11 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 947/9210/24
Головуючий в 1 інстанції: Громік Д.Д.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.,
при секретарі - Альонішко С.І.,
за участю апелянта - Бескровного Я.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 травня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
В березні 2024 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 373 від 07.03.2024 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст. 210 КУпАП України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн., а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у порушення вимог передбачених ч.1 ст. 277-2 КУпАП позивача не було належним чином сповіщено та розгляд справи відбувався за його відсутності. Позивач також наголошував на тому, що не перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , що у свою чергу свідчить про неправильність встановлення суті адміністративного правопорушення.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач - ОСОБА_1 надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить повністю скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що відповідач не мав права у оскаржуваній постанові за підсумками розгляду справи вказувати на кваліфікуючі ознаки правопорушення, які не зазначалися у протоколі про адміністративне правопорушення або їх виключати, адже у протилежному випадку він виходить за межі своєї компетенції. У протоколі №373 від 03.07.2024 про адміністративні правопорушення кваліфікуючі ознаки правопорушення передбаченого ст.210ч.2 КУпАП не вказані взагалі. На думку апелянта, незазначення відповідачем кваліфікуючих ознак у оскаржуваній постанові, потягнуло за собою неправильність висновків відповідача про наявність у діях апелянта складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.210 ч.2 КУпАП, що у свою чергу є порушенням права на захист позивача. Вказує, що на ці обставини суд першої інстанції уваги не звернув. Зазначає, що суд першої інстанції взагалі вийшов за межі доказування, оскільки встановив ті порушення, які не ставилися відповідачем апелянту у провину, а саме - «Також при перевірці військово-облікового документа позивача, а саме посвідчення про призовну дільницю НОМЕР_1 , було встановлено, що остання відмітка значиться 30.10.1998 року. Тобто позивач не звіряв та не повідомляв свої персональні дані більше ніж 25 років, порушивши частину десяту статті 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, частину другу статті 9 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів». У оскаржуваній постанові встановлені порушення обліку в частині несвоєчасної постановки на військовий облік, що передбачено саме частиною 1 статті 210 КУпАП, а не звірку і неповідомлення персональних даних, як встановив суд. Вказує, що суд першої інстанції з незрозумілої логіки зробив припущення про неповідомлення персональних даних більш ніж 25 років, не дивлячись на те, що в Одеській області апелянт проживає лише з жовтня 2015 року, а отже цей факт не доведений. Вказує, що поза увагою суду першої інстанції залишилося посилання на те, що протокол №373 від 03.07.2024 не відповідає дійсності, в частині знаходження апелянта на час винесення постанови на обліку у відповідача. Суд першої інстанції залишив поза увагою, що апелянта, у порушення статті 286ч.1 КУпАП України не було сповіщено про час розгляду справи. Про це свідчить копія протоколу №373 від 07.03.24, яку йому було надано в ТЦК СП, та яку він надавав суду, і у ній відсутній час розгляду справи відповідачем.
Відзивів на апеляційну скаргу відповідачем до суду не надано.
Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 07.03.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся громадянин ОСОБА_1 з метою постановки на військовий облік та уточнення персональних даних.
При досліджені наданих позивачем документів було встановлено порушення ОСОБА_1 правил військового обліку в частині несвоєчасної постановки на військовий облік та відповідно до підпункту 1 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які встановленні в Додатку №2 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487.
Також при перевірці військово-облікового документа позивача, а саме посвідчення про призовну дільницю НОМЕР_1 , було встановлено, що остання відмітка значиться 30.10.1998 року.
Того ж дня, а саме 07.03.2024 року, відносно позивача ОСОБА_1 , стрільцем другого відділення охорони 3 взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдатом ОСОБА_2 , складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210 КУпАП.
07.03.2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_3 , були розглянуті вказані адміністративні матеріали та винесено постанову № 373 за справою про адміністративне правопорушення.
Зі змісту постанови слідує, що ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП за несвоєчасну постановку на військовий облік та було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн. 00 коп.
Приймаючи рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог про скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач не повідомив протягом семи днів про зміну місця проживання орган, в якому він перебував на військовому обліку, ОСОБА_1 порушив правила військового обліку, у зв'язку з чим позивача правомірно притягнуто до відповідальності за ч. 2 ст. 210 КУпАП (у редакції Закону України від 30.03.2021 р. N 1357-IX) та в межах строків притягнення до відповідальності, оскільки виявлення вказаного правопорушення відбулось 07.03.2024 р. і таке тривало безперервно до 07.03.2024 р. до моменту його виявлення відповідачем.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч.ч.1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з ч. 11 ст. 38 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції чинній на момент складення оскаржуваної постанови, а також в редакції цієї статті пункти 8 та 10 відповідно станом на 2003 та 2008 рік), призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
В силу абзаців 8, 10 підпункту 1 пункту 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (додаток 2 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних та резервісті»), призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні: 8) особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів", а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"; 10) звіряти не рідше одного разу на п'ять років власні персональні дані з обліковими даними районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: 1) прізвище; 2) власне ім'я (усі власні імена); 3) по батькові (за наявності); 4) дата народження; 5) місце народження; 6) стать; 7) місце проживання та місце перебування; 8) відомості про батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та інших представників (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), дата народження); 8-1) відомості про сімейний стан особи та членів її сім'ї (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), а також дітей); 9) реквізити паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії); 9-1) відомості про громадянство; 10) відомості про документи, що підтверджують смерть особи або визнання особи померлою чи безвісно відсутньою; 11) відомості щодо визнання особи недієздатною (поновлення дієздатності); 12) відомості про зайнятість (код підприємства, місце роботи, посада); 13) реєстраційний номер облікової картки платника податків; 14) відцифрований образ обличчя особи; 15) відомості про дату виїзду за межі України та дату повернення на територію України; 16) відомості про освіту та спеціальність; 17) відомості про стан здоров'я (у тому числі про встановлення, зміну групи інвалідності), що збираються з метою визначення придатності для виконання військового обов'язку; 18) відомості про притягнення до кримінальної відповідальності (повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення); 19) відомості про розгляд судом кримінальної справи, вирок, що набрав законної сили; 20) відомості про наявність (відсутність) судимості; 21) унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (за наявності); 22) відцифрований образ обличчя особи (за наявності).
Згідно Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року №303/2014, оголошено мобілізацію в Україні.
При цьому, починаючи з моменту оголошення Президентом України часткової мобілізації, відповідно до положень ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», законодавець пов'язує настання особливого періоду.
Також, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні з 5:30 24 лютого 2022 року введений воєнний стан у зв'язку з військовою агресією російської федерації.
Згідно Указу Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 постановлено про проведення загальної мобілізації
У відповідності до положень ст. 1 ЗУ «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно із абзацом одинадцятим статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до п.п. 2-3 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. N 1487, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.
Диспозицією ч.1 ст. 210 КУпАП передбачено відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що відповідальність настає за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до Указу Президента України від 26.09.2015 року №564/2015 року суддю ОСОБА_4 переведено на посаду судді Київського районного суду м. Одеси.
При зверненні до ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки на військовий облік ОСОБА_1 були повідомлені його особисті дані, у тому числі, посада і фактичне місце проживання, а саме: АДРЕСА_1 , що за територіальністю відноситься до Київського району міста Одеси.
Після чого, 07 березня 2024 року на позивача було складено протокол про адміністративні правопорушення та постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за статтею 210 ч. 2 КУпАП України.
З постанови вбачається, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимоги п.п. 8, 10 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які встановлені в Додатку №2 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12. 2022 року № 1487, главу 3 розділу 2 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України Наказом міністра оборони України від 14.08.2008 № 402. Встановлено порушення правил військового обліку в частині несвоєчасної постановки на військовий облік за постійним місцем проживання, враховуючи що гр. ОСОБА_1 скоїв правопорушення передбачене ч. 2 ст. 210 КУ про адміністративні правопорушення накласти штраф у сумі 810 гривень.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до постанови позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення п.п. 8, 10 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12. 2022 року № 1487, при цьому в самій постанові зазначено про порушення правил військового обліку в частині несвоєчасної постановки на військовий облік за постійним місцем проживання.
