Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
09 липня 2024 року справа №520/26435/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФ України в Харківській області), в якій просить:
- визнати незаконними дії Відповідача щодо непризначення позивачу пенсії на пільгових умовах згідно з поданою нею заявою від 24.01.2022, у т.ч. з урахуванням наданих позивачем довідок від 17.12.2020 №2378/01-44, від 19.12.2020 №98, від 14.12.2020 №174, від 09.12.2020 №97;
- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах згідно з поданою нею заявою від 24.01.2022, у т.ч. з урахуванням наданих позивачем довідок від 17.12.2020 №2378/01-44, від 19.12.2020 №98, від 14.12.2020 №174, від 09.12.2020 №97.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачем зазначено, що листом від 13.09.2023 відповідач надіслав позивачу рішення про відмову у призначенні пенсії від 08.09.2023 №/С 204750008222. У вказаному рішення відповідач вказує, що позивач не досягла необхідного віку та у неї відсутній необхідний пільговий стаж, передбачений абзацом першим пунктом другим частини 2 статті 114 Закону України №1058-ІV.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Вказану ухвалу суду надіслано судом відповідачу з використанням системи ЄСІТС та доставлено в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Однак у встановлений судом строк відповідач відзиву не подав, про причини не подання відзиву суд не повідомив, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У період 12.10.2023 та з 15.11.2023 по 03.12.2023, з 01.01.2024 по 13.01.2024, 05.04.2024 по 06.04.2024, з 08.04.2024 по 17.04.2024 та з 22.05.2024 по 25.06.2024, 28.06.2024 суддя перебувала у відпустці.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Позивач 24.01.2022 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області через відділ обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян з заявою та доданими до неї документами на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон України №1058-ІV).
Структурним підрозділом ГУ ПФ України у Дніпропетровській області прийнято рішення від 31.01.2022 №204750008222 про відмову у призначенні пенсії.
Вказане рішення вмотивовано тим, що заявник на дату звернення (24.01.2022) не досягла необхідного віку та відсутній необхідний пільговий стаж, передбачений абзацом першим пунктом другим частини 2 статті 114 Закону України №1058-ІV.
Таким чином, відповідачем при розгляді звернення позивача не враховано архівні довідки про заробітну плату від 19.12.2020 №98, від 14.12.2020 від №174 від 09.12.2020 №97 та від 17.12.2020 №2378/01-44, які видані у ЛНР, у зв'язку з тим, що підприємство знаходиться на непідконтрольній Україні території.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з відповідною позовною заявою.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суд від 10.01.2023 у справі №520/7424/22 позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії від 31.01.2022 за №204750008222 задоволено та зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву позивача, з урахуванням висновків суду.
Зокрема, у тексті вказаного рішення суду вказано, що довідки від 19.12.2020 №98, 09.12.2020 №97 видано Приватним підприємством "СИГМА", якому, як зазначено у довідці, було передано документи ТОВ "УП "ЦОФ "Чумаковская", в якому працювала позивачка. Так само, архівна довідка від 14.12.2020 №174 видана підприємством філія ТОВ "Обогатительная фабрика "Чумаковская", на якому раніше працювала позивачка, яке здійснювало свою діяльність, в тому числі у той період, коли ця територія була підконтрольна правовому простору України. Відтак, їх неврахування при призначенні пенсії позивачці не можна визнати обґрунтованим.
Однак своїм листом від 29.03.2023 вих. №2000-0202-8/40443 відповідач повідомив, що ним не взята до уваги довідка від 17.12.2020 №2378/01-44 про роботу позивача. Крім того, у цьому ж листі відповідач вчинив дії всупереч вказаного рішення суду та не врахував стаж роботи на підставі довідок від 19.12.2020 №98, від 14 12 2020 №174, від 09.12.2020 №97.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з відповідною позовною заявою.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №520/8186/23 частково задоволено позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду.
