18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
11 липня 2024 року Справа № 925/892/24
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,
розглянувши
заяву ОСОБА_1
про забезпечення позову
у справі
за позовом ОСОБА_1 , м. Черкаси
до ОСОБА_2 , м. Черкаси
про усунення від виконання обов'язків директора товариства,
До Господарського суду Черкаської області з позовом звернувся ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення відповідача від виконання обов'язків директора товариства з обмеженою відповідальністю “Благосфера”, визнавши ОСОБА_1 особою, яка виконуватиме обов'язки директора товариства з обмеженою відповідальністю “Благосфера”.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 11 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10 год. 30 хв. 03 вересня 2024 року.
При цьому судом було враховано, що у статті 20 ГПК України визначений перелік справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів. Відповідно до частини першої зазначеної статті Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Згідно з частинами першою та третьою статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
Даний спір виник між учасниками товариства з обмеженою відповідальністю “Благосфера”.
Позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій останній просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти реєстраційні дії, будь-яким чином пов'язані з товариством з обмеженою відповідальністю “Благосфера”, з позбавленням його права підпису в якості директора товариства з обмеженою відповідальністю “Благосфера” впродовж розгляду цієї справи.
Судом враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування поданої заяви позивач вказував, що внаслідок перебування ОСОБА_2 на посаді директора товариства з обмеженою відповідальністю “Благосфера” товариство фактично припинило своє нормальне функціонування і здійснення господарської діяльності стало вкрай проблематичним.
Оскільки рішенням загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю “Благосфера” усунути ОСОБА_2 від виконання обов'язків директора товариства не є можливим, та керівник ще взмозі вчиняти певні дії від імені товариства з обмеженою відповідальністю “Благосфера”, проте здійснювати їх радше в своїх особистих інтересах, тому з метою унеможливленння зазначеного, а також для недопущення вільного розпорядження ОСОБА_2 на свій розсуд майном товариства та утрудненні становища ОСОБА_3 у захисті ним своїх прав вбачається необхідність у призначенні судом в порядку ст. 137 ГПК України заборони ОСОБА_2 вчиняти реєстраційні дії, будь-яким чином пов'язані з товариством з обмеженою відповідальністю “Благосфера”, з позбавленням його права підпису в якості директора ТОВ “Благосфера”.
Позивач вказував, що така міра є вкрай необхідною для захисту порушених прав позивача у цій справі, оскільки несвоєчасне забезпечення позову і продовження ОСОБА_2 , дії якого відверто шкодять ТОВ “Благосфера”, своєї діяльності на посаді директора ТОВ “Благосфера”, можуть призвести до неспроможності позивача брати участь у діяльності товариства, погіршення нинішнього стану товариства, а потім і до його банкрутства.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 , судом враховано наступне:
Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову оцінюється обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 25.03.2019 року у справі № 920/622/18).
Отже, питання задоволення заяви про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру позовних вимог та обставин справи, а заявлений захід забезпечення позову має перебувати у зв'язку з предметом позовної вимоги.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (судом враховано правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 27.11.2023 року у справі № 903/639/23. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).
Суд зазначає, що обов'язковою передумовою для реалізації права на судовий захист у порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.
Саме на відновлення порушеного права та охоронюваного законом інтересу подається позов, а заходи забезпечення позову, у такому випадку, забезпечують можливість ефективного відновлення порушеного права та охоронюваного законом інтересу, у випадку задоволення позову.
Оскільки за змістом ст. 4 ГПК України об'єктом захисту, у тому числі судового, є лише порушене, невизнане або оспорюване право чи охоронюваний законом інтерес, а не потенціальна можливість порушення таких прав позивача у майбутньому, то і заходи забезпечення позову мають убезпечувати позивача від подальших порушень його прав та перебувати у взаємозв'язку із заявленими позовними вимогами.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Судом враховано, що предметом позову по даній справі є усунення відповідача від виконання обов'язків директора товариства з обмеженою відповідальністю “Благосфера”, визнавши ОСОБА_1 особою, яка виконуватиме обов'язки директора товариства з обмеженою відповідальністю “Благосфера”.
Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (стаття 4 ГПК).
Відповідно до частин першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частина перша статті 16 ЦК передбачає, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права (постанова Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №910/18962/20).
Порушенням є такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й буде здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 ЦК, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті. Вказані норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).
Верховний Суд наголошував, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні (постанова Верховного Суду від 10.09.2020 у справі №904/3368/18).
Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19 вказав, що під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Під ефективністю судового захисту розуміється спроможність судового рішення (за наслідками його виконання) призвести до усунення невизначеності у праві позивача та відновити права та законні інтереси особи, на захист яких було подано відповідний позов.
Поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії” (Doran v. Ireland)).
Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі “Кудла проти Польщі” (Kudla v. Poland)).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі “Афанасьєв проти України” зазначено, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Таким чином, виходячи зі змісту статей 15, 16 ЦК, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність); відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22.06.2021 у справі №220/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
Згідно ч. 10 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, крім випадків, передбачених частиною дев'ятою цієї статті, заборона вчиняти дії має стосуватися лише акцій або корпоративних прав, безпосередньо пов'язаних з предметом спору.
Судом враховано, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову судом не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Позов забезпечується, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Водночас, судом враховано, що частиною першою статті 92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу №1 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю “Благосфера” від 26 грудня 2019 року для здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку було вирішено:
- створити ТОВ “Благосфера” з місцезнаходженням в м. Черкаси, бул. Шевченка, 145, офіс 325;
- призначити директором ОСОБА_2 ;
- затвердити і сформувати статутний капітал ТОВ “Благосфера” в сумі 1 000,00 грн., учаснику ОСОБА_2 належить частка статутного капіталу товариства у сумі 1 000,00 грн., що становить 100% розміру статутного капіталу;
- затвердити статут ТОВ “Благосфера”;
- провести державну реєстрацію товариства, здійснення якої доручити ОСОБА_2 з правом передоручення третім особам.
Згідно із наказом ТОВ “Благосфера” №1-К від 10 січня 2020 року ОСОБА_2 приступив до виконання обов'язків директора ТОВ “Благосфера” з 10 січня 2020 року на підставі протоколу зборів від 26 грудня 2019 року №1.
Відповідно до протоколу №3 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю “Благосфера” від 08 липня 2020 року було вирішено:
- включити ОСОБА_1 до складу учасників ТОВ “Благосфера” з внесенням частки 1 000,00 грн. в статутний капітал ТОВ “Благосфера”;
- затвердити наступний розподіл часток учасників у статутному капіталі ТОВ “Благосфера”: ОСОБА_2 належать 50% статутного капіталу товариства, ОСОБА_1 належать 50% статутного капіталу товариства;
- затвердити нову редакцію статуту ТОВ “Благосфера” та доручити керівнику ТОВ “Благосфера” вжити заходів щодо державної реєстрації нової редакції Статуту ТОВ “Благосфера”, державної реєстрації зміни складу учасників ТОВ “Благосфера”, в тому числі шляхом видання відповідних довіреностей від ТОВ “Благосфера” на ім'я третіх осіб.
Відповідно до Розділу 3 Статуту “Органи управління товариством”, у товаристві створюються наступні органи управління: Загальні збори учасників товариства (далі “Збори” або “Збори учасників”) та Виконавчий орган - директор (п.3.1.3., п. 7.12. Статуту).
Відповідно до статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад (ч.1). Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу (ч.2). Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень (ч.3). Назвою виконавчого органу товариства відповідно до установчих документів або закону може бути "правління", "дирекція" тощо (ч.4).
У рішенні Конституційного Суду України від 12.01.2010 № 1-рп/2010 зазначено, що зміст положень частини третьої статті 99 Цивільного кодексу треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав, але за умови, якщо в установчих документах товариства не були зазначені підстави усунення.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, а також предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством (президією). Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
В даному випадку, приймаючи рішення на загальних зборах учасників товариства з обмеженою відповідальністю “Благосфера” від 08 липня 2020 року його учасники, розуміючи відповідні ризики, погодили, що розмір частки кожного з них становить по 50 % статутного капіталу. Такий розподіл часток (50/50) свідчить про рівноправну участь учасників у безпосередньому управлінні діяльністю товариства та можливість прийняття рішень лише за їх спільною згодою.
Судом також враховано, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства, включаючи колишніх учасників, також не збігатися (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 р. у справі №916/2084/17, провадження №12-77гс19).
Тому, з метою забезпечення дотримання балансу інтересів усіх учасників та товариства, а також недопущення зайвого втручання у питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки запропоновані позивачем заходи не є співмірними із заявленими вимогами.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 234 ГПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову від 08 липня 2024 року залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили в порядку визначеному ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки визначені ст.ст. 255-257 ГПК України.
Суддя А.В.Васянович