Справа № 646/3698/17
№ провадження 2/646/48/2024
04.07.24 м.Харків
Червонозаводський районний суд м.Харкова у складі: головуючого - судді Демченко І.М., за участю секретаря Разєнкової Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко Інна Анатоліївна, Перша Харківська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним та встановлення факту спільного проживання зі спадкодавицею та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко Інна Анатоліївна, Перша Харківська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім'єю, встановлення факту спільного виконання договору довічного утримання, визнання частини квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за заповітом
за участю позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Кіслової О.О., представника відповідача - адвоката Константинової Г.В.,
25.05.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який згодом 15.11.2017 було уточнено, та в якому просив встановити факт спільного проживання з ОСОБА_3 та визнати недійсним заповіт, який був складений останньою на користь ОСОБА_2 . В обгрунтування позову зазначає, що позивач та померла ОСОБА_3 спільно проживали в квартирі АДРЕСА_1 , є співвласниками вказаної квартири, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, були близькими людьми, піклувалися одне про одного. Після смерті ОСОБА_3 йому стало відомо, що остання склала заповіт, яким заповіла своє майно відповідачу, хоча у нього з померлою була домовленість про те, що вона заповість свою частину вказаної квартири позивачу, що підтверджується договором від 09.03.1994 року. Вважає заповіт таким, що не відповідав справжній волі померлої, він не підписаний нею власноруч, складений в умовах тяжкого післяопераційного стану ОСОБА_3 , яка знаходилася у лікарні, заповіт має недоліки та суперечності, також має ознаки нікчемності, не відповідає вимогам щодо його форми та посвідчення.
01.2019 року відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою, вимоги якої було уточнено 31.07.2020, та в якій вона просить суд встановити факт проживання ОСОБА_3 однією сім'єю з ОСОБА_1 в період з 09.03.1994 року по 14.11.2003 року, встановити факт спільного виконання Договору довічного утримання від 30.10.1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєлінською К.В. в результаті спільної праці ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , визнати 95/200 часток в праві на квартиру спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_3 та визнати половину цією частки, а саме 95/400 за ОСОБА_2 , як за спадкоємицею за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 23.04.2021 року у справі було призначено судово-психіатричну експертизу, виконання якої доручено відділенню судово-психіатричної експертизи №18 Харківської обласної клінічної психіатричної лікарні №3.
Заявою від 17.12.2021 року ОСОБА_2 змінила предмет позову, а саме, просила встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 з ОСОБА_1 в період з 09.03.1994 року по 30.11.2000 року, встановити факт спільного виконання Договору довічного утримання від 30.10.1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєлінською К.В. в результаті спільної праці ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , визнати 95/200 часток в праві на квартиру спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_3 та визнати половину цією частки, а саме 95/400 за ОСОБА_2 , як за спадкоємицею за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Справа перебувала в провадженні суддів Червонозаводського районного суду м. Харкова Теслікової І.І., Єжова В.А., Власової Ю.Ю.
Відповідно до Розпорядження Верховного Суду від 10.03.2022 № 4/0/9-22 територіальну підсудність судових справ Червонозаводського районного суду м. Харкова було змінено та визначено замість нього Ленінський районний суд м. Полтави.
На виконання вказаного Розпорядження Червонозаводським районним судом м. Харкова вищевказану судову справу передано до Ленінського районного суду м. Полтави.
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 17.11.2022 № 65, з 23.11.2022 відновлено територіальну підсудність судових справ Червонозаводського районного суду м. Харкова, на виконання якого Ленінським районним судом м. Полтави на підставі ухвали суду від 22.02.2023 справу направлено за підсудністю до Червонозаводського районного суду м. Харкова.
Ухвалою суду від 04.04.2023 справу прийнято до провадження суддею Демченко І.М. та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 17.10.2023 підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду.
Від третьої особи -Першої Харківської державної нотаріальної контори надійшла до суду заява з проханням проводити розгляд даної цивільної справи без участі представника, покладаються на висновки суду.
Третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Інна Харченко надала суду заяву з проханням проводити розгляд справи без її участі та надала виписку з Журналу обліку викликів нотаріуса для вчинення нотаріальних дій поза приміщенням , яке є робочим місце приватного нотаріуса, запис під №12 за 2016 рік щодо здійснення виклику нотаріуса, виїзду нотаріуса за межі робочого місця, вчинення нотаріальної дії та стосовно особи, для якої вчинялася нотаріальна дія. Крім того, суду було надано письмові пояснення нотаріуса, де зазначено, що 05.12.2016 року за реєстровим №2336 о 16 год 50 хв. у приміщенні КЗОЗ Міської клінічної лікарні №2 нею було посвідчено заповіт ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка вказала, що вона заповідає своє майно та особу, якій вона заповідає своє майно, у зв'язку з її хворобливим станом від її імені та за її дорученням заповіт було підписано ОСОБА_6 . Таким чином, вимоги законодавства при посвідченні вказаного заповіту були повністю дотримані.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Кіслова О.О. свої позовні вимоги підтримали, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко Інна Анатоліївна, Перша Харківська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім'єю, встановлення факту спільного виконання договору довічного утримання, визнання частини квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за заповітом не визнали.
Відповідач ОСОБА_2 , яка є позивачем за зустрічним позовом, та її представник ОСОБА_7 частково визнали позов ОСОБА_1 , а саме в частині встановлення факту проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_1 однією сім'єю за період з 1994 до 2001 року, щодо іншої частини позовних вимог заперечували, просили задовольнити зустрічний позов про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю проживання однією сім'єю, встановлення факту спільного виконання договору довічного утримання, визнання частини квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за заповітом.
Предметом первісного позову є, зокрема, визнання заповіту, посвідченого 05.12.2016 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харченко Інною Анатоліївною та зареєстрованого в реєстрі за № 2336, та складеного від імені ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , недійсним внаслідок неможливості заповідчем усвідомлення значення своїх дій за своїм психічним станом. Також предметом як первісного, так і зустрічного позову є факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 з ОСОБА_1 у певні періоди часу, вихідні вимоги щодо спільного виконання договору довічного утримання та визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування.
Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з відомостей КП «Харківське БТІ» квартира за адресою АДРЕСА_1 знаходилась у спільній частковій власності : ОСОБА_3 -31/200 частин, ОСОБА_8 -26/100 частин, ОСОБА_1 -43/100 частин. Вказана квартира складається з 3 ізольованих кімнат, є «комунальною». Згідно довідки з місця проживання КП «Жилкомсервіс» за вказаною адресою АДРЕСА_1 була зареєстровані ОСОБА_3 та до теперішнього часу зареєстрований ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла у КЗОЗ міська клінічна лікарня №2 м. Харкова, про що Харківським міським відділом РАЦ головного управління юстиції у Харківській області зроблено актовий запис №18130.
Лікарське свідоцтво про смерть містить зазначення причини смерті: інтоксикація, нагноєння кукси правого стегна, діабетична гангрена правого стегна.
05.12.2016 року ОСОБА_3 зробила розпорядження на випадок своєї смерті, а саме заповіт, яким заповіла своє майно ОСОБА_2 , що був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харченко І.А. за р. №2336. У з'язку з похилим віком та хворобою ОСОБА_3 і за її дорученням заповіт підписала ОСОБА_6 . Вказаний заповіт був посвідчений у приміщенні КЗОЗ міської клінічної лікарні №2, де ОСОБА_3 знаходилася на лікуванні з 25.11.2016 по ІНФОРМАЦІЯ_1 з приводу атеросклерозу судин нижніх кінцівок, гангрени, цукрового діабету та ішемічної хвороби серця. 28.11.2016 їй була проведена ампутація правої нижньої кінцівки.
Як вбачається з копії рукописного документа, який надано позивачем, 14.07.2015 року ОСОБА_3 вказала, що вона та ОСОБА_1 є співвласниками вищевказаної квартири, близьких родичів вона не має, має ряд захворювань та просить ОСОБА_1 взяти на себе витрати на утримання та ремонт вказаної квартири, він в свою чергу, бере зобов'язання провести ремонт. При цьому ОСОБА_3 зобов'язалась заповісти своє житло ОСОБА_1 або компенсувати йому вартість понесених витрат. Підписи ОСОБА_3 та ОСОБА_1 засвідчив начальник дільниці №58 КП «Жилкомсервіс».
За повідомленням директора КП «Жилкомсервіс» від 11.10.2017 на дільницях підприємства печатки відсутні, їх посадові особи не здійснюють посвідчення підписів громадян на цивільно-правових угодах та інших документах, що складені такими громадянами.
За висновком комісійної судово-медичної експертизи №08-25/2018 ХОБСМЕ УОЗ ХОДА, яка була проведена на підставі ухвали суду, встановлено, що ОСОБА_3 , яка перебувала на стаціонарному лікуванні в КЗОЗ міської клінічної лікарні №2 з 25.11.2016 по 10.12.2016, на той період будь-яких розладів психічної діяльності, які б потребували негайного огляду психіатром, не зафіксовано. Об'єктивних даних, які б вказували на існування у ОСОБА_3 таких ускладнень хронічних захворювань, які б могли негативно вплинути на її стан під час підписання юридичних документів 05.11.2016 комісією експертів не встановлено.
Як вбачається з повідомлення Благодійної організації «Харківський єврейський благодійний фонд «Хесед-Шааре Тиква» за вих№372 від 31.08.2017, ОСОБА_3 , 1936 року народження, яка фактично мешкала АДРЕСА_3 ( зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 ) знаходилася на обліку у вказаному фонді «Хесед-Шааре Тиква» з листопада 2001 року по 10 грудня 2016 року. Обслуговування ОСОБА_3 проводилося за адресою АДРЕСА_3 . ХЗа вказаною адресою значився зареєстрованим ОСОБА_9 , 1936 року народження.
Також, як вбачається х довідки КП «Жилкомсервіс» №752/2/07/05 від 10.04.2023 , за адресою АДРЕСА_1 у період з 26.09.1969 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 була зареєстрована ОСОБА_8 , 1923 року народження .
30.10.1999 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 було укладено договір довічного утримання, який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бєлінською Є.В. за р. №1-1397. Згідно до вказаного договору ОСОБА_8 передала у власність ОСОБА_1 належні їй 95/200 частин квартири за адресою АДРЕСА_1 , яка є квартирою спільного заселення. ОСОБА_1 зобов'язався довічно повністю утримувати ОСОБА_8 , забезпечуючи її харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою . Як вбачається з актового запису про смерть р. №11615, складеного відділом РАЦ по м. Харкові Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Харкові.
Опитана в якості свідка відповідач ОСОБА_2 пояснила суду, що проживала в квартирі АДРЕСА_1 з народження і поки ії не виповнилося 17 років, по 1995рік. В цей же час там проживали позивач ОСОБА_1 з матір'ю ОСОБА_10 та ОСОБА_3 з тіткою ОСОБА_11 . В цей період часу в сімейних стосунках ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не перебували. Після 1995 року ОСОБА_3 продовжувала спілкуватися з матір'ю ОСОБА_2 та розповідала їй, що не має часу, оскільки доглядає ОСОБА_8 , яка на той час була "прикута до ліжка" через хворобу так як вони між собою уклали договір довічного утримання. І доглядала її аж до смерті. Після смерті ОСОБА_10 на весілля до ОСОБА_2 (2003 р,) ОСОБА_3 приходила зі своїм цивільним чоловіком ОСОБА_12 , у якого на той час вже проживала на Салтівці. Також ОСОБА_13 пояснила, що під час перебування ОСОБА_3 в лікарні ОСОБА_2 здійснювала щоденний догляд за ОСОБА_3 , оскільки інших родичів у останньої не було, та між ними виникла домовленість, що після лікарні ОСОБА_3 буде жити з ОСОБА_2 у неї вдома у Мерефі, в зв'язку з чим виникла необхідність оформити від імені ОСОБА_3 довіреність з повноваженнями звертатися від її імені в комунальні служби, пенсійний фонд та інші установи, а також на розпорядження належної їй частки в праві на квартиру АДРЕСА_1 . У зв'язку з необхідністю нотаріального посвідчення довіреності - був запрошений нотаріус у приміщення лікарні, де лікувалася ОСОБА_3 .. Нотаріус, яка приїхала для надання нотаріальних послуг до ОСОБА_3 , спілкувалася з ОСОБА_3 наодинці, в той час як ОСОБА_2 з матір'ю та ОСОБА_6 , яка приїхала навідати ОСОБА_3 чекали в коридорі, а відтак то про що конкретно розмовляла нотаріус з ОСОБА_3 - відповідачці не відомо. Про те, що ОСОБА_3 висловила бажання оформити не тільки довіреність, а і заповіт - відповідачці ОСОБА_2 стало відомо пізніше. Також ОСОБА_2 повідомила, що ОСОБА_3 була при здоровому глузді, всіх впізнала, зі всіма розмовляла, але була слабкість після операції, навіть доводилося її годувати, оскільки важко було тримати ложку. Зі слів лікарів ОСОБА_3 вже готували на виписку додому. Також ОСОБА_2 повідомила суд, що заповіт від імені ОСОБА_3 , на прохання спадкодавця підписала ОСОБА_6 , сусідка, яка приїхала її відвідати у лікарні.
