Номер провадження: 11-кп/813/1798/24
Справа № 523/5722/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
09.07.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судових засідань - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні виділенні матеріали кримінального провадження №12023163490000543 від 02.08.2023 року за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 04.06.2024 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Дмитрівка Татарбунарського району Одеської області, громадянин України, із середньою освітою, неодруженого, який працює за наймом, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:
-Малиновським районним судом 02.09.2019 року за ч.1 ст.185, ч.2 ст.186, ч.2 ст.289 КК України,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачений ч.1 ст.303, ч.2 ст.303, ч.1 ст.149, ч.2 ст.149 КК України,
встановив:
На розгляді Суворовського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження №12023163490000543 від 02.08.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачений ч.1 ст.303, ч.2 ст.303, ч.1 ст.149, ч.2 ст.149 КК України.
Ухвалою суду першої інстанції задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії застосованого запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , з визначенням розміру застави у розмірі 181680 гривень, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України у разі внесення застави, строком до 02.08.2024 року.
Цією ж ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання захисника та обвинуваченого про зміну ОСОБА_7 запобіжного заходу на більш м'який.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке в майбутньому може загрожувати ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, а також продовження існування ризиків, які стали підставою для застосування до обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу, та які не зменшились і не відпали, а перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснити спроби переховування від суду, здійснювати незаконний вплив на потерпілих та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Не погоджуючись з ухвалою суду захисник подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, а саме цілодобовий домашній арешт.
Захисник посилається на незаконність оскарженої ухвали, вказує про недоведеність та відсутність ризиків у кримінальному провадженні, оскільки вони не підтверджуються документально.
Обвинувачений в апеляційній скарзі зазначає, що при розгляді клопотання прокурора судом не враховано:
-відсутність доказів щодо існування ризиків, на які посилається прокурор;
-тяжкість вчиненого злочину не може бути підставою для обрання виключного запобіжного заходу;
-прокурором не було вручено обвинуваченому завчасно клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу, що позбавило його права на надання заперечень щодо клопотання.
На думку обвинуваченого, вказані обставини, є підставою для зміни запобіжного заходу.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України (далі - КПК) розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Апеляційний розгляд проведено без участі прокурора, який не звертався з клопотанням про здійснення розгляду за його участі, сторона захисту не заперечувала проти розгляду без участі сторони обвинувачення.
За наведених обставин, враховуючи положення ч.4 ст.405, ч.4 ст.422-1 КПК апеляційний розгляд проведено за відсутності прокурора.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, які підтримали подані апеляційні скарги; обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Мотивуючи прийняте рішення, місцевий суд зазначив, що ризики, передбачені п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК на даній стадії судового розгляду не перестали існувати.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вимог процесуального закону, які регламентують підстави для продовження строку дії запобіжного заходу, з огляду на таке.
Розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, суд першої інстанції, на думку апеляційного суду, виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу та на законних підставах визначив альтернативний запобіжний захід у виді застави, відповідно до вимог ч.5 ст.182 КПК.
Апеляційний суд зазначає, що запобіжний захід у виді тримання під вартою не є покаранням за злочин, а його мета - дійсно забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченої особи.
Незалежно від законодавчих змін та особливостей періоду, процедура застосування до особи запобіжних заходів завжди має відповідати правовим принципам, які є універсальними і підлягають до застосування у будь-якій демократичній країні, де панує верховенство права, а саме: презумпція невинуватості; презумпція свободи та імператив поваги до людської гідності.
Комітет міністрів Ради Європи та Європейський комітет з питань запобігання катуванням чи нелюдському, або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню зазначають: відповідальним за велику кількість осіб, яких держава тримає під вартою, є загальний світогляд працівників правоохоронних і судових органів (Рішення ЄСПЧ «Сукачов проти України»).
Європейські комітети рекомендують: зменшувати до мінімуму застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час досудового слідства; якнайширше застосовувати альтернативні триманню під вартою запобіжні заходи; ретельно описувати обставини, за яких може бути обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Дотримання таких стандартів є важливим питанням для нашої держави, оскільки безпосередньо впливає на перспективу членства в ЄС, авторитет України на міжнародній арені та цивілізований шлях розвитку країни загалом.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар (рішення від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції»).
Таким чином, слід вважати, що запобіжний захід має бути обрано/продовжено із врахуванням всіх обставин кримінального правопорушення, встановлених ризиків та конкретної особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненому.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, оскільки менш суворі запобіжні заходи можуть виявитися нездатними для забезпечення належної поведінки обвинуваченого та виконання покладених на нього обов'язків.
Колегія суддів зазначає, що винуватість чи не винуватість особи, має бути перевірена судом першої інстанції за результатами повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, за результатами судового розгляду кримінального провадження, оскільки на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення.
Доводи сторони захисту щодо недоведеності вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ст.149 КК України, колегія суддів визнає необґрунтованими та наголошує, що на даній стадії апеляційний суд не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченому дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами дослідження всіх доказів.
Відповідно до положень ч.2 ст. 94 КПК жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК.
Згідно ст.ст. 89, 94 КПК оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, а відтак апеляційний суд позбавлений можливості надавати оцінку доказам винуватості чи невинуватості ОСОБА_7 до інкримінований йому дій.
Погоджуючись з висновками суду щодо необхідності продовження відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апеляційний суд враховує характер та обставини вчинення інкримінованих обвинуваченому дій, а також тяжкість покарання, яка може загрожувати останньому в разі визнання його винуватим.
Наведені обставини, на думку колегії суддів, в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії» визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків та потерпілих в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого на свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази свідків, які ще не допитані судом, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
Вчинення дій, передбачених п.п.4, 5 ч.1 ст.177 КПК обвинуваченим також не виключається, оскільки ОСОБА_7 будучи звільненим з місць позбавлення волі, через нетривалий проміжок часу вчинив нове кримінальне правопорушення, що свідчить про факт відсутності критичного усвідомлення своїх дій та небажання стати на шлях виправлення.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п. 5 ч.1 ст.177 КПК, слід враховувати особу обвинуваченого та характер вчинення злочину.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Колегія суддів вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_7 , наслідки які можливо настали для психологічного стану потерпілих в результаті вчинення злочинів, а також існування ризиків, визначених ч.1 ст.177 КПК, виправдовують продовження строку дії найсуворішого запобіжного заходу та дають підстави для висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Апеляційний суд відхиляє доводи сторони захисту, що судом визначено непомірний розмір застави, оскільки відповідно до п.3 ч.5 ст.182 КПК розмір застави до особи, яка обвинувачується у вчиненні, зокрема особливо тяжкого злочину визначається від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а ОСОБА_7 визначено розмір застави у розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто в межах процесуального закону.
Доводи сторони захисту щодо незадовільного стану здоров'я обвинуваченого колегія суддів оцінює критично, оскільки апеляційному суду не надано відомостей про те, що теперішній час стан здоров'я обвинуваченого унеможливлює його тримання під вартою, а тому на даний час залишається недоведеним факт існування обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до обвинуваченого.
Колегія суддів звертає увагу, що у разі погіршення стану здоров'я, обвинувачений або його захисник не позбавлені права звернутися у передбаченому законом порядку до медичної частини установи виконання покарань для надання йому медичної допомоги.
Стосовно доводів обвинуваченого про те, що у зв'язку із воєнним станом перебування в умовах ізоляції становить загрозу для його життя, колегія суддів звертає увагу, що внаслідок збройного вторгнення Російської Федерації на територію України, перебуває життя та здоров'я кожного українця, як тих, хто боронить країну на полі бою, так і тих, хто забезпечує обороноздатність країни працюючі та сплачуючи податки, частина який їде на забезпечення функціонування установ попереднього ув'язнення, де утримуються особи, які обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень.
Апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та скасування ухвали суду першої інстанції.
Враховуючи те, що обвинувачений тривалий час перебуває під вартою, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, апеляційний суд вважає тривалість розгляду даного кримінального провадження у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 04.06.2024 року, якою ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачений ч.1 ст.303, ч.2 ст.303, ч.1 ст.149, ч.2 ст.149 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави в кримінальному провадженні №12023163490000543 від 02.08.2023 року - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України щодо дотримання розумного строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4