ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.07.2024Справа № 910/4631/24
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНТЕР-ПОЛІС»
про стягнення 18 846, 06 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНТЕР-ПОЛІС» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 18 846, 06 грн, з яких: 17 359, 00 грн сума страхового відшкодування, 1 224, 14 грн пеня, 123, 79 грн 3 % річних та 139, 13 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 993, 1161, 1188, 1191 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що позивачем у силу положень ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 993 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, оскільки відповідальність власника транспортного засобу, водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.
03.05.2024 від МТСБУ, на виконання вимог ухвали суду, надійшли відомості щодо умов укладеного відповідачем страхового договору (полісу).
07.05.2024 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній заперечує щодо задоволення позову в повному обсязі, з посиланням на те, що необхідно визначити суму страхового відшкодування, враховуючи вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу та суми франшизи.
14.05.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він не погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві, та, зокрема, зазначає, що фізичний знос не може застосовуватись до пошкодженого автомобіля, так як він 2021 року випуску, а сума страхового відшкодування була визначена в межах страхових сум та з урахуванням франшизи, передбаченою полісом страхувальника відповідача.
Заперечень на відповідь на відзив матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
11.07.2023 між позивачем (надалі - страховик) та ОСОБА_1 (надалі - страхувальник) укладено договір добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яким забезпечено транспортний засіб «SUZUKI Vitara», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2021 року випуску.
Договором передбачено, що страхова сума за шкоду заподіяну майну складає 160 000, 00 грн, розмір франшизи - 0, 00 грн.
Також договором встановлено строк його дії, а саме з 12.07.2023 по 11.07.2024.
18.08.2023 о 18 год. 15 хв., у місті Харків, сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю транспортних засобів «SUZUKI Vitara», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керувала ОСОБА_1 та «LADA Granta ВАЗ 219010», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 .
Учасниками дорожньо-транспортної пригоди було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (п. 33.2. статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), у якому водій транспортного засобу «LADA Granta ВАЗ 219010», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 - ОСОБА_2 визнав себе винним у вчиненні вказаного ДТП.
Вказана дорожньо-транспортна пригода призвела до пошкодження, зокрема, застрахованого позивачем транспортного засобу «SUZUKI Vitara», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Відповідно до полісу серії ЕР № 215046028 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля «LADA Granta ВАЗ 219010», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на час настання ДТП була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 2 000, 00 грн та страховою сумою за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160 000, 00 грн.
Відповідно до ремонтної калькуляції № 16185_42 від 24.08.2023 вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «SUZUKI Vitara», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 19 359, 12 грн.
З урахуванням акту огляду транспортного засобу від 22.08.2023 № б/н та ремонтної калькуляції № 16185_42 від 24.08.2023, страховим актом позивача від 29.08.2023 № 16688/42/923 вище наведену дорожньо-транспортну пригоду визнано страховим випадком, а також вирішено здійснити виплату страхового відшкодування в розмірі 19 359, 00 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 359516 від 30.08.2023 позивач перерахував на рахунок страхувальника грошові кошти в розмірі 19 359, 00 грн.
12.10.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою за вих. № 04355/9223 від 10.10.2023, в якій просив сплатити суму страхового відшкодування в розмірі 19 359, 00 грн. Вказана заява отримана відповідачем 16.10.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0505115765609 та не заперечується останнім у відзиві.
Відповіді на заяву матеріали справи не містять.
Враховуючи наведені вище обставини, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів шляхом стягнення з відповідача 17 359, 00 грн суми страхового відшкодування, 1 224, 14 грн пені, 123, 79 грн 3 % річних та 139, 13 грн інфляційних втрат.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'я та/або майну потерпілого.
З набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» від 17.02.2011, яким внесено зміни та доповнення до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що дозволило учасникам дорожнього руху при скоєнні дорожньо-транспортної пригоди за наявності встановлених пунктом 33.2 статті 33 наведеного Закону обставин спільно складати повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду («Європротокол») без інформування відповідного підрозділу МВС України про її настання.
Отже, з 19 вересня 2011 року в Україні в силу Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування» від 17.02.2011 № 3045-VI запроваджено механізм спрощеного оформлення ДТП.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху України, що кореспондуються з пунктом 33.2 статті 33 зазначеного вище Закону України, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка. У такому випадку водії згаданих транспортних засобів після складення ними зазначеного в цьому пункті повідомлення звільняються від обов'язків, передбачених підпунктами «д» - «є» пункту 2.10 цих Правил.
На виконання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування», Моторним (транспортним) страховим бюро України встановлено відповідний зразок повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду та за погодженням з Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України затверджено протоколом Президії МТСБУ від 11.08.2011 № 274/2011 «Інструкцію щодо заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду» (надалі - Інструкція).
Відповідно до зазначеної Інструкції, у Європротоколі зазначаються фактична дата, час та місце настання дорожньо-транспортної пригоди, інформація про страхувальника згідно з даними полісу та інше. Виправлення у повідомленні категорично забороняються та замість зіпсованого бланку заповнюється інший.
Європротокол - це спеціальний бланк повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди, який заповнюється водіями-учасниками ДТП на місці аварії, потім надається страховику та стає підставою для виплати страхового відшкодування потерпілим. Європротокол може заповнюватися як в паперовому вигляді на спеціальному бланку, так і в електронній формі з використанням системи «Електронний Європротокол».
Суд зазначає, що згідно п. 33.2. статті 33 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» складення Європротоколу можливе при умовах, коли:
- відсутні травмовані (загиблі) люди,
- водії-учасники ДТП мають поліси автоцивільної відповідальності,
- наявна згода водіїв транспортних засобів - учасників ДТП щодо її обставин,
- у водіїв відсутні ознаки алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів.
Отже, сам факт складання обома учасниками ДТП повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротоколу), вказує на наявність у водіїв транспортних засобів згоди щодо обставин її скоєння.
Слід зазначити, що ДТП 18.08.2023 за взаємним погодженням водіїв було оформлено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротоколом) в електронному вигляді.
Наявне в матеріалах справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (електронний Європротокол) є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортні засоби, зазначено у відповідних пунктах дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, визначені обставини дорожньо-транспортної пригоди для пояснення цієї схеми. Крім того, в повідомленні міститься інформація про наявність полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Дослідивши схему та обставини ДТП, які вказані водіями в повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду, суд дійшов висновку про порушення Правил дорожнього руху водієм транспортного засобу «LADA Granta ВАЗ 219010», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 .
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, підтверджує настання дорожньо-транспортної пригоди за участю вказаних вище автомобілів, а також те, що винною особою в дорожньо-транспортній пригоді є водій автомобіля «LADA Granta ВАЗ 219010», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Відповідно до ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто, в таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
На підставі статей 512, 514 Цивільного кодексу України, страховик стає замість потерпілої особи кредитором у зобов'язанні щодо відшкодування заподіяної шкоди в межах виплаченої суми.
Згідно із положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою на користь потерпілої особи страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої в деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц.
Як убачається з матеріалів справи, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «LADA Granta ВАЗ 219010», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 застрахована відповідачем на підставі полісу серії ЕР № 215046028 із встановленим розміром франшизи - 2 000, 00 грн та страховою сумою за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160 000, 00 грн.
Отже, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, позивач у силу приписів ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування», з урахуванням положення п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», набув права вимоги до відповідача.
У даному випадку саме відповідач, як страховик цивільно-правової відповідальності транспортного засобу «LADA Granta ВАЗ 219010», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , тобто особи, яка визнана винною в ДТП, має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок ДТП в межах страхової суми за вирахуванням франшизи, а позивач, як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок ДТП, набув право вимоги, яке ця особа має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
У зв'язку з тим, що відповідач не сплатив суму страхового відшкодування позивачу, останній звернувся до суду з позовом про стягнення 17 359, 00 грн (19 359, 00 грн (сума страхової виплати) - 2 000, 00 грн (франшиза) суми виплаченого страхового відшкодування.
Відповідач, заперечуючи проти позову вказує, що необхідно визначити суму страхового відшкодування, враховуючи вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу та суми франшизи. Суд не погоджується з доводами відповідача, з огляду таке.
Згідно з пунктом 2.4. Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник в разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Відповідно до п.п. 7.38, 7.39 Методики коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД, 7 років - для інших легкових КТЗ тощо. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.
Як установлено судом вище, транспортний засіб «SUZUKI Vitara», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 2021 року випуску, отже на момент ДТП (18.08.2023), строк його експлуатації яких не перевищив 5 років, а тому коефіцієнт фізичного зносу дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ.
Належних та допустимих доказів щодо необхідності застосування коефіцієнту фізичного зносу чи розрахунку такого коефіцієнту відповідачем, у порядку передбаченому ГПК України, суду не надано.
Крім того, відповідно до полісу серії ЕР № 215046028 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля «LADA Granta ВАЗ 219010», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , на час настання ДТП була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 2 000, 00 грн, а тому позивачем вірно визначено суму страхового відшкодування з урахуванням встановленого розміру франшизи: 17 359, 00 грн (19 359, 00 грн (сума страхової виплати) - 2 000, 00 грн (франшиза).
Отже, з відповідача на користь позивача, відповідно до вимог ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», підлягає стягненню страхове відшкодування в розмірі 17 359, 00 грн (19 359, 00 грн (сума страхової виплати) - 2 000, 00 грн (франшиза).
Разом з цим, згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).
Рекомендованим повідомленням № 0505115765609 підтверджується, що 16.10.2023 відповідач отримав заяву позивача про виплату страхового відшкодування, однак своєчасно не виконав своїх обов'язків із відшкодування такої суми.
Відтак, зважаючи на положення п. 36.2 ст. 36 Закону та ст. 253, 254 Цивільного кодексу України, встановлений законом 90-денний строк на виплату суми страхового відшкодування відповідачем сплив 15.01.2024 (14.01.2024 - неділя).
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 123, 79 грн 3 % річних за загальний період з 17.01.2024 по 12.04.2024 та 139, 13 грн інфляційних втрат за загальний період з лютого 2024 року по березень 2024 року.
Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 511 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Отже, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині третій статті 510 Цивільного кодексу України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
Крім того, вирішуючи заявлені позовні вимоги, суд виходить із того, що грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки він установлює ціну договору страхову суму. При цьому боржником у таких правовідносинах є страховик заподіювача шкоди внаслідок ДТП, а кредитором особа, якій завдано шкоди внаслідок ДТП. Сам заподіювач шкоди стає боржником, як і вказувалось вище, лише у випадку недостатності виплаченої суми страхового відшкодування для покриття завданої ним шкоди і лише в частині непокритого розміру шкоди або у випадку правомірної відмови у виплаті страхового відшкодування. Оскільки ж приписи ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань (не тільки договірних, а й деліктних), потерпіла в ДТП особа має право вимагати від кредитора страховика винної в ДТП особи (при певних випадках і від винної в ДТП особи) виплати їй передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму невиплаченої/простроченої суми страхованого відшкодування (різниці між розміром завданої шкоди та розміром виплаченого страхового відшкодування від винної в ДТП особи) за весь час прострочення.
Близькі за змістом правові висновки містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року по справі № 761/6406/16-ц, від 18 березня 2020 року по справі № 760/6938/16-ц, від 04 листопада 2020 року по справі № 520/17859/19.
З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 06.06.2012 у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними в постановах від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15.
Крім того, в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).
З огляду на викладене, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов'язана на підставі частини другої статті 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача за прострочення здійснення страхового відшкодування 3% річних та інфляційних втрат.
Перевіривши розрахунок 3 % річних наданий позивачем за період з 17.01.2024 по 12.04.2024 в розмірі 123, 79 грн, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Також перевіривши розрахунок інфляційних втрат наданий позивачем за загальний період з лютого 2024 року по березень 2024 року в розмірі 139, 13 грн, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 1 224, 14 грн пені за загальний період з 17.01.2024 по 12.04.2024.
Пунктом 36.5. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Перевіривши розрахунок пені наданий відповідачем за період з 17.01.2024 по 12.04.2024 в розмірі 1 224, 14 грн пені, суд визнає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 17 359, 00 грн суми страхового відшкодування, 1 224, 14 грн пені, 123, 79 грн 3 % річних та 139, 13 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНТЕР-ПОЛІС» (01033, місто Київ, вулиця Володимирівська, будинок 69, ідентифікаційний код 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (03117, місто Київ, проспект Берестейський, будинок 65, ідентифікаційний код 30115243) 17 359 (сімнадцять тисяч триста п'ятдесят дев'ять) грн 00 коп. суми страхового відшкодування, 1 224 (одну тисячу двісті двадцять чотири) грн 14 коп. пені, 123 (сто двадцять три) грн 79 коп. 3 % річних, 139 (сто тридцять дев'ять) грн 13 коп. інфляційних втрат та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань