходів щодо примирення подружжя є можливістю суду, а не його обов'язком та вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення.
Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові КЦС ВС від 11 червня 2019 року № 605/434/18 (61-3235св19).
Враховуючи вище зазначені положення законодавства та судової практики, а також установлені у справі обставини, суд не вбачає підстав для вжиття заходів щодо примирення сторін.
Виходячи з того, що між сторонами шлюбні відносини фактично припинені та шлюб носить лише формальний характер, суд вважає, що причини, які спонукають позивачку наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б її інтересам та інтересам дитини, тому шлюб підлягає розірванню.
Відповідно до ст. 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Також відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно зі ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту.
Декларація з прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, закріплює, що дитина повинна мати можливість користуватися благами соціального забезпечення, повинна бути забезпечена належним харчуванням, житлом, розвагами та медичним обслуговуванням. Найкраще забезпечення інтересів дитини повинно бути головним принципом, і відповідальність за це лежить перш за все на батьках дитини. Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Держава вживає всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками.
Згідно положень ст.ст.1-3 Конвенції ООН «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Частиною 1 статті 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, і відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно із ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.
Як вбачається з частини 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує, зокрема, стан здоров'я та матеріальне становище дитини, платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних батьків, наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав, інші обставини, що мають істотне значення; розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини; мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку; мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
У відповідності до ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Судом установлено, що домовленість між сторонами щодо утримання дитини не досягнута, а тому право позивача на отримання від відповідача аліментів підлягає захисту.
Суд враховує обов'язок обох батьків утримувати дітей до їх повноліття, розмір гарантованого законодавством України прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, який відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, стан здоров'я та матеріальне становище дітей, а також той факт, що відповідач працездатного віку та може надавати матеріальну допомогу.
За вказаних фактичних обставин справи № 131/70/24, зважаючи на реальні і розумні потреби в матеріальному утриманні дитини, взаємний обов'язок батьків по її утриманню, а також визнання позову відповідачем, суд доходить висновку, що розумним та справедливим розміром стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини відповідача є 1/4 частки від його доходу (заробітку), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з дня подачі позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Отже, з урахуванням визнання позову відповідачем, на підставі ч. 1 ст. 142 ЦПК України суд вважає за необхідне повернути позивачці з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а саме 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок), а решта 50 відсотків судового збору підлягає стягненню із відповідача на користь позивачки.
Також згідно ст. 141 ЦПК України та ч. 1 ст. 142 ЦПК України, оскільки позивачку звільнено від сплати судового збору за подачу позову про стягнення аліментів, з відповідача підлягає стягненню в дохід держави судовий збір у розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 24, 105, 110, 112, 113, 84, 141, 180-184, 191 СК України, ст.ст. 4, 5, 7, 10-13, 19, 141, 142, 178, 206, 223, 258, 259, 264, 265, 273, 274, 354 ЦПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований Володимирецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 6.
3. Прізвище позивачки після розірвання шлюбу змінити на « ОСОБА_4 ».
4. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.01.2024 і до досягнення дитиною повноліття.
5. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , витрати по відшкодуванню судового збору в сумі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
6. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , в дохід держави судовий збір в сумі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
7. Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а саме 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
8. Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.
9. Копію рішення направити сторонам у справі згідно ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Рішення суду оформлено та виготовлено 15.07.2024.
Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ).
Суддя С.В. Климчук