П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
10 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/34658/23
Перша інстанція: суддя Левчук О.А.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Турецької І. О.,
суддів - Градовського Ю.М., Шеметенко Л. П.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії
Короткий зміст позовних вимог.
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі -відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 11.05.2020, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078);
-зобов'язати нарахувати та виплати індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині за період з 01.03.2018 по 11.05.2020, включно, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078;
- зобов'язати нарахувати та виплати компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, відповідно до Порядку проведення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок №159).
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що під час проходженні військової служби йому не в повному обсязі нараховувалася та виплачувалося грошове забезпечення.
Заявляючи вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.10.2020 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації, позивач указує, що розмір підвищення його доходу в березні 2018 року був меншим за суму індексації грошового забезпечення, яка склалася в тому місяці, а тому відповідно до положень абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 відповідач повинен виплатити йому фіксовану індексацію грошового забезпечення, як різницю між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Посилаючись на позицію Верховного Суду, яка викладена у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 20.04.2019 у справі № 320/8554/21, позивач зауважує на тому, що не дотримання відповідачем вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 призвело до того, що грошове забезпечення виплачене йому у значно меншому розмірі.
Наведене, на переконання позивача, призвело до порушення його прав, оскільки пункт 1 статі 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) які визначає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 11.05.2020 відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 11.05.2020, включно, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
В задоволені решти позовних вимог суд відмовив.
Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що згідно положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) позивач має право на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення у спірний період у законодавчо встановленому розмірі.
Покликаючись на положення абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, суд зазначив, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, це є підставою для нарахування й виплати військовослужбовцю індексації-різниці у фіксованому розмірі.
При цьому, суд указав, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на встановлені положеннями Порядку №1078 правила й умови нарахування суми індексації-різниці, за вказаний період ВЧ НОМЕР_1 повинна була здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.
Також суд підкреслив, що сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення військовослужбовця і відповідно до положень законодавства, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Поряд з цим, стосовно вимог про зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу, суд констатував, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Враховуючи, що позивачу дохід, у вигляді індексації грошового забезпечення, не був нарахований та виплачений, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є передчасними, а тому правові підстави для їх задоволення відсутні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.
В апеляційній скарзі, ВЧ НОМЕР_1 , посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо виплати індексації-різниці та взагалі заперечує право позивача на виплату такої індексації у спірний період.
Як указує скаржник, право позивача на отримання індексації грошового забезпечення з боку роботодавця не є порушеним, адже поточна індексація грошового забезпечення виплачувалась позивачу в повному обсязі.
На переконання скаржника, підстави для нарахування позивачу фіксованої індексації грошового забезпечення, за період з 01.03.2018 по 11.05.2020, відсутні, оскільки розмір підвищення грошового забезпечення позивача перевищував суму індексації, яка склалась у місяці підвищення доходу.
Скаржник зауважує також на тому, що аналізом положень Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 слідує, що у позивача відсутнє право на виплату фіксованої індексації, оскільки указані нормативні акти взагалі не містять в собі такого поняття як «фіксована сума індексації», а такий термін використовувався у додатку 4 «Приклад проведення індексації у разі підвищення грошових доходів» до Порядку №1078, у редакції, яка діяла до 15.12.2015.
Отже, на переконання скаржника, правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог ОСОБА_1 відсутні
Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , згідно послужного списку, з червня 1991 року проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема, в період з червня 2016 року по березень 2020 у ВЧ НОМЕР_2 .
У зв'язку з організаційними заходами у Збройних Силах України, рішенням командувача Сухопутних військ Збройних Сил України № 39140 від 19.12.2019, ВЧ НОМЕР_2 виключена з мережі розпорядників бюджетних коштів та зарахована на фінансове забезпечення до ВЧ НОМЕР_1 (а.с.28).
Наказом Міністра оборони України від 20.03.2020 № 129 (по особовому складу) полковник ОСОБА_1 , начальник тилу управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ Збройних Сил України, звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»( а.с.27).
Згідно витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 80 від 06.04.2020 полковник ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення з 11.05.2020 (а.с. 29).
Під час проходження військової служби у період з 01.03.2018 по 11.05.2020 відповідач не нараховував та не виплачував індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованому розмірі, відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною позивач звернувся до суду з даним позовом
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, колегія суддів переглядає висновки суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в обговорення та оцінку судового рішення суду першої інстанції, в тій частині, яка не оскаржена.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Досліджуючи питання обґрунтованості доводів скаржника про відсутність у позивача права на виплату так званої «фіксованої» індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2018 по 11.05.2020, згідно положень абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, колегія суддів керується наступним.
Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статей 1, 2 Закон № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Приписи частини 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлюють, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Як мовилося вище, згідно положень статті 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення №1078 (далі і вище Порядок №1078).
Згідно пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Зокрема, слід звернути увагу на те, що з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Відповідно до пункту 6 Порядку№1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Аналізом вищевикладених норм можна дійти висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці.
За вимогами вказаних нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах неодноразово була викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 12.12.2018 по справі №825/874/17 .
Колегія суддів також враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 щодо підстав виплати та розміру так званої «фіксованої» індексації грошового забезпечення та наявності/відсутності у військової частини дискреційних повноважень у цьому питанні.
У цій справі Верховний Суд зазначив, що системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Враховуючи те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що повноваження військової частини щодо виплати цієї суми не є дискреційними.
З огляду на наведені вище норми, доводи апеляційної скарги ВЧ НОМЕР_1 щодо безпідставного задоволення позову в цій частині є необґрунтованими та суперечать висновкам Верховного Суду.
Доводи скаржника про те, що у позивача відсутнє право на виплату фіксованої індексації, з огляду на те, що положення Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 не містять в собі такого поняття як «фіксована сума індексації», а такий термін використовувався у додатку 4 «Приклад проведення індексації у разі підвищення грошових доходів» до Порядку №1078, у редакції, яка діяла до 15.12.2015, колегія суддів вважає недоречними та такими що гуртуються на помилковому та однобічному трактуванні норм права.
Досліджуючи довід скаржника щодо наявності у позивача права на отримання індексації - різниці з 01.03.2018 по 11.05.2020, з урахуванням наведених вище норм права, колегія суддів вважає, що для вирішення цього питання слід встановити співвідношення розміру підвищення грошового доходу позивача в березні 2018 року (всіх складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру) та суми індексації, що мала скластися в цьому місяці.
Відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 особа має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
При цьому, відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У березні 2018 року прожитковий мінімум становив 1762 грн.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Відповідно до приписів абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078, даних Мінстатистики щодо індексів споживчих цін, сума індексації за березень 2018 року розраховується: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 слід помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1762,*253,30%/100), та становить 4 463,15 грн.
Для встановлення обставин підвищення розміру грошового забезпечення ОСОБА_2 в березні 2018 року (всіх складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру), колегія використала картку особового рахунку позивача.
Згідно вказаної картки, розмір грошового забезпечення позивача в лютому 2018 року становив 16069,60 грн, в березні 2018 року - 16837,60 грн.
За таких умов, розмір збільшення грошового доходу ОСОБА_2 в березні 2018 року становить 768 грн. (16837,60 грн. - 16069,60 грн.), що є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Враховуючи приписи Порядку №1078 сталий щомісячний розмір індексації ОСОБА_2 з березня 2018 року до дати звільнення становить 3 695,15 грн. (4463,15 грн. - 768 грн.).
Сформовані судом висновки та здійснені розрахунки підтверджують право ОСОБА_2 на нарахування та виплату індексації - різниці за період з 01.03.2018 по 11.05.2020, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про задоволення позовних вимог цій частині.
Наведені фактичні обставини справи та норми права, які їх регулюють, свідчать про те, що доводи покладені в обґрунтування апеляції не знайшли свого підтвердження.
Відповідаючи на доводи скаржника стосовно того, що у позивача відсутнє право на виплату індексації грошового забезпечення у фіксованому розміру через те, що величина індексу споживчих цін не перевищила поріг індексації - 103%, слід зазначити, що такий показник застосовується під час вирішення питання наявності у військовослужбовця права на виплату так званої поточної індексації, згідно абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078.
Скаржник указує, що у спірний період позивачу індексація грошового забезпечення виплачувалася внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку №1078.
З цього приводу слід зазначити, що право позивача на виплату поточної індексації не є предметом даного позову та ОСОБА_1 у позовній заяві на цьому наголошував.
Таким чином, колегія суддів вважає такі доводи скаржника недоречними, адже виплата поточної вказаної індексації не спростовує необхідність щомісячної виплати позивачу індексації-різниці у спірний період на виконання вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.
За таких умов, доводи покладені в обґрунтування апеляційної скарги ВЧ НОМЕР_1 щодо відсутності підстав для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення у спірний період є неспроможними, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Інших аргументів апеляційна скарга не містить, а тому суд апеляційної інстанції вважає, що надав оцінку визначальним доводам апеляційної скарги та не знаходить підстав для її задоволення.
На думку колегії суддів доречно буде зауважити, що у справі «Кечко проти України» (Заява №63134/00) Європейський суд з прав людини наголосив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23). Тобто, коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
За таких умов, доводи покладені в обґрунтування апеляційної скарги ВЧ НОМЕР_3 не знайшли свого підтвердження, водночас рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.
Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений.
Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Ю. М. Градовський
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 10.07.2024.