У мотивувальній частині рішення зазначено, що судом встановлено та зроблено висновок, що позивач досяг пенсійного віку (50 років), необхідного для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також пенсійний орган протиправно не прийняв до розгляду довідки від 17.12.2020 №2378/01-44, від 19.12.2020 №98, від 14.12.2020 №174, від 09.12.2020 №97 при повторному розгляді заяви та вирішенні питання щодо призначення пенсії на пільгових умовах.
Проте, листом від 13.09.2023 відповідач надіслав позивачу рішення про відмову у призначенні пенсії від 08.09.2023 №/С 204750008222. У текс рішення відповідач вказав, що позивач не досягла необхідного віку та відсутній необхідний пільговий стаж, передбачений абзацом першим пунктом другим частини 2 статті 114 Закону України №1058-ІV.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 №384/2011 Пенсійний фонд України (його територіальні органи) входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).
Одними з основних завдань Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; призначення (перерахунок) пенсій, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.
Відповідно до покладених завдань і функцій, саме Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень у сфері правовідносин щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому згідно з вимогами частини другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
У силу положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи (а тому і органи та посадові особи пенсійного фонду України, як органи виконавчої влади, до яких відноситься і Відповідач) зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Положеннями статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» врегульовано питання пенсій за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.
Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461 затверджено, зокрема, список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Відтак, право на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мають право працівники виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці.
Приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту - Порядок №637).
Згідно з пунктами 1 та 2 вказаного Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку №637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Згідно зі статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17), оцінюватися судом мають саме підстави, тобто мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву щодо пенсії.
Орган Пенсійного фонду не зарахував спірні періоди роботи до пільгового стажу, виходячи з того, що підприємство роботодавець знаходиться на території, що тимчасово не підконтрольна українській владі.
Однак суд зазначає, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані "намібійські винятки" Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать». При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06.10.2015у справі №816/4505/14, постанові Верховного Суду 302/757/17-а від 17.07.2019 та у постанові Верховного Суду від 22.10.2018 у справі №235/2357/17 висновки якої відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, є обов'язковими для суду першої інстанції, в якій Верховний Суд в подібній ситуації, зокрема, зазначає, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані «намібійські винятки» Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, справі №200/4869/20-а.
Крім того, Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (у частині 1 статті 1) та Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (абзац частини першої статті 9) гарантують громадянам України дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією та іншими законами України, у тому числі соціальних, до яких належить право на пенсійне забезпечення.
Цими ж законами передбачено, що держава має вживати всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, а також, передбачено можливість взаємодії державних органів з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території з метою захисту прав і свобод громадян. Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (преамбула зазначеного Закону України) встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України"). Згідно з п.п. 4, 23 ч. 1 Європейської соціальної хартії від 03.05.1996, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" №137-V 14.09.2006, усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист. Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" № 44277/98). У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, 71917/01 та 10260/02). Тобто, частина 1 статті 32 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є чинною нормою закону щодо пенсійних виплат, яка для позивача на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати Позивач, як на свою власність. Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права ("Brumarescu v. Romania" № 28342/95). Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку ("Judgment in the Case of Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova" № 45701/99). Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав. При цьому, коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією. Такої правової позиції дотримується Європейський суд з прав людини, про що було зазначено в рішенні "Ілашку та інші проти Молдови та Росії".
У цьому випадку позивач опинився в ситуації, яка позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав, оскільки стосовно уточнюючих довідок про підтвердження трудового стажу, який дає право виходу на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком 2, були застосовані печатки та бланки окупаційних невизнаних Україною влад.
Відтак, з урахуванням усього переліченого, охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача були порушені протиправними діями Пенсійного фонду України, які полягають у відмові позивачу у призначенні пенсії за вислугу років на пільгових умовах за Списком 2 через не врахування до стажу роботи позивача роботи.
Згідно пункту 4.7 Порядку №637 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Крім того, Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2023 у справі №520/7424/22 позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії від 31.01.2022 за №204750008222 задоволено та зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву Позивача з урахуванням висновків суду.
Зокрема, у тексті вказаного рішення суду вказано, що довідки від 19.12.2020 №98, 09.12.2020 №97 видано Приватним підприємством "СИГМА", якому, як зазначено у довідці, передано документи ТОВ "УП "ЦОФ "Чумаковская", в якому працювала позивачка. Так само, архівна довідка від 14.12.2020 №174 видана підприємством філія ТОВ "Обогатительная фабрика "Чумаковская", на якому раніше працювала позивачка, яке здійснювало свою діяльність, в тому числі у той період, коли ця територія була підконтрольна правовому простору України. Відтак, їх неврахування при призначенні пенсії позивачці не можна визнати обґрунтованим.
Також, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2023 у справі №520/8186/23 частково задоволено позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву Позивача з урахуванням висновків суду.
У мотивувальній частині рішення зазначено, що судом встановлено та зроблено висновок, що позивач досяг пенсійного віку (50 років), необхідного для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також пенсійний орган протиправно не прийняв до розгляду довідки від 17.12.2020 №2378/01-44, від 19.12.2020 №98, від 14.12.2020 №174, від 09.12.2020 №97 при повторному розгляді заяви та вирішенні питання щодо призначення пенсії на пільгових умовах.
Вказані рішення суду набрали законної сили. Згідно частини четвертої статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом встановлено, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.12.2020 року відкрито провадження у зразковій адміністративній справі № 360/3611/20, правовідносини у якій є подібними до спірних відносин.
Як зазначив Верховний Суд, ознаками типової справи, в якій може бути ухвалено рішення цієї зразкової справи, є такі:
- позивачі є особами, які після ухвалення 23.01.2020 Конституційним Судом України рішення №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) звернулись за призначенням пенсії згідно зі статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VІІІ, оскільки вказані норми із зазначеними змінами визнані неконституційними;
- відповідачами є один і той самий суб'єкт владних повноважень - територіальні органи Пенсійного фонду України, уповноважені на вирішення питання про призначення пенсії;
- спірні відносини стосуються набуття права на призначення пенсії на пільгових умовах позивачами, що досягли пенсійного віку, визначеного статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ, у редакції чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VІІІ, після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 №2148-VІІІ;
- позивачами у цих справах заявлено аналогічні позовні вимоги (визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо призначення пенсії статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ, у редакції чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VІІІ.
З Єдиного держаного реєстру судових рішень судом встановлено, що повний текст рішення Великої Палати Верховного Суду у справі №360/3611/20 зареєстровано у Єдиному державному реєстрі судових рішень 22.11.2021, рішення набрало законної сили 03.11.2021.
Так, Верховним Судом при вирішенні справи №360/3611/20 як зразкової задоволені позовні вимоги позивача.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 в обґрунтування задоволення позовних вимог зазначено таке:
Верховною Радою України 03.10.2017 ухвалено Закон України №2148-VIII, що доповнив Закон України №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За приписами статті 12 Закону України №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом б статті 13 Закону України №1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом України №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України №213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом б статті 13 Закону України №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, рішенням №1-р/2020 Конституційного Суду України визнав неконституційними окремі положення Закону України №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення рішення (пункт 2 резолютивної частини рішення). Одночасно Конституційного Суду України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми у редакції до внесення змін Законом України №213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон України №1788-ХІІ з урахуванням рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених у рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону України №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом України №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі Щокін проти України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України №1788-ХІІ з урахуванням рішення №1-р/2020, а не Закону України №1058-ІV.
Відтак, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії (24.01.2022) досягла 50 років, з посиланням недосягнення нею пенсійного віку (54 роки 06 місяці), визначеного пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України №1058-ІV, є протиправною.
Ураховуючи викладене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного по суті висновку про те, що позивач набула право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту б статті 13 Закону України №1788-ХІІ, відтак оскаржуване рішення відповідача про відмову у призначені пенсії позивача підлягає скасуванню.
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З огляду на що, суд вважає дану справу такою, що відповідає ознакам типової, враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 (провадження №11-209заі21), а відтак для вирішення спірних правовідносин у даній адміністративній справі підлягають застосуванню саме норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ.
Згідно положень статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (у редакції, чинній до внесення змін Законом України №213-VІІІ), право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Відповідно до п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Відтак, положення вказаної статті висувають дві вимоги для призначення пенсії на пільгових умовах: 1) досягнення 50 років; 2) 20 років загального трудового стажу, з них - 10 років - на роботах за Списком №2.
Як свідчать матеріали справи, на час звернення до ГУ ПФ України в Харківській області із заявою від 24.01.2022 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, позивач досяг 50 років.
Враховуючи викладене, Суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці ».
Враховуючи наведене, суд вважає, що можливо застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на тимчасово не контрольованій владою території України, як доказів, оскільки неприйняття їх призведе до порушень і обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення в належному розмірі.
Таким чином, при призначенні Позивачеві пенсії на пільгових умовах за Списком №2 на підставі заяви від 24.01.2022 відповідачем протиправно не прийнято до розгляду довідки від 19.12.2020 № 98, від 14.12.2020 №174, від 09.12.2020 №97, від 17.12.2020 №2378/01-4.
Підсумовуючи наведене у сукупності, суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні правові підстави для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком за Списком №2, у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи, передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вирішуючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд зазначає наступне.
Положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а.
Як встановлено судом, єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на підставі статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» стало не надання позивачем документів, що підтверджують пільговий стаж.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 114 Закону України №1058-IV, зарахувавши періоди роботи позивача згідно з її заявою до відповідача від 24.01.2022, у т.ч. з урахуванням наданих позивачем довідок від 17.12.2020 №2378/01-44, від 19.12.2020 №98, від 14 12 2020 №174, від 09.12.2020 №97.
Визначаючись щодо дати з якої слід призначити позивачу пенсії, суд зауважує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону України №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:
- пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
У ході судового розгляду судом встановлено, що позивач до відповідача звернулася із заявою 24.01.2022, відтак пенсія за віком на пільгових умовах має бути призначена з дня звернення позивача, тобто з 24.01.2022.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Натомість, у даній справі відповідачем не доведено правомірності своїх рішень.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної заяви.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд встановив, що за подання позовної заяви у цій справі позивач сплатила судовий збір у розмірі 858,88 грн, що підтверджується квитанцією, оригінал якої наявний у матеріалах справи.
Як вбачається з позовних вимог, предметом позову у даній справі є одна вимога немайнового характеру, а отже, ставка судового збору за подання даного позову становить 1073,60 грн.
Водночас, суд звертає увагу на те, що у зв'язку з початком функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), а саме: «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистеми відеоконференцзв'язку, статтю 4 Закону України «Про судовий збір» доповнено частиною третьою, згідно з якою при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки у цій справі позивач позовну заяву подав в електронній формі через підсистему «Електронний суд», розмір судового збору становить 858,88 грн (1073,60 грн * 0,8).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у розмірі 858,88 грн.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, місто Харків, 61002, код ЄДРПОУ: 14099344) - задовольнити частково.
Скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області про відмову у призначені пенсії ОСОБА_1 від 08.09.2023 №/С204750008222 згідно з поданою нею заявою від 24.01.2022, у т.ч. з урахуванням наданих довідок від 17.12.2020 №2378/01-44, від 19.12.2020 №98, від 14.12.2020 №174, від 09.12.2020 №97.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській призначити та виплатити ОСОБА_1 з 24.01.2022 пенсію за віком на пільгових умовах згідно з поданою заявою від 24.01.2022, у т.ч. з урахуванням наданих ОСОБА_1 довідок від 17.12.2020 №2378/01-44, від 19.12.2020 №98, від 14.12.2020 №174, від 09.12.2020 №97.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківської області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 858,88 грн (вісімсот п'ятдесят вісім гривень 88 копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 09.07.2024.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА