ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.06.2024Справа № 910/2409/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО"
про припинення трудових та корпоративних відносин.
Представники учасників справи:
Від позивача: не з'явився.
Від відповідача: не з'явився.
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО" (далі-відповідач) про припинення трудових та корпоративних відносин.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
20.03.2024 засобами поштового зв'язку АТ "Укрпошта" до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.04.2024.
Представник відповідача у підготовче засідання 22.04.2024 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету особи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.05.2024.
10.05.2024 через електронну пошту суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 повернуто заяву адвоката Єрмоленко Євгена Васильовича про розгляд справи за відсутності позивача без розгляду.
Представник позивача у судове засідання 20.05.2024 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 22.04.2024.
Представник відповідача у судове засідання 20.05.2024 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті на 17.06.2024.
17.06.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло повідомлення про виконання вимог ухали суду від 20.05.2024.
17.06.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача, в якій останній позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представники позивача та відповідача у судове засідання 17.06.2024 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 оголошено перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті на 26.06.2024.
24.06.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли письмові пояснення по справі.
25.06.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява надійшла заява про розгляд справи без участі позивача.
Представник позивача у судове засідання 26.06.2024 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Представника відповідача у судове засідання 26.06.2024 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Згідно абзацу 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Таким чином, у відповідності до приписів статті 242 Господарського процесуального кодексу України, позивачу та відповідачу було вручено ухвалу суду від 17.06.2024 у справі №910/2409/24 - 19.06.2024.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).
В судовому засіданні 26.06.2024 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, -
22 квітня 2020 року рішенням №22/04/2020 засновника (учасника) Товариства "КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО" вирішено звільнити директора (керівника) - ОСОБА_2 та призначено нового директора підприємства - ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 9.6 Статуту, в Товаристві створюється одноособовий виконавчий орган. Виконавчим органом Товариства, що здійснюється управління його поточною діяльністю є Директор.
Директор вирішує усі питання діяльності Товариства, крім тих, які віднесено до компетенції Зборів Учасників. Збори Учасників можуть прийняти рішення про передачу частини прав, що належать їм, до компетенції Директора. Директор підзвітний Загальним зборам Учасників і організує виконання їх рішень. Директор не може бути одночасно Головою Зборів Учасників (пп. 9.6.1-9.6.3 Статут).
У відповідності до пп. 9.6.5- 9.6.7 Статуту, Директор одноособово приймає рішення та вчиняє дії, виключно в межах його компетенції наданої цим Статутом і законодавством України. Питання, що віднесені цим Статутом і законодавством до компетенції Загальних зборів Учасників, директор Товариства зобов'язаний передати на розгляд Зборів Учасників. Директор може бути звільнений з займаної посади достроково за рішенням Зборів
Відповідно до п.9.1. Вищим органом Товариства є Загальні збори Учасників (надалі іменуються «Збори Учасників»).
Підпунктом 9.2.1. Статуту передбачено, учасники повідомляються про проведення Зборів Учасників персонально із зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за тридцять календарних днів до скликання Зборів Учасників. Повідомлення відправляється рекомендованим листом з повідомленням про вручення, або вручається Учаснику особисто під розписку в його отриманні.
Виключна компетенція Зборів Учасників Товариства: Призначення та відкликання (звільнення) виконавчого органу (директора) Товариства.
Збори Учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні Учасники, що володіють у сукупності більш як 50 % голосів. Брати участь у Зборах Учасників з правом дорадчого голосу можуть члени виконавчих органів, які не є Учасниками Товариства.
09 жовтня 2023 позивач написав заяву про звільнення з посади директора Товариства за власним бажанням згідно статті 38 Кодексу законів про працю України, в якій зазначив, що останнім робочим днем є 01.12.2023.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань засновниками (учасниками) ТОВ "КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО" значаться:
КІНЦЕВИЙ БЕНЕФІЦІАРНИЙ ВЛАСНИК (КОНТРОЛЕР) ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 , громадянство: Україна, Місцезнаходження: АДРЕСА_1 , Розмір частки засновника (учасника): 35000,00.
ОСОБА_4 , громадянство: Україна, Місцезнаходження: АДРЕСА_2 , Розмір частки засновника (учасника): 17500,00.
ОСОБА_5 , громадянство: Україна, Місцезнаходження: АДРЕСА_3 , Розмір частки засновника (учасника): 17500,00.
Позивачем, як директором Товариства, було ініційовано скликання загальних зборів на 01.12.2023 о 10 год 00 хв за адресою: АДРЕСА_4 . Крім того, позивачем винесено на голосування питання порядку денного:
Питання 1. Про затвердження порядку денного Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО» та обрання Голови Зборів.
Питання 2. Про розгляд Заяви від 09.10.2023 р. ОСОБА_1 про звільнення з посади Директора Товариства з обмеженою відповідальністю «КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО.
Питання 3. Про звільнення ОСОБА_1 з посади Директора Товариства з обмеженою відповідальністю «КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО» і призначення нового Директора Товариства.
Питання 4. Про виконання формальностей, пов'язаних з державною реєстрацією змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у зв'язку зі зміною Директора Товариства.
Як вбачається з матеріалів справи, заяву про звільнення та повідомлення про скликання загальних зборів учасників засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» позивачем направлено на адреси учасників товариства, що підтверджується наявною у матеріалах справи поштовими накладними з описом вкладення у цінний лист.
Директором Товариства 01.12.2023 складено акт про неявку учасників на загальну збори ТОВ "КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО", у зв'язку з чим загальні збори учасників підприємтва не відбулись.
Керівником (директором) та кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ "КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО" станом на момент розгляду справи згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є ОСОБА_1 (позивач).
Оскільки загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО" не були проведені, а позивача не було звільнено з посади директора товариства, що є порушенням ст. 38 Кодексу законів про працю України, звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд припинити трудові та корпоративні відносини.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.05.2020 по справі № 910/7164/19, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка на її думку порушує її права й охоронювані законом інтереси.
За загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників або в окремих випадках - наглядової ради товариства. Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління.
Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв'язку з укладенням в установленому порядку з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).
Водночас в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
Позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством. Вказана позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 127/27466/20.
Згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.
Частиною першою статті 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (ч. 1 статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не визначено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.
Згідно з ч. 1-3 статті 99 Цивільного кодексу України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Частиною тринадцятою статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов'язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов'язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.
Статтею 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства (пункт 1 цієї статті).
Порядок скликання загальних зборів учасників товариства визначено статтею 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», частина перша якої передбачає, що загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників.
У постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 зазначено, що підлягають положення частин другої - п'ятої та одинадцятої статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», за змістом яких виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Виконавчий орган товариства зобов'язаний надати учасникам товариства можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного на загальних зборах учасників. Виконавчий орган товариства забезпечує належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства у робочий час, якщо інший порядок не передбачений статутом товариства.
Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 у справі №127/27466/20 дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю») з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків (частина тринадцята статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 Цивільного кодексу України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі №127/27466/20, директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства в робочий час.
Відповідно до частин 2, 3 статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.
09 жовтня 2023 позивач написав заяву про звільнення з посади директора Товариства за власним бажанням згідно статті 38 Кодексу законів про працю України, в якій зазначив, що останнім робочим днем є 01.12.2023.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань засновниками (учасниками) ТОВ "КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО" значаться:
КІНЦЕВИЙ БЕНЕФІЦІАРНИЙ ВЛАСНИК (КОНТРОЛЕР) ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 , громадянство: Україна, Місцезнаходження: АДРЕСА_1 , Розмір частки засновника (учасника): 35000,00.
ОСОБА_4 , громадянство: Україна, Місцезнаходження: АДРЕСА_2 , Розмір частки засновника (учасника): 17500,00.
ОСОБА_5 , громадянство: Україна, Місцезнаходження: АДРЕСА_3 , Розмір частки засновника (учасника): 17500,00.
Позивачем, як директором Товариства, було ініційовано скликання загальних зборів на 01.12.2023 о 10 год 00 хв за адресою: АДРЕСА_4 . Крім того, позивачем винесено на голосування питання порядку денного:
Питання 1. Про затвердження порядку денного Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО» та обрання Голови Зборів.
Питання 2. Про розгляд Заяви від 09.10.2023 р. ОСОБА_1 про звільнення з посади Директора Товариства з обмеженою відповідальністю «КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО.
Питання 3. Про звільнення ОСОБА_1 з посади Директора Товариства з обмеженою відповідальністю «КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО» і призначення нового Директора Товариства.
Питання 4. Про виконання формальностей, пов'язаних з державною реєстрацією змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у зв'язку зі зміною Директора Товариства.
Як вбачається з матеріалів справи, заяву про звільнення та повідомлення про скликання загальних зборів учасників засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» позивачем направлено на адреси учасників товариства, що підтверджується наявною у матеріалах справи поштовими накладними з описом вкладення у цінний лист.
Директором Товариства 01.12.2023 складено акт про неявку учасників на загальну збори ТОВ "КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО", у зв'язку з чим загальні збори учасників підприємства не відбулись.
Отже, позивачем були вчинені всі необхідні, передбачені законодавством та залежні від нього дії для звільнення з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО".
Суд зазначає, що Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов'язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має 1) не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й 2) за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.
У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.
Аналогічну позицію висловив Верховний Суд від 24.12.2019 у постанові по справі №758/1861/18.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 та припинити трудові відносини між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО».
Щодо вимоги позивача про припинення корпоративних відносин між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО», суд не вбачає підстав для їх задоволення з огляду на наступне.
Згідно з положеннями статей 83, 88, 143 ЦК України, статей 88, 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 10 Закону України "Про господарські товариства" (у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин), товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Корпоративні відносини виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав із моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, а за своїм суб'єктним складом є такими, що виникають між господарським товариством та його учасником (засновником), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками) господарських товариств, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства (крім трудових).
Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Відповідно до статті 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 145 ЦК України вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону України "Про господарські товариства", вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.
Статтею 116 ЦК України унормовано права учасників господарського товариства. Так, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, вийти з товариства.
Відповідно до статті 148 ЦК України учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Справжність підпису на заяві про вихід з товариства підлягає нотаріальному засвідченню.
Отже, за змістом частини першої статті 148 ЦК України та статті 10 Закону України "Про господарські товариства" станом на час виникнення спірних правовідносин учасник товариства (безвідносно до розміру належної йому частки в статутному капіталі товариства) мав право вийти з товариства у будь-який строк незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Підставою припинення участі в господарському товаристві міг бути юридичний факт подання учасником заяви про вихід з товариства.
Реалізація права на вихід зі складу учасників товариства законодавчо не пов'язується ні з рішенням загальних зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є такими, що суперечать чинному законодавству.
З огляду на наведені вище норми, право на вихід з товариства у відповідний період було законодавчо врегульовано як безумовне суб'єктивне право учасника, яке не залежало від згоди товариства чи інших його учасників та реалізація якого мала наслідком припинення участі в товаристві.
Тобто вихід з товариства є одностороннім правочином його учасника, вчиненим у письмовій формі у вигляді заяви про вихід з товариства, підписаної учасником.
Такий правочин, хоч і вчиняється за волевиявленням однієї особи, спричиняє юридичні наслідки для інших осіб, зокрема, виникнення у товариства обов'язку виплатити колишньому учаснику вартість його частки у встановлений строк. Тому неодмінною умовою для реалізації учасником вчиненого ним волевиявлення на припинення участі в товаристві є повідомлення товариства про прийняте рішення.
Відтак, вихід з товариства є безпосередньою дією учасника, спрямованою на припинення корпоративних відносин з товариством з ініціативи учасника товариства, вчинення якої реалізується учасником шляхом подання до товариства заяви в письмовій формі, підписаної учасником.
У зв'язку із цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку.
Щодо строків, наведених у статті 148 ЦК України, то вони мають значення для визначення моменту, коли в товариства настає строк виконання перед особою, яка вийшла з товариства, своїх обов'язків, пов'язаних з таким виходом.
Отже з моменту виходу особи зі складу учасників товариства така особа втрачає корпоративні права учасника, зокрема право на участь в управлінні справами товариства, на участь у загальних зборах учасників товариства. Відповідно до положень статті 148 ЦК України (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) наслідком подання учасником товариства заяви про вихід з товариства є припинення корпоративних відносин з товариством та отримання права на виплату вартості частини майна, пропорційну частці такого учасника у статутному капіталі товариства.
Слід зазначити, що аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/7674/18 та постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 911/1888/18, на які послались суди попередніх інстанцій.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами, як письмові, речові електронні докази.
Крім того, докази, надані стороною спору на підтвердження своїх вимог або заперечень, повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, встановленим ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
Так, положеннями ст. 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 331, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Припинити трудові відносини між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО" (01054, місто Київ, ВУЛИЦЯ БУЛЬВАРНО-КУДРЯВСЬКА, будинок 35; код ЄДРПОУ 41209176) за рішенням суду з дати набрання судовим рішенням законної сили.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КРУЇЗ-ЛАЙФ ПРО" (01054, місто Київ, ВУЛИЦЯ БУЛЬВАРНО-КУДРЯВСЬКА, будинок 35; код ЄДРПОУ 41209176) на користь між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складно та підписано: 10.07.2024.
Суддя М.Є. Літвінова