вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" липня 2024 р. Справа№ 910/19159/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Козир Т.П.
суддів: Мальченко А.О.
Агрикової О.В.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА"
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2024
у справі №910/19159/23 (суддя Балац С.В.)
за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА"
про стягнення 58113,18 грн,
У грудні 2023 року Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - позивач, МТСБУ) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" (далі - відповідач, ПрАТ "СК "УНІКА") про стягнення 58113,18 грн шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що МТСБУ відшкодувало потерпілій особі шкоду, завдану внаслідок ДТП, у порядку, передбаченому пп. "а" п. 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", вважаючи, що відповідальність винної у вчиненні ДТП особи застрахована не була. Однак після здійснення регламентної виплати, при розгляді справи про стягнення суми страхового відшкодування в порядку регресу з винної особи ОСОБА_1 , позивачу стало відомо, що цивільно-правова відповідальність винної у вчиненні ДТП особи була застрахована на підставі полісу обов'язкового страхування від 13.07.2017 №АК/6131557 у ПрАТ "СК "УНІКА", що встановлено постановою Черкаського апеляційного суду від 29.11.2022 у справі №711/9673/19, однак відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, у зв'язку із чим позивач звернувся до суду із даним позовом.
Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач посилався на те, що страхувальник ОСОБА_2 30.09.2017 звернувся із заявою до ПрАТ "СК "УНІКА" з проханням припинити з 01.10.2017 дію договору обов'язкового страхування (поліс від 13.07.2017 №АК/6131557), пояснивши це тим, що він продав автомобіль, і залишок страхового платежу просив перерахувати в рахунок оплати полісу на інший транспортний засіб, при цьому він не повернув оригінал полісу, пояснивши в заяві, що втратив його. Вказана заява була задоволена і між ПрАТ "СК "УНІКА" та ОСОБА_2 01.10.2017 була укладена угода про припинення дії договору. ДТП сталась 28.10.2017, коли договір №АК/6131557 вже не діяв, адже був достроково припинений, тому у відповідача відсутні правові підстави для виплати страхового відшкодування за заявленою подією, про що було повідомлено позивача. Також вказує на пропуск позивачем річного строку для подання заяви про виплату страхового відшкодування, що також є підставою для відмови у задоволенні позову.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02 квітня 2024 року позов задоволено повністю.
Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України заборгованість в сумі 58113,18 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставини справи, а висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи, оскільки на момент настання випадку (28.10.2017) договір (поліс №АК/6131557) не діяв, адже був достроково припинений, тому відповідач не мав правових підстав для виплати страхового відшкодування за заявленою подією, про що було повідомлено позивача; судом не було надано правової оцінки Угоді від 01.10.2017 про припинення дії договору (полісу №АК/6131557); позивачем було пропущено річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування; у справі №711/9673/19 судом не була встановлена обставина, а була надана правова оцінка певному факту, а саме - факту наявності оригінала поліса у водія ОСОБА_1 , і така правова оцінка не є обов'язковою для суду, отже це питання підлягає встановленню судом на загальних підставах.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 31 травня 2024 року, сторонам роз'яснено, що апеляційна скарга буде розглянута у письмовому провадженні, без виклику учасників справи.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що постановою Черкаського апеляційного суду від 29.11.2022 у справі №711/9673/19 встановлено, що після відчуження 29.06.2017 застрахованого відповідачем транспортного засобу ОСОБА_1 чинність полісу №АК/6131557 зберігалась до закінчення його дії (до 13.04.2018), а права та обов'язки страхувальника від ОСОБА_2 перейшли до ОСОБА_1 ; відповідач зазначає, що ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою від 30.09.2017 про припинення договору, при цьому у заяві вказав про втрату оригіналу страхового договору, однак при розгляді справи №711/9673/19 ОСОБА_1 надав суду для огляду саме оригінал вказаного полісу, тобто він не був втрачений, а добровільно переданий ОСОБА_2 новому власнику транспортного засобу; відповідачем не надано доказів вжиття заходів щодо вилучення оригіналу полісу і його послідуючого анулювання; на час написання попереднім власником автомобіля заяви про розірвання договору вказана особа не мала на те повноважень, оскільки продала застрахований автомобіль; факти, встановлені при розгляді справи №711/9673/19, мають преюдиційне значення; невідшкодування відповідачем сплаченої позивачем потерпілій особі регламентної виплати стало підставою для звернення до суду із даними вимогами і вказані кошти підлягають стягненню як такі, що безпідставно збережені відповідачем; регламентна виплата здійснена потерпілій особі 24.07.2018, тому трирічний строк позовної давності не сплив (з врахуванням його продовження на строк дії карантину та воєнного стану), крім того, про чинність договору позивач дізнався, отримавши постанову від 29.11.2022 у справі №711/973/19.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 28.10.2017 о 12:40 на пер. вул. Сурікова та вул. Хіміків у м.Черкаси відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю: транспортного засобу "DAEWOO", із державним знаком НОМЕР_1 , яким керував гр. ОСОБА_1 ; транспортного засобу "ВАЗ", із державним знаком НОМЕР_2 , яким керував гр. ОСОБА_3 та транспортного засобу "GEELY", із державним знаком НОМЕР_3 , яким керував гр. ОСОБА_4 .
Постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.03.2018 у справі №711/1355/18 (провадження № 3/711/676/18) встановлено, що ДТП трапилося внаслідок порушень Правил подорожнього руху України водієм гр. ОСОБА_1 .
Внаслідок зазначеного ДТП транспортний засіб "GEELY", НОМЕР_3 , отримав механічні пошкодження.
Відповідно до висновку експерта від 07.05.2018 № 042/18 вартість відновлюваного ремонту транспортного засобу "GEELY", державний номер НОМЕР_3 , становить 66554,22 грн.
Позивач зазначає, що станом на момент ДТП діючого полісу обов'язкового страхування транспортного засобу "DAEWOO", державний номер НОМЕР_1 , яким керував гр. ОСОБА_1 , тобто винної у ДТП особи знайдено не було.
Так, згідно Єдиної централізованої бази даних МТСБУ на дату ДТП було зазначено, що Поліс №АК/6131557 укладений, але не діє, що свідчить про те, що дія договору була припинена.
Потерпіла особа (власник транспортного засобу "GEELY", державний номер НОМЕР_3 , звернулась до позивача із заявою про відшкодування заподіяної шкоди від 07.05.2018 № б/н.
Наказом позивача від 23.07.2018 № 7108 сума до сплати за заподіяну шкоду на користь гр. ОСОБА_4 становить 57 333,18 грн.
Регламентна виплата на загальну суму 57333,18 грн сплачена позивачем, що підтверджується платіжним дорученням від 24.07.2018 №910490.
Також позивачем здійснено сплату послуг по врегулюванню по справі та визначенню розміру шкоди на загальну суму 780,00 грн відповідно до акту надання послуг від 19.06.2018 №1497, що підтверджується платіжним дорученням від 20.07.2018 № 910411.
Відповідно до товарного чеку від 28.10.2017 № 28-10 та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28.10.2017 № 28-10 надані послуги евакуатора на загальну суму 250,00 грн.
Отже, розмір регламентної виплати склав: 57333,18 грн. (без ПДВ на замінні складові, з урахування витрат потерпілого на евакуатор в розмірі 250,00 грн) 57 083,18 грн + 250,00 грн = 57 333,18 грн; 57 333,18 грн.+ 780,00грн = 58 113,18 грн, де: 57 083,18 грн - вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу відповідно до Звіту №042/18 від 07.05.2018; 250 грн - витрати потерпілого на евакуатор; 780 грн - витрати позивача на послуги по врегулюванню по справі та визначення розміру шкоди.
Таким чином, позивачем були понесені витрати, пов'язані з регламентною виплатою, в розмірі 58 113,18 грн, які за положеннями законодавства має відшкодувати винуватець ДТП, який на час його вчинення не мав чинного страхового полісу.
У зв'язку із цим МТСБУ звернулось до суду із позовом до винної особи - ОСОБА_1 про відшкодування завданої шкоди в порядку регресу.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.01.2022 у справі №711/9673/19 (провадження № 2/711/893/22) позовні вимоги у справі залишено без задоволення, оскільки цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП на час його виникнення була застрахована попереднім власником автомобіля відповідача згідно полісу від 13.02.2017 в ПрАТ СК "УНІКА" та саме останнє мало відшкодовувати шкоду потеплілій особі, а не МТСБУ.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 29.11.2022 у справі №711/9673/19 апеляційну скаргу МТСБУ було задоволено частково, рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 14.01.2022 у цивільній справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ) до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору ПрАТ СК "УНІКА", про стягнення виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції даної постанови. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Вказаною постановою встановлені наступні обставини:
- 13.02.2017 між ПрАТ СК "УНІКА" та ОСОБА_2 (колишній власник автомобіля "DAEWOO") було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується полісом №АК/6131557, відповідно до якого застраховано цивільно-правову відповідальність страхувальника пов'язану з експлуатацією автомобіля DAEWOO NUBIRA, реєстраційний номер НОМЕР_4 , VIN (номер кузова, шасі, рами) НОМЕР_5 ;
- строк дії договору з 00.00 год. 14.04.2017 по 13.04.2018 включно.
- як вбачається з довідки територіального сервісного центру МВС 7141 Регіонального сервісного центру в Черкаській області від 02.06.2018, згідно автоматизовано-інформаційної системи АІС "ДАІ-2000", та НАІС МВС України, за ОСОБА_1 був зареєстрований автомобіль DAEWOO NUBIRA, 1998 року випуску, дата реєстрації 29.06.2017, держ. номер НОМЕР_1 . Попередній номерний знак НОМЕР_4 . 06.03.2018 автомобіль був перереєстрований на іншого власника;.
- у матеріалах справи наявний поліс №АК/6131557 від 13.04.2017 (у примітках в п.11 вказано, що номер договору страхування 024056/4430/6131557), укладений між ПрАТ СК "УНІКА" та попереднім власником транспортного засобу відповідача ОСОБА_2 щодо страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля DAEWOO NUBIRA, VIN (номер кузова, шасі, рами) НОМЕР_5 ;
- згідно заяви ОСОБА_2 від 30.09.2017 між ПрАТ СК "УНІКА" та попереднім власником транспортного засобу відповідача ОСОБА_2 була укладена 01.10.2017 Угода №1 про припинення дії договору від 13.04.2017 №024056/4430/6131557 з 01.10.2017. У вказаній заяві страхувальника зазначено про втрату оригіналу страхового договору;
- зазначену угоду про припинення страхового договору сторонами надано при апеляційному перегляді справи;
- при з'ясуванні фактичних обставин у справі, представник відповідача надала для огляду апеляційному суду оригінал полісу №АК/6131557 від 13.04.2017, укладений між ПрАТ СК "УНІКА" та попереднім власником транспортного засобу відповідача автомобіля DAEWOO NUBIRA, VIN (номер кузова, шасі, рами) НОМЕР_5 ;
Після отримання зазначеної постанови Черкаського апеляційного господарського суду позивач 15.02.2023 за вих. №СУ/006549/3 направив відповідачу заяву про виплату страхового відшкодування в сумі 58113,18грн.
У відповідь на вказану заяву відповідач листом від 12.04.2023 за вих.№00559446 відмовив у здійсненні виплати, посилаючись на те, що договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності транспортних засобів №АК/6131557 припинив свою дію 02.10.2017, тобто на момент випадку 28.10.2017 він не діяв.
У зв'язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути з відповідача в порядку регресу 58113,18грн шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Заперечуючи проти позову, як у суді першої інстанції, так і у апеляційній скарзі, відповідач посилався на те, що договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності транспортних засобів №АК/6131557 припинив свою дію 02.10.2017, тобто на момент випадку 28.10.2017 він не діяв, а також позивачем пропущено річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування.
За наслідком розгляду спору по суті суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги є доведеними і обґрунтованими, а строк позовної давності пропущено з поважних причин і він підлягає поновленню, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Північний апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, однак при цьому вважає, що мотивувальна частина рішення суду підлягає зміні, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права.
Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Частиною 1 ст. 16 вказаного Закону визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується зі ст. 979 ЦК України, відповідно до якої за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про страхування" страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон №1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Пунктом 2.1. ст. 2 Закону №1961-IV визначено, що відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), потерпілі (ст. 4 Закону №1961-IV).
Так, правовий статус МТСБУ визначено в п. 39.1. ст. 39 Закону №1961-IV, згідно з яким МТСБУ є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Таке бюро є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.
Відповідно до ст. 6 Закону №1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування" страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.
Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування").
Згідно з п. 22.1. ст. 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У силу пп. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону №1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Після сплати страхового відшкодування МТСБУ має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону (пп. 38.2.1 п. 38.2 ст. 32 названого Закону).
За загальним правилом, закріпленим ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Така особа відповідно до приписів ст. 1192 ЦК України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка її завдала, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
У справі, що розглядається, МТСБУ здійснило відшкодування регламентної виплати потерпілій у ДТП особі за страховика винної особи, помилково вважаючи, що цивільно-правова відповідальність винної особи на момент скоєння ДТП застрахована не була.
Однак, після здійснення відшкодування регламентної виплати позивачем було з'ясовано, що така відповідальність все ж була застрахована у ПрАТ СК "УНІКА" (відповідача у справі).
У випадку, коли МТСБУ виплатило відшкодування через те, що шкоду заподіяв транспортний засіб, власник (водій) якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, тобто на підставі пп. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону №1961-IV, то у силу пп. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону № 1961-IV воно набуває право на регресний позов до власника чи водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, бо саме він відповідальний за невиконання обов'язку зі страхування своєї цивільно-правової відповідальності.
Разом з тим, приписи вищенаведених норм не передбачають правової можливості МТСБУ звернутися з регресним позовом до страховика у ситуації, коли воно виплатило страхове відшкодування потерпілому, помилково вважаючи, що власник/водій транспортного засобу, який заподіяв шкоду, не застрахував цивільно-правову відповідальність, а згодом з'ясувало протилежне.
Водночас беззаперечним є й той факт, що МТСБУ здійснено відшкодування регламентної виплати потерпілій особі, тоді як цивільно-правова відповідальність винної у скоєнні ДТП особи була застрахована відповідачем.
Частиною 1 ст. 1212 ЦК України унормовано, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (пункт 4 частини третьої статті 1212 ЦК України).
За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Позивач виплатив відшкодування на підставі пп. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону №1961-IV, вважаючи на момент такої виплати, що винуватець ДТП не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Але з моменту, коли позивачеві стало відомо про протилежне, означена юридична підстава для виплати перестала існувати. Отже, за рахунок позивача страховик винуватця ДТП зберіг у себе страхове відшкодування, яке був зобов'язаний виплатити. Тому до спірних правовідносин слід застосувати приписи ст.1212 ЦК України.
Аналогічні за змістом висновки щодо застосування наведених у цьому рішенні правових норм у подібних правовідносинах викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі №910/17324/19.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у: - вилученні в особи-набувача (зберігача) майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Якщо тлумачити приписи ст. 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов'язком (зменшення обов'язку).
У справі, що розглядається, збагаченням є притримання страховиком винуватця ДТП без достатніх правових підстав у себе виплати, яку він відповідно до Закону №1961-IV мав виплатити потерпілому. Такий підхід до застосування приписів статті 1212 ЦК України відповідає змісту інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, адже у наведений спосіб страховик збагачується за рахунок зменшення його обов'язку (звільнення від виконання обов'язку) з відшкодування шкоди, яку страхувальник-винуватець ДТП завдав потерпілому. У даній справі таке зменшення обов'язку відповідача відбулось за рахунок позивача.
МТСБУ у позовній заяві вважало, що має право на позов до відповідача саме у порядку регресу, однак, апеляційний господарський суд з'ясував, що приписи пункту 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV у спірних правовідносинах незастосовні.
Проте позивач має право на стягнення з відповідача суми відповідного відшкодування відповідно до статті 1212 ЦК України.
Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами їхніх спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 83), від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 84), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1)).
Зазначення позивачем конкретних приписів для обґрунтування позову не є визначальним для вирішення судом питання про те, які приписи слід застосувати, вирішуючи спір (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85)).
З'ясувавши під час розгляду справи, що позивач або інший учасник справи для обґрунтування вимог або заперечень вказує інші нормативні приписи, ніж ті, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює юридичну кваліфікацію останніх і застосовує для ухвалення рішення ті нормативні приписи, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43) та від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 85)).
Саме суд має обов'язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (пункт 86)).
Заперечуючи проти позову, відповідач, посилаючись на приписи статті 18 Закону №1961-IV, вказував, що дія договору обов'язкового страхування припинилась з 02.10.2017 у зв'язку із поданням страхувальником письмової заяви від 30.09.2017.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 13.04.2017 між ПрАТ "СК "УНІКА", як страховиком, та ОСОБА_2 , як страхувальником, був укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (Поліс №АК/6131557) зі строком дії з 14.04.2017 до 13.04.2018, згідно якого був застрахований транспортний засіб - Daewoo Nubira, номерний знак НОМЕР_4 , VIN (номер кузова, шасі, рами) НОМЕР_5 , страхова сума за заподіяну шкоду майну - 100 000 грн, франшиза - 0 грн. В примітках в п.11 вказано, що номер договору страхування 024056/4430/6131557.
30.09.2017 ОСОБА_2 подав ПрАТ "СК "УНІКА" заяву, в якій просив з 01.10.2017 розірвати договір 024056/4430/6131557 від 13.04.2017, а залишок невикористаних коштів перерахувати на новий договір. Договір №024056/4430/6131557 від 13.04.2017 втрачений.
01.10.2017 ОСОБА_2 та ПрАТ "СК "УНІКА" уклали Угоду №1, якою за ініціативою страхувальника прийшли згоди з 00 годин 00 хвилин 01.10.2017 припинити дію Договору №024056/4430/6131557 від 13.04.2017, страхувальник зобов'язався повернути страховику поліси протягом 5 днів з моменту підписання даної угоди, а страховик зобов'язується повернути страхувальнику сплачений страховий платіж протягом 10 днів з моменту підписання даної угоди.
07.12.2017 між ОСОБА_2 та ПрАТ "СК "УНІКА" був підписаний акт заліку, згідно якого кошти по договору №024056/4430/6131557 від 13.04.2017 в сумі 221,52 грн зараховані в якості оплати по договору №024056/4430/6752690 від 07.12.2017.
Статтею 18 Закону №1961-IV, на яку посилається відповідач, встановлено, що дія договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності може бути достроково припинена:
- за письмовою вимогою страхувальника, про що він зобов'язаний повідомити страховика не пізніше ніж за 30 днів до дати припинення дії договору страхування та надати оригінал поліса страховику;
- у разі виходу транспортного засобу з володіння страхувальника проти його волі або знищення транспортного засобу;
- з інших підстав, передбачених законом.
У разі дострокового припинення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страховик вилучає страховий поліс та анулює його і за умови відсутності виплат страхового відшкодування за цим договором повертає страхувальнику частку страхового платежу, яка обчислюється пропорційно до періоду страхування, що залишився до закінчення строку дії договору, з утриманням, у передбачених законом випадках, понесених витрат на ведення справи, але не більше 20 відсотків цієї частки (п.18.2 ст.18).
Однак, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не повернув відповідачу оригінал полісу, а відповідач не вчинив дій щодо вилучення полісу та його анулювання.
Статтею 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами 1, 2 статті 20-1 Закону №1961-IV встановлено, що у разі зміни власника забезпеченого транспортного засобу договір страхування зберігає чинність до закінчення строку його дії.
У разі відчуження забезпеченого транспортного засобу права та обов'язки страхувальника переходять до особи, яка прийняла такий транспортний засіб у свою власність.
Матеріалами справи підтверджується, що 29.06.2017 між ОСОБА_5 , яка діяла на підставі доручення продавця - ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу - Daewoo Nubira, номерний знак НОМЕР_4 , VIN (номер кузова, шасі, рами) НОМЕР_5 . Договір оформлений та підписаний сторонами в сервісному центрі 7141 РСЦ МВС в Черкаській області №7141/2017/518643 в присутності адміністратора ОСОБА_6 .
Згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 автомобіль Daewoo Nubira, VIN (номер кузова, шасі, рами) НОМЕР_5 був зареєстрований за ОСОБА_1 26.09.2017, новий номерний знак НОМЕР_1 .
При цьому, з мотивувальної частини постанови Черкаського апеляційного суду від 29.11.2022 у справі №711/9673/19 вбачається, що оригінал Полісу №АК/6131557 знаходиться у ОСОБА_1 і він був наданий суду для огляду.
Встановлені постановою Черкаського апеляційного суду від 29.11.2022 у справі №711/9673/19 обставини, в силу положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), не підлягають повторному доведенню, оскільки учасниками даної справи були МТСБУ, в якості позивача, та ПрАТ "СК "УНІКА", в якості третьої особи.
Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що в силу наведених положень статті 20-1 Закону №1961-IV права та обов'язки страхувальника за договором з 26.09.2017 (дата реєстрації згідно свідоцтва НОМЕР_6 ) перейшли до ОСОБА_1 .
Отже, враховуючи, що на час написання попереднім власником вказаного автомобіля заяви від 30.09.2017 до ПрАТ СК "УНІКА" про дострокове припинення договору, ОСОБА_2 не мав на те повноважень, так як продав застрахований автомобіль і матеріали справи не містять доказів того, що новий власник автомобіля - ОСОБА_1 уповноважував ОСОБА_2 на подання відповідної заяви.
Тому, посилання відповідача на припинення договору страхування з 01.10.2017 відхиляються судом, оскільки вказана заява подавалась не страхувальником за договором, отже договір страхування не був припинений та на час ДТП (28.10.2017) був діючим.
Статтею 9 Закону №1961-IV визначено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого.
Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування (п. 9.4 наведеної норми).
Абзацом 1 п. 22.1 ст.22 Закону № 1961-IV унормовано, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ч. 18 ст. 9 Закону України "Про страхування" франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту (п. 12.1 статті 12 Закону № 1961-IV).
Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (п. 36.6 ст. 36 Закону № 1961-IV).
Отже, норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (п. 22.1 ст. 22); страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи (п. 12.1 ст. 12).
Таким чином, виконання обов'язку з відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладається на страховика такої особи лише в межах, встановлених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (полісом).
Згідно Полісу №АК/6131557) страхова сума за заподіяну шкоду майну - 100 000 грн, франшиза - 0 грн.
Заявлена позивачем до відшкодування сума 58113,18 грн не перевищує суму страхового відшкодування за вказаним полісом.
Враховуючи, що у розумінні ст. 1212 ЦК України набувач зобов'язаний повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберігав), апеляційний господарський суд прийшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 58113,18 грн, оскільки саме така сума належного до сплати страхового відшкодування була безпідставно притримана (збережена) ПрАТ СК "УНІКА" за рахунок МТСБУ.
З огляду на те, що спірні правовідносини врегульовані приписами статті 1212 ЦК України, апеляційний господарський суд вважає помилковими твердження відповідача щодо поширення на ці правовідносини припису підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV, згідно з яким підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого.
Оскільки спірні правовідносини є кондикційними, то за змістом статті 257 ЦК України для захисту права позивача встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки. Тому неподання МТСБУ вимоги про відшкодування впродовж одного року з часу ДТП не може бути підставою для відмови у позові.
В силу ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Матеріалами справи підтверджується, що регламентна виплата була проведена позивачем 24.07.2018, відтак з 24.07.2018 розпочався перебіг загального строку позовної давності, який мав би спливти 24.07.2021, і позивачем в межах даного строку було подано позов до особи, винної у ДТП, однак після отримання 01.12.2022 постанови Черкаського апеляційного суду від 29.11.2022 у справі №711/9673/19 позивач дізнався про чинність договору обов'язкового страхування №АК/6131557, та, відповідно, дізнався, що саме відповідач є особою, яка порушила його право, тому позов поданий у грудні 2023 року в межах строку позовної давності.
Відповідно до ч. 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом першої інстанції при розгляді даної справи не враховані висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №910/17324/19 та неправильно застосовані норми матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини сторін.
Статтею 275 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 277 ГПК України).
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, однак рішення суду першої інстанції підлягає зміні з викладенням його мотивувальної частини відповідно до даної постанови.
Оскільки судом апеляційної інстанції не змінено судове рішення в частині остаточного його висновку по суті позовних вимог і відмовлено у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, пов'язані з розглядом апеляційної скарги, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02 квітня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину відповідно до даної постанови.
3. У решті рішення Господарського суду міста Києва від 02 квітня 2024 року залишити без змін.
4. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11.07.2024.
Головуючий суддя Т.П. Козир
Судді А.О. Мальченко
О.В. Агрикова