номер провадження справи 4/34/24
26.06.2024 Справа № 908/494/24
м.Запоріжжя Запорізької області
за позовом Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», (69032, м. Запоріжжя, пр. Металургів, буд. 11)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ ДЕНЬ», (69035, м. Запоріжжя, вул. Південноукраїнська, буд. 9)
про стягнення 40737,90 грн.
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ ДЕНЬ», (69035, м. Запоріжжя, вул. Південноукраїнська, буд. 9)
до відповідача за зустрічним позовом Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», (69032, м. Запоріжжя, пр. Металургів, буд. 11)
про визнання договору таким, що припинив свою дію
Суддя Зінченко Н.Г.
при секретарі судового засідання Батрак М.В.
За участю представників сторін:
від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) - Ямаєва Ю.С., на підставі довіреності № 18 від 26.03.2024;
від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) - не з'явився;
28.02.2024 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна вих. № 356 від 27.02.2024 (вх. № 542/08-07/24 від 28.02.2024) Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ ДЕНЬ», м. Запоріжжя про стягнення 40737,90 грн. заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 609 від 23.11.2000, в тому числі 38238,69 грн. заборгованості з орендної плати за період з 01.12.2022 по 31.12.2023, 727,31 грн. інфляційних втрат, 624,74 грн. 3 % річних та 1147,16 грн. штрафу.
Пунктом першим прохальної частини позовної заяви позивач просить суд відкрити у справ спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2024 справу № 908/494/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/494/24 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/34/24, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою суду від 04.03.2024 про відкриття провадження у справі № 908/494/24 Товариству з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ ДЕНЬ» запропоновано у строк до 20.03.2024, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати до суду відзив на позовну заяву із його документальним обґрунтуванням і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову, у разі незгоди з нарахованою сумою боргу - навести свій контррозрахунок.
13.03.2024 до господарського суду Запорізької області надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ ДЕНЬ», м. Запоріжжя до Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», м. Запоріжжя про визнання договору оренди нежитлового приміщення № 609 від 23.11.2000 таким, що припинив свою дію.
Згідно Протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 13.03.2024 зустрічну позовну заяву у справі № 908/494/24 передано на розгляд судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.04.2024 після усунення недоліків зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ ДЕНЬ», м. Запоріжжя до Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», м. Запоріжжя про визнання договору оренди нежитлового приміщення № 609 від 23.11.2000 таким, що припинив свою дію, прийнято до розгляду суддею Зінченко Н.Г., вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом у справі № 908/494/24, суд перейшов до розгляду справи № 908/494/24 за правилами загального позовного провадження, розгляд зустрічної позовної заяви призначено разом із первісним позовом у підготовчому засіданні 29.04.2024.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.04.2024 закрито підготовче провадження у справі № 908/494/24, справу призначено до розгляду по суті та призначено судове засідання на 28.05.2024.
В судовому засіданні оголошувалася перерва до 26.06.2024, про що зазначено в протоколі судового засідання від 28.05.2024.
В судове засідання 26.06.2024 з'явився представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), здійснювалася фіксація судового процесу програмно-апаратним комплексом «Акорд».
Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) в судове засіданні 26.06.2024 не з'явився. 25.06.2024 за вх. № 13139/08-08/24 до служби діловодства господарського суду Запорізької області від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи № 908/494/24, призначеного на 26.06.2024 на 11:00 годину, на іншу дату у зв'язку із відсутністю директора Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ ДЕНЬ» Тігова С.Д. в м. Запоріжжі через службове відрядження.
Присутній в судовому засіданні 26.06.2024 представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) проти поданого ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» клопотання про перенесення розгляду справи № 908/494/24 заперечив, вважає за можливе розглядати справу за відсутності відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом).
Розглянувши клопотання відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) про відкладення розгляду справи № 908/494/24, суд подане клопотання визнав необґрунтованим та відмовив у його задоволенні, оскільки наведенні відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) обставини не є підставами для відкладення судового засідання згідно ст. 202 ГПК України. Крім того, за приписами ч. 3 ст. 56 ГПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Отже, відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) позбавлений права представляти свою сторону в суді та здійснювати всі процесуальні права та обов'язки, передбачені Господарським процесуальним кодексом, не тільки через директора Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ ДЕНЬ» Тігова С.Д., а й іншого уповноваженого представника.
У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст. 2 ГПК України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення від 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «ДомбоБегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Також судом враховано, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України», від 02.12.2010 «Шульга проти України», від 21.10.2010 «Білий проти України»).
Дослідивши матеріали справи, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вирішив за можливе розглядати справу по суті в судовому засіданні 26.06.2024 за відсутністю відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом), оскільки його неявка не перешкоджає вирішенню спору.
В судовому засіданні 26.06.2024 справу розглянуто, на підставі ст. 240 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та долучених судом до матеріалів справи.
