10 липня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/2362/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойка С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області), де просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ України в Полтавській області від 28.08.2023 №057150012116 про відмову в призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати ГУПФ України в Полтавській області призначити пенсію ОСОБА_1 за віком, зарахувавши до страхового стажу період згідно трудової книжки з 18.06.1998 по 15.11.1998, період з 04.06.1986 по 01.08.1991, період з 08.02.2000 по 31.05.2000 та призначити пенсію за віком з моменту звернення до Пенсійного фонду України.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи, які дозволяють підтвердити факт роботи у спірний період.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 провадження у даній справі відкрито, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Від відповідача ГУ ПФУ в Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву, в якій просив відмовити в задоволенні позовних вимог з мотивів, викладених у спірному рішенні.
Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки від 08.04.2022 № 1632-5000840387 взята на облік внутрішньо переміщеної особи.
Позивач 21.08.2024 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності вказану заяву та додані до неї документи розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області та винесено рішення від 28.08.2023 № 057150012116, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку. Вказано, що після дооформлення та надходження у трьохмісячний строк прийнятих і подання документів рішення буде переглянуто щодо визначення права та підрахунку стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку.
Також зазначено, що аналіз наданих документів показав, що страховий стаж позивача становить 24 роки 04 місяці 26 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком. Не зараховано період з 18.06.1998 по 15.11.1998 (перебування в центрі зайнятості), оскільки відсутній наказ при закінченні виплати; з 04.06.1986 по 01.08.1991, оскільки печатка при звільнені має слабий відтиск; з 08.02.2000 по 31.05.2000, оскільки відсутні дані в СПОВ та потребують уточнення.
Позивач, не погодившись із зазначеним рішенням, звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058).
Відповідно до частин 1, 2 статті 24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 26 Закону №1058 передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 01.01.2023 по 31.12.2023 - не менше 30 років.
Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком, відповідач вказав на те, що страховий стаж позивача становить 24 роки 04 місяці 26 днів, який є недостатнім для призначення пенсії за віком.
При цьому, органом Пенсійного фонду не зараховано до стажу позивача зараховано період з 18.06.1998 по 15.11.1998 (перебування в центрі зайнятості), оскільки відсутній наказ при закінченні виплати; з 04.06.1986 по 01.08.1991, оскільки печатка при звільнені має слабий відтиск; з 08.02.2000 по 31.05.2000, оскільки відсутні дані в СПОВ та потребують уточнення.
Згідно з записами трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 20.07.1982 в спірні періоди позивач:
- з 04.06.1986 по 01.08.1991 працювала в Узбецькому УГКС на посаді техніка - агронома станції Термез (прийнято на підставі наказу № 84/к від 19.06.1986 та звільнено на підставі наказу № 80к від 01.08.1991);
- з 18.06.1998 по 15.11.1998 призначено допомогу по безробіттю на підставі розпорядження № 171 від 18.06.1998;
- з 08.02.2000 по 31.05.2000 працювала на посаді секретаря (прийнято на підставі наказу № 04 від 8.02.2000 та звільнено на підставі наказу № 10 від 01.06.2000).
Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, чинним законодавством передбачено підтвердження трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у разі коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, з огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі № 654/890/17.
Також, суд звертає увагу, що в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Здійснення записів у трудовій книжці власником або уповноваженим ним органом покладено на останніх, а не на працівника, а отже, відповідальність за неправильність вчиненого запису чи інших відомостей не може бути перекладена на працівника та позбавляти його права на врахування трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Таким чином, оскільки трудова книжка є самостійною та достатньою підставою для зарахування до страхового стажу позивача періоду з 04.06.1986 по 01.08.1991, то відмова у зарахуванні зазначеного періоду до страхового стажу з тієї причини, що печатка на записі при звільненні має слабий відтиск не ґрунтується на вимогах законодавства України, є формальною та такою, що протиправно позбавляє позивача конституційного права на пенсійне забезпечення.
Перевіряючи правомірність не врахування відповідачем період безробіття 18.06.1998 по 15.11.1998 відповідно до трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 20.07.1982, оскільки не зазначений номер та дата наказу на припинення виплати, суд враховує таке.
В спірний період виплата по безробіттю здійснювалась на підставі Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-ХІІ, який передбачав, що виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі, зокрема, закінчення строку їх виплати (ст. 30 п. 1 «з»).
Також, відповідно до ст. 56 Закону №1788-XII до стажу для обчислення пенсії зараховується період одержання допомоги по безробіттю.
Підставою для зарахування періоду до 01.01.2004 є записи у трудовій книжці, внесені органом державної служби зайнятості населення.
Таким чином, суд наголошує, що до страхового стажу особи, яка перебувала на обліку в центрі зайнятості як безробітна, зараховується лише період, протягом якого особа отримувала допомогу по безробіттю.
Як вже зазначалося судом позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Оскільки позивач відповідно до записів трудової книжки в період з 18.06.1998 по 15.11.1998 отримувала виплату допомоги по безробіттю та відповідачем повинно бути зараховано зазначений період до страхового стажу позивача.
Суд звертає увагу, що ненадання до пенсійного органу інших документів, зокрема, уточнюючої довідки з Центру зайнятості про період отримання допомоги по безробіттю, позивач пояснює тим, що м. Маріуполь, де знаходиться Центр зайнятості перебувають в окупації військами рф, а тому отримати уточнюючих довідок не має можливості.
Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Мінреінтеграції №309 від 22.12.2022, м. Маріуполь, до теперішнього часу перебуває на тимчасово окупованій рф території України.
Враховуючи вище зазначене, суд вважає наведені обставини прийнятними та такими, що свідчать про об'єктивну неможливість позивачу надати відповідачу будь-які уточнюючі довідки, враховуючи при цьому, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи.
Щодо неврахування відповідачем до стажу періоду роботи з 08.02.2000 по 31.05.2000 через відсутність даних в СПОВ та необхідність уточнення, суд зазначає.
Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 від 20.07.1982 позивач працювала на посаді секретаря, прийнято на підставі наказу № 04 від 8.02.2000 та звільнено на підставі наказу № 10 від 01.06.2000.
Трудова книжка в частині вказаного періоду містить номери та дати наказів про прийом на роботу, звільнення, печатки підприємства, підпис уповноваженої особи.
Окрім того, відповідно до пункту 38 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення в трьохмісячний термін з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, а також перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі.
Тобто, у разі виникнення сумнівів щодо правомірності видачі документів або наявності у них неточностей чи неповної інформації, пенсійний орган наділений повноваженнями щодо здійснення перевірки таких документів та відповідно встановлення необхідної інформації, зокрема щодо трудового стажу осіб, які звертаються із заявами про призначення пенсії, що також передбачено статтею 44 Закону № 1058.
У цих спірних правовідносинах пенсійним органом не наведено обставин щодо здійснення ним заходів по встановленню інформації щодо спірного трудового періоду позивача.
За приписами частини 1 статті 21 Закону № 1058 персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства (частина 5 статті Закону № 1058 ).
З аналізу наведених норм суд робить висновок, що позивач не повинна нести відповідальність у вигляді позбавлення права на призначення пенсії за відсутність відомостей про період її роботи в індивідуальних відомостях про застраховану особу, оскільки такі відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями.
Суд наголошує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його документах, та їх ведення. Вказані відповідачем обставини, не можу бути підставою для неврахування спірного періоду та виключення його з трудового стажу позивача, та не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
При цьому неможливість проведення відповідної перевірки відповідачем не дає підстав для відмови у зарахуванні стажу.
Враховуючи те, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача спірні періоди роботи та як наслідок здійснив неправильний обрахунок страхового стажу позивача, суд дійшов висновку, що рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 28.08.2023 № 057150012116 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , прийняте з наведених у ньому підстав, є протиправним, а відтак підлягає скасуванню.
Щодо обраного позивачем способу відновлення свого порушеного права як зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, то суд зазначає.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом справ.
Тобто, за змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Призначення та виплата пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України.
Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже вищевказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.
Однак, враховуючи, що скасоване рішення прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття обґрунтованого рішення, то суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.08.2023 з урахуванням висновків суду.
Таким чином адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, то позивач у цій справі оскаржує рішення від 28.08.2023 № 057150012116 про відмову у призначенні пенсії за віком.
Із позовною заявою позивач звернувся до суду 21.02.2024, а тому шестимісячний строк звернення до суду, передбачений частиною 1 статті 122 КАС України, нею не пропущено.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 28.08.2023 № 057150012116 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.08.2023 з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду впродовж тридцяти днів з моменту його підписання.
Суддя С.С. Бойко