11 липня 2024 року № 320/42259/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, Державної судової адміністрації України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, яка полягає у не виданні наказів, не нарахуванні та не виплаті додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 у розмірі 30 000,00 грн щомісячно за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року,
- зобов'язати територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області видати наказ (накази) про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 у розмірі 30 000,00 грн щомісячно за період з 24.02.2022 р. по 20.01.2023 р пропорційно в розрахунку на місяць.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач з 24 лютого 2022 року протиправно не виплачує йому щомісячну додаткову винагороду в розмірі 30000 грн., передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168. На думку позивача, бездіяльність відповідача щодо виплати йому вказаної винагороди порушує принцип дії нормативно-правового акта в часі та взяті на себе державою зобов'язання, які не можуть ставитися в залежність від наявності бюджетних асигнувань.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідачем 1 подано до суду надано до суду відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що у затвердженому ДСА України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідному кошторисі Територіального управління видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ №168, не передбачались та не затверджувались, у зв'язку із чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату. На переконання відповідача, виплата позивачу додаткової допомоги без відповідного фінансування є перевищенням повноважень та призвело б до порушення вимог чинного законодавства України, у зв'язку з чим бездіяльність Територіального управління щодо невиконання постанови КМУ №168 відсутня. Крім того зазначили, що додаткова винагорода здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Враховуючи відсутність фінансування накази Управління про виплату співробітникам додаткової винагороди не видавались, а можуть бути прийняти виключно після надходження відповідних бюджетних асигнувань.
Враховуючи зазначене, просили відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідачем 2 надано до суду відзив на адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому відповідач 2 заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що в силу вимог статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності, зокрема Служби судової охорони. При цьому, нарахування та виплата грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони здійснюється безпосередньо вказаною Службою. Зазначено, що Державна судова адміністрація України зверталась з відповідними листами щодо виділення додаткових асигнувань з резервного фонду державного бюджету. Однак кошти виділені не були. Міністерство фінансів України направило листи ДСА України, як головному розпоряднику коштів державного бюджету та запропоновано використати всі внутрішні резерви для виплати додаткової винагороди співробітникам Служби, зокрема шляхом перерозподілу видатків між розпорядникаи коштів нижчого рівня у системі ДСА України у межах загального обсягу бюджетних призначень. Разом з тим, на виконання вимог абзацу другого пункту 1 Постанови №168 та враховуючи вимогу Міністерства фінансів України, ДСА України звернулася з листом до ССО щодо надання наказів, які б підтверджували кількісний склад співробітників ССО для можливості виплати додаткової винагороди. Проте, ССО відмовилась видавати зазначені накази, у зв'язку з відсутністю затвердженого кошторису за фондом оплати праці відповідних бюджетних асигнувань. На сьогоднішній день у ДСА України відсутні будь-які внутрішні резерви для перерозподілу видатків.Таким чином, ДСА України не здійснювало заходів, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача. Звернули увагу, що для отримання наказів, виданих на виконання постанови КМУ № 793 необхідно звернутися до Служби судової охорони та Територіального управління Служби судової охорони у м.Києві та Київської області. Крім того звернули увагу на строки звернення позивачем до суду відповідно до ст.233 КЗпП.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) є громадянином України (паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 ), з 24 січня 2020 року проходить службу в територіальному управління Службі судової охорони у м. Києві та Київській області, на посаді заступника командира 9 взводу охорони 3 підрозділу охорони територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області з 13.05.2021 та по теперішній час, що підтверджується довідкою №577, виданою відповідачем 03.11.2023.
Довідкою Територіального управління Служби судової охорони у м.Києві та Київській області від 9 листопада 2023 року № 352 підтверджується, що в період з лютого 2022 року по січень 2023 ОСОБА_1 щомісячна додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168, не нараховувалась та не виплачувалась.
Невиплата встановленої винагороди також підтверджується наявною у справі інформацією про складові грошового забезпечення позивача за період з лютого 2022 року по січень 2023, виданою позивачу за підписом начальника фінансово економічного відділу ТУ ССО у м. Києві та Київській області.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Частиною третьою статті 291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З огляду на обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, викладені у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22, суд визнає цю адміністративну справу типовою до зразкової справи № 260/3564/22 та вважає за необхідне розглянути її з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 160 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.
На підставі частин першої та другої статті 161 Закону № 1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна ДСА України.
Згідно із частиною першою статті 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Частиною другою цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» (далі - Постанова № 289) затверджено: схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони. Крім того, установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується ДСА України.
Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 № 384 (далі - Порядок № 384).
За змістом пунктів 4-7 Порядку № 384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).
Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку № 384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в пункті 11 Порядку № 384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.
Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку № 384).
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 3 вказаної постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.
У пункті 5 цієї постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» внесені, зокрема, такі зміни до постанови № 168:
- в абзаці першому пункту 1 постанови слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;
- пункт 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;
- доповнено постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Наказом ДСА України від 31.10.2022 № 396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок № 396).
Згідно з пунктом 3 Порядку № 396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.
За приписами пункту 4 Порядку № 396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
Пунктом 7 Порядку № 396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Розрахунковий період для виплати додаткової винагороди визначається в календарному обчисленні з 24 лютого по 28 лютого 2022 року, а надалі щомісяця пропорційно часу дії воєнного стану (пункт 6 Порядку № 396).
У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 та пункті 4 наказу ДСА України від 31.10.2022 № 396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою ОСОБА_1 як співробітнику ТУ ССО у м.Києві та Київській області в період з 24.02.2022 по 20.01.2023 вказаної додаткової винагороди з мотивів відсутності необхідних бюджетних асигнувань.
Вирішуючи порушені в заявах по суті справи питання, суд виходить з такого.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.
Згідно зі статтею 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
До додаткових видів грошового забезпечення Порядок № 384 відносить, зокрема, винагороди.
Виходячи з цього, встановлена Постановою № 168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов'язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.
У первинній редакції Постанови № 168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 гривень щомісячно.
Водночас, з урахуванням змін до Постанови № 168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою від 07.07.2022 № 793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».
Проте в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№ 168 і № 793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.
Зміст внесених Постановою № 793 змін до Постанови № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку № 384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн на місяць, передбаченому Постановою № 168 у первинній редакції, тому Постанова № 793 також підлягає застосуванню при вирішенні цього спору.
Виходячи з приписів частини третьої статті 7 КАС України, суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку № 396, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону № 1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати.
Так само пунктом 21 Постанови № 168 (у редакції Постанови № 793), на виконання якого прийнятий Порядок № 396, уповноважено керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить ДСА України, визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією постановою.
У зв'язку з цим визначення в пункті 7 Порядку № 396 розмірів додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони за певними критеріями виходить за межі наданих ДСА України повноважень.
При цьому, відмова відповідача у виплаті позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява № 63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).
Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини другої статті 6 КАС України.
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Порушення права позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо непроведення нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у відповідності до приписів Постанови № 168 за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року у розмірі до 30000 грн пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
З огляду на наведене, в межах спірних правовідносин належним способом захисту, який відповідає об'єкту порушеного права позивача, є спосіб, визначений Верховним Судом у зразковій справі, за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця, шляхом:
- визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо ненарахування і невиплати позивачеві з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168;
- зобов'язання Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області нарахувати і виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, в розмірі 30000 грн на місяць за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.
Щодо позовних вимог про зобов'язання територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області видати наказ (накази) про нарахування та виплату позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 у розмірі 30 000,00 грн щомісячно за період з 24.02.2022 р. по 20.01.2023 р пропорційно в розрахунку на місяць, суд зазначає, що права позивача в цій частині позовних вимог вже захищені судом шляхом визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо ненарахування і невиплати позивачеві з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168 та зобов'язання Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області нарахувати і виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, в розмірі 30000 грн на місяць за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.
Стосовно тверджень Державної судової адміністрації щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, то суд виходить з того, що спір щодо стягнення належного позивачу грошового забезпечення (належної працівникові заробітної плати) є спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України(далі -КЗпП України) (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Однак приписами частин третьої і п'ятої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 вказав, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Також слід враховувати, що відповідно до пункту першого глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Наведене дає підстави для висновку, що під час дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, з позовом щодо нарахування та виплати належного йому грошового забезпечення, позивач не був обмежений будь-яким строком.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем строк звернення до суду не пропущено.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню із обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області, Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області (ЄДРПОУ 43162533, адреса: 08153, Київська область, м. Боярка, вул. Білогородська, буд. 13) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000,00 грн на місяць за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.
В іншій частині задоволення позовних вимог - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 11 липня 2024 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочанова П.В.