Справа № 560/7740/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Драновський Я.В.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
11 липня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування наказу,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування наказу.
27 травня 2024 року позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій вона просила:
- забезпечити позов шляхом зупинення дії наказу Державної податкової служби України №4-дс від 15.05.2024 року вих. №1649/8, яким застосовано до заступника начальника Головного управління ДПС у Хмельницькій області ОСОБА_2 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з займаної посади державної служби за вчинення нею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 65 Закону, до набрання чинності рішення у даній справі.
- забезпечити позов шляхом заборони Державній податковій службі України та/ або будь-якій іншій особі вчиняти дії, направлені на виконання наказу Державної податкової служби України №4-дс від 15.05.2024 року вих. №1649/8, яким застосовано до заступника начальника Головного управління ДПС у Хмельницькій області ОСОБА_2 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з займаної посади державної служби за вчинення нею дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 65 Закону, до набрання чинності рішення у даній справі
Необхідність вжиття таких заходів мотивована тим, що до позивача незаконно застосоване спірним наказом дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з займаної посади, що призвело до порушення конституційних прав та гарантій на працю і своєчасне одержання винагороди за неї.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послалася на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на її думку, призвело до неправильного вирішення процесуального питання.
Ухвалою суду від 13 травня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
10 червня 2024 року представником позивача подано до суду доповнення до апеляційної скарги.
24 червня 2024 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв'язку із чим просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.
01 липня 2024 року до суду надійшли додаткові пояснення від представника позивача, до яких долучено копію рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.06.2024 по даній справі.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що сама лише незгода позивача із рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Вказані заявником доводи про наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності відповідача не можуть вважатись підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки потребують детальної оцінки з перевіркою їх доказами за процедурою, передбаченою нормами процесуального закону в межах адміністративного процесу.
При цьому, під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Зазначене відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 03 травня 2023 року у справі №640/15534/22.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Відповідно до приписів частини першої і другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта, його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
При цьому, слід також врахувати, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Так спірні відносини виникли у зв'язку з проходженням позивачем публічної служби у ДПС та застосуванням до останньої за результатами здійсненого дисциплінарного провадження дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із займаної посади державної служби за вчинення дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Разом з тим, із поданої заяви про забезпечення адміністративного позову не вбачається підставності для вжиття таких заходів. Також, заявником не наведено суду істотних обставин та не надано жодних доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення у зв'язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.
Стосовно доводів позивача про те, що невжиття таких заходів забезпечення позову значно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або ефективний захист/поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів останнього, за захистом яких він звернувся; порушення права на працю та позбавлення заробітної плати як єдиного засобу до існування, то вказані обставини не можуть бути підставою для забезпечення позову у справі, оскільки у разі задоволення позову про скасування спірного наказу, позивач отримає захист (поновлення) відповідних прав на працю та отримання за неї винагороди у вигляді поновлення на попередній роботі та виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у відповідності до вимог ст.235 Кодексу Законів про працю України.
Розглянувши апеляційну скаргу та заяву про забезпечення позову, колегія суддів вважає, що позивач не надав жодних доказів існування очевидної небезпеки, тобто такої, яка не потребує доведенню в суді, заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, не обґрунтував причин неможливості захисту (поновлення) прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не розкрив у чому полягає необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому.
Натомість, задоволення заяви позивача та вжиття відповідних заходів забезпечення позову призведуть до фактичного вирішення справи по суті до постановлення у ній відповідного рішення, тобто, на стадії, коли суд ще не здійснював дослідження та оцінку доказів і обставин, які стали підставою для вчинення відповідачем оскаржуваних дій/прийняття рішення, що суперечить меті інституту забезпечення позову та не узгоджується із висновками, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 по справі № 800/521/17.
Колегія суддів вважає за необхідне врахувати правові висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №640/3277/19, відповідно до якої варто врахувати й те, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі. Тобто, забезпечивши позов у спосіб, визначений заявником, останній втратить інтерес до розгляду справи по суті.
Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано застосовано правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2023 року у справі №640/21737/21 та від 22 березня 2023 року у справі № 380/8301/22 зазначивши про те, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Твердження про очевидність порушення (а саме, що безпідставно, незаконно і протиправно застосоване спірним наказом дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з займаної посади) до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед.
Посилання апелянта на винесене Хмельницьким окружним адміністративним судом рішення від 28 травня 2024 року на підтвердження її позиції щодо наявності фактів, які вказують на очевидність ознак протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначене судове рішення не набрало законної сили, а відтак його висновки не є обов'язковими, що узгоджується з вимогами ст. 370 КАС України.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам сторін. Жодних нових доводів, які б вказували на порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Щодо інших доводів скаржника, зазначений у апеляційній скарзі, колегія суддів, згідно ч.2 ст.6 КАС України застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Зокрема, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції при вирішенні заяви про забезпечення позову правильно встановив обставини справи та прийняв оскаржувану ухвалу про відмову у її задоволенні з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 травня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Боровицький О. А. Курко О. П.