Однак, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 8 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12. 2022 року № 1487 Призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів”, а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.
Таким чином, колегією суддів встановлено невідповідність оскаржуваної постанови фактичним обставинам справи, оскільки п. 8 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12. 2022 року № 1487 не регулює порушення правил військового обліку в частині несвоєчасної постановки на військовий облік за постійним місцем проживання, як про це зазначено в постанові.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що ч. 2 ст. 210 має дві кваліфікаційні ознаки це повторне протягом року вчинення порушення що передбачено ч. 1 цієї статті а також вчинення такого порушення в особливий період.
При цьому, у постанові відсутні кваліфікуючі ознаки ч. 2 ст. 210 КУпАП, тому не зрозуміло, чи позивачем повторно вчинено правопорушення визначене ч. 1 ст. 210 КУпАП чи відповідач кваліфікував вчинене правопорушення за ч. 2 у зв'язку з особливим станом.
Таким чином, колегія суддів вважає помилковим самостійне визначення судом першої інстанції кваліфікацію правопорушення позивача в період особливого стану, оскільки відповідач не зазначав про це ні у протоколі а ні у постанові.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно до Національного стандарту України «Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять» ДСТУ 2732:2004, затвердженому наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 року № 97 «Про затвердження національних стандартів України, державних класифікаторів України, національних змін до міждержавних стандартів, внесення зміни до наказу Держспоживстандарту України від 31 березня 2004 року № 59 та скасування нормативних документів» (далі - ДСТУ 2732:2004):документ - інформація, зафіксована на матеріальному носії, основною функцією якого є збереження та передача її у часі та просторі;
службовий документ - документ, який створила або отримала установа (або інший суб'єкт господарювання) у процесі діяльності;
оригінал (службового документа) - примірник службового документа, який першим набуває юридичної сили;
дублікат оригіналу (службового документа) - повторно оформлений службовий документ для використання замість загубленого або пошкодженого оригіналу, який має таку саму юридичну силу;
копія (документа) - документ, що містить точне знакове відтворення змісту чи документної інформації іншого документа і в окремих випадках - деяких його зовнішніх ознак.
З матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви позивачем надано протокол про адміністративне правопорушення, в якому відсутні дані про час розгляду справи.
При цьому, відповідачем надано до суду копію протоколу, в якому ручкою зазначено час розгляду справи 16.35.
З огляду на те, що копія документу, має містити точне знакове відтворення змісту чи документної інформації іншого документа і в окремих випадках - деяких його зовнішніх ознак, колегія суддів погоджується з доводами позивача, про неналежне сповіщення його про розгляд справи, що судом першої інстанції не було враховано.
Крім цього, з постанови вбачається порушення позивачем глави 3 розділу 2 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України Наказом міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, при цьому не зазначено, який саме пункт порушив позивач.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Частинами 1 та 2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У п. 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" N 36985/97 суд визначив, що адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій може суб'єкт владних повноважень.
Аналогічну правову позицію визначив у Постанові від 31.01.2019 року Верховний суд у справі №760/10803/15-а зазначивши, що один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов'язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки в протилежному випадку презюмується, що вони є протиправними.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що допустимість доказів є прерогативою національного права і за загальним правилом, саме національні суди уповноважені оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року; п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року).
Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Відповідно до положень ст. 8, ст. 62 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У рішенні по справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспаніі» ЄСПЛ зазначив, що п.2 ст. 6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що обвинувачений вчинив протиправне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь який сумнів трактується на користь обвинуваченого.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, як орган владних повноважень, в даній справі не довів вину позивача у вчинені ним правопорушення, а суд при ухваленні рішенні допустився порушення норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 травня 2024 року - скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 373 від 07.03.2024 року, справу про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 1513,40 грн. (одна тисяча п'ятсот тринадцять гривень сорок копійок).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик