ЄУН: 336/13382/23
Провадження №: 1-кп/336/669/2024
10 липня 2024 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя
в складі: головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
потерпілого ОСОБА_6 ,
розглянувши у судовому засіданні клолпотання прокурора в кримінальному провадженні відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого за ч. 1 ст. 115 КК України,
В провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебуває кримінальна справа щодо ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчиненні злочину, що передбачений ч. 1 ст. 115 КК України.
Відносно обвинуваченого застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого продовжений ухвалою суду від 03.06. 2024 року до 2 серпня 2024 року включно.
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання, яке підтримав потерпілий і проти задоволення якого заперечує сторона захисту, про застосування до обвинуваченого під час судового провадження запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк у шістдесят днів, мотивуючи його наявністю ризиків ухилення обвинуваченого від суду, продовження зайняття протиправною діяльністю, а також незаконного впливу на потерпілого і свідків обвинувачення.
У зв'язку з викладеним, на думку прокурора, застосування більш м'яких заходів не забезпечить ефективного здійснення судового розгляду та належної процесуальної дисципліни обвинуваченого.
Захисник і обвинувачений, заперечуючи проти задоволення клопотання прокурора, заявляють про відсутгність оголошених обвинуваченням ризиків і клопочуться про застосування менш суворого заходу забезпечення кримінального провадження.
Вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню, виходячи з такого.
В силу ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Передумови для застосування будь-якого запобіжного заходу внормовані частиною 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити речі чи документи, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
За змістом ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання її винною, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, наявність постійного місця роботи, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів у випадках їхнього попереднього застосування.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення, необхідно враховувати сукупність перелічених в статті 194 КПК України обставин.
За змістом положень кримінального процесуального законодавства продовження застосування будь-якого запобіжного заходу, в тому числі у вигляді тримання під вартою, може бути зумовлено тим, що заявлені при застосуванні запобіжного заходу ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
При вирішенні клопотання суд враховує те, що прокурор довів наявність ризику ухилення обвинуваченого від суду, про що свідчить усвідомлення ним факту вчинення особливо тяжкого злочину та безповоротності покарання, а також відсутність міцних соціальних зв'язків; відсутність не лише зареєстрованого, а й фактичного постійного місця проживання у ОСОБА_4 , який за наявною в обвинувальному акті інформацією мешкає в садовому будинку без поштової адреси на території дачного кооперативу «Авіатор 2», що свідчить на користь висновку про ускладнення процедури вручення обвинуваченому судових повісток за умови його перебування на волі.
Ймовірним ризиком вбачається суду і ризик впливу на свідків провадження, оскільки його інформованість про місце проживання вказаних осіб, а також відсутність будь-яких обмежень у вільному спілкуванні з ними є передумовами для схиляння до формування показань на користь обвинуваченого.
Приймаючи на користь висновку про доцільність застосування найбільш суворого заходу забезпечення кримінального провадження існування двох наведених ризиків, суд не погоджується з міркуваннями сторони обвинувачення про вірогідність ризику продовження зайняття протиправною діяльністю, оскільки його існування за умови притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка не лише не має судимостей, а й взагалі ніколи не притягувалась до кримінальної відповідальності, всупереч вимог змагальності кримінального судочинства не доведено жодними фактичними даними, тому його заявлення наповнено суто декларативним змістом.
Відповідно до ст. 29 Основного Закону ніхто не може бути арештований або утримуватися під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і лише на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно з пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25.04.2003 року «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадії досудового розслідування» тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом і застосовується лише за наявності підстав вважати, що інші запобіжні заходи, передбачені законом, не можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, передбачених КПК України.
В силу ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК.
Цей запобіжний захід не може бути застосований, окрім як, зокрема, до раніше не судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Інкриміноване ОСОБА_4 кримінально каране діяння є особливо тяжким в розумінні ст. 12 КК України, за яке передбачене покарання на строк від семи до п'ятнадцяти років, тобто вказаний злочин за формальним критерієм підпадає під діяння, у зв'язку з вчиненням яких можливо застосування найбільш суворого заходу забезпечення кримінального провадження.
Враховує суд і об'єкт злочинного посягання, яким є охоронювана Основним законом України найвища соціальна цінність - життя людини - та наслідки діяння, які полягають в настанні смерті фізичної особи, що є непоправною втратою для близьких загиблому осіб та шкодить інтересам суспільства.
На користь висновку про необхідність задоволення клопотання застосовує суд і відомості про особу обвинуваченого, зокрема, відсутність у нього стійких соціальних зв'язків, роботи, постійного місця проживання в державі Україна, громадянством якої він не наділений, будучи громадянином іншої держави.
Вказані обставини свідчать про певний ступінь суспільної небезпеки обвинуваченого та, як вже зазначено, посилює ризик уникнення від правосуддя.
Суд бере до уваги і зміст ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, згідно з якою обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, проте вважає, що у даному випадку застосування найбільш суворого заходу забезпечення кримінального провадження є таким, що зумовлено сукупністю наведених матеріальних і процесуальних передумов, необхідністю забезпечення охорони загальносуспільних прав та інтересів.
На користь наведеного висновку враховує суд і висновки Європейського суд з прав людини, які в Україні застосовуються як джерело права, зокрема зміст рішення в справі «Летельє проти Франції», за яким особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Оцінивши сукупність наданих стороною обвинувачення на користь клопотання фактичних даних, слідчий суддя доходить переконання про неможливість відвернення передбачених статтею 177 КПК України ризиків з використанням інших, більш м'яких запобіжних заходів.
Виходячи з викладеного, застосування найбільш суворого запобіжного заходу ґрунтується на сукупності передбачених законом передумов і за вказаних обставин продиктовано інтересами забезпечення ефективності кримінального провадження.
Суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування (частина 4 ст. 183 КПК України).
З урахуванням наведених положень кримінального процесуального законодавства суд при застосуванні запобіжного заходу за обвинуваченням у вчиненні навмисного вбивства, не вбачає жодної підстави для обговорення питання про розмір застави для підозрюваного.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 395 КПК України, суд
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити застосування до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на час судового провадження в суді першої інстанції, але не більш ніж на шістдесят днів, тобто до 8 вересня 2024 року включно.
Початок дії цієї ухвали обчислювати з 11 липня 2024 року.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - в той же строк з моменту отримання ним .
Суддя ОСОБА_1