Справа № 149/2165/24
Провадження №1-кс/149/442/24
12.07.2024 р. м. Хмільник
Слідчий суддя Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши клопотання старшого слідчого СВ Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_3 про арешт майна,
Старший слідчий СВ Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням, погодженим прокурором Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_4 , про арешт майна.
Клопотання мотивоване тим, що слідчий, з метою збереження та запобігання відчуження речового доказу, просить накласти арешт на земельну ділянку із кадастровим номмером 052487600:03:001:0012, яку визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Слідчий у судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд за його відсутності, клопотання просить задовольнити.
Власник майна у судове засідання не з'явився, що з огляду на приписи ч. 1 ст. 172 КПК України не перешкоджає розгляду.
Згідно із ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
За змістом ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди (ч. 2 ст. 170 КПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
З матеріалів клопотання встановлено, що СВ Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області здійнсюється досудове розслідування кримінального провадження № 42024022330000097 від 24.06.2024, правова кваліфікація - ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України.
Постановою старшого слідчого СВ Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_3 від 09.07.2024 земельну ділянку із кадастровим номером 052478600:03:001:0012 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 42024022330000097, однак дана обставина не свідчить про відповідність вказаного нерухомого майна критеріям, визначеним ст. 98 КПК України та не є безумовною підставою для арешту даного нерухомого майна із забороною власнику, який є відмінним від фігурантів даного провадження, його відчужувати.
При цьому слідчий суддя враховує, що до матеріалів клопотання не додано правовстановлюючих документів на дану земельну ділянку, що підтверджувала її належність власнику, відсутні копії договорів про перебування її в оренді. У свою чергу, додані до клопотання копії протоколів допитів свідків, враховуючи принцип безпосередності, а також відсутність клопотань про їх допит, відхиляються судом як докази.
Відтак, слідчим не доведено, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власника земельної ділянки, про який зазначено в клопотанні, не доведено наявність ризиків, визначених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, а тому слідчий суддя доходить висновку, що клопотання не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 170-173, 392 КПК України, слідчий суддя, -
В задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_3 про арешт майна, - відмовити повністю.
Ухвала суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду через Хмільницький міськрайонний суд протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Слідчий суддя ОСОБА_5