Провадження № 22-ц/803/59/24 Справа № 183/4756/17 Суддя у 1-й інстанції - Городецький Д. І. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
10 липня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2022 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Вердикт Капітал” до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У вересні 2017 року ТОВ “Кредекс Фінанс” звернулося до суду з позовом, пред'явленим до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на предмет стягнення в солідарному порядку на користь позивача з відповідачів заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11217369000 від 20 вересня 2007 року в загальному розмірі 222 905,64 грн, яка складається з: заборгованості по основній сумі кредиту - 112 923,55 грн, заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги - 44 540,09 грн, нарахованими відсотками згідно договору - 65 442,00 грн та судових витрат, обґрунтовуючи це тим, що 20 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Договір № 11217369000 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 17 602,00 доларів США, що еквівалентно 88 890,10 грн, за користування якими зобов'язався сплачувати проценти у розмірі 10,70% річних, з кінцевим терміном повернення не пізніше 20 вересня 2014 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 11217369000 від 2 вересня 2007 року, між АКІБ «УкрСиббанк» і відповідачем ОСОБА_2 укладений договір поруки № 11217369000П від 20 вересня 2007 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов'язалася перед кредитором солідарно відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов'язань за кредитним договором № 11217369000 від 20 вересня 2007 року.
На підставі договору факторингу № 05/12 від 20 квітня 2012 року Банк відступив права кредитора на користь ТОВ «Кредекс Фінанс», що підтверджується актом приймання-передачі від 14 травня 2012 року.
Позивач вказує, що у зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань відповідачем ОСОБА_1 заборгованість станом на 14 вересня 2017 року становить в загальному розмірі 222 905,64 грн, яка складається із: заборгованості по основній сумі кредиту 112 923,55 грн; заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги (з 20.09.2007 року по 14.05.2012 року) - 44 540,09 грн; нарахованих відсотків згідно Договору, з дати відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку (з 14 травня 2012 року по 14 вересня 2017 року) - 65 442,00 грн, у зв'язку із чим вважає своє майнове право з боку відповідачів порушеним, яке просить захистити по суду у визначений спосіб.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2022 року позовні вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 11217369000 від 20 вересня 2007 року в розмірі - 186 660,84 грн, яка складається з: заборгованості по основній сумі кредиту - 112 923,55 грн, заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги (з 20 вересня 2007 року по 14 травня 2012 року) - 44 540,09 грн, нарахованих відсотків за період з 14 травня 2012 року (з моменту переуступки права вимоги) по 20 вересня 2014 року (по дату закінчення дії Договору) - 29 197,20 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» витрати по сплаті судового збору в сумі 2 799,91 грн.
В іншій частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» відмовлено (а.с. 111-117 Том ІІ).
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу (а.с. 119-127 Том ІІ), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неврахуванням судом першої інстанції пропуску строку давності для звернення позивача з цим позовом до суду, що свідчить, у відповідності до Графіку платежів, про порушене право позивача лише на останній платіж 20 вересня 2014 року, тобто закінчення моменту кредитування, при цьому, судом не враховано, що договором про надання споживчого кредиту встановлюється окремі зобов'язання щодо обов'язку щомісячної сплати ануїтентних платежів, деталізуючи обов'язок боржника повернути борг частинами, із самостійною відповідальністю за невиконання такого кожного окремо обов'язку, що свідчить про те, що на дату укладання позивачем договору факторингу, позивач вже був обізнаний про порушене право, тобто з 20 квітня 2012 року, однак реалізував своє право звернення до суду з даним позовом лише 19 вересня 2017 року, чим пропустив строк позовної давності на черговий платіж у вересні 2014 року на суму 127,39 доларів США та 1,14 доларів США процентів.
Разом з цим, суд першої інстанції не з'ясував відсутності підпису відповідача на заяві про видачу готівки від 2007 року, зазначивши в ухвалі про закриття підготовчого провадження, що судом розглянуто клопотання відповідача про подання в наступному судовому засіданні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, тому апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального та невірного застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог в повному обсязі.
У січня 2023 року ТОВ “Вердикт Капітал”, скористалося своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, та подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що позивачем до позову надані всі належні документи як на підтвердження укладення відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору, так і отримання останнім кредитних коштів, відтак, і підтвердження наявності у нього заборгованості, право вимогу на яку отримало ТОВ “Кредекс Фінанс”, правонаступником якого є ТОВ “Вердикт Капітал”, ще у травні 2012 року. В свою чергу, відповідач ОСОБА_1 не надав жодного доказу на підтвердження відсутності у нього перед позивачем заборгованості. Разом з цим зазначив, що строк кредитування визначений договором 20 вересня 2014 року, тоді як позивач звернувся до суду 19 вересня 2017 року, тобто, строк позовної давності не пропустив, як це передбачено ч.5 ст. 261 ЦК України. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ “Вердикт Капітал”, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 має в наявності заборгованість перед позивачем у розмірі 112 923,55 грн основного боргу по кредиту та 29 197,20 грн нарахованих відсотків згідно Договору з моменту переуступки права вимоги по дату закінчення кредитування, тобто з 14 травня 2012 року по 20 вересня 2014 року, а стягнення заборгованості по процентам за період з 21 вересня 2014 року по 14 вересня 2017 року не підлягають задоволенню, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування право позивача щодо нарахування відсотків припинено. Також зазначено, що строк позовної давності не сплинув, оскільки позов пред'явлено 19 вересня 2017 року, тоді як строк повного повернення кредитних коштів сторонами встановлений 20 вересня 2014 року.
Щодо вимог, пред'явлених до відповідача ОСОБА_2 , суд першої інстанції відмови, пославшись на те, що зобов'язання за договором забезпечення кредиту (поруки) припинилися на підставі ч.4 ст.559 ЦК України, оскільки позивачем дійсно було пропущено шестимісячний строк звернення з вимогою до поручителя від дня настання кінцевого терміну повернення основного зобов'язання за Договором кредиту № 11217369000 від 20.09.2007 року.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 20 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладений Договір № 11217369000 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого (з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 20 вересня 2007 року) позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 17 602,00 доларів США, що за курсом Національного Банку України на день укладення договору еквівалентно дорівнює 88 890,10 грн., за користування якими зобов'язався повертати суму кредиту та сплачувати проценти у розмірі 10,70% річних, шляхом внесення ануїтетних платежів в розмірі 300,00 доларів США в день сплати ануїтетних платежів, з кінцевим терміном повернення не пізніше 20 вересня 2014 року; кредит надано позичальнику на придбання автомобіля «Mitsubishi Lanser», 2007 року випуску, об'єм двигуна 1584, номер шасі: НОМЕР_1 ; кредит надається шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням; у випадку порушення зобов'язання позичальником в частині не сплати чергового ануїтетного платежу в установлений день сплати такого платежу чи сплати у розмірі, меншому ніж передбачено цим Договором, на прострочену суму основного боргу Банк нараховує підвищені проценти, в розмірі діючої процентної ставки на момент виникнення такої простроченої суми основного боргу; нарахування підвищеної процентної ставки на прострочену суму основного боргу починається з дня виникнення простроченої суми основного боргу - (дня сплати ануїтетного платежу)(п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 8.1 Договору).
Згідно з Додатком № 2 до Договору № 11217369000 від 20 вересня 2007 року був встановлений Графік платежів, який є невід'ємною частиною Договору, з яким позичальник ОСОБА_1 був ознайомлений та підписав.
Факт отримання кредитних коштів відповідачем ОСОБА_1 підтверджується заявою на видачу готівки № 44 від 20 вересня 2007 року, квитанцією № 59 від 20 вересня 2007 року, а також випискою по кредитному договору за період з 20 вересня 2007 року по 06 червня 2012 року.
Доводи апеляційної скарги в частині недоведеності позивачем наявності у заяві про видачу готівки від 20 вересня 2007 року підпису саме ОСОБА_1 колегія суддів не приймає, оскільки сторона відповідач жодним належним та допустимим доказом не спростувала факту підписання відповідачем такої заяви.
Разом з цим судом першої інстанції встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 11217369000 від 20 вересня 2007 року, між АКІБ «УкрСиббанк» і відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 11217369000П від 20 вересня 2007 року, відповідно до умов якого ОСОБА_2 зобов'язалася перед кредитором солідарно відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов'язань за кредитним договором № 11217369000 від 20 вересня 2007 року.
20 квітня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» (правонаступником якого згідно із даними статуту, свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, протоколу загальних зборів учасників про перейменування ТОВ "Кредекс Фінанс" є позивач - ТОВ «Вердикт Капітал») укладено договір факторингу № 05/12, за умовами якого ПАТ «УкрСиббанк» відступив на користь ТОВ «Кредекс Фінанс» своє право вимоги заборгованості за кредитним договором № 11217369000 від 20 вересня 2007 року.
14 травня 2012 року ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» (правонаступником якого є позивач - ТОВ «Вердикт Капітал») підписали акт приймання-передачі, а також заборгованості боржників.
Згідно з розрахунком заборгованості за Договором № 11217369000 від 20 вересня 2007 року станом на 14 вересня 2017 року загальна сума заборгованості за кредитом становить 222 905,64 грн, яка складається із: заборгованості по основній сумі кредиту - 112 923,55 грн; заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги (з 20 вересня 2007 року по 14 травня 2012 року) - 44 540,09 грн; нарахованих відсотків згідно Договору, з дати відступлення права вимоги по день виготовлення розрахунку (з 14 травня 2012 року по 14 вересня 2017 року) - 65 442,00 грн.
Позивач ТОВ «Вердикт Капітал» стверджує, що воно наділено правом грошової вимоги до відповідачів, а ПАТ «УкрСиббанк» втратив такі права.
Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Главою 47-51 України, Главою 71 ЦК України та Главою 19 ЦК України.
Відповідно до статей 11,13,14 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Цивільні права і обов'язки особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами, як це передбачено ст. 629 Цивільного кодексу України.
Відповідно до вимог ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно ч. 2ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно ч. 1,3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема у вигляді сплати винною особою неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач в позові посилається на те, що АКІБ «УкрСиббанк» виконало свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу ОСОБА_1 кредит в сумі 17 602,00 доларів США, що еквівалентно 88 890,10 грн., проте грошові кошти останнім у передбачені Договором строки в повному обсязі не повернуті.
Пунктом 1 ч.1 ст.512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч.1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора в зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (частина друга статті 516 ЦК України).
Відповідно до ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Так, в ході розгляду справи відповідач ОСОБА_1 та його представник посилалися на те, що позивачем не доведено наявність прав кредитора за кредитним договором, не доведено факту наявності заборгованості відповідача у визначеному позивачем розмірі, однак судом першої інстанції вірно встановлено, що 20 квітня 2012 року відбулась переуступка прав вимоги від первісного стягувача ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Кредекс Фінанс» (правонаступником якого згідно із даними статуту, свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, протоколу загальних зборів учасників про перейменування ТОВ "Кредекс Фінанс" є позивач - ТОВ «Вердикт Капітал»), до якого за Актом приймання-передачі перейшло право вимоги до боржників - фізичні або юридичні особи, в залежності від випадку, які отримали кредити від клієнта і мають зобов'язання перед клієнтом у зв'язку з такими кредитами, у тому числі зобов'язань за погашення заборгованості за такими кредитами; права вимоги за кредитами - право грошової вимоги клієнта стосовно погашення заборгованості боржником, що виникає за кредитним(и) договором(ами), а також особами, що надають забезпечення, за відповідними договорами забезпечення, в залежності від випадку, про що зазначено, окрім дговору факторнгу від 2012 року, в реєстрі заборгованості боржників із зазначенням переліку прав вимоги за кредитами, що відступаються за цим договором, який наведений у Додатку 1 до цього договору (зі змінами, внесеними на дату передачі згідно з пунктом 2.5).
Окрім того, матеріали справи містять Витяг з Реєстру договорів, права вимоги за яким відступаються, та боржників за такими договорами, в якому зазначено, що він є Додатком №1 до договору про відступлення прав вимоги від 20 квітня 2012 року. Витяг містить інформацію про відповідача ОСОБА_1 , реквізити кредитного договору, суму боргу за ним, а саме: заборгованість за основною сумою боргу у валюті кредиту - 14 133,11; заборгованість за відсотками у валюті кредиту - 5 574,48, з чим повністю погоджується і колегія суддів.
Також судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 та його представник не спростовують виникнення кредитних зобов'язань, а навпаки ОСОБА_1 підтверджує факт підписання даного кредитного договору, при цьому заперечує суму отриманих кредитних коштів.
В той же час, суд правильно надав правову оцінку обраній позиції сторони відповідача, оскільки факт кредитних правовідносин підтверджено, зокрема: даними Договору про надання споживчого кредиту № 11217369000 від 20 вересня 2007 року; Графіком платежів, який є невід'ємною частиною Договору, з яким позичальник ОСОБА_1 був ознайомлений та підписав; заявою на видачу готівки № 44 від 20 вересня 2007 року; квитанцією № 59 від 20 вересня 2007 року; випискою по кредитному договору за період з 20 вересня 2007 року по 06 червня 2012 року, а також відступленням права вимоги за договором і розмір заборгованості відповідача даними Договору факторингу №05/12 від 20 квітня 2012 року із Додатком №1.
Доводи сторони відповідача про те, що квитанція № 59 від 20 вересня 2007 року про здійснення валютно-обмінної операції видана на ім'я ОСОБА_1 , не може бути належним доказом на підтвердження отримання відповідачем ОСОБА_1 грошових коштів на суму 17 602,00 доларів США, що еквівалентно 88 538,06 грн, правомірно судом не була прийнята до уваги, оскільки внесені працівником банківської установи відомості паспортних даних клієнта повністю ідентифікують відповідача ОСОБА_1 як позичальника, окрім того, матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження наявності кредитних правовідносин за вказаним договором, з чим повністю погоджується і колегія суддів та чого не спростовано апелянтом і при розгляді апеляційної скарги.
Також, суд правомірно також не прийняв до уваги і твердження відповідача ОСОБА_1 з приводу відсутності його підпису на зазначеній квитанції, оскільки остання містить підпис клієнта (позичальника), при цьому суд зауважив, що відповідач не заперечував факту підписання ним даного кредитного договору № 11217369000 від 20 вересня 2007 року, з чим погоджується і колегія суддів.
Колегія суддів вважає за необхідне, силу ст. 263 ЦПК України, застосувати висновки Верховного Суду з даного питання в аналогічних правовідносинах.
Так, постановою Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі №415/160/17 визначено, що у спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
У справі, що переглядається, позивач довів належними та допустимими доказами факт укладання з Особою кредитного договору, надання позичальнику кредитних коштів, тобто виконання належним чином своїх обов'язків та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов'язань. У свою чергу відповідач не спростувала факту отримання кредитних коштів, а також і факту неналежного виконання зобов'язань перед банком, у тому числі не спростувала розмір заборгованості, заявленої до стягнення.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Колегія суддів відзначає, що судом першої інстанції у повній мірі досліджено та надано належну правову оцінку всім письмовим доказам сторін, з чого встановлено, що матеріали справи не містять доказів відсутності заборгованості за основним боргом або часткового її погашення відповідачем ОСОБА_1 , та, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ані первісному, ані новому кредитору не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, на підставі чого судом першої інстанції вірно визначено до стягнення заборгованість ОСОБА_1 по основній сумі кредиту в розмірі 112 923,55 грн, що останнім не спростовано ані в суді першої інстанції, ані при розгляді його апеляційної скарги.
Також суд першої інстанції, розв'язуючи вимоги щодо стягнення заборгованості за відсотками на дату відступлення права вимоги в сумі 44 540,09 грн. та нарахованих відсотків згідно Договору, з моменту переуступки права вимоги по дату виготовлення розрахунку, тобто з 14.05.2012 року по 14.09.2017 року, вірно встановив, що сторони, укладаючи 20 вересня 2007 року Договір № 11217369000 про надання споживчого кредиту (з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 20 вересня 2007 року) погодили розмір відсотків за користування кредитними коштами 10,70% річних (п. 1.3.1 Договору).
Так, згідно з розрахунком заборгованості за Договором № 11217369000 від 20 вересня 2007 року станом на 14 вересня 2017 року заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги (14 травня 2012 року) становить 44 540,09 грн. та нараховані відсотки згідно Договору, з дати відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку (з 14 травня 2012 року по 14 вересня 2017 року) складають 65 442,00 грн.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Припис абзацу 2 частини першоїстатті 1048 ЦК Українипро щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користуванням кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, про що неодноразово наголошувалось у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №14-10цс18, від 04 липня 2018 року в справі № 14-154цс18, від 31 жовтня 2018 року в справі № 14-318цс18 та від 26 червня 2019 року в справі № 61-23188св18.
Як вже встановлено судом першої інстанції, строк кредитування сторонами визначений до 20 вересня 2014 року (п. 1.2 Договору), тому зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти, з чого суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відмову у стягненні заборгованості по процентам за період з 21 вересня 2014 року по 14 вересня 2017 року, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування право позивача щодо нарахування відсотків припинено, з чим повністю погоджується і колегія суддів.
При цьому, за підтвердженими обставинами у справі зазначив, що з наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 14 вересня 2017 року (останній день кредитування) заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги (14 травня 2012 року) становить 44 540,09 грн та нараховані відсотки згідно Договору, з дати відступлення права вимоги по дату закінчення дії Договору (з 14 травня 2012 року по 14 вересня 2014 року) складають 29 197,20 грн., які належить стягнути з відповідача на користь позивача за вказаний вище період, з чим повністю погоджується і колегія суддів.
Розглядаючи клопотання про застосування до вказаних правовідносин строку позовної давності, заявленого стороною відповідача, суд першої інстанції зазначив наступне.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Так, статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність в один рік встановлено п.1 ч.2 ст.258 ЦК України відносно неустойки.
Частиною 1 ст. 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно із ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 2 та ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 264ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що з наданого суду ТОВ «Вердикт Капітал» розрахунку заборгованості станом на 14 вересня 2017 року неможливо встановити періоди, за які така заборгованість була нарахована, зокрема, суми та часу внесення відповідачем платежів тощо.
Належного розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 11217369000 від 20 вересня 2007 року під час судового розгляду справи представником позивача суду не надано.
Графіком погашення кредиту, який є невід'ємною частиною договору про надання споживчого кредиту № 11217396000 від 20 вересня 2007 року, строк повернення кредитних коштів сторонами встановлений 20 вересня 2014 року.
При цьому, матеріали справи не містять даних про зміну терміну повернення кредиту та доказів того, що між Банком та Позичальником укладалися будь-які додаткові угоди.
Доказів того, що з часу відступлення права вимоги на користь ТОВ «Кредекс Фінанс» (правонаступником якого є позивач - ТОВ «Вердикт Капітал») відповідачем здійснювалися платежі за договором про надання споживчого кредиту № 11217396000 від 20 вересня 2007 року, матеріали справи також не містять.
Судом першої існтанції вірно враховано, з чим повністю погоджується і колегія суддів, що позов до суду про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 11217396000 від 20 вересня 2007 року пред'явлено 19 вересня 2017 року шляхом направлення засобами поштового зв'язку, який надійшов до суду та був зареєстрований 25 вересня 2017 року, тобто в межах строку загальної позовної давності до основної вимоги, при цьому суду не надано належних та допустимих доказів того, що між сторонами у справі наявна домовленість, оформлена у встановленому законом порядку, про збільшення строку позовної давності.
Відповідно до ст.262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апелянта про початок відліку строку позовної давності у позивача з укладанням договору факторингу у 2012 році, оскільки кінцевий строк кредитування, у відповідності до умов кредитного договору, встановлений 20 вересня 2014 року, з якого у стягувача виникає можливість стягнення всієї суми заборгованості за договором, яким позивач і скористався, а не в достроковому порядку до закінчення такого строку кредитування, враховуючи і те, що матеріали справи не містять відомостей про останній здійснений відповідачем ОСОБА_1 щомісячний платіж.
Таким чином, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що заміна кредитора у зобов'язанні, у зв'язку з відступленням від ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Кредекс Фінанс» (правонаступником якого є позивач - ТОВ «Вердикт Капітал») права вимоги за кредитним договором, не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, що стало підставою для відмови у задоволенні цього клопотання відповідача.
Разом з цим колегія суддів відзначає, що вимоги, пред'явлені до відповідача ОСОБА_2 апелянтом не оскаржуються, а тому колегією суддів і не переглядаються.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції вірно з'ясовано предмет та підстави позову, характер спірних правовідносин, застосовані норми матеріального права, які регулюються такі правовідносини.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Отже, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував обставини справи, перевірив доводи сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.
Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Разом з тим, належить наголосити, що Верховний Суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Апелянт не скористалася наданими їй правами, не обґрунтувала свої доводи апеляційної скарги, не надала суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна