11 липня 2024 року м. Дніпросправа № 201/7045/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,
за участю секретаря судового засідання Поспєлової А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділ № 3 у місті Дніпрі
на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2024 у справі №201/7045/24 (головуючий суддя Федоріщева С.С.)
за позовом Відділу № 3 у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області
до громадянина російської федерації ОСОБА_1
про затримання та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою забезпечення видворення за межі території України, -
Відділ № 3 у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області звернувся до суду з позовом до громадянина російської федерації ОСОБА_1 , у якому просив: затримати та помістити до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, громадянина російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , для забезпечення видворення з території України, строком на шість місяців.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , довідка про особу видана 11.06.2024 Відділом № 3 у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області, перебуває на території України без законних на те підстав. За фактом порушення строку перебування в Україні 14.06.2022 відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.203 КУпАП, також 14.06.2022 відносно відповідача прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, яким зобов'язано відповідача залишити територію України у термін до 13.07.2022. Вказане рішення оскаржено ОСОБА_1 в судовому порядку, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.08.2022 у справі №932/1350/22 в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 11.06.2024 відносно громадянина російської федерації ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення за фактом порушення строку перебування в Україні та постановою від 11.06.2024 серпії ПН МДН № 006301 накладено адміністративне стягнення на підставі ч.2 ст.203 КУпАП. Зазначаючи, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 своїми діями порушує законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, і існують обґрунтовані підстави вважати, що відповідач перешкоджатиме проведенню процедури видворення, а також існує ризик його втечі, позивач вважає наявним підстави для затримання та поміщення відповідача до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, для забезпечення видворення з території України, строком на шість місяців.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14.06.2024 у задоволенні адміністративного позову про затримання та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою забезпечення видворення за межі території України відмовлено. Застосовано до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , захід, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 289 КАС України у вигляді застави у розмірі п'ятдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб з покладенням обов'язків, передбачених ч. 4 ст. 289 КАС України, а саме:
1) прибувати до Відділу № 3 у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області кожного тижня у дні, визначені цим органом, для контролю та обліку його перебування;
2) не відлучатися з міста Дніпра без дозволу Відділу № 3 у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області;
3) невідкладно повідомляти Відділ № 3 у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про зміну свого місця проживання.
Суд першої інстанції виходив з того, що незважаючи на відсутність у ОСОБА_1 паспортного документу, його особа встановлена та органами ГУ ДМС у Дніпропетровській області він ідентифікований, тому підстава для його тримання у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України з метою необхідності його ідентифікації відсутня. Однак, суд дійшов до висновку про наявність обґрунтованих підстав вважати, що ОСОБА_1 , стосовно якого прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, адже він добровільно не виїхав за межі України відповідно до рішення про його видворення, прийнятого у 2022 році. Проте, враховуючи, що ОСОБА_1 має постійне місце проживання в Україні, міцні соціальні зв'язки: має дружину та двох доньок, які є громадянами України, доказів того, що він переховується від органів ДМС та поліції, суду не надано, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, та про можливість застосування до нього зобов'язання внести заставу замість затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву у повному обсязі.
Скаржник наполягає на наявності обставин, які свідчать, зокрема, про те, що відповідач, фактично без належних на те законних підстав, протягом тривалого часу перебуває на території України і не вживав заходів для легалізації свого перебування в Україні. Доказів, які б підтверджували обставини, настання яких передбачає застосування положень частини першої статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідачем не надано. Також, відсутні підстави стверджувати, що відповідач підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вказує, що застосована судом застава за фактичних обставин є недоцільною.
Відповідач, його представник в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечують, відповідно до поданого відзиву на апеляційну скаргу просять залишити рішення суду першої інстанції без змін, вказують, що відповідач по незалежним він нього причинам не зміг отримати документ про припинення громадянства рф, увесь цей час ОСОБА_1 ні від кого не переховувався, перебував на прийомі в органах Державної міграційної служби України, отримував консультації, подавав та отримував різні документи. ОСОБА_1 добровільно, за власною ініціативою, звернувся до ГУ ДМС в Дніпропетровській області, для отримання консультацій з приводу отримання громадянства України. За наявності бажання ОСОБА_1 легалізувати своєї перебування на території України, застосування такого виключного заходу, як поміщення його до табору осіб до вирішення питання про його примусове видворення, не є доцільним.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народився в м. Дніпропетровськ, про що свідчить свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , актовий запис №2099 від 07.07.1969. Відповідач закінчив Київське суворівське військове училище, після якого поступив навчатися до Ленінградського вищого військового училища. Після закінчення цього училища ОСОБА_1 розподілено для проходження військової служби на острів Сахалін російської федерації. У 1994 році позивач звільнився з військової служби та в 1995 році повернувся в Україну до м. Дніпропетровська, де мешкали його батьки, а також дружина ОСОБА_3 , та дві доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (громадяни України). Після 1995 року територію України не залишав.
Повернувшись до України у 1995 році після звільнення з військової служби, ОСОБА_1 не мав радянського паспорта, який як він міг би після визначеної законом процедури обміняти на паспорт громадянина України.
З 20.08.2011 ОСОБА_1 , відповідно до свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 , актовий запис 537 від 20.08.2011, перебуває шлюбі із громадянкою України ОСОБА_6 та постійно проживає у АДРЕСА_1 , яка належить останній.
За поясненням відповідача у зв'язку з неможливістю отримання ним паспорта громадянина України для укладення офіційного шлюбу із ОСОБА_6 , позивач 11.01.2011 отримав паспорт серія номер - НОМЕР_3 від 11.01.2011 про належність до громадянства російської федерації.
06.02.2012 відповідач звернувся до ГУ МВС України в Дніпропетровській області із заявою про оформлення громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України».
Згідно рішення ФГІРФО ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 07.05.2012 відповідач набув громадянство України за територіальним походженням відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України», 19.07.2012 отримав тимчасове посвідчення громадянина України серія номер - НОМЕР_4 від 19.07.2012, терміном дії до 07.05.2014, із зобов'язанням припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства України.
Відповідач документів про припинення іноземного громадянства до 07.05.2014 не надав, 03.04.2019 звернувся до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області із заявою про видачу довідки про те, що він не є громадянином України, з метою переоформлення паспорта громадянина РФ у посольстві на території України.
26.04.2019 за вих.№1212-41-26.04.19 Соборним РВ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області надіслано ГУ ДМС України в Дніпропетровській області подання про скасування рішення про оформлення набуття ОСОБА_1 громадянства України, яким 06.05.2019 прийнято рішення про скасування рішення ФГІРФО ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 07.05.2012 про набуття відповідачем громадянства України за територіальним походженням, оскільки ним зобов'язання припинити іноземне громадянство не виконано, та не подано декларації про відмову від іноземного громадянства, про яке засобами поштового зв'язку за зазначеною позивачем адресою його повідомлено.
Згідно заяви відповідача йому ГУ ДМС України в Дніпропетровській області видана довідка за вихідним 2/19 від 06.05.2019 про неналежність до громадянства України, в якій зазначено про наявність підстав для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.
14.06.2022 відповідач звернувся до міграційної служби за консультацією, в результаті здійсненої головним спеціалістом ГУ ДМС України в Дніпропетровській області перевірки матеріалів щодо відповідача, виявлено перевищення ним терміну перебування та ухилення від виїзду з території України після дозволеного терміну перебування, при цьому із клопотанням про продовження терміну перебування на території України до компетентних органів він не звертався.
14.06.2022 за результатами перевірки ГУ ДМС України в Дніпропетровській області встановлено порушення відповідачем правил перебування іноземців на території України, про що відносно громадянина російської федерації ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МДН №003408 від 14.06.2022, винесено постанову про накладання адміністративного стягнення серії ПН МДН №003400 від 14.06.2022, відповідно до якої на відповідача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн на підставі ч.1 ст.203 КУпАП за проживання без документів на право проживання в Україні.
14.06.2022 ГУ ДМС у Дніпропетровській області прийнято рішення про примусове повернення громадянина РФ ОСОБА_1 до російської федерації з підстав порушення правил перебування іноземців на території України, п.3 ст.9, ст.17 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», оскільки він перевищив термін перебування та ухилився від виїзду з території України, зазначеним рішенням позивача зобов'язано покинути територію України у термін до 13.07.2022.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2022 року у справі №932/3403/22 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного Управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни - відмовлено.
11.06.2024 ГУ ДМС у Дніпропетровській області відносно громадянина російської федерації ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МДН №006311, яким зафіксовано порушення відповідачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, постановою про накладання адміністративного стягнення серії ПН МДН №006301 від 11.06.2024 на відповідача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 грн на підставі ч.2 ст.203 КУпАП.
11.06.2024 за фактом порушення строку перебування громадянином російської федерації ОСОБА_1 в Україні, уповноваженою службовою особою Відділу № 3 у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області прийнято рішення №15 про примусове видворення його з території України, з яким відповідача ознайомлено під особистий підпис 11.06.2024.
На даний час ОСОБА_1 не має паспортного документу, його особу встановлено відповідно до довідки про особу від 11 червня 2024 року, що видана Відділом №3 у м.Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України і згідно якої він є громадянином російської федерації. Документ, що посвідчує особу, відсутній, інформація по особу за обліками ДМС відсутня.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України від 22 вересня 2011 року №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Частиною третьою статті 9 Закону №3773-VI встановлено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до пп. 1 п. 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 р. №150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи у разі в'їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.
Статтею 1 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про безвізові поїздки громадян України і російської федерації від 16.01.1997 №643 083 (дію Угоди припинено 01.01.2023), передбачено, що громадяни держави однієї Сторони можуть в'їжджати, виїжджати та пересуватися територією держави іншої Сторони без віз з дотриманням правил перебування, що діють в цій державі, по документах, що посвідчують особу і підтверджують громадянство, зазначених у Додатках 1 та 2 до цієї Угоди.
Відповідно до Додатку 1 Угоди, перелік документів громадян російської федерації для в'їзду, виїзду, перебування і пересування територією України наступний: паспорт громадянина російської федерації, паспорт громадянина російської федерації що посвідчує особу за межами російської федерації, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, свідоцтво про народження для дітей віком до 14 років, паспорт моряка, свідоцтво на повернення до російської федерації, льотне свідоцтво члена екіпажу повітряного судна.
Частиною першою статті 26 Закону №3773-VI встановлено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина п'ята статті 26 Закону №3773-VI).
Частиною четвертою статті 30 Закону №3773-VI встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
За приписами частини восьмої статті 30 Закону №3773-VI положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
За приписами статті 31 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:
де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.
Вказані положення Закону №3773-VI кореспондуються з положеннями Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23.04.2012 №353/271/150, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 травня 2012 року за №806/21119.
Статтею 289 Кодексу адміністративного судочинства України передбачені особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства.
Відповідно до ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:
1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;
2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;
4) зобов'язання внести заставу.
Частиною 11 статті 289 КАС України встановлено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але не більш як на вісімнадцять місяців.
На час розгляду судом першої та апеляційної інстанцій справи по суті позовних вимог і до набрання рішенням суду законної сили іноземець або особа без громадянства утримується у спеціально обладнаному для таких цілей приміщенні органу (підрозділу) охорони державного кордону, органу Служби безпеки України, який її затримав, або у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (ч.18 ст.289 КАС України).
Із аналізу наведених норм слідує, що до іноземця або особи без громадянства, стосовно якого прийнято рішення про примусове видворення, може бути застосовано такий захід як затримання з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України, лише за наявності однієї або декількох умов, серед яких:
- наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі;
- у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України.
В силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд апеляційної інстанції враховує рішення Європейського суду з прав людини з питань обмеження права на свободу, передбаченого підпунктом «f» п.1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому вказано, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
В даному випадку, з матеріалів справи встановлено та не заперечується учасниками справи, що відповідач в 1995 році повернувся в Україну до свого місця народження після звільнення з військової служби в російській федерації за посвідченням офіцера запасу, в 2011 році отримав паспорт громадянина російської федерації 51№ НОМЕР_5 від 11.01.2011, а в 2012 році - тимчасове посвідчення громадянина України серія номер - НОМЕР_4 від 19.07.2012. У зв'язку з недотриманням процедури відмови від громадянства рф по незалежним від відповідача підставам (погіршення дипломатичних та юридичних сосунків рф та України) стосунків рішення про набуття про набуття ОСОБА_1 громадянства України було скасовано. 15.04.2019 ГУ ДМС в Дніпропетровській області відповідачу видана довідка про неналежність його до громадянства України з метою пред'явлення до посольства України.
Після цього часу відповідач ні від кого не переховувався, звертався до органів Державної міграційної служби України. З матеріалів справи також встановлено, що відповідач має постійне місце проживання в Україні, міцні соціальні зв'язки: має дружину та двох доньок, які є громадянами України.
За поясненнями відповідача він звертався до міграційної служби, в тому числі з приводу отримання ним громадянства України, втім вирішення вказаного питання ускладнено умовами воєнного стану в Україні. 14.06.2022 - в день складення протоколу про адміністративне правопорушення від 14.06.2022 №003408, постанови про накладення адміністративного стягнення від 14.06.2022 №003400, прийняття рішення від 14.06.2022 про примусове повернення до Російської Федерації, відповідач в черговий раз відвідав відділення міграційної служби з приводу легалізації перебування на території України.
Згідно з статтею 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання чи таких посягань.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів дійшла висновку, що відносини відповідача з членами його сім'ї, складають «сімейне життя» для цілей застосування статті 8 Конвенції (п. 65 постанови у справі «Нунесс проти Норвегії» від 28.06.2011 р. (заява №55597/09).
Втручання у право на повагу до сімейного життя, передбачене ст. 8 Конвенції в контексті ухвалення рішення про примусове повернення не є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети - в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Досліджуючи питання наявності обґрунтованих підстав вважати, що відповідач, стосовно якого прийнято рішення про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення та/або перешкоджатиме проведенню процедури видворення, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.
Позивачем не надано до суду належних доказів асоціальної поведінки відповідача, переховування від міграційного органу або вчинення будь-яких інших протиправних дій, спрямованих на ухилення від відповідальності за порушення міграційного законодавства України.
Також позивачем не доведено, що застосування до відповідача такого заходу як затримання є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети - в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що держава Україна підтримує демократичні принципи, які ґрунтуються на верховенстві права. Правова держава відрізняється своєю справедливістю та шляхетністю до законних прав особи.
При вирішенні питання щодо звернення до суду із позовом у цій справі, позивач мав дотримуватися справедливого балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів відповідача і цілями, на досягнення яких спрямований такий захід як затримання.
Таким чином, проаналізувавши фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у цій справі позивачем не доведена належними та допустимими доказами наявність обґрунтованих підстави вважати, що відповідач, стосовно якого прийнято рішення про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення та/або перешкоджатиме проведенню процедури видворення.
Наведене вище є свідченням безпідставності заявлених позивачем вимог про затримання та поміщення відповідача до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, для забезпечення його видворення з території України, строком на шість місяців, тому в задоволенні таких позовних вимог слід відмовити, як правильно зазначив суд першої інстанції.
В той же час, суд апеляційної інстанції не погоджується з судом першої інстанції про застосування до відповідача заходу, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 289 КАС України у вигляді застави у розмірі п'ятдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб з покладенням обов'язків, передбачених ч. 4 ст. 289 КАС України.
Виходячи із приписів ст.289 КАС України, визначення заходів, які можуть бути застосовані судом до іноземця або особи без громадянства, є повноваженням виключно вказаних у цій нормі органів, яким Кодексом адміністративного судочинства України надано право звертатися до адміністративного суду із позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства. Суд такою ініціативою не наділений.
Виходячи в вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи неправильно застосував норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення в наведеній вище частині.
Керуючись ст.ст. 310, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Відділ № 3 у місті Дніпрі задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2024 у справі №201/7045/24 скасувати в частині застосування до ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , заходу, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 289 КАС України у вигляді застави у розмірі п'ятдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб з покладенням обов'язків, передбачених ч. 4 ст. 289 КАС України
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Н.А. Бишевська
суддя Я.В. Семененко