Справа № 320/10076/21 Головуючий у 1 інстанції - Колеснікова І.С.
Суддя-доповідач - Василенко Я.М.
11 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Зазимської сільської ради Броварського району Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Зазимської сільської ради від 22.04.2021 №1064-10;
- зобов'язати Зазимську сільську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: село Пухівка Броварського району Київської області (КОАТУУ:3221286801, зона: 01, квартал: 018).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Зазимської сільської ради від 22.04.2021 №1064-10 «Про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відвення земельної ділянки у власність в с. Пухівка»; зобов'язано Зазимську сільську раду Броварського району Київської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.04.2021 та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,20 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: село Пухівка Броварського району Київської області (КОАТУУ: 3221286801, зона: 01, квартал: 018); в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Зазимська сільська рада Броварського району Київської області звернулась до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Подільським РУГУ МВС України в місті Києві 16.06.2005.
Позивач звернувся до Зазимської сільської ради із клопотанням від 03.04.2021 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,20 га, розташованої за адресою: село Пухівка Броварського району Київської області (КОАТУУ: 3221286801, зона: 01, квартал: 018) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з подальшою передачею земельної ділянки у приватну власність.
До вказаної заяви додано, зокрема, графічні матеріали, на яких зазначено місце розташування земельної ділянки.
За результатом розгляду вказаної заяви Зазимською сільською радою Київської області було прийнято рішення від 22.04.2021 №1064-10, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в с. Пухівка, оскільки зазначена в матеріалах, доданих до клопотання, земельна ділянка, розташована на території, яка не передбачена для житлової садибної забудови, відповідно до Генерального плану с. Пухівка, територія зелених насаджень загального користування.
Не погоджуючись із спірним рішенням, позивач звернувся з позовом до суду.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов частково, мотивував своє рішення тим, що зазначена відповідачем підстава відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, є необґрунтованою та безпідставною, оскільки відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт розташування земельної ділянки, яку позивач має намір набути у власність, на території яка не передбачена для житлової садибної забудови, що, в свою чергу, свідчить про протиправність прийняття відповідачем спірного рішення. Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що у прохальній частині позову позивач просить суд зобов'язати надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,25 га, а в клопотанні від 03.04.2021, за наслідками розгляду якого відповідачем прийнято оскаржуване рішення, позивач просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,20 га, а тому такі вимоги підлягають частковому задоволенню.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі. На його думку суд прийшов до помилкового висновку про протиправність оскаржуваного рішення, оскільки воно прийнято в межах чинного законодавства. Окрім того зауважив, що при задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання винести відповідне рішення, судом не враховано, що у зв'язку з введенням в Україні воєнного стану до земельних відносин застосовуються певні особливості, зокрема, заборона безоплатної передачі у приватну власність земельних ділянок органами місцевого самоврядування та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для таких цілей, що фактично змушує піти всупереч приписам чинного законодавства.
Колегія суддів вважає доводи апелянта часткового обґрунтованими та частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері забезпечення прав на землю громадян регулюються Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України).
За змістом ст.3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.2 ст.4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Згідно зі ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Відповідно до абзацу 1 ч.1 ста.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).
Частинами 3, 4 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
За змістом ч.1 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;
б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;
д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений ст.118 ЗК України.
Так, ч.6 ст.118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
За змістом абзацу 1 ч.8 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) звертаються до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, до якого додаються визначені ЗК України документи.
ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17, від 05.03.2019 у справі №360/2334/17, від 20.01.2021 у справі №360/1590/16-а та від 08.09.2020 у справі №812/1450/17.
Так, ч.7 ст.118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови.
У постанові від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що підставою відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки відповідачем вказано, що зазначена земельна ділянка розміщена на території, яка не передбачена для житлової садибної забудови, відповідно до Генерального плану с. Пухівка.
Проте, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів, відповідачем на виконання вимог ч.2 ст.77 КАС України не виконано обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, який покладається на відповідача шляхом надання суду доказів на підтвердження висновків викладених у спірному рішення, зокрема, що дійсно спірна земельна ділянка розміщена на території, яка не передбачена для житлової садибної забудови, відповідно до Генерального плану с. Пухівка.
Зазимська сільська рада Броварського району Київської області, приймаючи рішення від 22.04.2021 №1064-10, лише посилається на норми ЗК України та зазначає підставу для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, не підтверджуючи таке рішення жодними належними та допустимим документами.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Зазимської сільської ради від 22.04.2021 №1064-10 про відмову гр. ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеутрою щодо відведення земельної ділянки у власність в м. Пухівка прийняте всупереч ст.19 Конституції України, ч.7 ст.118 ЗК України, адже відсутнє підтвердження зазначеній у такому рішення відмові.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Зазимської сільської ради від 22.04.2021 №1064-10.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Зазимської сільської ради Броварського району Київської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.04.2021 та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,20 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: село Пухівка Броварського району Київської області (КОАТУУ: 3221286801, зона: 01, квартал: 018), колегія суддів зазначає наступне.
Суд звертає увагу, що під ефективним засобом (способом) захисту порушеного права слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а також бути адекватним наявним обставинам.
Відновлення становища, яке існувало до порушення, в позовних вимогах поєднується з припиненням дії, яка порушує право, та може знаходити свій прояв у вимогах, зокрема, про зобов'язання вчинити певну дію, таким чином відновлює становище, яке існувало до порушення.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернувся позивач, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Відповідно до ч. ч.ч.2, 3 ст.152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Згідно ч.2 ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, таким чином, надає громадянам право безпосередньо звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», п. 64).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).
Водночас, суд звертає увагу, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: за наявності поважних причин орган вправі надати, у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити, рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам… тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання ухвалити рішення.
Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов'язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Так, відповідно до ст.118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:
1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;
2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);
3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;
4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;
5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов'язаний прийняти відповідне рішення.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 13.05.2020 у справі №450/555/14-а, для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за результатами розгляду яких органи приймають одне з відповідних рішень.
Наведені норми права свідчать про те, що всі дії відповідних суб'єктів земельно-правової процедури є взаємопов'язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.
Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов'язковим.
Як вже було зазначено судом, відповідно до ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, серед інших, вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Згідно положень ст.ст.12, 116, 118, 122 ЗК України питання безоплатної передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян є виключною компетенцією органу місцевого самоврядування, яким у даному випадку є Зазимська сільська рада Броварського району Київської області.
Враховуючи встановлені обставини та приписи вимог закону, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що належим захистом порушених прав позивачу є зобов'язання Зазимської сільської ради Броварського району Київської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.04.2021 та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 0,20 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: село Пухівка Броварського району Київської області (КОАТУУ: 3221286801, зона: 01, квартал: 018).
Однак, в контексті вказаного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, який продовжений та залишається діючим.
Отже, на дату прийняття постанови у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII.
В свою чергу, відповідно до п.п.5 п.27 розділу X «Перехідні положення» ЗК України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
Вказане унеможливлює виконання відповідачем рішення суду в частині повторного розгляду заяви позивача про передачу у власність земельної ділянки та прийняття відповідного рішення за результатом такого розгляду про надання дозволу, а тому відповідно до ч.3 ст.378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану, що відповідає положенням п.4 ст.245 КАС України та є найбільш ефективним із можливих способів захисту порушеного права.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення, однак, останній не врахував вказані судом апеляційної інстанції обставини.
Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Згідно з п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Частиною 4 ст. 317 КАС України зазначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин, оскільки судом першої інстанції правильно вирішено справу по суті позовних вимог, однак неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, то колегія суддів вважає, що рішення Київської області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 підлягає зміні в частині висновку до якого прийшов суд першої інстанції задовольняючи позовну вимогу зобов'язального характеру шляхом його доповнення висновком зазначеним в цій постанові. Окрім того, резолютивна частина зазначеного рішення підлягає зміні шляхом доповнення абзацом наступного змісту: «Відстрочити виконання рішення суду у зобов'язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні».
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Зазимської сільської ради Броварського району Київської області - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 - змінити, доповнивши мотивувальну частину рішення висновками викладеними в цій постанові.
Доповнити резолютивну частину рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 абзацом наступного змісту:
«Відстрочити виконання рішення суду у зобов'язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні».
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.