Справа № 320/13856/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Щавінський В.Р., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
10 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області (далі по тексту - відповідачі, ГУ ПФУ у Київській області) в якому просила:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ у Київській області щодо відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 , відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Київській області № 551 від 25.02.2020 року про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 , відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Київській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 , як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 2, пенсію за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з моменту звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року у задоволенні значеного адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є громадянкою, яка постійно проживає у зоні безумовного (обов'язкового) відселення (категорія 2), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 22.05.2013 (а.с.16).
Позивачка звернулася до ГУ ПФУ у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком, із зниженням пенсійного віку, згідно ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Рішенням ГУ ПФУ у Київській області № 551 від 25.02.2020 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії, оскільки підтверджений період проживання та роботи у зоні безумовного (обов'язкового) відселення до 01.01.1993 становить 1 рік 8 місяців 2 дні, страховий стаж становить 27 років 1 місяць (далі по тексту - оскаржуване рішення).
Вважаючи дії та оскаржуване рішення відповідача протиправними, позивачка звернулася до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що датою народження позивачки є 09.02.1967 рік, із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах остання звернулася у лютому 2020 року, отже, станом на момент звернення позивачки за пенсією, остання не набула необхідного пенсійного віку 54 роки.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки він не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що не відповідає нормам чинного законодавства і порушує законні права позивача, з огляду на наступне.
У даному випадку, спірним є питання чи має право ОСОБА_1 право на призначення пенсії, зі зниженням пенсійного віку, згідно ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», станом на момент звернення до пенсійного органу у лютому 2020 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно із положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Частиною 1 статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон № 796-XII) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Пунктом 5 частини 2 статті 55 Закону № 796-XII встановлено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років за умови, мають право на зниження пенсійного віку на 4 роки та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Отже,колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що для отримання пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до Закону № 796-XII, особа має відповідати певним вимогам.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Таким чином, для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, як особи, яка перебувала на території, яка віднесена до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської АЕС, необхідне дотримання обов'язкових умов: особа має бути потерпілою від Чорнобильської АЕС; у особи має бути необхідний страховий стаж; досягнення відповідного пенсійного віку.
Так, колегією судді апеляційної інстанції встановлено, що станом на 01.01.1993, ОСОБА_1 постійно проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення (не менше 2 років), в смт. Поліське, у період з моменту аварії до 15.08.1990 року, тобто більше ніж 4 роки. Зазначене пітверджується копією довідки Держадміністрації Київської області № 11247 від 26.02.1993 року, яка міститься в матеріалах справи та досліджена судом (а.с.26-б).
Також, ОСОБА_1 віднесена до 2 категорії осіб, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, що відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 22.05.2013 (а.с.16).
Як вбачається з копії трудової книжки та підтверджується ГУ ПФУ у Київській області в оскаржуваному рішенні № 551 від 25.02.2020 року, ОСОБА_1 має страховий стаж становить 27 років 1 місяць (а.с.54-55).
В контексті встановлених обставин суд враховує та вважає застосованою позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17, від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 18.06.2020 у справі №404/5266/16-а (2-а/404/29/17), де зокрема суд дійшов наступних висновків:
«…єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи...».
Враховуючи вищенаведену позицію Верховного Суду, суд апеляційної інстанції зазначає, що саме посвідчення особи, яка постійно проживає у зоні безумовного (обов'язкового) відселення (категорії 2) серії НОМЕР_1 від 22.05.2013 надає позивачці право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, у тому числі, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Разом з цим, колегія суддів апеляційної інстанції вважає помилковою позицію відповідача щодо недостатності у ОСОБА_1 страхового стажу, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення убачається, що страхових стаж позивачки - складає 27 років 1 місяць, що відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV (з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року) є достатнім для призначення пенсії на пільгових умовах останній.
Враховуючи положення статті пункту 5 частини 2 статті 55 Закону № 796-XII, колегія судді вапеляційної інстанції доходить висновку, що ОСОБА_1 має право на зменшення пенсійного віку на 8 років, а саме за досягненням 52 років, замість 60 років, з огляду на наступне.
Так, датою народження ОСОБА_1 є 09.02.1967 рік, із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах остання звернулася у лютому 2020 року, тобто станом на момент подання вказаної заяви, позивачці виповнилося 53 роки.
У даному випадку, відповідно до правових положень п. 5 ч. 2 статті 55 Закону № 796-XII, початкова величина зниження пенсійного віку позивачки становить - 4 роки, та додатково 1 рік за кожний рік проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за кожний рік проживання, але не більше 9 років, тобто ще - 4 роки за період проживання в смт. Поліське, у період з моменту аварії до 15.08.1990 року.
З урахуванням наяного права у ОСОБА_1 на зменшення пенсійного віку на 8 років, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що станом на момент звернення позивачки за пенсією (лютий 2020), остання не набула необхідного пенсійного віку у 54 років, оскільки це право позивачка здобула ще з досягненням 52 років.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що ОСОБА_1 має право на зменшення пенсійного віку на 8 років, відповідно станом на момент звернення позивачки за пенсією (лютий 2020), остання мала право на її призначення.
Таким чином, позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Київській області щодо відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 , відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Київській області № 551 від 25.02.2020 року про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 , відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язання ГУ ПФУ у Київській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 , як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 2, пенсію за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з моменту звернення із заявою про призначення пенсії за віком, тобто з лютого 2020 року.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Разом з тим, судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги доводи позивача, з огляду на що, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
З огляду на вказане, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу суду, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2023 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду у Київській області щодо відмови у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 , відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду у Київській області № 551 від 25.02.2020 року про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 , відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Київській області (ЄДРПОУ 22933548) призначити пенсію за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії, пенсію за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з моменту звернення із заявою про призначення пенсії за віком, тобто з лютого 2020 року.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст виготовлено 10.07.2024 року