02.07.24
Справа № 522/17859/22
Провадження № 2/522/2601/24
02 липня 2024 року Приморський районний суд м. Одеси:
у складі головуючої судді Чернявської Л.М.,
за участі секретаря Купцова С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої ушкодженням здоров'я,
30 грудня 2022 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої ушкодженням здоров'я.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, Позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 4173 грн., моральну шкоду у сумі 50 000 грн, а загалом 54173 гривні.
В обґрунтування позову зазначено, що 23.08.2019 року, приблизно о 19 год. 00 хв. ОСОБА_2 перебуваючи біля будинку АДРЕСА_1 внаслідок виниклих неприязних стосунків та незначного побутового конфлікту, вдався до здійснення нападу на ОСОБА_1 в результаті чого останній отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого переламу кісток носу, синця повік правого ока, крововиливу в сполучно-тканину оболонку правого ока, синця грудної клітини, садна області лівого ліктьового суглобу, синця області правого колінного суглобу. За даним фактом звертався до медичних закладів, та до Портофранківського ВП Приморського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області, за наслідками розгляду якого ухвалою Одеського апеляційного суду вирок Приморського районного суду м. Одеси 31.05.2022 скасовано, кримінальне провадження від 24.08.2019 року №12019162500001911 закрито на підставі п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв'язку з існуванням не скасованої постанови слідчого з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Посилаючись на вказані обставини, керуючись ст.ст. 15,16, 23, 1166, 1167, ч. 1,2 ст. 1195 ЦК України просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 4173 грн., моральну шкоду у сумі 50 000 грн, а загалом 54173 гривні.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19 січня 2023 року (суддя Ковтун Ю.І.) відкрито провадження по справі, встановлено загальний порядок розгляду справи.
21 лютого 2023 року від представника Відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у відповідності до якого зазначено, що Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, пославшись на обставини, встановлені рішенням суду в ухвалі Одеського апеляційного суду 09.08.2022, провадження №11-кп/813/1593/22, справа №522/16308/20, яким скасований вирок Приморського районного суду м. Одеси 31.05.2022 року, провадження у справі закрито. Посилаючись на не доведення спричинення відповідачем ушкодження здоров'я, не доведення спричинення моральної шкоди просить відмовити у задоволенні позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої ушкодженням здоров'я у сумі 54173 грн.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 29 червня 2023 року заяву представника позивача адвоката Галкіна Костянтина Олександровича та заяву представника відповідача адвоката Радіонова Олександра Леонідовича про врегулювання спору за участю судді задоволено. Проведено процедуру врегулювання спору за участю судді. Ухвалою суду від 11 серпня 2023 року припинено процедуру врегулювання спору за участю судді. Поновлено провадження по справі. Справу передано для визначення іншого судді для розгляду справи в порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК України.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 серпня 2023 року цивільна справа надійшла в провадження судді Чернявської Л.М.
Ухвалою Приморського районного суду від 18 серпня 2023 року прийнято цивільну справу до провадження.
18 жовтня 2023 року від представника Позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
Протокольною ухвалою суду від 08 грудня 2023 року закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до слухання про суті.
У судовому засіданні 13 лютого 2024 року представник позивача адвокат Галкин К.О. позовні вимоги підтримав, на задоволенні позову наполягав з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача адвокат Радіонов О.Л. та ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечували, підтримали доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.
Судом допитані свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Свідок ОСОБА_3 , будучи допитаним у судовому засідання пояснив, що працював у квартирі ОСОБА_2 де виконував будівельні роботи. Виносили будівельне сміття разом із ОСОБА_2 та у під'їзді бачив ОСОБА_1 , проте не бачив, щоб ОСОБА_2 наносив удари ОСОБА_1 ..
Свідок ОСОБА_4 , будучи допитаним у судовому засіданні пояснив, що працював у квартирі ОСОБА_2 , де виконував будівельні роботи. Виносили будівельне сміття разом із ОСОБА_2 та у біля будинку бачили сусіда ОСОБА_1 . Щоб ОСОБА_2 наносив удари ОСОБА_1 не бачив.
В судовому засіданні 02 квітня 2024 року допитаний свідок ОСОБА_5 - дружина позивача. ОСОБА_5 пояснила, що в серпні 2019 року близько 19 години вечора почула шум, виглянула у вікно своєї квартири за адресою: АДРЕСА_2 і побачила як її чоловік лежав, а на ньому сидить ОСОБА_2 і завдає удари по обличчю. Після цього надавала допомогу з виклику швидкої медичної допомоги. До медичної установи не їздила. Бачила сусіда на ім'я ОСОБА_6 з 1-го поверху, прізвище не запам'ятала. Як саме наносились удари не бачила, бачила як сидів зверху і наносив удари.
Протокольною ухвалою суду від 29 травня 2024 року визнано обов'язкову явку ОСОБА_1 для надання особистих пояснень стосовно обставин справи.
У судові засідання призначені на 20 червня 2024 року, 02 липня 2024 року ОСОБА_1 не прибув, встановити зв'язок із позивачем не вдалось через відсутність у електронному кабінеті позивача. Відтак, позивач не з'явився до суду, причини неявки не повідомив.
02 липня 2024 року представник Позивача надав заяву про розгляд справи за відсутності, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Представник Відповідача надав заяву про слухання справи за відсутності, заперечував проти задоволення позовних вимог.
Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, з огляду на неявку всіх учасників справи, не здійснювалось.
Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до ст.ст. 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ч. 1, 2 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно з ч.7 ст.128 ЦПК України, особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Згідно ст. 23 ЦК України, моральна шкода, яка відшкодовується винною особою, може полягати: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім?ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Вищевказані норми, передбачають наявність винної особи, яка має відшкодовувати матеріальну та моральну шкоду завдану каліцтвом і наявність обвинувального вироку за вчинене.
Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. (положення ст. 62 Конституції України).
Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст.2 Кримінального кодексу України - підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
За обставинами, на які посилається позивач - ОСОБА_2 у період часу з 08.09.2020 мав статус підозрюваного, а в подальшому обвинуваченого у рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12019162500001911 від 24.08.2019 року за ч. 2 ст. 125 КК України. 19.08.2020 ОСОБА_2 вручено повідомлення про підозру за ч. 2 ст. 125 КК України. 08.09.2020 ОСОБА_2 вручено обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12019162500001911 від 24.08.2019 року за ч. 2 ст. 125 КК України. Протягом періоду часу з 22.09.2020 по 31.05.2022 року відбувався розгляд обвинувального акту у Приморському районному суді м. Одеси. 31.05.2022 Приморський районний суд м. Одеси розглянувши у відкритому судовому засіданні, кримінальне провадження за №12019162500001911 від 24.08.2019 року відносно ОСОБА_2 , засудив ОСОБА_2 визнав винуватим в скоєнні злочину передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України і призначив йому покарання у виді штрафу розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень. Запобіжний захід ОСОБА_2 не застосовувати. Цивільний позов ОСОБА_1 - задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 1075 гривень 15 копійок та моральну шкоду в розмірі 50000 гривень.
Ухвалою Одеського апеляційного суду 09.08.2022 року, провадження №11-кп/813/1593/22, справа №522/16308/20 апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - задоволено частково. Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2022 року, якою ОСОБА_2 визнаний винуватим у вчинення кримінального проступку передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України та йому призначено покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) гривень - скасовано. Закрито кримінальне провадження №12019162500001911 від 24 серпня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого чч. 2 ст. 125 КК України, на підставі п. 9-1) ч. 1 ст. 284 КПК України -у зв'язку з існуванням не скасованої постанови слідчого про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 2) ч. 1 ст. 284 КПК України. Зазначена ухвала набрала законної сили.
14.09.2022 року до Одеського апеляційного суду скерована заява про роз'яснення судового рішення у частині вирішення позовної заяви про відшкодування матеріальної та моральної шкоди позивача ОСОБА_1 , яка розглянута та задоволена ухвалою Одеського апеляційного суду 27.09.2022 року. Зазначена ухвала є чинною та діючою.
Вирішуючи питання по заяві про роз'яснення рішення суду, в ухвалі 27.09.2022 року Одеський апеляційний суд зазначив наступне: «09 серпня 2022 року Одеський апеляційний суд своєю ухвалою скасував вирок Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2022 року відносно ОСОБА_2 та закрив кримінальне провадження відносно нього на підставі п. 9-1 ч. 1 ст. 284 КПК України - у зв'язку з існуванням не скасованої постанови слідчого про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 284 КПК України передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення, що є реабілітуюючою підставою (абзац 10 арк. 2 Ухвали Одеського апеляційного суду 27.09.2022 року у справі №522/16308/20, провадження 21-з/813/51/22).
Закриття кримінального провадження можливе лише при наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься в законі.
До реабілітуючи підстав закриття кримінального провадження відноситься, серед іншого ч. 1 ст. 284 КПК України, як підстави, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї підозри, відновлення її доброго імені, гідності та репутації, а також відшкодування (компенсація) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.
Незалежно від того, яка з вказаних вище обставин призвела до закриття кримінального провадження на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає приводу вважати її залишеною під підозрою.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18, провадження № 14-195 цс 21 зроблено наступні правові висновки: «Реабілітуючи, на відміну від нереабілітуючих підстав, для застосування наведеного вище Закону України, пов'язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.
У справі, яка переглядається, крім такої реабілітуючої підстави як закриття кримінального провадження у зв'язку з відмовою прокурора від державного обвинувачення, так як не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати, за двома іншими епізодами потерпілі відмовилися від обвинувачення й кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито. У цьому випадку таке кримінальне провадження переходить у форму приватного обвинувачення (судові рішення Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справах № № 487/1817/18, 712/1710/19).
Згідно із встановленими обставинами в ухвалі Одеського апеляційного суду обставинами: «В свою чергу апеляційний суд зазначає, що, відповідно до матеріалів кримінального провадження убачається, що 28.08.2019 року постановою слідчого кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12019162500001911 від 24 серпня 2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, було закрито, в зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (Т.1 а.к.п.64)
15.11.2019 року адвокат Галкин К.О. звернувся до слідчого судді Приморського районного суду м.Одеси зі скаргою на вищевказану постанову (Т.1 а.к.п. 65-67).
Ухвалою від 27.12.2019 року провадження з розгляду скарги адвоката Галкина К.О. на рішення слідчого закрито, на підставі його заяви про залишення скарги без розгляду.
Таким чином, у кримінальному провадженні, в якому ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, існує нескасована постанова слідчого від 28.08.2019 року про закриття цього кримінального провадження.
Разом з тим, відповідно до матеріалів кримінального провадження, постановою слідчого від 11.11.2019 року досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12019162500001911 від 24 серпня 2019 року було відновлене.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що, відповідно до ч.1 ст.282 КПК України, зупинене досудове розслідування відновлюється постановою слідчого, прокурора, якщо підстави для його зупинення перестали існувати (підозрюваний видужав, його місцезнаходження встановлено, завершено проведення процесуальних дій у межах міжнародного співробітництва), а також у разі потреби проведення слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій. Копія постанови про відновлення досудового розслідування надсилається стороні захисту, потерпілому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.
З огляду на викладене, апеляційний суд зазначає, що КПК України не передбачено відновлення кримінального провадження, яке було закрито.
Крім того, скасувати постанову слідчого про закриття кримінального провадження може прокурор, відповідно до ч.6 ст.284 КПК України та слідчий суддя.
Згідно з відповіддю, наданою Приморським районним судом міста Одеси від 01.07.2022 року на запит захисника Радіонова О.Л. , убачається, що будь-яких інших скарг на постанову про закриття кримінального провадження №12019162500001911 АСДС «Д-3» не було зареєстровано.
За таких обставин, апеляційний суд констатує, що на теперішній час існує не скасована постанова слідчого від 28.08.2019 року про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12019162500001911 від 24 серпня 2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, в зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (Т.1 а.к.п.64).
Апеляційний суд зазначає, що, відповідно до ч. 7 ст. 284 КПК України - якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, виявляються під час судового розгляду, суд зобов'язаний ухвалити виправдувальний вирок. Якщо обставини, передбачені пунктами 5, б, 7, 8, 9, 9-1 частини першої цієї статті, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому пунктами 2, 3 частини другої цієї статті, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.
Оцінюючи викладені обставини, апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції, маючи не скасовану постанову слідчого про закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч. 2 ст. 284 КПК України, не постановив ухвалу про закриття кримінального провадження на підставі ч. 7 ст. 284 КПК України, а ухвалив обвинувальний вирок відносно ОСОБА_2 .
Разом з тим, відповідно до вимог п.9-1 ч.1 ст.284 КПК України, кримінальне провадження закривається в разі, якщо існує не скасована постанова слідчого, дізнавача, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 цієї частини, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося з дотриманням вимог щодо підслідності.»
Відповідно до постанови слідчого 28.08.2019 року жодних доказів, які підтверджують факт наявності невстановленої особи ознак які б вказували на причетність до даного кримінального правопорушення не має, слідчий прийшов до висновку, що склад злочину в описаній заявником події кримінального правопорушення відсутній.
Зазначені обставини підтверджуються копією постанови про закриття кримінального провадження 28.08.2019 року, копією відповіді на запит адвоката від 27.07.2022, копією ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Коваленко В.М. у справі №522/19521/19:
Зважаючи на те, що кримінальне провадження в справі закрито саме через наявність нескасованої постанови 28.08.2019 року про закриття з підстав відсутності доказів, які підтверджують факт наявності невстановленої особи, яка є реабілітуючою обставиною, суд вважає, що між протиправними діями відповідача та наслідками у виді заподіяння позивачу ОСОБА_1 , як потерпілого, у даному провадженні шкоди відсутній причинно-наслідковий зв'язок.
Позивачем не додано жодного переконливого доказу на підтвердження протилежних обставин та на доведення обставин спричинення ушкодження здоров'я саме ОСОБА_2 .
Слід зазначити, що судом визнавалась обов'язкова явка Позивача в судове засідання з метою надання пояснень, які відомі тільки йому, проте ОСОБА_1 не прибув, пояснень не надав.
Відтак, доводи щодо спричинення Позивачу ушкодження здоров'я саме відповідачем є такими, що не доведені наявними матеріалами.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з п.5 вказаної постанови Пленуму обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Великою Палатою Верховного Суду 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц (провадження №14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16, 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Разом з тим, позивачем не доведено й факт заподіяння йому моральної шкоди.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини, лише у випадках коли шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до роз'яснень, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У відповідності до ч. 1 ст. 76 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 81, ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
При оцінці доказів суд враховує положення ст.ст. 79, 80 ЦПК України, відповідно до яких достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмету доказування.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Керуючись ст.ст. 1-2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 89, 258-259, 263, 263-265, 268, 279, 352, 354 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої ушкодженням здоров'я - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано та складено 12 липня 2024 року.
Суддя Чернявська Л.М.