Заявлені позивачем за первісним позовом вимоги викладені в первісній позовній заяві, обґрунтовані посиланням на приписи ст., ст. 525, 526, 530, 625 ЦК України, ст. 222 ГК України, ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та мотивовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ ДЕНЬ» взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної сплати орендних платежів за договором оренди нежитлового приміщення № 609 від 23.11.2000. Так, на підставі договору оренди державного нерухомого майна № 609/804/09140/12 від 23.11.2000 з урахуванням наступних змін, внесених відповідними додатковими угодами, ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» отримало в строкове платне користування комунальне майно - нежитлове приміщення № 60 підвалу (літ. А-5) загальною площею 51,20 кв.м., а саме: кімнати № 1-1 площею 15,6 кв.м., № 1-6 площею 3,40 кв.м., № 2-3 площею 19,50 кв.м., № 2-4 площею 12,70 кв.м. в будинку № 9 по вул. Південноукраїнська в м. Запоріжжі. На теперішній час Балансоутримувачем орендованого майна є КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7». Додатковою угодою від 21.02.2017 строк дії договору оренди продовжено до 23.10.2022. В силу умов п. 11.7 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору після закінчення його строку протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін, при умові виконання п. 5.14 договору, та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. За даними бухгалтерського обліку станом на 01.02.2024 заборгованість ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» зі сплати орендної плати за період з 01.12.2022 по 31.12.2023 становить 38 238,69 грн. У зв'язку із порушенням Орендарем порядку і строків внесення орендної плати КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» на підставі п. 3.7 договору та ст. 625 ЦК України нараховано ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» 727,31 грн. інфляційних втрат, 624,74 грн. 3 % річних та 1 147,16 грн. штрафу. На підставі зазначеного, позивач за первісним позовом просить суд первісний позов задовольнити повністю. Також позивач за первісним позовом просить суд покласти на відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) судові витрати зі сплати судового збору.
Відповідач за первісним позовом проти позову заперечив з підстав, наведених у Відзиві на позовну заяву вих. № 003 від 13.03.2024 (вх. № 5883/08-08/24 від 13.03.2024)). Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач за первісним позовом зазначає, що дійсно між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області та ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» укладено договір оренди державного нерухомого майна № 609/804/09140/12 від 23.11.2000. Як зазначає відповідач за первісним позовом, до договору оренди неодноразово вносилися зміни відповідними додатковими угодами та додатковою угодою від 21.02.2017 остаточно строк дії договору визначено до 23.10.2022. Відповідно до п. 11.7 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього договору після закінчення його строку протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін, при умові виконання п. 5.14 договору, та на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» стверджує, що за місяць до закінчення терміну дії договору від 23.11.2000 № 609/804/09140/12 19.09.2022 Орендар звернувся до Орендодавця з листом вих. № 24/22, якими попередив, що у зв'язку із військовою агресією РФ проти України та запровадженням в Україні режиму воєнного стану ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» припинило господарську діяльність, внаслідок чого не має можливості сплачувати орендну плату, а тому продовжувати термін дії договору оренди № 609/804/09140/12 не буде. Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради листом від 19.10.2022 № 2620/01/01-07/4417, 4795 повідомив, що відповідно до п. 5 постанови КМУ № 634 від 27.05.2022 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується в період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом 4 місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану. Орендодавець вважає недоцільним розірвання договору оренди № 609/804/09140/12, а також не має правових підстав для звільнення Орендаря від сплати орендної плати. Відповідач за первісним позовом вважає, що продовження строку дії спірного договору оренди не може мати місце, оскільки Орендарем не дотримані істотні умови договору та не проведено експертну оцінку орендованого майна із визначенням договірної ціни орендованого майна, а також не проведено страхування орендованого майна. Крім того, згідно з умовами п. 11.9 договору оренди дія договору припиняється внаслідок невнесення Орендарем орендної плати протягом 3-х місяців підряд. Отже, оскільки як стверджує позивач за первісним позовом, заборгованість Орендарі становить період з 01.12.2022 по 31.12.2023, то дія договору припинилася в силу умов п. 11.9 договору. Крім того, відповідач за первісним позовом просить суд врахувати, що відсутні акти надання послуг щодо оренди майна за спірний період, які можуть бути доказами фактичного надання та отримання таких послуг. За таких обставин, відповідач за первісним позовом просить суд в задоволенні первісного позову відмовити.
