11 липня 2024 року № 320/32519/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви,
До Київського окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" звернувся ОСОБА_1 з заявою про забезпечення позову, яка подана до подання позовної заяви, у якій заявник просить вжити заходи забезпечення позову, шляхом:
- заборони Центральному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області вчиняти дії щодо примусового видворення ОСОБА_1 за межі України;
- заборони Центральному міжрегіональному управлінню Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області вчиняти дії щодо примусового повернення ОСОБА_1 до РФ;
- заборонити іншим уповноваженим на це державним органам і особам вчиняти вищевказані дії щодо ОСОБА_1 .
В обґрунтування своєї заяви ОСОБА_1 посилається на те, що він є громадянином російської федерації та близько 11 років проживає та працює в Україні. Заявник стверджує, що термін дії його посвідки на тимчасове проживання закінчився, у видачі нової посвідки йому було відмовлено, що загрожує йому примусовим поверненням або примусовим видворенням до країни походження (рф), що буде небезпечним для нього, враховуючи його проукраїнську позицію.
Таким чином, подання даної заяви фактично направлено на запобігання (попередження) примусового повернення (примусового видворення) заявника з України до рф.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої-другої статті 153 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Питання розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів регулюється нормами ст.20 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, пов'язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, в тому числі, щодо: примусового повернення в країну походження або третю країну іноземців та осіб без громадянства; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України.
Відповідно до частини першої статті 288 Кодексу адміністративного судочинства України позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну чи їх примусове видворення за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів чи підрозділів, органу охорони державного кордону, органу Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Таким чином, згідно з нормами КАС України адміністративна справа про повернення з України іноземця та примусове видворення іноземця за межі України за предметною юрисдикцією підсудна місцевому загальному суду як адміністративному.
Аналіз наведеного свідчить про те, що предметно справа про оскарження рішення органу Державної міграційної служби про повернення з України іноземця та видворення іноземця за межі України належить до юрисдикції місцевого загального суду як адміністративного, в той же час Кодекс адміністративного судочинства України не вирішує питання щодо передачі справи в разі порушення правил предметної підсудності.
Поряд з цим, процесуальні норми виключають можливість розгляду окружними адміністративними судами справ щодо примусового повернення іноземців з України в країну походження та щодо примусового видворення іноземця за межі України. Відповідно, не можуть бути предметом розгляду в окружному адміністративному суді і заяви про забезпечення позову, подані до суду до подачі позову, однак з метою запобігання примусовому поверненню або примусовому видворенню іноземця.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі “Сокуренко і Стригун проти України” зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін “встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, “що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом” (рішення у справі “Занд проти Австрії” (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, “встановленим законом”, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття “суду, встановленого законом” зводиться не лише до правової основи самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
З метою забезпечення кращого захисту прав, свобод фізичних та юридичних осіб в різних сферах суспільних правовідносин, здійснення якісного та неупередженого судочинства, належної організації діяльності судів України, запроваджено систему спеціалізації судів.
З цією метою процесуальними кодексами, зокрема, врегульовані питання щодо предметної підсудності спорів у всіх суспільних правовідносинах, які підлягають оскарженню в судовому порядку, тобто чітко визначено конкретні категорії справ, які має право розглядати суд певної юрисдикції, що покладено в основу функціонування системи судочинства України. Тому суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.
Отже, з огляду на зміст заявлених позивачем заходів забезпечення позову та викладених заявником мотивів необхідності надання йому тимчасового судового захисту, суд дійшов висновку про те, що розгляд даної заяви Київським окружним адміністративним судом, як судом першої інстанції, зумовить порушення принципу розгляду справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, гарантування якого визначено статтею 6 Конвенції. Так, оскільки за правилами предметної підсудності розгляд спорів, пов'язаних з примусовим поверненням або примусовим видворенням іноземців, здійснюється місцевим загальним судом як адміністративним, цим же судом мають розглядатися та вирішуватися заяви про забезпечення позову, подані до подачі відповідних позовів.
За таких обставин, враховуючи, що адресою місцезнаходження відповідача, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, є адреса: 02152, м.Київ, вул.Березняківська, буд.4-А, суд вважає за необхідне передати заяву про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви, до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням відповідача (Дніпровського районного суду міста Києва).
Відповідно до частин шостої та восьмої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України питання про передачу адміністративної справи, крім випадку, визначеного пунктами 4-6 частини першої цієї статті, суд вирішує ухвалою. Ухвалу про передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого може бути оскаржено.
Передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 318 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Отже, порушення окружним адміністративним судом правил як предметної так і територіальної підсудності є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Наведене дає підстави стверджувати, що процесуальний закон забороняє адміністративним судам розглядати справи, які йому предметно не підсудні, і зобов'язує його направити таку справу на розгляд за встановленою законом підсудністю.
Керуючись статтями 25, 26, 29, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви, в адміністративній справі №320/32519/24, - передати за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.
2. Передачу заяви здійснити не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.
3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Дудін С.О.