вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"12" липня 2024 р. Справа№ 911/18/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Суліма В.В.
Коротун О.М.
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Щедловської Марини Юріївни
на рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2024
у справі №911/18/24 (суддя Щоткіна О.В.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Зузи Андрія Васильовича
до Фізичної особи-підприємця Щедловської Марини Юріївни
про стягнення 46647,41 грн
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року Фізична особа-підприємець Зуза Андрій Васильович (далі позивач, ФОП Зуза А.В.) звернувся до Господарського суду Київської області із позовною заявою від 30.12.2023 до Фізичної особи-підприємця Щедловської Марини Юріївни (далі відповідачка, ФОП Щедловська М.Ю.) про стягнення 46 647,41 грн, з яких: 35 000,00 грн вартість неповернутого майна, 8 726,03 грн пені, 1 779,33 грн інфляційних втрат та 1 142,05 грн 3% річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що 12.01.2021 між ним, як орендодавцем, та ФОП Щедловською М.Ю., як суборендарем, укладено договір суборенди № 6124 від 12.01.2021, в рамках виконання якого орендодавець передав суборендарю в строкове платне користування обладнання автоматичну кавоварку Bianchi Gaia Style Touch (інвентарний номер 6124). 03.11.2022 позивач надіслав на адресу ФОП Щедловської М.Ю. повідомлення про дострокове розірвання договору, у зв'язку з чим, за умовами договору, суборендар був зобов'язаний повернути обладнання протягом трьох календарних днів з дня закінчення строку дії договору або його дострокового припинення/розірвання. Однак, відповідачка не повернула обладнання - кавоварку Bianchi GaiaStyle та не відшкодувала його вартість, чим порушила умови договору суборенди.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Київської облатсі від 28.03.2024 у справі №911/18/24 позов задоволено частково.
Стягнуто із Фізичної особи-підприємця Щедловська Марина Юріївна на користь Фізичної особи-підприємця Зузи Андрія Васильовича 35 000,00 грн вартості неповернутого обладнання, 1142,05 грн, 3% річних, 1779,33 грн інфляційних втрат та 2181,92 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку, своє зобов'язання щодо повернення майна позивачу не виконав, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку щодо належності та правомірності позовних вимог в частині стягнення із ФОП Щедловської М.Ю. 35 000,00 грн вартості втраченого обладнання, у зв'язку з чим, задовольнив позовні вимоги в цій частині.
Також зважаючи на те, що стягнення вартості обладнання відбулось у зв'язку із його втратою, на підставі пунктів 6.1, 6.2 договору, відповідальність за яку у вигляді пені сторони в договорі не обумовили, суд відмовив у задоволенні вимоги про стягнення 8 726,03 грн пені.
Крім того суд дійшов висновку про задоволення вимог в частині стягнення з відповідачки 3% річних у розмірі 1142,05 грн та інфляційних втрат у розмірі 1779,33 грн за період 28.11.2022 по 29.12.2023.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, ФОП Щедловська М.Ю. звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської облатсі від 28.03.2024 у справі №911/18/24 та прийняти нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вказує на неможливість повернення зазначеного обладнання, у зв'язку з викраденням разом з іншим майном автоматичної кавоварки Gaia Style (інв. номер 6124), про що надав витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження 12021111100001015, дата реєстрації провадження: 07.09.2021.
Також скаржник зазначає, що в день зареєстрованого кримінального провадження в ЄДРДР про факт викрадення автоматичної кавоварки було повідомлено позивача ФОП Зузу А.В., однак, цивільного позову ані власником, ані орендодавцем (позивачем) не було подано.
Апелянт наголошує також, що немає інформації чи було застраховано передане їй в суборенду майно, оскільки в договорі це не було передбачено, а тому ризик випадкового знищення або пошкодження речі несе власник (стаття 323 Цивільного кодексу України); також неможливо встановити, яка вартість збитку (балансова вартість орендованого майна з урахуванням амортизації).
Апелянт також зазначає, що договір суборенди укладено між фізичними особами-підприємцями, однак, 28.11.2022 підприємницьку діяльність ФОП Щедловської М.Ю. припинено.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Позивач своїм правом згідно з ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2024 справу № 911/18/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г. (суддя-доповідач), суддів: Сулім В.В., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Щедловської Марини Юріївни
на рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2024 у справі №911/18/24 залишено без руху та скаржника зобо'язано надати докази сплати судового збору у розмірі 3 272,88 грн.
06.05.2024 від представника ФОП Щедловської М.Ю. (адвокати Коваль Л.М) надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору у розмірі 3 272,88 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2024 поновлено ФОП Щедловській М.Ю. процесуальний строк на оскарження рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2024. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Щедловської Марини Юріївни на рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2024 у справі №911/18/24 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження та закінчення процесуальних строків на подання до суду документів, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2024, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа №911/18/24 розглядалась протягом розумного строку.
Так, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача в межах викладених скаржником доводів та вимог не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що 12.01.2021 між ФОП Зузою А.В. (далі-орендодавець) та ФОП Щедловською М.Ю. (далі-суборендар) укладено договір суборенди № 6124 (далі- договір).
Відповідно до п.1.1 договору орендодавець передає, а суборендар приймає в строкове платне користування (оренду) автоматичні кавоварки та/або кавові автомати (далі обладнання) для приготування кави та кавових напоїв.
Згідно із пунктом 1.3 договору найменування (модель), кількість, інвентарний номер та вартість обладнання, що передається в оренду за цим договором, наведено у додатку №1 до договору, що є невід'ємною частиною цього договору.
Підпунктами 2.1.4 та 2.1.5 договору встановлено, що орендодавець має право вимагати стягнення вартості, компенсацію, відшкодування збитків тощо за пошкоджене або втрачене обладнання; припинити, достроково розірвати договір у порядку, встановленому цим договором.
В свою чергу, суборендар зобов'язується:
- негайно повідомляти орендодавця про всі випадки пошкодження обладнання, загрози пошкодження чи знищення (підпункт 2.4.3);
- самостійно і за свій рахунок забезпечити належне збереження обладнання (підпункт 2.4.11);
своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки із орендодавцем на умовах, встановлених цим договором (підпункт 2.4.12);
- повернути обладнання орендодавцю у випадках та в порядку, встановлених цим договором (підпункт 2.4.16);
- у випадку пошкодження, зникнення, втрати обладнання відшкодовувати орендодавцю вартість обладнання, що встановлена в додатку №1 (підпункт 2.4.18);
- нести ризик випадкового знищення обладнання (підпункт 2.4.19).
Згідно з пунктом 3.1 договору, передача обладнання в оренду оформлюється актом приймання-передачі обладнання (додаток № 2), який підписується сторонами/уповноваженими представниками сторін. Акти приймання-передачі є невід'ємно частиною цього договору.
Як зазначено в пункті 5.1, цей договір набуває чинності з моменту підписання акту приймання-передачі обладнання і діє протягом 1 року.
Згідно з пунктом 5.2 договір вважається пролонгованим на той самий строк і на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не заявила письмово про свій намір розірвати даний договір не менше, ніж за 14 днів до дати закінчення строку дії договору, зазначеної у п. 5.1 договору.
Кожна із сторін має право вимагати достроково розірвання договору, повідомивши про це іншу сторону за 5 (п'ять) календарних днів до запланованої дати розірвання договору (пункт 5.3).
Протягом 3 (трьох) календарних днів з дня закінчення строку дії договору або дострокового припинення/розірвання договору суборендар зобов'язаний повернути обладнання за актом приймання-передачі обладнання з оренди (додаток №3). Акт приймання-передачі обладнання з оренди підписується сторонами/уповноваженими представниками сторін та є невід'ємною частиною цього договору (пункт 3.5).
Всі витрати, пов'язані із поверненням обладнання, та ризик його втрати, пошкодження і т.д. несе суборендар до дати повернення обладнання (пункт 3.9).
Позивач зазначив, що 03.11.2022 ним було направлено відповідачці повідомлення про дострокове розірвання договору (пункт 5.3) та повернення переданої кавоварки згідно з умовами договору до 22.11.2022 (пункт 3.5). Однак, на вказаний лист ФОП Щедловська М.Ю. не відреагувала, обладнання за договором не повернула та вартість майна не відшкодувала.
Звертаючись з позовними вимогами позивач послався на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором суборенди, у зв'язку з чим, просив повернути 35000,00 грн вартості втраченого майна. Крім того, просив стягнути з відповідачки пеню у сумі 8726,03 грн, інфляційні втрати у сумі 1 779,33 грн та 3% річних у сумі 1 142,05 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Оскільки спір між сторонами виник у зв'язку із невиконанням зобов'язань за договором суборенди майна, регулювання правовідносин здійснюється на підставі положень глави 58 «Найм (оренда)» розділу III «Окремі види зобов'язань» книги п'ятої «Зобов'язальне право» Цивільного кодексу України та статей 283-291 Господарського кодексу України.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини третьої статті 774 Цивільного кодексу України до договору піднайму (суборенди) застосовуються положення про договір найму.
Суд першої інстанції встановив, що на виконання умов договору орендодавець передав, а суборендар прийняв в строкове платне користування (оренду) наступне обладнання автоматичну кавоварку Bianchi Gaia Style, серійний номер 20881676 у кількості 1 шт., інвентарний номер обладнання 6124, про що також свідчить акт приймання-передачі обладнання до договору від 19.01.2021 (додаток № 2).
19.01.2021 сторони уклали додаток № 1 до договору суборенди № 6124 від 12.01.2021 відповідно до якого визначили найменування (модель) обладнання, що передається за договором: Bianchi Gaia Style у кількості 1 шт., інвентарний номер обладнання 6124, вартість обладнання становить 35000,00 грн, місце встановлення обладнання: м. Яготин, вул. Вокзальна, 18, розмір орендної плати становить 1,00 грн на місяць, строки сплати орендної плати не пізніше 5 (п'ятого) числа кожного місяця.
Як зазначив позивач, користуючись правом передбаченим пунктом 5.3 договору, 03.11.2022 ФОП Зуза А.В. надіслав на зареєстровану адресу відповідачки повідомлення про дострокове розірвання договору суборенди № 6124 від 12.01.2021, в якому він вказав, що датою розірвання договору є 18.11.2022 та просив у визначений строк до 22.11.2022 повернути ФОП Зузі А.В. кавоварку.
На підтвердження зазначених обставин позивачем надано оригінал фіскального чека № 215600426655 від 07.11.2022 про відправлення на адресу ФОП Щедловської М.Ю. рекомендованого листа за номером 0411956687462, а також витяг з офіційного сайту АТ «Укрпошта» стосовно трекінгу відправлення за вказаним номером, з якого вбачається, що відправлення за номером 0411956687462 вручено: особисто 14.11.2022 (07700, м. Яготин, Україна).
З огляду на викладене, оскільки кавоварка неповернута, а договір є розірваним, на думку позивача, у нього виникло право на стягнення вартості неповернутого майна в розмірі визначеному в додатку № 1 - 35000,00 грн.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що поданий позивачем фіскальний чек та трекінг відправлення з сайту «Укрпошти», за відсутності опису вкладення, не є належними доказами відправлення та отримання відповідачкою листа (повідомлення) про розірвання договору, оскільки із самого фіскального чеку неможливо простежити, яка саме кореспонденція направлена на адресу ФОП Щедловської М.Ю. та чи була вона проінформована про розірвання договору і необхідність повернення обладнання.
Крім того, з наявного у матеріалах справи оригіналу листа громадянки ОСОБА_1 від 21.11.2022 доданого до позовної заяви, яким нібито підтверджується факт отримання направленого Щедловській М.Ю. повідомлення про розірвання договору за адресою здійснення підприємницької діяльності останньої, неможливо встановити, що ОСОБА_1 є повноважним представником Щедловської М.Ю. і має право діяти в інтересах та від імені останньої у правовідносинах із третіми особами, тому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно не прийняв його до розгляду разом з іншими доказами, які стосуються предмета заявленого позову.
За таких обставин колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що позивач не довів факт припинення дії договору шляхом його розірвання, оскільки матеріали справи не містять належних доказів повідомлення Щедловської М.Ю. про розірвання договору, тому відсутні підстави для стягнення вартості втраченого обладнання в порядку, визначеному пунктами 6.4, 3.5 договору (в разі неповернення обладнання протягом 3 календарних днів з дня розірвання договору суборенди).
Водночас, з огляду на обставини цієї справи, зважаючи на те, що предметом позову є стягнення вартості обладнання, яке неможливо повернути, оскільки сам факт втрати унеможливлює таке повернення, суд першої інстанції, розглядаючи вимоги позивача про стягнення вартості неповернутого обладнання, задля дотримання принципу процесуальної економії, застосував у спірних правовідносинах пункт 6.2 договору, з чим погоджується колегія суддів.
Так, відповідно до пункту 6.2 договору суборендар бере на себе відповідальність за всі пошкодження або втрату обладнання. У випадку зникнення/втрати або пошкодження обладнання суборендар у 14-денний строк після втрати останнього, відшкодовує орендодавцю вартість обладнання в сумі, що дорівнює вартості обладнання, зазначеної в Додатку № 1 до договору та сплачує штраф у розмірі 3000,00 грн.
У пункті 6.1 договору сторони визначили, що суборендар несе повну матеріальну відповідальність за будь-яке пошкодження або втрату обладнання та зобов'язаний оплатити орендодавцеві вартість втраченого/пошкодженого обладнання та відшкодувати будь-які збитки, пов'язані з таким пошкодженням та/або втратою обладнання.
У випадку пошкодження, зникнення, втрати обладнання відшкодовувати орендодавцю вартість обладнання, що встановлена в додатку №1 (підпункт 2.4.18).
У відзиві на позовну заяву та у апеляційній скарзі представник відповідачки зазначав, що 09.08.2021 о 00:47 год. в магазин по АДРЕСА_1 , в якому провадила підприємницьку діяльність ФОП Щедловська М.Ю. проникли злодії та викрали разом з іншим майном автоматичну кавоварку марки Bianchi Gaia Style у кількості 1 шт., інвентарний номер обладнання 6124. В цей же день вказану заяву відповідачкою було подано до правоохоронних органів, у зв'язку з чим, в ЄДРДР зареєстроване кримінальне провадження № 12021111100001015. На підтвердження зазначених обставин подано витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.09.2021 (дата реєстрації провадження 07.09.2021 о 18:50).
Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Враховуючи приписи наведеної норми, суд першої інстанції вірно встановив, що датою втрати обладнання, яке є предметом договору, є 09.08.2021.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначалось вище, у випадку втрати обладнання, суборендар у 14-денний строк після втрати останнього, відшкодовує орендодавцю вартість обладнання в сумі, що дорівнює вартості обладнання, зазначеної в додатку № 1 в розмірі 35 000,00 грн.
Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для настання у відповідачки грошового зобов'язання з відшкодування вартості обладнання в розмірі 35 000,00 грн буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано, тобто 24.08.2021 (09.08.2021 втрата майна + 14 кал. днів = 23.08.2021).
Однак, вартість втраченого обладнання відповідачка позивачу не відшкодувала, доказів на спростування доводів позивача не подала.
Відповідно до частини першої та другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із частиною першою статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Стосовно доводів апеляційної скарги, то, на думку колегії суддів, вони не містять належних обґрунтувань і доказів, які б спростовували викладені позивачем обставини.
Також у доводах апеляціної скарги відповідачка посилалась на статтю 323 Цивільного кодексу України, якою визначено, що ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до умов пункту 3.9 договору всі витрати, пов'язані із поверненням обладнання та ризики його втрати, пошкодження (тощо) несе суборендар до дати повернення обладнання, тому посилання відповідачки на норму статті 323 Цивільного кодексу України є безпідставне.
Колегією суддів відхиляються доводи відповідачки про неможливість визначення вартості збитку (балансова вартість орендованого майна з урахуванням амортизації), оскільки вартість обладнання, яка підлягає відшкодуванню у зв'язку із його втратою, визначена додатком № 1 та становить фіксовану суму 35 000,00 грн. Будь-яких інших умов та застережень, які б зобов'язували визначати таку вартість на момент втрати обладнання, сторони під час укладення договору не передбачили.
Стосовно зареєстрованого кримінального провадження в ЄДРДР про факт викрадення автоматичної кавоварки, про що, за словами відповідачки, повідомлено ФОП Зузу А.В., однак останнім не подано цивільного позову, колегія суддів зазначає таке.
Так, відповідачкою не додано відповідних підтверджуючих документів, які б свідчили про повідомлення орендодавця щодо факту такої втрати. Також відповідачка, у разі визнання останньої потерпілою від крадіжки майна з її володіння, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи (осіб), у разі встановлення такої (-их) у відповідному кримінальному провадженні. У відносинах же з позивачем ФОП Щедловська М.Ю. є відповідальною за збереження майна в період суборенди, тому саме відповідачка несе ризики неможливості повернення орендованого майна і зобов'язана відшкодувати його вартість у зв'язку із втратою на умовах, що визначені укладеним між сторонами договором суборенди.
Доводи відповідачки про те, що договір суборенди укладено між фізичними особами-підприємцями, однак 28.11.2022 підприємницьку діяльність ФОП Щедловської М.Ю. припинено, колегія суддів відхиляє, оскільки однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності), її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею, як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Аналогічний висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 127/23144/18.
Зміст принципу змагальності господарського судочинства наведений у статтях 13 та 74 ГПК України, відповідно норм яких судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо належності та правомірності позовних вимог в частині стягнення із ФОП Щедловської М.Ю. 35000,00 грн вартості втраченого обладнання, у зв'язку з чим, вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім того позивач, з посиланням на пункт 6.4 договору, нарахував на суму основної заборгованості 8726,03 грн пені за період з 28.11.2022 по 28.05.2023.
Пунктом 6.4 договору передбачено, що у разі неповернення обладнання у строк, встановлений в пункті 3.5 договору (з дня закінчення строку дії договору або дострокового припинення/розірвання), суборендар протягом 10 календарних днів з моменту спливу зазначеного строку сплачує пеню, що дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ від суми вартості обладнання за кожен день затримки розрахунку.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що, оскільки стягнення вартості обладнання відбулось у зв'язку із його втратою, на підставі пунктів 6.1, 6.2 договору, відповідальність за яку у вигляді пені сторони в договорі не обумовили, вимоги про стягнення 8726,03 грн пені не підлягають задоволенню.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 1 779,33 грн інфляційних втрат (за період з грудня 2022 року по листопад 2023) та 1142,05 грн 3% річних (за період з 28.11.2022 по 29.12.2023), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відшкодування відповідачкою вартості втраченого обладнання є грошовим зобов'язанням в силу наведеної норми та після спливу 14-денного строку з моменту його втрати, як це зазначено у пункті 6.4 договору, тобто з дати 24.08.2021.
Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних у позивача також виникло з 24.08.2021.
Водночас, зважаючи на відсутність у суду права виходити за межі заявлених позовних вимог та збільшувати період, суд першої інстанції, за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга:Закон», перевірив правильність нарахування 3% річних, починаючи з 28.11.2022 по 29.12.2023, інфляційних втрат з грудня 2022 року по листопад 2023 року, та вірно встановив, що заявлені до стягнення 1142,05 грн 3% річних та 1779,33 грн. інфляційних втрат є арифметично правильнити та такими, що підлягають задоволенню повністю.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково та з відповідачки на користь позивача підлягають до стягнення 35 000,00 грн вартості неповернутого (втраченого) обладнання, 1142,05 грн 3% річних та 1779,33 грн інфляційних втрат. В іншій частині заявлених позовних вимог слід відмовити.
На переконання суду апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Щедловської Марини Юріївни на рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2024 у справі №911/18/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2024 у справі №911/18/24 слід залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Щедловської Марини Юріївни на рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2024 у справі №911/18/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2021 у справі №923/750/20 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.
4. Матеріали справи № 911/18/24 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді В.В. Сулім
О.М. Коротун