Заявлені позивачем за зустрічним позовом вимоги викладені в зустрічній позовній заяві. Зустрічний позов мотивовано посиланням на приписи ст., ст. 11, 509, 525, 526, 530, 629 ЦК України, ст., ст. 179, 180, 193, 197, 198 ГК України та заявлено з підстав закінчення стоку дії спірного договору оренди нежитлового приміщення № 609 від 23.11.2000 та небажання Орендаря продовжувати термін дії договору оренди нежитлового приміщення № 609 від 23.11.2000. При цьому, позивач за зустрічним позовом не погоджується з позицією Департаменту комунальної власності та приватизації запорізької міської ради та КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», що договір оренди № 609/804/09140/12 від 23.112.2000 є продовженим на період дії воєнного стану та протягом 4 місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану на підстав положень п. 5 постанови КМУ № 634 від 27.05.2022 та вважає, що виходячи із загальних норм цивільного законодавства строк дії договору визначається за домовленістю сторін. Умовами договору оренди № 609/804/09140/12 від 23.112.2000 у редакції відповідної додаткової угоди сторони визначили його строк до 23.10.2022. Приймаючи до уваги той факт, що оцінка орендованого майна та його страхування не проводилися, то строк дії спірного договору не міг бути продовженим після 23.10.2022 в силу умов п. 5.14 договору. Отже, застосування п. 5 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 в даному випадку суперечить законодавству. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 передбачено право орендаря достроково припинити договір оренди шляхом подання відповідної заяви у визначеному цією постановою порядку. Позивач за зустрічним позовом скористався цим правом та направив відпорний лист до Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради. Однак, ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» отримало лист від Орендодавця, яким фактично позивачу за зустрічним позовом відмовлено у такому праві. Позивач за зустрічним позовом вважає, що внаслідок неправомірної відмови Орендодавця від припинення спірного договору оренди нерухомого майна йому неправомірно нараховується орендна плата. На підставі зазначеного, позивач за зустрічним позовом просить суд зустрічний позов задовольнити повністю, а також покласти на відповідача за зустрічним позовом судові витрати зі сплати судового збору.
Відповідач за зустрічним позовом проти зустрічного позову заперечив з підстав, наведених у Відзиві на позовну заяву вих. № б/н, сформований в підсистем «Електронний суд» ЄСІТС 15.04.2024, (вх. № 8205/08-08/24 від 15.04.2024). Заперечуючи проти заявлених зустрічних позовних вимог відповідач за зустрічним позовом зазначає, що відповідно до 5.5 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 р. № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються. Отже, відповідач за зустрічним позовом наполягає на тому, що строк дії спірного договору оренди, згідно вищезазначеної постанови № 634, вважається продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану. Згідно п. 5 вищезазначеної постанови договори оренди державного та комунального майна в період воєнного стану можуть бути достроково припинені за заявою орендаря, поданою ним орендодавцю на адресу електронної пошти, зазначену в договорі оренди. Заява вважається належно поданою, якщо вона підписана уповноваженою особою орендаря, а її PDF-копія надіслана з електронної адреси орендаря, зазначеної в договорі оренди. Якщо договір не містить інформації про адресу електронної пошти сторін і при цьому майно перебуває на визначеній території, заява про припинення договору подається відповідній обласній військовій адміністрації за місцезнаходженням орендованого майна засобами поштового зв'язку, електронного документообігу або на офіційну електронну адресу. Заява вважається належно поданою, якщо вона підписана уповноваженою особою орендаря та надіслана на адресу обласної військової адміністрації зазначеними в цьому пункті засобами зв'язку. Обласна військова адміністрація вживає заходів для подання заяви орендаря (у тому числі оригінальних примірників документів у разі їх наявності) орендодавцю відразу після появи можливості її подання. При цьому, визначеними територіями, згідно вищезазначеної постанови є, зокрема, Запорізька область в межах Бердянського, Василівського, Мелітопольського, Пологівського районів. Оскільки, місто Запоріжжя не відноситься до визначених територій правові підстави припинення спірного договору в односторонньому порядку, згідно постанови № 634 відсутні. За таких обставин, відповідач за зустрічним позовом просить суд в задоволенні зустрічного позову відмовити.
28.05.2024 через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС до Господарського суду Запорізької області від КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» надійшло клопотання (вх. № 11275/08-08/24 від 28.05.2024) про долучення доказів, яким КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» просило суд долучити до матеріалів справи № 908/494/24 листи ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» вих. № 24/22 від 19.09.2022 і і вих. № 25 від 10.10.2022.
Приймаючи до уваги, що наданні КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» письмові докази мають суттєве значення для повного, всебічного та об'єктивного вирішення спору, судом клопотання про долучення доказів задоволено, відповідні докази долучені до матеріалів справи, про що зазначено в протоколі судового засідання від 28.05.2024.
Розглянувши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
23.11.2000 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ ДЕНЬ» (Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі ВАТ «Укрграфіт», № 609/804/09140/12 (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно: нежитлові приміщення в житловому будинку, розташованому за адресою: 69006, м. Запоріжжя, вул. Південноукраїнська, яке знаходиться на балансі ВАТ «Укрграфіт» та не ввійшло до статутного фонду, а саме: вбудове в підвальне приміщення приміщення 1 - 28,3 кв.м., приміщення 2 - 86,7 кв.м., внутрішньою площею 115,0 кв.м., відповідно до плану.
Пунктом 2.1 Договору встановлено, що вступ Орендарі у користування майном наступає одночасно з підписанням сторонами договору та акта прийому-передачі вказаного майна.
Матеріали справи містять Акт прийому-передачі від 23.11.2000, відповідно до якого Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області передало, а ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» прийняло в оренду нерухоме майно: нежитлові приміщення в житловому будинку, розташованому за адресою: 69006, м. Запоріжжя, вул. Південноукраїнська, яке знаходиться на балансі ВАТ «Укрграфіт» та не ввійшло до статутного фонду, а саме: вбудове в підвальне приміщення приміщення 1 - 28,3 кв.м., приміщення 2 - 86,7 кв.м., внутрішньою площею 115,0 кв.м., відповідно до плану.
В подальшому до Договору оренди вносилися численні зміни відповідними додатковими угодами.
Так, відповідно до Додаткової угоди від 01.10.2003 Орендодавцем нерухомого орендованого майна визначено Управління житлового господарства Запорізької міської ради, а Балансоутримувачем - Комунальне підприємство «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 13».
Додатковою угодою від 01.06.2011 Орендодавцем нерухомого орендованого майна визначено Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.
Додатковою угодою від 21.02.2017 Договір оренди № 609/804/09140/12 від 23.11.2000 викладено в новій редакції.
Так, п. 1.1 Договору оренди в редакції Додаткової угоди від 21.02.2017 визначено, що Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування комунальне майно - нежитлові приміщення № 60 підвалу (літ. А-5) загальною площею 50,60 кв.м., а саме: кімнати № 1-1 площею 15,1 кв.м., № 1-6 площею 3,30 кв.м., № 2-3 площею 19,50 кв.м., № 2-4 площею 12,70 кв.м. в будинку № 9 по вул. Південноукраїнська в м. Запоріжжі, яке перебуває на балансі Комунального підприємства «Наше місто» запорізької міської ради, вартість якого визначена у звіті про незалежну оцінку та становить за висновком про його вартість 205 295,00 грн. станом на 31.10.2016.
Майно використовується Орендарем на правах оренди для розміщення виставки непродовольчих товарів без здійснення торгівлі. (п. 1.2 Договору оренди в редакції Додаткової угоди від 21.02.2017)
Розділом № 3 «Орендна плата» Договору оренди в редакції Додаткової угоди від 21.02.2017 сторонами визначені порядок і умови сплати орендної плати. Зокрема, орендна плата визначається на підставі рішення Запорізької міської ради від 06.04.2011 № 47, постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 і складає 20 529,50 грн. на рік згідно з розрахунком. (п. 3.1) Орендна плата за листопад 2016 року становить 1 710,79 грн. та сплачується з 23.11.2016. Розмір платежу за неповний місяць оренди визначається з поденного розрахунку місячної орендної плати. (п. 3.2) Орендна плата за кожний наступний місяць розраховується Орендарем самостійно і визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць з урахуванням п. 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік». (п. 3.3) Орендна плата перераховується Орендарем на розрахунковий рахунок місцевого бюджету Орджонікідзевського району щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним. (п. 3.4)
Відповідно до умов п. 5.2 Договору оренди в редакції Додаткової угоди від 21.02.2017 Орендар прийняв на себе зобов'язання своєчасно і в повному обсязі сплачувати Орендодавцю орендну плату з урахуванням її індексації незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Пунктом 11.1 Договору оренди в редакції Додаткової угоди від 21.02.2017 сторони погодили, що Договір вважається продовженим на 1 рік до 23.11.2017.
Додатковою угодою від 01.10.2018 Балансоутримувачем нерухомого орендованого майна визначено Комунальне підприємство «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7».
Додатковою угодою від 11.03.2020 внесено зміни до предмету Договору оренди та визначено, що предметом оренди є нежитлове приміщення № 60 підвалу (літ. А-5) загальною площею 51,20 кв.м., а саме: кімнати № 1-1 площею 15,6 кв.м., № 1-6 площею 3,40 кв.м., № 2-3 площею 19,50 кв.м., № 2-4 площею 12,70 кв.м. в будинку № 9 по вул. Південноукраїнська в м. Запоріжжі.
Пунктом 2 Додаткової угоди від 11.03.2020 сторони погодили, що Договір оренди вважається продовженим на 2 роки 11 місяців до 23.10.2022.
Також Додатковою угодою від 11.03.2020 визначено, що орендна плата визначається на підставі рішення Запорізької міської ради від 06.04.2011 № 47, постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 і складає на рік згідно з розрахунком (додаток № 4). Розмір орендної плати за жовтень 2016 року становить 1 731,08 грн. та сплачується з 11.10.2016, за листопад 2019 року становить 1 815,23 грн. та сплачується з 23.11.2019 згідно з розрахунком (додаток № 4)
01.05.2022 сторонами укладена Додаткова угода, якою сторони погодили, що орендна плата розраховується і спрямовується Орендарем - 100 % розміру орендної плати (з додатковим нарахуванням ПДВ) за кожний місяць Баласнсоутримувачу на його розрахунковий рахунок. Розрахунок орендної плати, в тому числі нарахування ПДВ на суму орендної плати, здійснюється Орендарем самостійно та сплачується щомісячно не пізніше останнього дня місяця, наступного за звітним.
Позивач за первісним позовом звернувся до суду з первісними позовними вимогами про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ ДЕНЬ» 40 737,90 грн. заборгованості за Договором оренди нежитлового приміщення № 609 від 23.11.2000. При цьому, позивач за первісним позовом стверджує, що за даними бухгалтерського обліку станом на 01.02.2024 заборгованість ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» зі сплати орендної плати на користь Балансоутримувача за період з 01.12.2022 по 31.12.2023 становить 38 238,69 грн. У зв'язку із порушенням Орендарем порядку і строків внесення орендної плати КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» на підставі п. 3.7 Договору та ст. 625 ЦК України нараховано ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» 727,31 грн. інфляційних втрат, 624,74 грн. 3 % річних та 1 147,16 грн. штрафу.
Мотивуючи первісні позовні вимоги позивач за первісним позовом посилається на п. 11.7 Договору в редакції Додаткової угоди від 21.02.2017, яким встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього Договору після закінчення його строку протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін, при умові виконання п. 5.14 Договору, та на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.
ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» звернулося до суду із зустрічним позовом у цій справі, в якому просить суд визнати Договір оренди нежитлового приміщення № 609 від 23.11.2000 таким, що припинив свою дію.
Мотивуючи зустрічні позовні вимоги, ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» зазначає, що оскільки оцінка орендованого майна після 2016 року не проводилася, то строк дії спірного Договору не міг бути продовженим після 23.10.2022 в силу умов п. 5.14 Договору. Крім того, ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» стверджує, що за місяць до закінчення терміну дії Договору 19.09.2022 Орендар звернувся до Орендодавця з листом вих. № 24/22, якими попередив, що у зв'язку із військовою агресією РФ проти України та запровадженням в Україні режиму воєнного стану ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» припинило господарську діяльність, внаслідок чого не має можливості сплачувати орендну плату, а тому продовжувати термін дії Договору оренди № 609/804/09140/12 не буде. Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради листом від 19.10.2022 № 2620/01/01-07/4417, 4795 повідомив, що відповідно до п. 5 постанови КМУ № 634 від 27.05.2022 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується в період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом 4 місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану. Орендодавець вважає недоцільним розірвання договору оренди № 609/804/09140/12, а також не має правових підстав для звільнення Орендаря від сплати орендної плати.
Позивач за зустрічним позовом вважає, що застосування п. 5 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 в даному випадку суперечить законодавству. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 передбачено право орендаря достроково припинити договір оренди шляхом подання відповідної заяви у визначеному цією постановою порядку. Позивач за зустрічним позовом скористався цим правом та направив відпорний лист до Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради. Однак, ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» отримало лист від Орендодавця, яким фактично позивачу за зустрічним позовом відмовлено у такому праві. Позивач за зустрічним позовом вважає, що внаслідок неправомірної відмови Орендодавця від припинення спірного договору оренди нерухомого майна йому неправомірно нараховується орендна плата.
Також ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» наполягає на тому, що продовження строку дії спірного Договору оренди не може мати місце, оскільки Орендарем не дотримані істотні умови договору та не проведено експертну оцінку орендованого майна із визначенням договірної ціни орендованого майна, а також не проведено страхування орендованого майна. Крім того, згідно з умовами п. 11.9 Договору оренди дія договору припиняється внаслідок невнесення Орендарем орендної плати протягом 3-х місяців підряд. Отже, оскільки заборгованість Орендарі становить період з 01.12.2022 по 31.12.2023, то дія Договору припинилася в силу умов п. 11.9 Договору. Позивач за первісним позовом просить суд врахувати, що відсутні акти надання послуг щодо оренди майна за спірний період, які можуть бути доказами фактичного надання та отримання таких послуг.
Розглянувши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши представлені сторонами письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновків про задоволення первісних позовних вимог в повному обсязі та про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог у заявлений позивачем спосіб, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі Договору оренди нерухомого майна № 609/804/09140/12 від 23.11.2000 з урахуванням наступних змін до нього, внесених відповідними додатковими угодами.
Відповідно до ч., ч. 1 та 2 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічні положення містить ст. 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За змістом статті 287 Господарського кодексу України орендодавцями щодо комунального майна є, зокрема, органи, уповноважені місцевими радами управляти майном.
Договір оренди нежитлового приміщення № 474/9 від 31.01.2020 укладено щодо нерухомого майна, що знаходиться в комунальній власності. Отже, відносини щодо оренди цього майна регулюються, крім того, нормами Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
На час укладання Договору оренди № 609/804/09140/12 від 23.11.2000 діяв Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-XII, частина 2 статті 17 якого передбачала, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
03.10.2019 було прийнято Закон України № 157-ІХ Закон України «Про оренду державного та комунального майна», в розділі «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).
При цьому пунктом 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 157-IX визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про оренду державного та комунального майна» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.
Ураховуючи опублікування тексту Закону України № 157-ІХ в офіційному друкованому виданні «Голос України» 26.12.2019, останній набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі «Прикінцеві та перехідні положення»).
Відповідно до пункту 10 статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
У частині першій статті 284 ГК України визначені істотні умови договору оренди, однією з яких, зокрема, є строк, на який укладається договір оренди.
Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар наділяється правом користування майном на строк, визначений договором оренди.
Відповідно до частини 1 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Частиною другою статті 18 Закону від 03.10.2019 за №157-ІХ передбачено, що без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:
1) укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше;
2) укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону;
3) укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону;
4) укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.
Тобто, законодавець надав саме право сторонам договору продовжувати його дію, а не поклав обов'язок на орендодавця продовжувати дію договору.
Умовами п. 11.7 Договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього Договору після закінчення його строку протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін, при умові виконання п. 5.14 Договору, та на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.
В матеріалах справи наявні докази того, що строк дії Договору продовжувався сторонами до 23.10.2022. Сторонами цей факт не заперечується.
Статтею 764 ЦК України передбачено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновлений на строк, який був раніше встановлений договором.
Згідно із частиною 4 статті 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Наведена норма визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї зі сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.
Суть поновлення договору оренди у розумінні наведених норм полягає у тому, що орендар продовжує користуватися орендованим майном після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує протягом одного місяця після закінчення строку договору у його поновленні. Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді".
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 910/719/19 зазначила, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов'язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
Отже, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення будь-якої із сторін щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
Як встановлено судом з досліджених письмових доказів, 19.09.2022 ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» звернулося до Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради з листом вих. № 24/22 (вх. № 4417 від 20.09.2022), в якому Орендар попередив, що у зв'язку із військовою агресією РФ проти України та запровадженням в Україні режиму воєнного стану ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» припинило господарську діяльність, внаслідок чого не має можливості сплачувати орендну плату, а тому продовжувати термін дії Договору оренди № 609/804/09140/12 від 23.11.2000 не буде.
Аналогічного змісту лист за вих. № 25 ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» повторно скерувало Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради 10.10.2022.
У відповідь на вказані звернення ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради листом № 2620/01/01-07/4417, 4795 від 19.10.2022 зазначив, що відповідно до п. 5 постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується в період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом 4 місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану. Також Орендодавець не має правових підстав для звільнення Орендаря від сплати орендної плати.
Крім того, в цьому ж листі № 2620/01/01-07/4417, 4795 від 19.10.2022 зауважено, що вхід до орендованого приміщення, що є предметом оренди за Договором оренди № 609/804/09140/12 від 23.11.2000, здійснюється через приміщення підвалу, яке на праві приватної власності належить ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ». Оскільки частина нежитлового приміщення № 60 підвалу (літ. А-5) у складі кімнат №, № 2-3, 2-4 площею 32,20 кв.м. по вул. Південноукраїнській, 9 не є відокремленим об'єктом, після розірвання договору оренди комунальне майно не може використовуватися як самостійний об'єкт.
Таким чином, Орендодавець надав Орендарю роз'яснення, що в силу конструктивних особливостей орендованого приміщення, що є предметом оренди за Договором оренди № 609/804/09140/12 від 23.11.2000, його подальша передача в оренду іншому орендарю у разі розірвання спірного Договору стане неможливою.
У зв'язку із зазначеним, Орендодавець вважає недоцільним розірвання спірного Договору оренди № 609/804/0140/12 від 23.11.2000.
Надаючи оцінку правовідносинам сторін у цій справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Наразі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено до 12.08.2024 включно.
Пунктом 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX від 03.10.2019 визначено, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо продовження договору оренди, щодо запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.
Відповідну постанову № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» було прийнято Кабінетом Міністрів України 27.05.2022 (далі - Постанова КМУ № 634) та вона набрала законної сили 01.06.2022.
Згідно із п. 5 Постанови КМУ № 634 договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
Пунктом 16 Постанови КМУ № 634 визначено орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї постанови, починаючи з 24 лютого 2022 року.
Отже, за змістом наведених положень Постанови КМУ № 634 нею встановлено автоматичний порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна з початку ведення в Україні воєнного стану з 24.02.2022, за наступних умов:
- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;
- відсутність повідомлення балансоутримувачем орендаря з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону.
Згідно абз. 2, 3 п. 5 вищезазначеної Постанови КМУ № 634 договори оренди державного та комунального майна в період воєнного стану можуть бути достроково припинені за заявою орендаря, поданою ним орендодавцю на адресу електронної пошти, зазначену в договорі оренди. Заява вважається належно поданою, якщо вона підписана уповноваженою особою орендаря, а її PDF-копія надіслана з електронної адреси орендаря, зазначеної в договорі оренди. Якщо договір не містить інформації про адресу електронної пошти сторін і при цьому майно перебуває на визначеній території, заява про припинення договору подається відповідній обласній військовій адміністрації за місцезнаходженням орендованого майна засобами поштового зв'язку, електронного документообігу або на офіційну електронну адресу. Заява вважається належно поданою, якщо вона підписана уповноваженою особою орендаря та надіслана на адресу обласної військової адміністрації зазначеними в цьому пункті засобами зв'язку. Обласна військова адміністрація вживає заходів для подання заяви орендаря (у тому числі оригінальних примірників документів у разі їх наявності) орендодавцю відразу після появи можливості її подання.
При цьому, виходячи з приписів пп. 1 п. 1 вищезазначеної постанови визначеними територіями є, зокрема, Запорізька область в межах Бердянського, Василівського, Мелітопольського, Пологівського районів.
Оскільки, місто Запоріжжя не відноситься до визначених територій правові підстави припинення спірного Договору в односторонньому порядку, згідно Постанови КМУ № 634 відсутні.
З огляду на наведені обставини, що мали місце у спірних правовідносинах та їх правове регулювання, спірний Договір оренди № 609/804/0140/12 від 23.11.2000 є таким, що продовжився на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану автоматично, в силу прямої норми закону, що не потребує документального переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч., ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно ч., ч. 1, 4 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Згідно з ч. 4 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Відповідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. (ст. 599 ЦК України).
Пунктом 9.1 Договору в редакції Додаткової угоди 21.02.2017 передбачено, що Балансоутримувач має право вимагати від Орендаря виконання обов'язків, передбачених цим Договором, в тому числі шляхом звернення до суду (виступаючи позивачем).
Як свідчать матеріали справи, за Орендарем (ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ») наявна заборгованість з оплати орендної плати за Договором у розмірі 38 238,69 грн. на користь Балансоутримувача за період з 01.12.2022 по 31.12.2023.
Згідно п. 3.4 Договору в редакції Додаткової угоди від 01.05.2022 орендна плата розраховується і спрямовується Орендарем - 100 % розміру орендної плати (з додатковим нарахуванням ПДВ) за кожний місяць Баласнсоутримувачу на його розрахунковий рахунок. Розрахунок орендної плати, в тому числі нарахування ПДВ на суму орендної плати, здійснюється Орендарем самостійно та сплачується щомісячно не пізніше останнього дня місяця, наступного за звітним.
Умовами п. 5.2 Договору в редакції Додаткової угоди від 21.02.2017 встановлений обов'язок Орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату з урахуванням її індексації.
Відповідачем за первісним позовом доказів сплати заявленої до стягнення заборгованості з орендної плати за Договором не надано.
Позивачем за первісним позовом, в свою чергу, доведено належними доказами наявність у відповідача за первісним позовом спірної заборгованості за Договором в розмірі 38 238,69 грн. з орендної плати на корить Балансоутримувача.
Таким чином, вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача за первісним позовом 38 238,69 грн. заборгованості з орендної плати на корить Балансоутримувача за період з 01.12.2022 по 31.12.2023 підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Згідно п. 2.4 Договору в редакції Додаткової угоди 21.02.2017 у разі закінчення строку дії Договору або його дострокового розірвання Орендар передає комунальне майно Орендодавцю, Балансоутримувачу одночасно із підписанням Акту прийому-передачі вказаного майна в 10-ти добовий термін у порядку передбаченому чинними нормативно-правовими актами з цього питання.
Відповідно до п. 3.10 Договору в редакції Додаткової угоди 21.02.2017 у разі закінчення строку дії Договору орендна плата перераховується Орендарем по добу фактичної здачі комунального майна по акту приймання-передачі.
Матеріали справи не містять, а сторонами не надано доказів повернення ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» Балансоутримувачу чи Орендодавцю орендованого нежитлового приміщення.
За таких обставин, посилання ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» на недотримання умови Договору щодо проведення експертної оцінки орендованого майна та страхування орендованого майна, щодо наявності заборгованості Орендаря з орендної плати більше ніж 3-и місяці підряд, що є підставою для припинення Договору згідно п. 11.9 Договору, а також щодо відсутності актів надання послуг щодо оренди майна за спірний період, суд розцінює як спосіб уникнення від відповідальності та виконання умов Договору.
Стосовно відсутності актів надання послуг щодо оренди майна за спірний період суд додаткового зауважує, що умовами спірного Договору оренди складання таких актів не передбачено. При цьому, ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» не довело суду наявність у Орендодавця або Балансоутримувача обов'язку по складанню таких актів відповідно до вимог чинного законодавства.
Частиною 1 статті 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Отже, наведеною нормою закону встановлені альтернативні підстави визначення розміру штрафних санкцій і передбачена можливість обрання їх розміру сторонами договору.
За приписами ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до п. 3.7 Договору в редакції Додаткової угоди від 21.02.2017 у випадку порушення строків оплати Орендар зобов?язаний сплатити штраф у розмірі 3 % від розміру орендного платежу, щодо якого було допущено відповідне порушення.
Враховуючи прострочення ТОВ «НОВИЙ ДЕНЬ» оплати орендних платежів, КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» заявлена вимога про стягнення з відповідача за первісним позовом 1 147,16 грн. штрафу на користь Балансоутримувача.
Судом перевірений наданий позивачем за первісним позовом розрахунок штрафу та встановлено, що даний розрахунок виконаний правильно.
З урахуванням викладеного, вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом 1 147,16 грн. штрафу на користь Балансоутримувача заявлені обґрунтовано та підлягають задоволенню судом.
Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплати гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем за первісним позовом виконання грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат заявлені позивачем за первісним позовом обґрунтовано.
Так, КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» заявлена вимога про стягнення 624,74 грн. 3 % річних на користь Балансоутримувача за період з 01.02.2023 по 26.02.2024.
Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем за первісним позовом розрахунок 3 % річних та встановлено, що цей розрахунок виконаний правильно.
