202/15024/23
1-кп/202/271/2024
15 липня 2024 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі Індустріального районного суду м.Дніпропетровська кримінальне провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023050010001862 від 15 червня 2023 року відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в селі Ватутіне Нововодолазького району Харківської області, громадянина України, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, кухаря господарчої групи взводу забезпечення 7-ї стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону (з охорони та оборони об'єктів державного значення) військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого 06.06.2024 Харківським районним судом Харківської області за ч.4 ст.402 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України -
Відповідно до обвинувального акта, згідно зі ст.1 Закону України «Про оборону України», ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року № 2119-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 22 травня 2022 року №2263-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 серпня 2022 року №2500-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в України» від 16 листопада 2022 року №2738-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 лютого 2023 року №58/2023, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07 лютого 2023 року №2915-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 02 серпня 2022 року №207 солдата ОСОБА_4 зараховано в списки особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду кухара господарчої групи взводу забезпечення 7-ї стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону (з охорони та оборони об'єктів державного значення) військової частини НОМЕР_1 .
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 05 липня 2022 року №179 майор ОСОБА_6 вважається таким, що приступив до виконання обов'язків за посадою заступника командира 3-го стрілецького батальйону (з охорони та оборони об'єктів державного значення) по роботі з особовим складом військової частини НОМЕР_1 .
Згідно зі ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі за текстом - Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
Згідно зі ст.ст.1,12 Закону України «Про Національну гвардію України» - Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони. Національна гвардія України відповідно до покладених на неї законом завдань та функцій зобов'язана вести воєнні (бойові) дії у разі збройного конфлікту чи загрози нападу на Україну.
Водночас, ст. 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ст. 28 Статуту, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази, а також в забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Статтями 29, 31 Статуту також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Згідно з ч.2 ст.5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звання майор належать до старшого офіцерського складу, звання солдат належить до рядового складу.
Статтею 32 Статуту також передбачено, що майори є начальниками для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу.
Також, відповідно до ст.72 Статуту, заступник командира батальйону з морально-психологічного забезпечення підпорядковується командирові та є прямим начальником усього особового складу батальйону.
Таким чином, заступник командира 3-го стрілецького батальйону (з охорони та оборони об'єктів державного значення) по роботі з особовим складом військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_6 , по відношенню до кухара господарчої групи взводу забезпечення 7 стрілецької роти 3 стрілецького батальйону (з охорони та оборони об'єктів державного значення) військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_4 є прямим начальником за своїм службовим становищем та начальником за військовим званням, а останній - підлеглим майора ОСОБА_6 .
Поряд із цим, статтею 35 Статуту, серед іншого, передбачено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості, наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Згідно ст. 36 Статуту, командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
Стаття 37 Статуту визначає, що військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його , військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін . Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання.
Крім того, Статутом визначений зміст військової присяги, згідно якого кожний військовослужбовець, вступаючи на військову службу урочисто присягає Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю, а також присягає виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників та ніколи не зраджувати Українському народові.
Згідно ст.ст.6,11,16,127,128 Статуту, ст.ст.3,4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України також передбачено, що кожен військовослужбовець зобов'язаний знати й сумлінно виконувати вимоги цього Статуту, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України , дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни .
Більше того, ст.6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Під наказом у ст.401 КК України розуміється одна із форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов'язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. В контексті ст.402 КК України під наказом розуміється також пряма вимога у вигляді розпорядження, вказівки, команди тощо.
Особа, яка одержала законний наказ, зобов'язана його виконати. За своєю ОСОБА_7 дичною природою виконання законного наказу - це виконання особою свого юридичного (службового) обов'язку.
Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
В свою чергу, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку, проходження військової служби і підлеглості, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши в умовах воєнного стану, військовий злочин за наступних обставин.
Так, у зв'язку з виконанням завдань за призначенням, пов'язаних із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України 3-й стрілецький батальйон військової частини НОМЕР_1 виконує бойові завдання на території Донецької області.
11 лютого 2023 року приблизно о 19 год. 08 хв., перебуваючи за місцем тимчасової дислокації 3-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 на території населеного пункту Лиман Донецької області, солдат ОСОБА_4 отримав законний усний наказ свого прямого начальника - заступника командира 3 стрілецького батальйону по роботі з особовим складом військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_6 , відданий відповідно до замислу командира НОМЕР_2 бригади Національної гвардії України на проведення ротації сил і засобів БГр 5 бригади Національної Гвардії України, які залучаються до виконання завдань в складі ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », затвердженого 16.01.2023 командувачем ОУВ “Харків”, про здійснення маршу з населеного пункту Лиман Донецької області на західну околицю АДРЕСА_2 для зайняття рубежу оборони батальйонної групи 5 бригади Національної гвардії України, недопущення проникнення та проходу противника, втримання позицій, здійснення обладнання інженерних споруд.
Отримавши зазначений наказ прямого начальника солдат ОСОБА_4 відмовився виконувати покладені на нього обов'язки військової служби.
Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на підрив установленого в Збройних Силах України порядку підлеглості і принципу єдиноначальності, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та проходячи її на посаді стрільця 2-го відділення 2-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону (з охорони та оборони об'єктів державного значення) військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст.ст.17,65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст.6,11,16,28,29,30,31,32,35,36,37,127,128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст.3,4,6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у безпосередньому зіткненні з противником, 11 лютого 2023 року приблизно о 19 год. 08 хв., перебуваючи за місцем тимчасової дислокації НОМЕР_3 батальйону військової частини НОМЕР_1 на території населеного пункту Лиман Донецької області, отримавши законний усний наказ свого прямого начальника - заступника командира 3 стрілецького батальйону по роботі з особовим складом військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_6 , відданий відповідно до замислу командира НОМЕР_2 бригади Національної гвардії України на проведення ротації сил і засобів БГр 5 бригади Національної Гвардії України, які залучаються до виконання завдань в складі ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », затвердженого 16.01.2023 командувачем ОУВ «Харків», про здійснення маршу з населеного пункту Лиман Донецької області на західну околицю АДРЕСА_2 для зайняття рубежу оборони батальйонної групи 5 бригади Національної гвардії України, недопущення проникнення та проходу противника, втримання позицій, здійснення обладнання інженерних споруд, відкрито відмовився виконати зазначений наказ начальника, чим підірвав бойову готовність та боєздатність підрозділу, що могло призвести до прориву російсько-окупаційними військами оборони Збройних Сил України на зазначеній ділянці оборони.
15 липня 2024 року між прокурором Луганської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону та обвинуваченим ОСОБА_4 в порядку, передбаченому ст.ст.468,469,472 КПК України, укладено угоду про визнання винуватості.
Згідно із даною угодою, прокурор та обвинувачений ОСОБА_4 дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.4 ст.402 КК України. Обвинувачений повністю визнав свою винуватість у зазначеному діянні.
Сторони погоджуються при призначенні наступного покарання ОСОБА_4 за ч.4 ст.402 КК України застосувати норми ст.69 КК України та погоджуються на призначення останньому покарання нижчого від найнижчої межі, передбаченого санкцією ч.4 ст.402 КК України, а саме у виді 1 (одного) року 11 (одинадцять) місяців позбавлення волі. На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання, визначеного у вказаній угоді, більш суворим, призначеним Харківським районним судом Харківської області від 06.06.2024, який набрав законної сили та яким ОСОБА_4 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.402 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки, визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки, зарахувавши у строк призначеного остаточного покарання, строк відбутого покарання за вироком від 06.06.2024.
Розглядаючи питання про можливість затвердження даної угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.
Відповідно до правил ст.469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
У судовому засіданні прокурор просив затвердити угоду про визнання винуватості оскільки вона не суперечить вимогам кримінального процесуального законодавства України і призначити обвинуваченому ОСОБА_4 узгоджену в угоді міру покарання.
Обвинувачений ОСОБА_4 також просив затвердити угоду про визнання винуватості і призначити узгоджену в ній міру покарання. При цьому ОСОБА_4 беззастережно визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України за викладених в обвинувальному акті обставин.
Захисник обвинуваченого просив угоду про визнання винуватості затвердити, зазначивши, що вона відповідає вимогам КПК України, а її наслідки роз'яснені обвинуваченому.
Обвинуваченому ОСОБА_4 судом було роз'яснено та ним усвідомлено, що наслідком укладення та затвердження угоди є його відмова від здійснення прав, передбачених п.1 ч.4 ст.474 КПК України, а саме: права на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, також усвідомлено, що наслідком укладення та затвердження угоди є обмеження його права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 та 424 цього Кодексу, а саме: можливість оскарження вироку лише з підстав призначення судом покарання суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 5-7 статті 474 цього Кодексу, в тому числі - не роз'яснення наслідків укладення угоди.
Судом встановлено, що дана угода про визнання винуватості за своїм змістом та порядком укладення відповідає вимогам ст.ст.468-470 КПК України, в тому числі - щодо правової кваліфікації кримінального правопорушення та щодо узгодженої міри покарання, яка передбачена санкцією цієї статті.
Суд переконався, що укладення угоди є добровільним, тобто згідно зі ч.6 ст.474 КПК України не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз, або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Також судом було встановлено, що умови угоди відповідають інтересам суспільства, не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, наявні фактичні підстави для визнання винуватості обвинуваченим.
Таким чином суд вважає доведеним вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.
Узгоджене сторонами покарання відповідає загальним правилам призначення покарань, передбаченим КК України.
Міра покарання, яка узгоджена сторонами, є достатньою для виправлення та перевиховання обвинуваченого і відповідає загальним засадам призначення покарання. При призначені покарання враховано обставини, передбачені ст.66-67 КК України, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.66 КК України обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченому є щире каяття та вчинення злочину внаслідок тяжких психологічних обставин.
Відповідно до ст.67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому не встановлено.
Отже, враховуючи низку обставин, які пом'якшують покарання ОСОБА_4 та істотно впливають на прийняття рішення про можливість укладення угоди про визнання винуватості та обумовлення міри покарання за вчинений злочин, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого ОСОБА_4 , який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, його щире каяття, беручи до уваги інтереси суспільства, і відсутність обставин, передбачених ст.67 КК України, що обтяжують покарання ОСОБА_4 та інші обставини, що його характеризують, суд вважає за можливе при призначенні покарання ОСОБА_4 за вчинений злочин, передбачений ч.4 ст.402 КК України, застосувати норми ст.69 КК України, у виді 1 (одного) року 11 (одинадцять) місяців позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання, визначеного у вказаній угоді, більш суворим, призначеним вироком Харківського районного суду Харківської області від 06 червня 2024 року, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
Таким чином, за наслідками розгляду угоди в судовому засіданні під час підготовчого судового провадження, суд, перевіривши відповідність угоди вимогам кримінального процесуального закону, врахувавши заслухані доводи сторін кримінального провадження, приходить до висновку про наявність підстав для прийняття рішення про затвердження угоди про визнання винуватості між сторонами кримінального провадження: про призначення обвинуваченому узгодженої сторонами міри покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України та ухвалення обвинувального вироку.
Долю речових доказів судом не вирішується відповідно до ч.9 ст.100 КПК України, оскільки вони суду не надавалися та судом не досліджувалися.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.314,368,369,370,371,374,376,395,472,474,475 КПК України, суд -
Затвердити угоду про визнання винуватості від 15 липня 2024 року, укладену між прокурором Луганської спеціалізованої прокуратури сфері оборони та обвинуваченим ОСОБА_4 .
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України та призначити йому покарання із застосуванням положень ч.1 ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік 11 (одинадцять) місяців.
Згідно ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного даним вироком Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 15 липня 2024 року, більш суворим, призначеним вироком Харківського районного суду Харківської області від 06 червня 2024 року остаточно призначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту фактичного затримання - 14 березня 2024 року, зарахувавши на підставі ч.5 ст.72 КК України у строк призначеного покарання строк його попереднього ув'язнення.
Вирок суду може бути оскаржений до судової палати з кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту проголошення, а особою, відносно якої винесено обвинувальний вирок, у той же строк з дня вручення копії вироку.
Згідно п.1 ч.4 ст.394 КПК України вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених ч.ч.4,6,7 ст.474 КПК України, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладення угоди.
Суддя ОСОБА_1