11 липня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 686/24162/22
Провадження № 22-ц/4820/720/24
Хмельницький апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,
секретар судового засідання Кошельник В.М.,
з участю представників сторін,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2024 року, суддя Стефанишин С.Л., за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про стягнення боргу за договором позики,
встановив:
В листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики від 18.12.2020 року, 21.12.2020 року, 12.01.2021 року в розмірі 133968 дол. США, пені в розмірі 1507919,03 грн., 3% річних в розмірі 206564,25 грн.
В обґрунтування позову вказав, що 18.12.2020 року, 21.12.2020 року, 12.01.2021 року між ним та відповідачем було укладено договори позики, відповідно до яких він передав відповідачу грошові кошти в розмірі 87000 дол. США, 39150 дол. США, 60000 дол. США, про що ОСОБА_3 надав письмові розписки.
Протягом першого півріччя 2021 року ОСОБА_3 частково повертав запозичені кошти. Станом на 13.06.2021 року заборгованість за вказаними договорами позики склала 133968 дол. США, яка не повернута на момент подачі позову до суду.
Відповідно до п. 4.1. договорів позики розмір пені визначено у 0,06% від розміру неповернутої частини позики за кожен день прострочення, що за період з 13.06.2021 року по 07.11.2022 року становитиме 1507919,03 грн. Крім того, за період з 13.06.2021 року по 07.11.2022 року 3% річних становитиме 206564,25 грн.
У зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повернення грошових коштів, вищевказана сума боргу, пеня та 3% річних підлягає стягненню з відповідача.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23.01.2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договорами позики від 18.12.2020 року, 21.12.2020 року та 12.01.2021 року у розмірі 133968 дол. США, пеню в розмірі 1507919,03 грн., а також 3% річних у розмірі 206564,25 грн. Вирішено питання судових витрат.
Суд виходив з того, що залишок боргу ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 становить 133968 дол. США. Проведений позивачем розрахунок пені та 3% річних є правильним. Справа не містить доказів щодо неможливості повернення коштів позичальником через бойові дії в Україні та сплати 3% річних, нарахованих ще до запровадження воєнного стану в державі. Сам лише факт введення воєнного стану в Україні не є підставою для невиконання боржником своїх зобов'язань.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову, в розмірі 46968 дол. США боргу, 110241,03 грн. пені, 3% річних у розмірі 36130,71 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги послався на те, що судом не враховано норми Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та безпідставно не взято до уваги доводи щодо невірного розрахунку розміру заборгованості, проведеного позивачем. Судом проігноровано його доводи щодо часткової оплати боргу в інтернет месенджерах та голосових повідомленнях, якими обмінювалися сторони.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач частково визнав доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині стягнення 133968 дол. США залишити без змін. В іншій частині рішення суду змінити, стягнувши з відповідача на його користь 3142174,23 грн. пені та 2818,84 дол. США нарахованих 3% річних.
В суді представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.
Представник позивача в судовому засіданні частково заперечила проти апеляційної скарги, просила суд апеляційної інстанції зменшити розмір стягнутих на користь позивача сум до розміру, визначеному у відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши учасників справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що 18.12.2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір позики №18/12/2020, за яким позивач передав у власність відповідачу грошові кошти в розмірі 87000 дол. США, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути отриману суму позики на умовах укладеного договору в строк до 18.05.2021 року.
21.12.2020 року між сторонами було укладено договір позики №21/12/2020, за яким ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 39150 дол. США, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути вказану суму позики на умовах укладеного договору в строк до 21.05.2021 року.
12.01.2021 року сторони уклали договір позики №18/12/2020, за умовами якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 60000 дол. США, а ОСОБА_1 зобов'язався повернути цю суму позики на умовах укладеного договору в строк до 12.06.2021 року.
Факт передачі вказаних грошових коштів відповідачу ОСОБА_1 підтверджується також власноруч написаними розписками останнього від 18.12.2020 року, 21.12.2020 року, 12.01.2021 року.
Згідно з п. 4.1 договорів від 18.12.2020 року, 21.12.2020 року, 12.01.2021 року, при порушенні позичальником строків повернення позики, встановлених вказаними договорами, він повинен сплатити позикодавцю пеню в розмірі 0,06% від розміру неповернутої частини позики за кожен день прострочення.
Як вбачається зі змісту розрахунку, проведеного ОСОБА_2 , ОСОБА_1 провів часткову оплату запозичених коштів. Станом на 13.06.2021 року заборгованість за договорами позики склала 133968 дол. США. Пеня за договорами позики від 18.12.2020 року, 21.12.2020 року, 12.01.2021 року, за період з 13.06.2021 року по 07.11.2022 року становитиме 1507919,03 грн. Розмір 3% річних від простроченої суми боргу за період з 13.06.2021 року по 07.11.2022 року складатиме 206564,25 грн.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Зазначені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі №6-63цс13, від 02.07.2014 року у справі №6-79цс14, від 13.12.2017 року у справі №6-996цс17, правомірність яких підтверджена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18).
Пунктом 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
Суд першої інстанції правильно встановив наявність непогашеного боргу в ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 та дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення з позичальника неповернутої суми заборгованості. При цьому, доводи відповідача щодо додаткового часткового повернення 87000 дол. США та залишку неповернутої суми боргу в розмірі 46968 дол. США, не підтверджено доказами.
Разом з тим, з огляду на приписи пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, постанову Кабінету Міністрів України, якими з 12.03.2020 року установлено на всій території України карантин, який діяв протягом усього періоду дії договорів позики, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції помилково не застосував вказані норми права та дійшов необґрунтованого висновку про стягнення з позичальника суми пені.
Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 16.12.2021 року у справі №922/4076/20 та 25.10.2022 року у справі №916/183/22.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи невірне застосування норм матеріального права судом першої інстанції, колегія суддів, незважаючи на вимоги апеляційної скарги, за встановлених вище обставин, дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за договорами позики.
При цьому, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Частиною першою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач, пред'являючи вимоги про стягнення 3% річних, просив стягнути відповідне відшкодування за період з 13.06.2021 року по 07.11.2022 року, однак не врахував, що за період з 24.02.2022 року включно відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України щодо сплати 3% річних, не застосовується.
Аналізуючи положення пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 3% річних від простроченої заборгованості за кредитними договорами, розмір якої становить 133968 дол. США за період прострочення, починаючи з дати, заявленої позивачем у розрахунку, 13.06.2021 року, до дати введення воєнного стану на території України, 23.02.2022 року включно (256 днів), що становитиме 2818,83 дол. США (133968 дол. США х 256 днів х 3%:100%:365 днів), відповідно до курсу НБУ на день подання позову - 103056,42 грн. (2818,83 дол. США х 36,56 грн./дол. США).
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, враховуючи, що позов ОСОБА_2 задоволено частково, на 75,63% (5002078,62 грн.:(6613505,48 грн.:100%)), з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати, понесені в суді першої інстанції пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 9381,90 грн. судового збору (12405 грн. х 75,63%:100%). Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, на 33,92% (1611426,86 грн.:(4749983,66 грн.:100%)), тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягнення 6311,66 грн. (18607,50 грн. х 33,92%:100%) судового збору, сплаченого останнім в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пені та 3% річних скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення пені в розмірі 1507919,03 грн. за договорами позики від 18 грудня 2020 року, 21 грудня 2020 року, 12 січня 2021 року, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних за договорами позики від 18 грудня 2020 року, 21 грудня 2020 року, 12 січня 2021 року в розмірі 103056,42 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені в суді першої інстанції по сплаті судового збору в розмірі 9381,90 грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в суді апеляційної інстанції в розмірі 6311,66 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 12 липня 2024 року.
Судді: Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Т.В. Спірідонова