Справа № 638/10883/23
Провадження № 2/638/1522/24
Іменем України
02 липня 2024 року м. Харків
Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді Смирнова В.А.
за участю секретаря Каркан А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження приміщенні зали судових засідань Дзержинського районного суду м.Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -
28 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Дзержинського районного суду м.Харкова з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 02 жовтня 2023 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 грудня 2023 року закрито підготовче провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
В судове засідання, позивач не з'явилася, про судове засідання був повідомлений своєчасно та належним чином. Подав через електронну адресу суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав, не заперечував проти винесення заочного рішення.
Відповідачка, ОСОБА_2 , в судове засідання повторно не з'явилася, про дату та час підготовчого засідання була повідомлена своєчасно та належним чином, про причини неявки суду не повідомила.
Відповідно до ухвали суду від 02 липня 2024 року, враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідачі належним чином повідомлялися про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідачів та згідно ч.4 ст.223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положеннямст. 280 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
29 листопада 2019 року Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова по справі №638/10473/17 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 стягнення грошових коштів задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX350, легковий універсал-В, 2007 року випуску, в сумі 389150 (триста вісімдесят дев'ять тисяч сто п'ятдесят) грн. 27 коп.; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме витрати на залучення експерта у сумі 3088 (три тисячі вісімдесят вісім) грн. 80 коп., по сплаті судового збору у сумі 3282 (три тисячі двісті вісімдесят дві) грн. 40 коп., а всього 6371 (шість тисяч триста сімдесят одна) грн. 20 коп.
Вказане рішення суду було залишеним без змін Постановою Харківського апеляційного суду від 08.07.2020 р. по справі №638/10473/17 та набрало законної сили в день проголошення постанови апеляційним судом 08.07.2020 року.
На виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2019 року по справі №638/10473/17 судом було видано 2 виконавчих листи: виконавчий лист від 09.09.2020 року про стягнення стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX350, легковий універсал-В,2007 року випуску, в сумі 389150,27 (триста вісімдесят дев'ять тисяч сто п'ятдесят) грн. 27 коп.; та виконавчий лист від 09.09.2020 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме витрати на залучення експерта у сумі 3088 (три тисячі вісімдесят вісім) грн 80 коп, по сплаті судового збору у сумі 3282 (три тисячі двісті вісімдесят дві) грн 40 коп, а всього 6371,20 (шість тисяч триста сімдесят одна) грн. 20 коп.
03.11.2020 року Шевченківським ВДВС у місті Харкові СМУ МЮ (м. Харків) було винесено постанову про відкриття Зведеного ВП №64878083 у складi ВП №63459604 за виконавчим листом від 09.09.2020 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Lexus RX350, легковий універсал-В,2007 року випуску, в сумі 389150,27 (триста вісімдесят дев'ять тисяч сто п'ятдесят) грн. 27 коп. та ВП №63459555 за виконавчим листом від 09.09.2020 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат 6371,20 (шість тисяч триста сімдесят одна) грн. 20 коп., що підтверджується Листом Шевченківського відділу ДВС у місті Харкові СМУ МЮ (м. Харків) від 22.08.2023 року №91376.
Згідно з Листами Шевченківського відділу ДВС у місті Харкові СМУ МЮ (м. Харків) №91376 від 22.08.2023 року та №92143 від 23.08.2023 10.10.2022 року державним виконавцем перераховано стягувачу частково стягнуті за ВП №63459604 кошти 150 грн. Також за ВП №63459604 12.07.2023 року державним виконавцем отримано та 19.07.2023 року перераховано стягувачу кошти у розмірі 2573,19 грн.
Станом на 23.08.2023 року залишок заборгованості за ВП №63459604 - 386427,08 грн, за ВП №63459555 - 6371,20 грн.
Станом на 30.06.2023 заборгованість відповідача складала за ВП №63459604 - 386427,08 грн + 2573,19 грн, за ВП №63459555 - 6371,20 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його невиконання (договір чи діалект).
Відповідно до ст.524, 533-535 і 625 ЦК України грошовими є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку, тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Отже, приписи ст.625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).
Разом з тим, за змістом статей 598-609ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.
Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2ст. 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Подібний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 07 лютого 2018 року по справі № 910/11249/17.
Так, Верховний Суд зробив висновок, що норма ст. 625 ЦК України, не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Великою Палатою Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 зроблено висновок щодо можливості застосування положень ст.625 ЦК України до будь-яких грошових зобов'язань незалежно від підстав виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачене договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Постановою ВС від 06 березня 2019 року у справі № 577/5360/15-ц зроблено висновок, що за змістом ст.625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
На підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов'язання у зв'язку зі стягненням грошових коштів, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц.
Також, суд враховує правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 760/6938/16-ц відповідно до якої формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначених норм права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Таким чином, оскільки рішення суду зводиться до сплати грошей, то це є грошовим зобов'язанням.
У разі порушення зобов'язання відповідно до ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
При дослідженні питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних судом враховано правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 січня 2020 року в рамках справи № 924/532/19, якою було визначено, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Суд звертає увагу відповідача на той факт, що до суду не було надано жодних заперечень проти позову та доказів на підтвердження цих заперечень.
На підставі ст.625 ЦК України позивачем здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.09.2020 р. до 30.06.2023 р складає 202 133,86 грн + 33 557,83 грн = 235 691,69 грн.
Судом перевірено розрахунок інфляційних збитків та трьох відсотків річних, здійснений позивачем, та встановлено, що він зроблений вірно..
За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягує з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.09.2020 р. до 30.06.2023 р складає 202 133,86 грн + 33 557,83 грн = 235 691,69 грн.
Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволений, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 2356,92 (дві тисячі триста п'ятдесят шість) грн. 92 коп.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно положень ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача;2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Статтею 139 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат, пов'язаних із залученням (викликом) свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, проведенням експертиз.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини першої статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Аналіз наведених процесуальних норм вказує на те, що умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору), є подання стороною відповідної заяви (усної чи письмової) до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом.
Неподання чи незаявлення стороною до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, тобто крім судового збору, є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат.
Неподання стороною доказів у підтвердження розміру витрат, пов'язаних із розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву, має своїм процесуальним наслідком залишення такої заяви без розгляду.
Водночас потрібно розрізняти наслідки своєчасного неподання заяви про відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, та доказів у підтвердження їх розміру, та загальні правила розподілу судових витрат за результатами розгляду справи. Наведене узгоджується з правовими висновками висловленими в постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 по справі №161/5317/18.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, статтею 141 ЦПК України визначено порядок розподілу судових витрат, у тому числі пов'язаних із розглядом справи, і такий порядок поставлено у залежність від результатів розгляду справи по суті.
Позивачем надано до суду копію Договору про надання правової допомоги, який не підписаний сторонами та квитанція про сплату адвокату Лебединській І.С. коштів у розмірі 1500 грн. 00 коп.
З наданих до суду документів не вдається з'ясувати, за які саме послуги було сплачено кошти адвокату Лебединській І.С. та чи стосуються витрати вказаної справи, тому суд вважає, що такі витрати не підтвердженні, а тому не підлягають розподілу.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) та на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) 3% річних та інфляційних втрат з простроченої суми боргу, пов'язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2019 року по справі № 638/10473/17 у період з 01.09.2020 р. до 30.06.2023 р в сумі 235 691,69 (двісті тридцять п'ять тисяч шістсот дев'яносто одна) грн. 69 коп
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) та на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в сумі 2356,92 (дві тисячі триста п'ятдесят шість) грн. 92 коп.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Апеляційного суду Харківської області.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2022.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 )
Суддя В.А. Смирнов