Справа № 686/13512/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Колієв С.А.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
09 липня 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Матохнюка Д.Б. ,
секретар судового засідання: Лунь Т. С.,
за участю:
відповідача: ОСОБА_1
представника відповідача: Вороб'я Петра Олексійовича
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області до ОСОБА_1 про затримання для ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства та примусового видворення за межі України,
позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про затримання для ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства та примусового видворення за межі України.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 травня 2024 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
09 липня 2024 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
Також, у відзиві представником Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області заявлено клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції.
Даючи оцінку вказаному клопотанню, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 6 ст. 195 КАС України суд може постановити ухвалу про участь учасника справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду, визначеному судом.
У клопотаннях про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду в обов'язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за п'ять днів до відповідного судового засідання (ч.8 ст. 195 КАС України).
Отже, прийняття рішення про проведення судового засідання в режимі відеоконференції є правом суду. Вказана норма не передбачає обов'язкового проведення судового засідання в режимі відеоконференції в разі наявності про це клопотання сторони, якщо відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи.
Колегія суддів звертає увагу, що ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2024 року було відкрито провадження у справі та призначено її розгляд на 09.07.2024 року о 10:50 год. Вказана ухвала доставлена до електронного кабінету позивача 04 липня 2024 року.
Проте, з клопотанням про проведення судового засідання в режимі відеоконференції представник позивача звернувся лише в день слухання адміністративної справи, тобто без дотримання розумного строку для звернення з таким клопотанням, що позбавило можливості Сьомий апеляційний адміністративний суд його задовольнити.
Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали, просили суд їх задовольнити.
В судовому засіданні відповідач зазначив, що надавати пояснення буде українською мовою, оскільки її розуміє та перекладача не потребує.
Позивач в судове засідання не з'явився, про час, день та місце розгляду справи повідомлено завчасно та належним чином. Причини неявки суду не відомі.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши апеляційну скаргу в межах її доводів та доводи відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що відповідач є громадянином російської федерації та у 2002 році прибув на територію України разом з матір'ю.
У 2012 році ОСОБА_1 отримав посвідку на тимчасове перебування на території України строком на 2 роки. Після закінчення строку дії цієї посвідки для продовження перебування на території України не звертався, через сімейні обставини, а саме необхідністю здійснення догляду за матір'ю, яка є особою похилого віку.
14.05.2024 було виявлено та доставлено до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області (далі - Управління) громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуває на території України з порушенням міграційного законодавства. Позивачем зазначено, що документи, які б давали право на виїзд, а також документи, які б підтверджували законність перебування ОСОБА_1 на території України відсутні.
Управлінням здійснювались заходи щодо встановлення особи та наявності чи відсутності підстав для перебування на території України відповідача, з метою вжиття заходів, відповідно до компетенції. Так, було встановлено, що ОСОБА_1 був документований паспортом громадянина російської федерації № НОМЕР_1 , виданого райчихинським ГОВД амурської області, 28.11.2002 року.
Також було встановлено, що ОСОБА_1 перевищив строк перебування на території України на 3 578 днів, відповідач посвідкою на постійне проживання та тимчасове проживання на даний час не документований, із заявами про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту не звертався.
Позивач зазначив, що відповідач не має офіційного місця проживання на території України та офіційно не працевлаштований, а також відсутній документ який би давав право на виїзд за межі території України, а тому на даний час у відповідача немає жодних законних підстав для перебування на території України.
14.05.2024 року УДМС у Хмельницькій області на підставі статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» прийнято рішення про примусове видворення з України ОСОБА_1 .
У зв'язку з чим, Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області звернулося до Хмельницького міськрайонного суду з адміністративним позовом до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про затримання для ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства та примусового видворення за межі України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI (далі Закон № 3773-VI) іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
Відповідно до ч. 4 ст. 30 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
Відповідно до ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:
1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;
2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;
4) зобов'язання внести заставу.
Згідно ч. 11 ст. 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Частиною 13 ст. 289 КАС України визначено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:
1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;
2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Отже, ч. 1 ст. 289 КАС України визначено, що затримання іноземця або особи без громадянства можливе (за певних обставин), якщо стосовно іноземця або особи без громадянства прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію.
Згідно цієї норми судом може бути застосовано до іноземця або особи без громадянства заходи, зокрема, затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.
В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення про задоволення адміністративного позову не надав оцінки ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", якою визначено, що обов'язковою передумовою прийняття рішення про примусове видворення іноземця або особи без громадянства являється невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове повернення.
Даючи оцінку вказаним вище доводам, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, предметом даного адміністративного позову є питання щодо затримання для ідентифікації та забезпечення примусового видворення, строком на 6 місяців, з поміщенням до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства російської федерації ОСОБА_2 , а не законність та обґрунтованість рішення УДМС у Хмельницькій області про примусове видворення відповідача від 14 травня 2024 року.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до вимог ч.1 ст. 30 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку при вирішенні даної адміністративної справи, судом першої інстанції надавалась оцінка наявності чи відсутності підстав щодо затримання для ідентифікації та забезпечення примусового видворення, строком на 6 місяців, з поміщенням до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства російської федерації ОСОБА_2
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта в цій частині є безпідставними, оскільки такі мали б місце при оскарженні відповідачем рішення начальника відділу організації запобігання нелегальної міграції, реадмісії та видворення УДМС України у Хмельницькій області від 14.05.2024 року про примусове видворення з України ОСОБА_1 .
Однак, як встановлено з матеріалів справи, вищенаведені акти суб'єкта владних повноважень відповідачем не оскаржувались, не скасовані та є чинними.
Стосовно доводів апелянта щодо наявності обставин, які позбавили його оформити посвідку для продовження перебування на території України, зазначені в суді першої інстанції, а саме, у зв'язку з доглядом за матір'ю похилого віку, то суд їх відхиляє, оскільки жодних доказів в їх підтвердження ОСОБА_1 ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано.
Також, відповідач стверджує, що має право перебувати на території України, оскільки має роботу, перебуває в незареєстрованому шлюб, і має неповнолітню дитину.
Суд зауважує, що докази - це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані.
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об'єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.
Поте, всупереч вищезазначеним вимогам, відповідачем на підтвердження своїх слів щодо зазначених обставин до матеріалів справи не надано жодного доказу.
Крім того, як на окрему підставу для відмови в задоволенні адміністративного позову, відповідач посилається на п.9 "Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців осіб без громадянства" та вказує на обов'язок органів ДМС України та інших органів уповноважених на вирішення питань пов'язаних з видворенням чи ідентифікацією іноземця або особи без громадянства, у кожному випадку затримання іноземця більш ніж на 3 години, інформувати регіональні центри з надання безоплатної правової допомоги з метою надання особі належної правової допомоги.
На переконання апелянта, позивачем не було дотримано вимоги вищезазначеної інструкції, оскільки, як вбачається з тексту оскаржуваного рішення, ніяких заходів щодо надання правової допомоги відповідачу не вживалось та він був позбавлений права на правову допомогу.
Як було зазначено вище, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах доводів адміністративного позову та апеляційної скарги.
Колегія вкотре наголошує, що в даному випадку предметом адміністративного позову є питання наявності чи відсутності підстав для затримання для ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства та примусового видворення за межі України, у зв'язку з чим, суд першої інстанції не надавав оцінку діям позивача вчинених при затриманні ОСОБА_1 .
Оцінка вказаним обставинам могла б бути надана виключно в межах правовідносин, які стосувались рішення УДМС України у Хмельницькій області від 14.05.2024 року про примусове видворення з України ОСОБА_1 .
За таких обставин, наведені вище доводи апелянта не приймаються судом апеляційної інстанції через їх безпідставність.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності враховуючи, що ОСОБА_1 не має офіційного місця проживання на території України та офіційно не працевлаштований, останній посвідкою на постійне проживання та тимчасове проживання на даний час не документований із заявами про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту не звертався, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 травня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Матохнюк Д.Б.