09.07.2024 Єдиний унікальний номер 205/8104/24
Єдиний унікальний номер 205/8104/24
Провадження № 3/205/2786/24
09 липня 2024 року м. Дніпро
Суддя Ленінського районного суду м. Дніпропетровська Приходченко О.С., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, що надійшла з Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , притягнутої за ч. 1 ст. 130 КУпАП, -
18 червня 2024 року з УПП в Дніпропетровській області надійшов адміністративний матеріал щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Матеріали справи в провадження судді були передані канцелярією суду 19 червня 2024 року.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення 30 травня 2024 року о 16.01 годині у м. Дніпрі по пров. Парусний, біля буд. 19, водій ОСОБА_1 керувала транспортним засобом HTC50QT10, номер шасі НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому порядку відмовилася.
ОСОБА_1 у судовому засіданні зазначила, що вона дійсно відмовилася від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння.
Відповідно до вимог п. 2.9 «а» ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебувати під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
У відповідності до ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідальність настає за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Статтею 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначає, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини (далі ЄКПЛ) та основних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід'ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при досліджені доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (зокрема, mutatis mutandis рішення у справах: OZTURK v. GERMANY від 21 лютого 1984 року, пункт 53 та Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року), справи про адміністративні правопорушення даної категорії, враховуючи, зокрема, розмір та характер стягнень, для цілей статті 6 ЄКПЛ належать до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на дану категорію справ поширюються гарантії статті 6 ЄКПЛ.
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011 зазначає, що з аналізу положень міжнародних актів, наведених у цьому Рішенні, не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення». У пункті 3.6 цього рішення Конституційний Суд України вказує, що відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України поширює певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відтак, на всі стадії оскарження у судах постанов у справах даної категорії на позивачів (осіб, яких притягнуто до адміністративної відповідальності) поширюються всі гарантії статті 6 ЄКПЛ.
Рішенням у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії» від 23 травня 1993 року ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них.
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» від 01 липня 2003 року (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль за здійсненням правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), від 27 вересня 2001 року). Тому при оскаржені рішення суду, слід звертати увагу на те, що залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням процесу.
ЄСПЛ завжди займав визначне місце, забезпечуючи право на справедливий суд (Airey v. Ireland (Ейрі проти Ірландії), § 24; Stanev v. Bulgaria (Станєв проти Болгарії) [ВП], §231). Ця гарантія є «одним з основних принципів будь - якого демократичного суспільства, відповідно до Конвенції» (Pretto and Others v. Italy (Претто та інші проти Італії), § 21).
Оскільки, за змістом ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, а юрисдикція їх поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, ключову роль у забезпеченні ефективного захисту прав і свобод громадян на національному рівні відведено саме судам.
Пунктами 1.3, 1.9 Правил дорожнього руху України на учасників дорожнього руху покладений обов'язок знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, за порушення цих Правил вони несуть відповідальність згідно з законодавством.
Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти у встановленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Дана позиція узгоджується з абз. 2 п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті від 23 грудня 2005 року № 14, згідно якої, якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Згідно з п.п. 1, 2 розділу 1 Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858, ця Інструкція визначає процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі стан сп'яніння), та оформлення результатів такого огляду.
Вина правопорушниці підтверджується протоколом серії ААД № 816979 від 30 травня 2024 року, рапортом інспектора від 30 травня 2024 року, поясненнями ОСОБА_1 та відеозаписом.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23 грудня 2005 року передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст. 247 і 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
З аналізу ст. ст. 251, 252 КУпАП слідує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до довідки інспектора сектору адміністративної практики УПП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами.
Разом з тим, згідно правового висновку об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, який викладено у постанові від 04.09.2023 (справа №702/301/20, провадження №51-944 кмо 23), підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
Приймаючи до уваги викладене, дослідивши докази в їх сукупності, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу правопорушниці, ступінь її вини, майновий стан та обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність за вчинене адміністративне правопорушення, суддя дійшла висновку, що винність ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, встановлена та доведена беззаперечними доказами, тому вважає достатнім та необхідним накласти на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
На підставі ч. 1 ст. 401 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення з правопорушника підлягає стягненню судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 283, 284 КУпАП, -
Визнати винною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень в дохід держави, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
У разі несплати добровільно штрафу протягом 15 днів з дня вручення копії постанови, при примусовому виконанні постанови суду згідно ч. 2 ст. 308 КУпАП штраф підлягає стягненню у подвійному розмірі.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 коп.
Постанову може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя: