Справа №760/16851/21 2/760/9010/24
01 квітня 2024 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Ішуніної Л. М.,
за участю секретаря судового засідання Отруби В. В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» про визнання кредитного договору недійсним,
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» (далі - ТОВ «ФК «Фінанс Інновація»), в якому просив визнати кредитний договір від 05 березня 2021 року № 210305-19925-7, укладений між ним та відповідачем недійсним.
Свої вимоги мотивує тим, що між ним та відповідачем було укладено вказаний вище кредитний договір, відповідно до якого він отримав позику.
Однак ознайомившись з його змістом, вважає його недійсним, оскільки цей договір не був підписаний ним. Зокрема, прийняття пропозиції від відповідача укласти електронний договір (акцепт) здійснено шляхом зазначення у відповідному чекбоксі галочки на сторінці сервісу з надання онлайн позик відповідачем та введення одноразового ідентифікатора без заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття пропозиції в електронній формі, що не відповідає положенням чинного законодавства про електронну комерцію.
Відповідачем не було письмово повідомлено всю необхідну інформацію щодо умов договору, він скористався тим, що позивачу об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору, тобто останній був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог Закон України «Про захист прав споживачів» не надав відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті. Крім того, відповідно до норм чинного законодавства встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов'язань за договором є несправедливими умовами, що можуть бути визнані недійсними.
Також, укладений між сторонами договір містить ознаки кредитного договору. Відповідачем не було надано розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом, тобто витрат, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту. У зв'язку з цим, реально нарахований відсоток за користування кредитними коштами став значно більшим за зазначений працівниками фінансової установи у розрахунку платежів.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем було введено його в оману щодо істотних умов договору, зокрема, на рахунок відсоткової ставки за користування кредитом та йому не було нічого повідомлено про непомірно велику відсоткову ставку у випадку порушення зобов'язання. Йому було повідомлено значно меншу ціну кредиту через що він погодився на укладення оспорюваного договору. Розмір нарахованих відсотків за кредитним договором значно перевищує розмір заборгованості за кредитом. Також, при укладенні договору було порушено принцип рівності сторін, оскільки йому запропонували укласти договір на фактично відомих лише йому умовах.
З урахуванням викладеного, позивач звернувся до суду з цим позовом для захисту порушених прав.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 червня 2021 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 02 липня 2021 року у вказаній справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін та надано відповідачу 15-денний термін для надання відзиву.
19 січня 2022 року ухвалою суду змінено порядок судового провадження та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, матеріали справи містять заяву про розгляд справи у його відсутність.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, про поважність причин неявки суд не повідомив. У встановлений судом строк, не скористався своїм правом на подання відзиву, тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність сторін по справі.
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК України, у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши надані докази, суд виходить з наступного.
За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд установив, що 05 березня 2021 року між сторонами було укладено договір № 210305-19925-7 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, відповідно до якого позивачем було отримано позику.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі; кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Пунктом 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги, що позивачем не заперечувався факт підписання оспорюваного договору одноразовим ідентифікатором, його твердження про недодержання письмової форми правочину спростовуються, оскільки договір укладений у відповідності до вимог статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до такого, що укладений в письмовій формі. Зазначене свідчить про те, що між сторонами був укладений договір про надання позики у відповідності до вимог чинного законодавства України, а тому усі твердження позивача свідчать про намагання ухилитися від виконання нею взятих на себе кредитних зобов'язань.
Щодо посилання позивача про ненадання йому всієї необхідної інформації щодо істотних умов договору, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування» та включення в договір несправедливих умов, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на погіршення становища споживача, слід зазначити таке.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтею 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до частин першої-другої статті18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування» передбачена інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит. Відповідно до частини першої статті 9 цього закону, кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-1341цс15.
Позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про невідповідність умов договору вимогам законодавства та про несправедливість його умов, доводи позивача ґрунтуються виключно на поясненнях. За змістом позову позивач не заперечує факту отримання грошових коштів, будь-яких доказів неможливості укладення ним договору в електронній формі не надав, що свідчить про наявність волі позивача для укладення такого договору шляхом підписання його за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Також, позивачем не доведено порушення з боку відповідача його прав як споживача в частині порядку надавання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, які передували укладенню договору, включення до договору несправедливих умов, а також наявність підстав для визнання договору недійсним. Не доведено, що дії відповідача при укладенні договору суперечили волевиявленню позивача та вимогам чинного законодавства України.
Твердження позивача про те, що договір не містить ціну та сукупну вартість кредиту не може бути перевірене судом, оскільки матеріали справи не містять копії оспорюваного договору.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У зв'язку з вищевикладеним, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача, не доведеність позивачем обставин, викладених у позові та відмову в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 203, 205, 215, 217, 229-233, 1054, 1055 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів»,Законом України «Про споживче кредитування», статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація», про визнання кредитного договору недійсним відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л. М. Ішуніна