01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua
Головуючий суддя у першій інстанції Клопот С.Л.
Суддя-доповідач Епель О.В.
11 липня 2024 року Справа № 620/15192/23
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області
третя особа на стороні Державна судова адміністрація України
відповідача, яка не
заявляє самостійні вимоги
на предмет спору:
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
Історія справи.
1. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі - Відповідач), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Державна судова адміністрація України, в якому просить:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 липня по 30 вересня 2023 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року у розмірі 2102 грн;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 липня 2023 року по 30 вересня 2023 року включно, у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2023 року - 2 684 гривні, з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 01 липня по 30 вересня 2023 року Відповідач здійснював нарахування Позивачу суддівської винагороди, при цьому для визначення розміру посадового окладу використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року» у розмірі 2 102 грн.
Натомість, згідно приписів спеціального законодавства, Відповідач був зобов'язаний здійснювати вказані нарахування виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2023 року, що становив 2 684 гривень.
Таким чином, Позивач зазначає, що неправильне нарахування Відповідачем його суддівської винагороди, порушує його права та соціальні гарантії.
2. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди Позивача - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року становив 2 684 грн, на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не була передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 грн), що мало місце у липні-вересні 2023 року на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», є неправомірною.
3. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволення позову відмовити повністю.
Апелянт наполягає на тому, що він, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм статті 7 Закону №2710-ІХ, яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Разом з тим, ТУ ДСА в Чернігівській області зауважує, що, причиною обрання ним саме цього розміру прожиткового мінімуму, є не самовільні дії, а пряма вказівка Закону.
На підтвердження правильності своєї позиції Апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.09.2018 у справі № 820/1853/17, від 09.04.2020 у справі № 826/12172/17, від 17.03.2020 у справі №826/7286/18.
З цих та інших підстав Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято за неповно встановлених обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.
4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024 та від 08.04.2024 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
5. У строк, встановлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.
6. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2024 у Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області витребувано додаткові письмові пояснення та відповідні докази щодо того, чи мало ТУ ДСА у Чернігівській області достатні кошти для виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 протягом липня-вересня 2023 року у розмірі, передбаченому ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із розрахунку базового розміру посадового окладу - 2684 грн.
7. На виконання вказаної ухвали, від Апелянта надійшли відповідні пояснення та докази.
8. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2024 до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору залучено Державну судову адміністрацію України.
9. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
10. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.
11. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України «Про призначення суддів» №302/2013 від 23 травня 2013 року ОСОБА_1 , призначено на посаду судді Новгород- Сіверського районного суду Чернігівської області строком на п'ять років.
Наказом Голови Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області №29 від 30 травня 2013 року позивача зараховано до штату Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області.
Указом Президента України «Про призначення суддів» №7/2020 від 14 січня 2020 року Позивача знову було призначено на посаду судді Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області.
Наказом голови Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області №43-ос від 29 травня 2020 року Позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років з 30 травня 2020 року у розмірі 30 відсотків посадового окладу.
У період з 01 липня по 30 вересня 2023 року Відповідач здійснював нарахування позивачу суддівської винагороди, при цьому для визначення розміру посадового окладу використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року» у розмірі 2 102 грн.
12. Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною другої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Висновки суду апеляційної інстанції.
13. Отже, однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
14. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
15. Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій - Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
16. Як вже зазначалося апеляційним судом раніше, п.1 ч.3 ст.135 Закону №1401-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
17. Більш того, у Законі України «Про прожитковий мінімум», який дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, взагалі не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
18. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 на іншу розрахункову величину, яка ані Законом України «Про судоустрій і статус суддів», ані Законом України «Про прожитковий мінімум» не передбачена - є неправомірною.
19. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.
20. З огляду на вищевикладене, колегія суддів не приймає до уваги доводи Апелянта про відсутність у нього правових підстав для виплати суддівської винагороди з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
21. Ці ж правові висновки знайшли своє підтвердження у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22 та ін.
22. При цьому, суд вважає необґрунтованими посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №820/1853/17, оскільки вона прийнята у межах інших правовідносинах, які не є релевантними до обставин цієї справи.
23. Посилання апелянта на постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду у справах №820/1853/17, №826/12172/17, №826/7286/18 та №340/1916/20 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, ці судові рішення прийнято Верховним Судом за іншого правового регулювання і стосувалися питання обчислення винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, що також свідчить про нерелевантність цієї позиції.
24. Водночас, колегія суддів відзначає, що задоволення вимог про стягнення недоотриманої суддівської винагороди вимагає від суду встановити, серед іншого, належного відповідача чи відповідачів за такими вимогами.
25. Так, за змістом частин третьої, четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
26. Відповідно до статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
27. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. Відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у кошторисі (на 2023 рік).
28. З огляду на викладене вище, на виконання ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2024, Апелянтом надано письмові пояснення та додаткові докази, зокрема кошторис на 2023 рік, довідку про зміни до кошторису на 2023 рік з яких не вбачається, що у спірних правовідносинах ДСА здійснила свої владні управлінські функції щодо затвердження кошторису та виділення необхідних асигнувань у передбаченому законом розмірі.
29. У цьому контексті, апеляційний суд відзначає, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення дійшов помилкового висновку про наявність у Апелянта достатнього обсягу видатків на фінансування суддівської винагороди Позивача у належному розмірі.
30. Відтак, невиплата Позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із бездіяльністю Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності судів.
31. З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що Позивачем обрано неналежний спосіб захисту, а судом першої інстанції помилково не було залучено ДСА України як співвідповідача у справі та не обрано належного та ефективного способу захисту у зв'язку з покладенням відповідальності лише на Апелянта.
32. Усуваючи такі процесуальні недоліки, апеляційний суд залучив Державну судову адміністрацію України, як третю особу у справі, оскільки, в силу вимог ст. 48 КАС України, позбавлений можливості залучити у справу співвідповідача.
33. Таким чином, апеляційний суд хоч і наділений повноваженням вийти за межі позовних вимог, однак, з огляду на процесуальний статус ДСА у справі, колегія суддів не вбачає за можливе віднайти той спосіб захисту, який ефективно захистить права, свободи та інтереси Позивача, призведе до поновлення його порушеного права.
Отже, з огляду на вищевикладене та враховуючи те, що Позивачем обрано неналежний спосіб захисту і позовні вимоги звернуто не до повного кола осіб, діями/бездіяльністю яких порушено його права, судова колегія дійшла висновку, що такі позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Приймаючи таке рішення, судова колегія також враховує практику КАС ВС в аналогічних спорах викладену у постановах по справах №400/2031/21 та № 360/503/21.
34. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
35. Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
36. При цьому, апеляційний суд зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд.
37. У свою чергу, Європейський суд з прав людини рішення у рішенні від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень.
Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
38. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок і саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява №40450/04), пункти 51, 54).
39. Більш того, у пункті 46 рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» ЄСПЛ також зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (також рішення ЄСПЛ у справі «Метаксас проти Греції» (Metaxas v. Greece), № 8415/02, п. 19, від 27.05.2004; у справі «Лізанець проти України» (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43, від 31.05.2007).
40. Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
41. Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
42. Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
43. Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права.
44. Підсумовуючи усе викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області підлягає задоволенню, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року - скасуванню.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2024 року - скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії- залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлено 11 липня 2024 року.
Головуючий суддя О.В. Епель
Судді: Є.І. Мєзєнцев
В.В. Файдюк