"04" квітня 2024 р. Справа №921/384/22(921/319/23)
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:
Гриців В.М. (доповідач), Зварич О.В., Малех І.Б.
секретар судового засідання Гілевич С.Р.
представники: позивача - адвокат Кіореско І.Ю., відповідача1 - адвокат Шевцова Т.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Тернопільської області (суддя С.О. Хома) від 16 жовтня 2023 року у справі №921/384/22(921/319/23) за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1: ОСОБА_2 та до відповідача 2: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики на суму 14 000 000 грн
у межах справи №921/384/22 про неплатоспроможність ОСОБА_2
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики на суму 14 000 000 грн., укладений 10.04.2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Заява подана в межах справи №921/384/22 про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
У травні 2023 року ОСОБА_1 (кредитор) подав до Господарського суду Тернопільської області позовну заяву до відповідача 1: ОСОБА_2 та до відповідача 2: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики на суму 14 000 000 грн.
Позов подано у межах справи №921/384/22 про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
Господарський суд Тернопільської області у справі №921/384/22(921/319/23):
ухвалою від 12.05.2023 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №921/384/22 (921/319/23) за правилами загального позовного провадження;
ухвалою від 03.07.2023 клопотання позивача щодо витребування доказів задовольнив та витребував від ОСОБА_3 оригінал розписки від 10.04.2020, відповідно до якої ОСОБА_2 , яка проживає АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_1 , виданий 6127, ІПН НОМЕР_2 отримала від ОСОБА_3 кошти в сумі 14 000 000,00 грн та витребував від Головного управління ДПС у Тернопільській області інформацію про суми нарахованих та/або отриманих доходів позикодавця ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання, АДРЕСА_2 ) за період з 20.04.2013 по 10.04.2020 (включно);
ухвалою від 03.08.2023 відмовив у задоволенні клопотання щодо призначення технічної експертизи документів.
Господарський суд Тернопільської області рішенням від 16 жовтня 2023 року у справі №921/384/22(921/319/23) відмовив у позові.
Суд першої інстанції зазначив, що оспорюваний договір позики (розписка) був укладений 10.04.2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , тоді як договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений вже після укладення оспорюваного договору, а саме 29.08.2020. Оскільки оспорюваний договір позики (розписка) укладений 10.04.2020 раніше ніж договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно суд не встановив обставин, які б підтверджували, що зазначений спірний правочин є таким, що вчинений на шкоду кредитору ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 жовтня 2023 року у справі №921/384/22(921/319/23) і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики на суму 14 000 000 грн, укладений 10.04.2020 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , задовольнити повністю.
Вважає, що висновки суду є передчасним, зробленим без належного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи та обумовлений порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права (ч. 5 ст.203, ст. 215, 234 ЦК України). Суд першої інстанції не з'ясував обставин, які свідчать про фіктивність правочину:
грошові кошти, які є предметом договору позики або інформація про їх рук, витрачання не вказана боржником в поданих разом з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність деклараціях про майновий стан, що свідчить про реальне не отримання позичальником грошових коштів та відсутність спрямованості спірного договору на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Фактичним результатом виконання оспорюваного договору позики мала б бути зміна майнового стану боржника у 2020 році, зокрема, набуття активів на суму, що відповідає предмету позики;
відсутність у ОСОБА_3 фінансової спроможності передати в позику ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 14 000 000 грн, що свідчить про фактичну не передачу предмету оспорюваного нами договору позики та про відсутність спрямованості спірного договору на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Суд жодним чином не оцінив відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів ОСОБА_3 , за період, що передував оспорюваній позиці та не надав оцінку невідповідності фінансових активів позикодавця розміру позики, а саме: за період з ІІ кварталу 2013 року по II квартал 2020 року про те, що за період з 20.04.2013 по 10.04.2020 (включно), сума доходу ОСОБА_3 становить 4 556 107, 15 грн. Доказів на наявність у позикодавця фінансової спроможності передати в позику грошові кошти в розмірі 14 000 000 грн., відповідачами не надано;
не наданням оригіналу розписки від 10.04.2020, у зв'язку з неодноразовим невиконанням вимоги ухвал суду, суд ухвалою від 23.08.2023 застосував до ОСОБА_3 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу; відповідач ухилився від участі в експертизі, що слід тлумачити на користь позивача, зокрема як обставину, що свідчить про те, що відповідачем не спростовано твердження позивача про те, що оспорюваний правочин (розписка) не було укладено 10.04.2020, як і не доведено обставин його укладання у вказану дату; розписка від 10.04.2020 насправді була виконана в жовтні 2022 року перед поданням до Господарського суду Тернопільської області заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржником; крім того, суд відмовив ухвалою від 23.08.2023 в задоволенні клопотання щодо призначення технічної експертизи документів № без номера від 05.04.2023;
заяви кредиторів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з грошовими вимогами до боржника виконані одним шрифтом, однакового змісту та обґрунтування, датовані одним і тим же числом та одразу вручені особисто і представнику боржника і арбітражному керуючому та одразу визнані і боржником і арбітражним керуючим, що в сукупності з іншими доводами свідчить, також, про включення до реєстру кредиторів штучно створених вимог на підставі договорів позики. Однак, розписка ОСОБА_4 вже датована 10.11.2021
Отже, відсутність спрямованості договору на реальне настання обумовлених ним правових наслідків суперечить вимогам ч.5 ст. 203 ЦК України, яка містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та є підставою для визнання договору недійсним згідно з положеннями ст. 215,234 ЦК України. Разом з цим, взяття на себе ОСОБА_2 зобов'язань з повернення предмету позики, без її попереднього отримання є спеціальною підставою визначеною ч.2 ст. 42 КУзПБ для визнання договору недійсним, а саме боржник взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони.
Крім того, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 16.10.2023 по справі № 921/384/22 (921/320/23) з поміж іншого, встановлено очевидну недобросовісність боржника ОСОБА_2 . У справі 921/384/22 було з'ясовано, що у ОСОБА_2 наявне необліковане майно (навантажувач марки «GLAAS», 15 618 дол. США, 3 220 654, 60грн, спільне сумісне майно від шлюбу), відомості про яке не внесені в декларації в тому числі і після встановлення невідповідності даних зазначених боржником в Деклараціях про майновий стан боржника. А також приховано відомості щодо банківських рахунків.
Боржник не подав уточнення декларації із зазначенням повної і достовірної інформації що майнового стану, що свідчить про її недобросовісну поведінку, оскільки така бездіяльність призвела до закриття провадження у справі № 921/384/22 на підставі пункту 1 частини 7 статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства. Вказані дії боржника обумовлені і тим, що вона намагалась приховати вказане майно від кредитора ОСОБА_1 , що також свідчить про штучне ініціювання судового провадження для списання своїх боргів без реального їх погашення.
Також і оскаржувався практично аналогічний договір позики укладений з ОСОБА_4 , рішенням Господарського суду Тернопільської області від 16 жовтня 2023 року по справі № 921/384/22 (921/320/23) позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір позики (розписка) на суму 12 000 000 грн., укладений 10.11.2021 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . З декларацій про майновий стан боржника суд встановив відсутність активів або доходів а також витрат у боржника на нібито одержану суму позики. Вказаним рішенням було також встановлено приховування боржником ОСОБА_2 майна (навантажувач марки «GLAAS», 15 618 дол. США, 3 220 654, 60грн, спільне сумісне майно від шлюбу) про яке йшлося вище, та встановлено очевидну недобросовісну поведінку боржника.
Враховуючи ідентичність боргових розписок ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , встановленні рішенням Господарського суду Тернопільської області від 16.10.2023 по справі № 921/384/22 (921/320/23) мають значення для даної справи.
Встановлена очевидна недобросовісність боржника, відсутність відображення наявності та руху позичених коштів в деклараціях про фінансовий стан боржника, наявність відомостей з ГУ ДПС у Тернопільській області відповідно до яких у позикодавців не могли бути кошти, які вони нібито позичили ОСОБА_2 , свідчить про те, що вони є штучно створеними кредиторами, які до речі нібито позичивши боржнику сумарно 26 000 000 грн., жодного разу не з'явились в судові засідання по жодній з справ та не користуються правничою допомогою адвокатів. Якби між кредиторами та боржником дійсно мали б місце відносини з договорів позики, останні 6 проявляли зацікавленість і вчиняли б хоч якісь дії для забезпечення збереження своїх коштів та вирішення спору.
Крім цього, що оспорюваний договір позики з огляду на його заявлену дату укладення може завдати шкоди позивачу, оскільки він може вплинути на черговість та пропорційність задоволення вимог кредиторів вже у виконавчому провадженні.
ОСОБА_2 надала відзив, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 жовтня 2023 року у справі №921/384/22(921/319/23) - без змін.
Вважає оскаржене рішення вмотивованим, яке прийнято відповідно до норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу безпідставною, необґрунтованою.
Зазначає, що станом на дату подання апеляційної скарги провадження у справі №921/384/22 про неплатоспроможність ОСОБА_2 закрито за клопотанням самого позивача.
Відтак, на дату подання апеляційної скарги відсутній спір у справі №921/384/22(921/319/23), що виключає можливість визнання договору позики недійсним за заявою Позивача на підставі абз.2 ч.2 ст.42 КУЗПБ. Також, після закриттям провадження у справі №921/384/22(921/319/23) таким договором не порушуються права Позивача (Позивач та Відповідач-1 не є учасниками справи про неплатоспроможність).
Вважає, що на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі. Наводить висновки Верховного Суду.
Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 09 січня 2023 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 жовтня 2023 року у справі №921/384/22(921/319/23) та витребував матеріали справи №921/384/22(921/319/23).
Розгляд справи призначено на 07 березня 2024 року, надалі суд оголосив перерву в судовому засіданні до 04 квітня 2024 року в режимі відеоконференції, про що повідомлено сторонам.
Західний апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухав представників сторін і вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 жовтня 2023 року у справі №921/384/22(921/319/23) належить скасувати, а в позові відмовити.
За обставинами справи, Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 14 вересня 2022 року у справі №921/384/22 відкрив провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 .
У попередньому засіданні у справі №921/384/22 суд визнав грошові вимоги до ОСОБА_2 таких кредиторів:
ОСОБА_3 в сумі 14 000 000 грн (ухвала від 09.11.2022, на підставі розписки від 10.04.2020, відповідно до якої ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 14 000 000 грн);
ОСОБА_4 в сумі 12 000 000 грн (ухвала від 09.11.2022, на підставі розписки від 10.11.2021, відповідно до якої ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 12 000 000 грн);
ОСОБА_1 в сумі 23317141,30 грн. та 11350 грн (рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 25.03.2022 по справі № 608/53/22).
07.08.2023 на електронну адресу Господарського суду Тернопільської області від керуючого реструктуризацією надійшло клопотання № 50 від 04.08.2023 (вх.№6461) про закриття провадження у справі № 921/384/22 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 зв'язку з тим, що боржник упродовж семи днів після отримання звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки декларації не надав суду виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів та витрат боржника та членів його сім'ї, до якого додано Звіт про перевірку декларації боржника № 47 від 11.07.2023, докази надіслання звіту про перевірку декларації боржника № 47 від 11.07.2023 боржнику ОСОБА_2 , кредиторам з додатками.
Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 21.08.2023 у справі №921/384/22 задовольнив клопотання представника кредитора ОСОБА_1 про закриття провадження у справі; задовольнив клопотання керуючого реструктуризацією Шимечко А.Я. про закриття провадження у справі; закрив провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 на підставі п.1 ч.7 ст. 123 Кодексу України з процедур банкрутства; припинив процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_2 ; припинив повноваження керуючого реструктуризацією - арбітражного керуючого арбітражного керуючого Шимечко Андрія Ярославовича; скасував мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 14.09.2022.
Щодо обставин справи №921/384/22(921/319/23):
У травні 2023 року ОСОБА_1 (кредитор у справі №921/384/22) подав до Господарського суду Тернопільської області позовну заяву до відповідача 1: ОСОБА_2 та до відповідача 2: ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики на суму 14 000 000 грн.
Позов подано у межах справи №921/384/22 про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
Так, у матеріалах справи містяться розписка від 10.04.2020 за змістом якої ОСОБА_2 позичає у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 14 000 000 грн, які зобов'язується повернути до 30.12.2020.
Тобто, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уклали договір позики на суму 14 000 000 грн в період трьох років, що передували зверненню боржника ОСОБА_2 з заявою про відкриття провадження про неплатоспроможність.
Господарський суд Тернопільської області рішенням від 16 жовтня 2023 року у справі №921/384/22(921/319/23) відмовив у позові ОСОБА_1 до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики на суму 14 000 000 грн.
Суд апеляційної інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги переглядає рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 жовтня 2023 року у справі №921/384/22(921/319/23).
Статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Відповідно до статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства :
1. Правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
2. Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
3. У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов'язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
4. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд ухвалює рішення.
Предметом розгляду у цій справі є вимоги ОСОБА_1 до відповідачів ОСОБА_2 (боржник у справі №921/384/22) та ОСОБА_3 (кредитор №921/384/22) про визнання недійсним договору позики на суму 14 000 000 грн, як фіктивного і такого, який не був направлений на реальне настання правових наслідків, на шкоду кредитору ОСОБА_1 .
Згідно з статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, четверта статті 202 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 ЦК України).
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Водночас, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із ч. 2 і 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
За усталеною позицією Верховного Суду, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому, усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.(ч.1). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.(ч.2).
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, що повністю відповідає усталеній правовій позиції, відображеній, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 18.03.2013 у справі № 6-63цс13, а також у перелічених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду у справах №№ 604/1038/16-ц, 707/2606/16-ц, 143/280/17, 559/2587/19, 464/5314/17, 319/1669/16, 524/4946/16, 604/1038/16.
Згідно наведеної усталеної правової позиції боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей.
Втім, такий правовий висновок є застосовним у позовному провадженні, коли між кредитором та боржником за борговою розпискою існує відповідний спір, з метою вирішення якого сторона звертається із позовом до суду.
Натомість, у справах про неплатоспроможність існує певна відмінність у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника, що виникли на підставі боргової розписки, від вирішення спору у позовному провадженні про стягнення заборгованості за борговою розпискою.
Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому, у вказаній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.
Задля унеможливлення загрози визнання господарським судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, на кредитора - фізичну особу, як заявника грошових вимог на підставі боргової розписки, покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування у разі виникнення вмотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність фізичної особи щодо обґрунтованості вимог такого кредитора.
Під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника господарському суду варто враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів як взаємозв'язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.
У разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та/або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.
Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов'язальних правовідносин за відповідним договором позики.
У разі ж ненадання зазначеним кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов'язання, господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
При цьому, визначена приписами статті 204 ЦК України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов'язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.
Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов'язань на підставі інших доказів, що підтверджують/спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 01.03.2023 у справі №902/221/23.
Щодо підстав для визнання недійсним договору позики від 10.04.2020.
10 квітня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір позики (розписка), за умовами якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 14 000 000 грн. Строк повернення коштів за розпискою до 30.12.2020.
Договір позики (розписка) на суму 14 000 000 грн, між ОСОБА_3 (кредитор) та ОСОБА_2 укладений 10 квітня 2020 року, тобто в період трьох років що передували зверненню боржника ОСОБА_2 з заявою про відкриття провадження про неплатоспроможність.
Для з'ясування джерел походження коштів та фактичної наявності коштів, наданих фізичною особою ОСОБА_3 у позику фізичній особі ОСОБА_2 суд першої інстанції витребував від Головного управління ДПС у Тернопільській області інформацію про суми нарахованих та/або отриманих доходів ОСОБА_3 .
Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особам, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи ОСОБА_3 за період, що передував позиці, а саме: за період з ІІ кварталу 2013 року по II квартал 2020 року про те, що за період з 20.04.2013 по 10.04.2020 (включно), сума доходу ОСОБА_3 становить 4 556 107, 15 грн.
Отож, у матеріалах справи відсутні і відповідачі не надали докази, що підтверджують наявність у позикодавця ОСОБА_3 фінансової спроможності передати в позику грошові кошти в розмірі 14 000 000 грн.
Необхідно зауважити й те, що ОСОБА_2 разом із заявою про відкриття провадження про неплатоспроможність подала декларації про майновий стан за 2019, 2020 та 2021 роки. У поданих деклараціях не відображено відомості про позичені грошові кошти в сумі 14 000 000 грн, які є предметом договору позики або інформація про їх рух, витрачання.
Суд апеляційної інстанції погоджується із доводами позивача про те, що фактичним результатом виконання договору позики мала б бути зміна майнового стану боржника у 2020 році, зокрема, набуття активів на суму, що відповідає предмету позики, натомість такі відомості відсутні.
З декларацій про майновий стан боржника за 2019-2021 роки, Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта фізичної особи ОСОБА_2 не відображено наявність активів або доходів а також витрат ОСОБА_2 у 2020, 2021 роки на суму 14 000 000 грн і більше.
Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності у ОСОБА_3 коштів у сумі 14 000 000 грн, які є предметом договору позики (як надані у позику фізичній особі ОСОБА_2 ). Також відсутні докази отримання ОСОБА_2 названої суми позики, її використання. Тобто, відсутні докази вчинення дій на виконання цього правочину, що вказує на відсутність справжності намірів сторін договору створити правові наслідки, які обумовлювалися цим правочином.
Проте, суд першої інстанції наведеного не урахував.
Також ОСОБА_3 не виконав вимог суду про надання оригіналу розписки від 10.04.2020 ОСОБА_2 .
Як уже зазначалося, Господарський суд Тернопільської області у ході судового провадження у справі 921/384/22 про неплатоспроможність ОСОБА_2 з'ясував, що у ОСОБА_2 наявне необліковане майно (навантажувач марки «GLAАS», 15618 дол. США, 3 220 654,60грн, кошти отримані від кредиторів, спільне сумісне майно від шлюбу), відомості про яке не внесені в декларації в тому числі і після встановлення невідповідності даних зазначених боржником в Деклараціях про майновий стан боржника. А також приховано відомості щодо банківських рахунків. У зв'язку з тим, що боржник упродовж семи днів після отримання звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки декларації не надав суду виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів та витрат боржника та членів його сім'ї керуючий реструктуризацією та ОСОБА_5 звернулися до суду про закриття провадження у справі. Суд задовольнив клопотання про закриття провадження у справі № 921/384/22 на підставі пункту 1 частини 7 статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства.
Не надання ОСОБА_2 повної та достовірної інформації щодо свого майнового стану при встановленні невідповідних даних в Деклараціях про майновий стан свідчить про її недобросовісну поведінку
ОСОБА_3 (позикодавець за договором позики) теж не підтвердив свою фінансову спроможність надати в позику ОСОБА_2 14 000 000,00 грн, не виконав вимог суду надати оригінал договору (розписки)ю
Така процесуальна поведінка відповідачів ставить під сумнів їх добросовісність , як сторін правочину, правдивість їх намірів і переконує суд в намаганні відповідачів створити фіктивну (неіснуючу, штучну) заборгованість боржника за договором позики задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи ОСОБА_2 .
За наведеного, суд апеляційної інстанції критично оцінює висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання договору позики недійним і вважає, що договір позики укладений не з легітимною метою та не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину, а також добросовісне виконання зобов'язань за ним, а задля штучного збільшення заборгованості, а тому доводить той факт, що при укладенні договору позики (розписки) воля відповідачів не відповідала зовнішньому прояву та не мала на меті реального настання правових наслідків, обумовлених цим оспорюваним правочином..
Твердження боржника про відсутність спору після закриття провадження у справі спростовуються таким:
ОСОБА_1 , як кредитор у справі № 921/384/22 про неплатоспроможність ОСОБА_2 , у межах справи № 921/384/22 звернувся до суду із позовом про визнання недійсним договору позики.
У постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 об'єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду вказала на те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. (правова позиція Верховного Суду, викладена, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі №910/18376/20(918/445/22).
Тобто, кредитор (кредитори) є тією зацікавленою особою у справі про банкрутство, який має право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, Господарського кодексу України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (правова позиція Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду (постанова від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19), (постанова від 14.09.2023 у справі №922/2884/21 (922/157/22).
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.01.2021 у справі № 5017/2833/2012 вказала, що припинення/закриття провадження у справі про банкрутство не припиняє прав та обов'язків учасників справи, які виникли в цих процедурах, та не призведе до унеможливлення вжиття заходів для повернення майна з огляду на те, що судовий захист порушеного права особи не обмежується лише розглядом справи про банкрутство та спорів, стороною в яких є боржник, в межах справи про банкрутство. Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства.
У разі закриття/припинення провадження в справі про банкрутство, розгляд спорів, стороною в яких є боржник, у межах справи про банкрутство завершується їх розглядом по суті суддею, якому були передані такі справи автоматизованою системою документообігу суду, з ухваленням відповідного судового рішення, що узгоджується з принципом "незмінності складу суду", задля недопущення створення для сторін перешкод у реалізації права на судовий захист і загрози сутності гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права сторін на доступ до суду та ефективний засіб захисту упродовж розумного строку.
Суд першої інстанції наведеного не урахував і дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору позики.
З огляду на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції констатує наявність підстав для визнання недійсним договору позики на суму 14 000 000 грн., укладений 10.04.2020 між ОСОБА_3 (кредитор) та ОСОБА_2 (боржник) на підставі ст.234 ЦК України і ст.42 КУзПБ, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити, рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 жовтня 2023 року у справі №921/384/22(921/319/23) - скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281, 282, 283, 284 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 16 жовтня 2023 року у справі №921/384/22(921/319/23) скасувати і ухвалити нове судове рішення:
Позов задовольнити. Визнати недійсним договір позики на суму 14 000 000 грн, укладений 10 квітня 2020 року між ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) і ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).
Стягнути з ОСОБА_2 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 адреса АДРЕСА_4 ) 2013,00 грн судового збору.
Стягнути з ОСОБА_3 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 ,(ідентифікаційний номер НОМЕР_4 адреса АДРЕСА_4 ) 2013,00 грн судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.
Повний текст постанови складено 08 липня 2024 року.
Суддя В.М. Гриців
Суддя О.В. Зварич
Суддя І.Б. Малех