З урахуванням викладеного, вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом 624,74 грн. 3 % річних на користь Балансоутримувача заявлені обґрунтовано та підлягають задоволенню судом.
Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
Позивачем за первісним позовом заявлена вимога про стягнення 727,31 грн. інфляційні втрати на користь Балансоутримувача за період з лютого 2023 по лютий 2024.
Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем за первісним позовом, та встановлено, що він виконаний правильно.
З урахуванням викладеного, вимоги про стягнення з відповідача за первісним позовом 727,31 грн. інфляційних втрат на користь Балансоутримувача заявлені обґрунтовано та підлягають задоволенню судом.
Відповідачем за первісним позовом контррозрахунок суми заборгованості заявленої КП «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» до стягнення суду не наданий.
Враховуючи викладене, первісний позов підлягає задоволенню судом.
Що стосується вимог зустрічного позову про визнання Договору оренди нежитлового приміщення № 609 від 23.11.2000 таким, що припинив свою дію, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).
Відповідно до частин першої, другої статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Отже, розглядаючи справу суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Подібний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та правову підставу вимог, а також зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 27.11.2018 № 905/2260/17 звертає увагу на те, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Відповідно до статті 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Позивач за зустрічним позовом, звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання Договору оренди нежитлового приміщення № 609 від 23.11.2000 таким, що припинив свою дію, прагне підтвердження судом припинення (відсутності) прав Орендодавця і Балансоутримувачана на одержання орендної плати.
Відповідно до статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Таким чином, після закінчення строку дії договору оренди у дату, визначену у договорі, орендар має зобов'язання негайно повернути предмет оренди орендодавцеві. Відповідно, орендар вже не має права користуватися майном, а має обов'язок його повернути негайно.
Враховуючи викладене, відповідно до статті 785 ЦК України право орендодавця на отримання орендної плати припиняється одночасно з припиненням договору оренди. Орендодавець може звертатися до суду за стягненням заборгованості по орендній платі, лише у випадку, якщо така заборгованість орендаря перед орендодавцем виникла у період дії договору оренди.
З огляду на викладене, визнання Договору оренди нежитлового приміщення № 609 від 23.11.2000 таким, що припинив свою дію, не є належним та ефективним способом захисту порушених прав особи, яка бажає припинити правовідносини оренди.
Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Отже завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв'язку із судовим рішенням тощо.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, де зазначається, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію.
Інакше кажучи застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Саме в такому значені має розумітися ефективний захист порушених прав особи. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
Визначення способу захисту порушеного права є невід'ємним процесуальним правом позивача, яким він користується на власний розсуд, тоді як оцінка його відповідності та наявності підстав для захисту такого права є обов'язком суду.
Подібні висновки викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 921/346/18 та від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 3, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. (рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. (висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 915/1890/19).
Таким чином, за відсутності між сторонами спору з приводу стягнення з відповідача орендної плати за Договором оренди нежитлового приміщення № 474/9 від 31.01.2020, обраний позивачем у даній справі спосіб захисту його прав є неефективним і не призведе до відновлення його прав.
Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. (ст. 45 ГПК України) Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Суд зазначає, що позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права
Відтак, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
На позивача покладено обов'язок обґрунтувати своєї вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що його права та інтереси порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Обраний позивачем спосіб захисту права має забезпечувати ефективний захист та відновлення порушеного права позивача.
Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що позивачем за зустрічним позовом не доведено яким чином заявлені у даній справі зустрічні позовні вимоги сприятимуть відновленню його порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно ч., ч. 1-4 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Суд визнає зустрічні позовні вимоги недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати на оплату судового збору за первісним позовом покладаються на відповідача за первісним позовом, а судові витрати по сплаті судового збору за зустрічною позовною заявою залишаються за позивачем за зустрічною позовною заявою.
Керуючись ст., ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Первісний позов Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ ДЕНЬ», м. Запоріжжя про стягнення 40737,90 грн. заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 609 від 23.11.2000 задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ ДЕНЬ», (69035, м. Запоріжжя, вул. Південноукраїнська, буд. 9, ідентифікаційний код юридичної особи 24513402) на користь Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», (69032, м. Запоріжжя, пр. Металургів, буд. 11, ідентифікаційний код юридичної особи 05478717, розрахунковий рахунок (IBAN) НОМЕР_1 в філії ЗОУ АТ «Ощадбанк», МФО 313957) 38 238 (тридцять вісім тисяч двісті тридцять вісім) грн. 69 коп. заборгованості з орендної плати за період з 01.12.2022 по 31.12.2023, 727 (сімсот двадцять сім) грн. 31 коп. інфляційних втрат, 624 (шістсот двадцять чотири) грн. 74 коп. 3 % річних, 1 147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 16 коп. штрафу та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.
3. В задоволені зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ ДЕНЬ», м. Запоріжжя до Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», м. Запоріжжя про визнання договору оренди нежитлового приміщення № 609 від 23.11.2000 таким, що припинив свою дію, відмовити повністю.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України « 12» липня 2024 р.
Суддя Н.Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.