Свідок ОСОБА_6 повідомила суду, що вона є сусідкою ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і проживає в тому ж будинку АДРЕСА_4 і засвідчила, що останні років 15-20 ОСОБА_3 не проживала в їх будинку, а зійшлася з чоловіком і проживала у нього на Салтівці. Але вони з ОСОБА_3 продовжували спілкуватися, так як ОСОБА_3 приїжджала, щоб забрати у ОСОБА_6 свою пенсію, яку ОСОБА_6 отримувала замість неї по довіреності, а також спілкувалися по телефону. За пенсією та квитанціями на сплату комуналоьних послуг ОСОБА_3 приїжджала зі своїм чоловіком ОСОБА_9 . Останнім часом у ОСОБА_3 були проблеми з ногою через цукровий діабет і вона потрапила в лікарню, куди її доставила швидка допомога з ОСОБА_19 , де вона проживала з ОСОБА_9 . Про те що ОСОБА_3 перебуває в лікарні її сповістила матір ОСОБА_2 - ОСОБА_20 і попросила, щоб син ОСОБА_6 відвіз до ОСОБА_3 в лікарню нотаріуса. ОСОБА_6 у призначений день також поїхала в лікарню, так як її син віз нотаруса на авто, разом з нотаріусом, ОСОБА_2 та її матір'ю. ОСОБА_3 зраділа коли їх побачила, всіх впізнала, але нотаріус попросила зачекати в коридорі поки поспілкується з ОСОБА_3 на одинці. Вона, ОСОБА_2 спочатку чекали в коридорі. Через 10-15 хвилин нотаріус вийшла, вони разом з ОСОБА_2 поїхали, а матір ОСОБА_2 та вона зайшли до ОСОБА_3 в палату, де остання сповістила їм, що вирішила зробити ще і заповіт на ОСОБА_2 і попросила ОСОБА_6 поставити підпис замість неї, так як не впевнена, що зможе розписатися, як в паспорті через слабкість, тремтіння рук. Коли ОСОБА_6 пригостила ОСОБА_3 сирком у стаканчику - примати їй було важко, руки тремтіли. Нотаріус пізніше приїхала з надрукованими довіреністю та заповітом, їх спочатку вголос прочитала ОСОБА_3 , після ОСОБА_3 , ОСОБА_6 також читала довіреність і заповіт, так їй сказала нотаріус і після цього в присутності нотаріуса та ОСОБА_3 поставила свій підпис замість ОСОБА_3 .. Після підписання вона, нотаріус, ОСОБА_2 та матір ОСОБА_2 поїхали до нотаруса, щоб ОСОБА_6 могла розписатися ще в журналі. У нотаріуса ОСОБА_6 поставила підпис в книзі і пішла додому. Про договір довічного утримання, укладений з ОСОБА_10 свідку ОСОБА_6 не було відомо, але свідок ОСОБА_6 пояснила, що ОСОБА_3 була фінансово забезпечена, так як окрім пенсії отримувала додаткову фінансову допомогу від благодійного фонду "Хесед" в який вони входили разом з чоловіком ОСОБА_9 .
Свідок ОСОБА_23 пояснила, що вона також є сусідкою, мешкала в тому ж під'їзді, де проживає позивач. В день, коли відбулося посвідчення заповіту, від матері дізналася, що ОСОБА_3 потрапила в лікарню і матір планує відвідати її в лікарні і що її брат повезе туди ж нотаріуса і ОСОБА_2 . З метою поспілкуватися з подругою дитинства ОСОБА_2 свідок приїхала до будинку, в якому знаходилося робоче місце нотаріуса і поспілкувалася з ОСОБА_2 на вулиці, в той час як її матір ОСОБА_6 зайшла в приміщення до нотаріальної контори. При підписанні заповіту особисто не була присутня, про посвідчення заповіту дізналася від ОСОБА_2 , коли спілкувалася з нею біля нотаріальної контори. Також повідомила суду, що про подробиці особистого життя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 їй не відомо, але вона з 2013 року спілкувалася з ОСОБА_3 в єврейській оргінізації " Хесед " і знає що на той час ОСОБА_3 вже проживала з іншим чоловіком у нього в квартирі на Салтівці, точна адреса невідома, але на обліку в " Хеседі " ОСОБА_3 стояла у куратора, який обслуговував Салтовку, а у них з матір'ю був інший куратор. Також свідок повідомила, що бачила, як ОСОБА_3 піклувалася та доглядала ОСОБА_10 після перенесеного захворювання, годувала її та виводила на балкон подихати повітрям. Точний період догляду свідку невідомий, але орієнтовно відбувався близько одного року до моменту смерті ОСОБА_8 .
Свідок ОСОБА_26 в судовому засіданні 14.12.2023 року пояснила суду, що вона проживає в кв.21 поверхом вище ОСОБА_1 з 1997. Між ними бути добрі стосунки, вони навідували один одного приблизно раз на рік, коли їх запрошували. Свідок додала, що їй відомо що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали в одній квартирі №19 , разом готували, ОСОБА_1 робив ремонт в квартирі, чим ОСОБА_3 була задоволена. За чиї кошти було проведено ремонт, їй не відомо. Вона ставила свій підпис в так званому акті, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , тим самим підтверджувала, які ремонтні роботи та в якому обсязі було виконано.
Свідок ОСОБА_27 не зміг повідомити відомості які б стосувалися особистого життя ОСОБА_1 або ОСОБА_3 , або про виконання договору довічного утримання через давність подій, які вже не пам'ятає. Але підтвердив, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були теплі дружні стосунки, ОСОБА_1 на її прохання приносив продукти. Ремонт робив у квартирі саме ОСОБА_1 , на чиє прохання він його робив, він не знає.
Свідок ОСОБА_28 пояснив, що йому відомо, що в квартирі №19 проживали ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .. Періодично вони між собою спілкувалися та бували у них в гостях. Між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 були теплі стосунки, вони піклувалися один про одного, останній робив ремонт в місцях загального користування, за що ОСОБА_29 була йому вдячна. Чи був у них спільний бюджет йому не відомо.
Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Загальні вимоги до форми заповіту закріплені у статті 1247 ЦК України. Цією правовою нормою передбачено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
У частині четвертій статті 207 ЦК України визначено, що якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Також згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу). Аналогічні положення містяться у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок), зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595. Пунктами 5, 6 глави 9 цього Порядку передбачено, що якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено. Якщо фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, має вади зору або з інших причин не має змоги самостійно прочитати документ, нотаріус уголос прочитує їй текст документа, про що на документі робиться відповідна відмітка.
Підстави нікчемності заповіту визначені в частині першій статті 1257 ЦК України, за якою нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу (частина друга статті 1247 ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказано, що «правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію». Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа (абзац 1 частини четвертої статті 207 ЦК України). У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 755/8686/17 (провадження № 61-8444св19) зазначено, що «аналіз абзацу 1 частини четвертої статті 207 ЦК України свідчить, що у певних випадках допускається підписання правочину іншою особою, якщо сторона правочину має різного роду вади, що заважають їй це зробити. У цьому разі порядок підписання іншою особою правочину регламентується частиною четвертою статті 207 ЦК України. Особа, яка підписує правочин (рукоприкладник), сама не є стороною правочину. Жодних прав і обов'язків щодо правочину, який нею підписується, в неї не виникає. Її роль зводиться виключно до заповнення певної вади особи, яка є стороною правочину». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, провадження № 14-173цс20, зазначено, що «слід звернути увагу на вимогу частини першої статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Посилання на вимоги статті 13-1 Закону України «Про нотаріат», пункту 2 глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, є недоречним, оскільки наведені нормативно-правові акти не є актами цивільного законодавства у розумінні статті 4, частини першої статті 203 ЦК України. Крім того, недотримання і порушення правових норм, що в них містяться, не може нести будь-яких негативних наслідків для особи, яка такого порушення не вчиняла, оскільки таке застосування норм права було б порушенням принципу розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України). Законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для його нікчемності матеріальне право не містить». Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. На заповіт, як односторонній правочин, поширюються загальні правила ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має потрібного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з істотним порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати його складання тощо). Відтак дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право за законом, не має істотних порушень стосовно його форми та посвідчення, за умови, що волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі. Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, допоки ця презумпція не буде спростована. Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені ним обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді, коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто у разі його нікчемності) або якщо оспорюваний правочин визнаний судом недійсним.
Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема у постановах від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21), від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21), про те, що свобода заповіту є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучі належно вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, зокрема, повагу до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Згідно із статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Тобто, для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення із спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Позивачем ОСОБА_1 не надано суду доказів, який б свідчили про належність ОСОБА_1 до кола спадкоємців за законом, тобто осіб, у яких згідно з ст. 225 та ст. 1257 Цивільного кодексу України наявне право звертатися до суду про визнання заповіту недійсним: ним не були надані докази та не були зазначені обставини, які б вказували на те, що він дійсно проживав з ОСОБА_3 однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини, тобто з 9 грудня 2011 року по 10 грудня 2016 року. Адже саме цей період має юридичне значення в розумінні статті 1264 Цивільного Кодексу України. Для спадкоємця 4 черги необхідний факт проживання саме "однією сім'єю", що з урахуванням ч. 2 ст .3 Сімейного кодексу України, має полягати не тільки в спільному проживанні осіб, а у наявності трьох обставин одночасно: спільне проживання, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Тобто сам по собі факт спільного проживання осіб без наявності між ними спільного побуту та взаємних прав та обов'язків - не засвідчує склад сім'ї, а отже не має юридичного значення для застосування ст. 1264 Цивільного Кодексу України.
Позивачем було надано Виписку із медичної карти ОСОБА_3 , де зазначено місце її проживання на момент госпіталізації в стаціонар 25.11.2016 року: АДРЕСА_6 ; довідка з місця проживання та про склад сім'ї свідчить що сім'я ОСОБА_1 складалася з нього одного, а ОСОБА_3 зазначена як сусідка по квартирі. Документ, доданий ОСОБА_1 до позовної заяви і який позивач називає договором свідчить про відсутність між ними спільного побуту, зокрема про відсутність спільного бюджету, а також про відсутність взаємних прав та обов'язків, так як цей документ складався для вирішення питання утримання квартири та її ремонту. Також згідно листа БО "Харкіський Єрейський Благодійний фонд ХЕСЕД- Шааре Тіква" від 31.08.2017, ОСОБА_3 , 1936 року народження, фактично проживала за адресою АДРЕСА_3 з листопада 2001 року по 10 грудня 2016 року.
Таким чином, позивач ОСОБА_1 не надав жодного доказу на підтвердження факту постійного проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 у зазначений ним період, також відсутні і підстави для визнання заповіту недійсним. Позовна заява містить посилання одночасно на дві підстави недійсності заповіту. А саме, його нікчемність, а також невідповідність оспорюваного заповіту вимогам закону. Будь яких доказів та конкретних фактів, які б свідчили про нікчемність заповіту - позивачем не надано. Окрім цього Перша Харківська державна нотаріальна контора, залучена в справу в якості третьої особи, в провадженні якої перебуває спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , вивчала вищезгаданий заповіт при зверненні ОСОБА_2 з заявою про прийняття спадщини та з заявою про видачу Свідоцтва про право на спадщину. До суду не надходило висновків про нікчемність вказаного заповіту. В ході судового розгляду не знайдено доказів того, що волевиявлення ОСОБА_3 , на момент складення заповіту, не було вільним і не відповідало її волі, а також доказів того, що на момент посвідчення заповіту спадкодавця не могла усвідомлювати значення своїх дій, тому немає підстав для визнання заповіту недійсним згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України.
Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 , на її думку факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 з ОСОБА_1 в період з 09.03.1994 року по 30.11.2000 року та спільного виконання ними Договору довічного утримання від 30.10.1999 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , згідно з яким ОСОБА_8 передала у власність ОСОБА_1 належні їй 95/200 частин квартири за адресою АДРЕСА_1 , не потребує доведення на підставі ч. 1 ст 82 ЦПК України, так як саме про це стверджує ОСОБА_1 в позовній заяві. У відзиві на уточнену позовну заяву ОСОБА_2 визнала, що проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дійсно мало місце в період з 1996 року по 2001 рік включно, з наявністю спільного побуту, взаємних прав та обов'язків. ОСОБА_2 вважає, що не потрібні будь які докази цього факту в зв'язку з визнанням його стороною відповідача за зустрічним позовом та просить встановити цей факт згідно ч. 1 ст 82 ЦПКУ, а саме без доказування. ОСОБА_2 вважає, що з урахуванням ст.17 Закону України "Про власність", що був чинним на час виконання договору довічного утримання і, яким визначався правовий режим майна, набутого членами сім'ї в результаті спільної праці, необхідно визнати 95/200 часток в праві на квартиру спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_3 і визнати половину цією частки, а саме 95/400 за ОСОБА_2 як за спадкоємицею ОСОБА_3 за заповітом. Однак суд зауважує, що факт спільного проживання, пов'язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов'язків ОСОБА_1 та ОСОБА_3 також не знайшов свого підтвердження в той період, який зазначено ОСОБА_2 , а саме в період з 09.03.1994 року по 30.11.2000 року.
Норма ч.1 ст.82 ЦПК України передбачає, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обгрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. В даному випадку суд вважає, що визнання ОСОБА_2 факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в період з 1996 року по 2001 рік включно, з наявністю спільного побуту, взаємних прав та обов'язків направлене на доведення саме частини своїх позовних вимог, а тому суд має обгрунтовані сумніви щодо їх достовірності, тим більш вказані обставини не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Суд зауважує, що відносини ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не носили характер сімейних, а вказані особи не були пов'язані спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків.
Як зазначено у Постанові ВС від 25.05.2022 року у справі №542/1648/19 надання допомоги особі, яка була одинокою особою похилого віку та за станом здоров'я потребувала постійного стороннього догляду, не є безумовним підтвердженням факту проживання позивача із цією особою однією сім'єю.
У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження № 61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім'єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків.
Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження недійсності, зокрема й нікчемності, заповіту, форма та порядок посвідчення оспорюваного заповіту відповідають вимогам закону, заповіт відтворює дійсне волевиявлення заповідача. Під час посвідчення оспорюваного заповіту нотаріус дотримався вимог статей 1247, 1248 ЦК України, а будь-які належні та допустимі докази порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні відсутні та не доведено, волевиявлення спадкодавця ОСОБА_3 не було вільним та не відповідало її внутрішній волі.
Також суд встановив, що надані як позивачем ОСОБА_1 , так і позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 , докази є недостатніми для підтвердження факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 разом однією сім'єю у періоди часу, вказані сторонами, ( не менше 5 років до відкриття спадщини), та приходить до висновку про відмову як у в первісному, так і зустрічному позові. Самі по собі показання свідків не є підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю. Також суд зазначає, що надані ОСОБА_1 фотокопії приміщень квартири, де зображені її мешканці, товарні чеки та квитанції не доводять і не спростовують обставини, якими обгрунтовуються позовні вимоги сторін.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко Інна Анатоліївна, Перша Харківська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним та встановлення факту спільного проживання зі спадкодавицею - відмовити.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харченко Інна Анатоліївна, Перша Харківська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім'єю, встановлення факту спільного виконання договору довічного утримання, визнання частини квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку квартири в порядку спадкування за заповітом - відмовити.
Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов'язки до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий : І.М.Демченко