Справа №:755/9643/24
Провадження №: 2-о/755/413/24
про повернення заяви
"10" липня 2024 р. Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Хромова О.О., перевіривши матеріали цивільної справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті,
До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті.
В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року заяву залишено без руху та надано заявникові строк для усунення недоліків - п'ять днів з дня отримання копії даної ухвали.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року про залишення заяви без руху направлено на поштову адресу ОСОБА_1 , на вказану представником у заяві адресу для листування, а саме: АДРЕСА_1 . Клопотань чи заяв позивача про надсилання поштової кореспонденції на іншу адресу до заяви не додано.
Додатково ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 10 червня 2024 року про залишення позову без руху направлено на електронну адресу ОСОБА_1 , вказану нею у заяві: ІНФОРМАЦІЯ_1 Згідно довідки про доставку електронного листа від 12 червня 2024 року, що міститься в матеріалах справи, ухвалу доставлено на електронну адресу заявника 12 червня
2024 року.
При цьому, відомостей про наявність зареєстрованого електронного кабінету у системі «Електронний суд» у заявника ОСОБА_1 не встановлено, про наявність зареєстрованого електронного кабінету у заяві не вказано. У зв'язку із вказаним суд позбавлений можливості здійснити надсилання процесуального документу до електронного кабінету заявника ОСОБА_1 .
Крім того, на виконання статей 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» ухвалу про залишення позову без руху від 10 червня 2024 року своєчасно внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень, а тому заявник у вільному доступі мала можливість ознайомитись з її змістом.
Конверт з ухвалою про залишення позову без руху, що направлявся за адресою листування ОСОБА_1 , згідно з інформацією із сервісу «Трекінг» оператора поштового зв'язку «Укрпошта» за номером поштового відправлення - 0600272281634, станом на 10 липня 2024 року заявникові не вручений, міститься відмітка 04 липня 2024 року: «Відправлення не вручене під час доставки».
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі
№ 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня
2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Згідно постанов Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18, від
30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19, від 30 листопада 2022 року у справі № 725/486/22, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
Верховний Суд в ухвалі від 17 листопада 2022 року по справі № 560/5541/20 висловив позицію, що суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свої номери та адреси, але не користується чи не стежить за ними. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від
03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії»
04 жовтня 2001 року наголошено, що обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів. Зважаючи на вищевикладене, байдужа поведінка учасника справи, що виявляється, зокрема у неотриманні повідомлень суду, не повинна схвалюватися судовою практикою. Навпаки, судова практика повинна стимулювати учасників справи використовувати прогресивні форми роботи.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно. Однак поки що не обов'язкове.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
В ухвалі у справі ОСОБА_2 проти України (заява № 41881/18) зазначено, що органи влади можуть нести відповідальність лише за ненадсилання відповідних документів заявнику. Сам факт того, що заявник не отримав кореспонденцію, надіслану йому Касаційним судом, недостатньо, щоб закласти аргументовану основу для заяви про те, що права заявника за статтею
6 § 1 Конвенції були порушені. 11. Більше того, Суд зазначає, що заявник не запитав суди про стан провадження у своїй справі протягом більше року після винесення рішення апеляційного суду, незважаючи на високу ймовірність, враховуючи те, що історії провадження, що відповідач буде оскаржувати рішення, винесене на користь заявника. 12. У зв'язку з цим Суд повторює, що зацікавлена сторона зобов'язана виявляти особливу старанність у захисті своїх інтересів і вживати необхідних заходів, щоб залишатися в курсі подій у провадженні (див., серед іншого, Teuschler проти Німеччини (dec.), № 47636/99, 4 жовтня 2001 року).
Таким чином, суд вважає, що заявник був повідомлений належним чином про залишення позову без руху.
Станом на 10 липня 2024 року, з урахуванням достатнього строку, встановленого судом для надходження до суду поштової кореспонденції, у разі направлення заявником на виконання вимог ухвали про залишення заяви без руху документів засобами поштового зв'язку - недоліки заявник не усунув, ухвалу суду не виконав.
Вказані недоліки заяви є суттєвими і такими, що перешкоджають відкриттю провадження у справі до їх усунення.
Відповідно до частини дев'ятою статті 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Тобто, виходячи зі змісту вищенаведених положень ЦПК України, дотримання вимог процесуального законодавства України при пред'явленні заяви до суду є імперативним правилом, в тому числі і для суду.
Прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Із цього приводу прецедентними є рішення Європейського Суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Таким чином, в кожному випадку заявник при зверненні до суду із позовною заявою повинен, як дотримуватися норм процесуального законодавства, так і очікувати, що ці норми застосовуються.
Відповідно до вимог частини третьої статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається заявникові.
В зв'язку з тим, що станом на 10 липня 2024 року заявником недоліки, зазначені в ухвалі суду від 10 червня 2024 року не усунуто, суд приходить до висновку, що заяву слід вважати неподаною та повернути заявнику.
Водночас, суд роз'яснює заявнику, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
На підставі викладеного та керуючись статтями 10, 185, 258-260, 261, 353 ЦПК України, суддя -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті, - вважати не поданою та повернути суб'єкту звернення.
Роз'яснити заявнику, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню до суду, з урахуванням викладеного в даній ухвалі.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Цивільним процесуальним кодексом України. Ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України та в строки встановлені статтею 354 ЦПК України.
Суддя О.О. Хромова