ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
04.07.2024 м. Івано-ФранківськСправа № 909/516/23
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., при секретарі судового засідання Андріїв Л. Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: ОСОБА_1 ,
до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Максвелтрейд", ОСОБА_2 ,
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради
про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів оформленого протоколом загальних зборів №2 від 16.08.2018, визнання недійсним та скасування акту передачі-приймання нерухомого майна від 16.08.2018, припинення та повернення речового права у стан, що існував до державної реєстрації,
за участі:
від позивача: ОСОБА_3 (в режимі вкз),
від відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Максвелтрейд": ОСОБА_4 ,
від відповідача ОСОБА_2 : не з'явилися,
від третьої особи: не з'явилися
встановив: ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом до ТзОВ "Максвелтрейд" та ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів ТОВ "Максвелтрейд" оформленого протоколом загальних зборів від 16.08.2018 №2 про внесення до статутного капіталу ТзОВ "Максвелтрейд" земельної ділянки кадастровий номер 2625281801:07:001:0001, площею 0,7928 га, об'єкт нерухомого майна №1624749626252 та незавершене будівництвом - незавершену будівництвом приватної школи образотворчого мистецтва " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1197106226252; визання недійсним та скасування Акту передачі-приймання нерухомого майна в статутний капітал ТзОВ "Максвелтрейд" від 16.08.2018 за яким до статутного капіталу ТОВ "Максвелтрейд" прийнято земельну ділянку кадастровий номер 2625281801:07:001:0001, площею 0,7928 га, об'єкт нерухомого майна №1624749626252 та незавершене будівництвом - незавершену будівництвом приватної школи образотворчого мистецтва " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1197106226252; припинення речового права ТОВ "Максвелтрейд" на земельну ділянку кадастровий номер 2625281801:07:001:0001, площею 0,7928 га, об'єкт нерухомого майна №1624749626252 та незавершене будівництво приватної школи образотворчого мистецтва " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1197106226252, повернувши у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2023 (суддя Фанда О. М.), закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максвелтрейд" та ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів, оформленого протоколом загальних зборів №2 від 16.08.2018; визнання недійсним та скасування акту передачі-приймання нерухомого майна від 16.08.2018; припинення та повернення речового права у стан, що існував до державної реєстрації.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2023 у справі №909/516/23 залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.01.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2023 у справі №909/516/23 скасовано, справу №909/516/23 передано для продовження розгляду до Господарського суду Івано-Франківської області.
Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.02.2024, вказану справу передано на розгляд судді Неверовській Л. М.
Ухвалою суду від 29.02.2024 прийнято справу №909/516/23 до провадження та призначено підготовче засідання.
Від представника ТОВ "Максвелтрейд" до суду надійшов відзив на позовну заяву від 13.03.2024 (вх.№/4381/24 від 14.03.2024)
Ухвалою суду від 14.05.2024 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради.
В судовому засіданні 05.06.2024 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
09.07.2024 розгляд справи по суті завершено, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовано тим, що у січні 2019 року позивачці стало відомо, що її чоловік - ОСОБА_2 вніс до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю "Максвелтрейд" майно, що складається з земельної ділянки площею 0,7928 га та незавершеної будівництвом приватної школи образотворчого мистецтва " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, зазначає, що вказане майно ОСОБА_2 придбав під час перебування в шлюбі з позивачкою. На думку позивачки, її чоловік, розпорядившись спільним майном без згоди другого із подружжя, та ТОВ "Максвелтрейд" діяли недобросовісно, оскільки набуваючи у власність спільне майно подружжя ТОВ "Максвелтрейд", який є самостійним суб'єктом цивільних відносин, однак діючи через свого засновника ОСОБА_2 , не могли не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Позивачка вважає, що задоволення позову має наслідком захист її порушеного майнового права, а саме: повернення майна у спільну сумісну власність подружжя.
Також посилається на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №916/2813/18 від 29 червня 2021 року, згідно яких: "Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 03.07.2013 у справі № 6-61цс13, Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 569/6236/16-й та від 12.11.2019 у справі № 918/598/18, що частка в статутному капіталі приватного підприємства, яка придбана за спільні кошти подружжя, не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та може бути відчужена одним з них без згоди іншого".
Позовні вимоги обґрунтовує норми статей 3, 92, 203, 215, 368, 369 ЦК, частини третьої статті 60, статей 61, 63, 65 Сімейного кодексу України (далі - СК), статей 17, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Позиція відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Максвелтрейд".
У відзиві на позов від 13.03.2024 (вх.№4381/24 від 14.03.2024) зазначає, що:
- рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203, 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України;
- акт передачі-приймання нерухомого майна від 16.08.2018 ТОВ "Максвелтрейд" не підлягає визнанню недійсним з мотивів, викладених позивачем, оскільки: по-перше, він належить до ряду правочинів, які не підлягають нотаріальному посвідченню (засвідчуються лише підписи сторін на даному документі); по-друге, оскільки такий правочин не підлягає нотаріальному посвідченню, то в силу приписів ч. 2 ст. 369 ЦК України згода презюмується;
- у ОСОБА_2 на праві власності перебували земельна ділянка з кадастровим номером 2625281801:07:001:0001 площею 0,7928 га, а також незавершена будівництвом приватна школа образотворчого мистецтва « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1197106226252. Тобто, у правовстановлюючих документах цих нерухомих об'єктів містились відомості щодо ОСОБА_2 як титульного власника;
- з огляду на правові позиції викладені у постановах ВС від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18, від 13 березня 2019 року у справі №756/10797/15, від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18, ОСОБА_1 має право вимоги лише щодо виплати половини вартості внесеного майна в статутний капітал або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності товариства, оскільки майно, що формує статутний капітал ТОВ "Максвелтрейд", є власністю виключно ТОВ "Максвелтрейд", а права позивача на нерухоме майно як на об'єкти спільної сумісної власності подружжя припинилися одразу після їх внесення в статутний капітал;
- вимоги позивача щодо припинення речового права та повернення у попередній стан нерухомого майна, яке формує статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "Максвелтрейд", є грубим втручанням у "мирне володіння майном" ОСОБА_5 , а їх задоволення виступатиме ніщо іншим, аніж порушенням Конституційних норм;
- позивачем у позовній заяві обрано неефективний спосіб захисту її інтересів. Добросовісність набуття майна можлива лише тоді, коли майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, наслідком правочину, здійсненого з таким порушенням, є не двостороння реституція, а витребування майна із незаконного володіння (віндикація).
Позиція відповідача ОСОБА_2 .
Відзиву на позов не подавав, в судові засідання не з'являвся.
Позиція третьої особи.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради у поясненнях від 05.06.2024 №37/64.2-13/14в (вх.№9432/24 від 07.06.2024) зазначає, що заявником було подано всі необхідні документи для державної реєстрації речових прав відповідно до законодавства, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Обставини справи, дослідження доказів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 07.09.1985 між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 07.09.1985 зареєстровано шлюб. При реєстрації шлюбу ОСОБА_6 присвоєно прізвище ОСОБА_7 . Станом на час розгляду справи даний шлюб не розірвано.
Відповідно до протоколу №2 загальних зборів засновників (учасників) ТОВ "Максвелтрейд" від 16.08.2018, ОСОБА_2 обрано головою загальних зборів засновників Товариства, вирішено сформувати частку учасника (засновника) ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ "Максвелтрейд" у розмірі 200000 грн шляхом внесення належного йому на праві власності нерухомого майна, а саме:
- земельної ділянки кадастровий номер 2625281801:07:001:0001 площею 0,7928 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , цільове призначення для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, вид використання для обслуговування викуплених приміщень, які будуть переобладнані для створення приватної школи образотворчого мистецтва " ІНФОРМАЦІЯ_1 ";
- незавершеного будівництвом - незавершеного будівництвом приватної школи образотворчого мистецтва " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1197106226252 (номер об'єкта в РПВН 23745430).
Як вбачається з протоколу №2 від 16.08.2018, загальними зборами засновників (учасників) вирішено оцінити, погодити та затвердити вартість вищезазначеного нерухомого майна як вкладу до статутного капіталу ТОВ "Максвелтрейд" в сумі 200 000,00 грн.
Згідно акту передачі-приймання нерухомого майна в статутний капітал ТОВ "Максвелтрейд" від 16.08.2018 учасником ТОВ"Максвелтрейд" ОСОБА_2 передано в статутний капітал, а ТОВ "Максвелтрейд" в особі директора ОСОБА_5 прийнято вищевказане нерухоме майно: земельну ділянку та незавершену будівництвом приватну школу образотворчого мистецтва " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".
Згідно даного акту передачі-приймання директор Товариства отримав також оригінали наступних документів:
- Договір купівлі-продажу №586 від 02.03.2005 року;
- Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №307981 від 26.06.2006 року;
- Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19300592 від 24.06.2008 року;
- Технічний паспорт на об'єкт незавершеного будівництва від 14.03.2017 року;
- Дозвіл на виконання будівельних робіт №19/1 від 25.11.2005 року.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17.05.2023, 16.08.2018 державним реєстратором Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради здійснено реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 2625281801:07:001:0001 площею 0,7928 га та незавершеного будівництвом - незавершеної будівництвом приватної школи образотворчого мистецтва "Талант" за ТОВ "Максвелтрейд".
Також, як встановлено судом, у січні 2019 року ОСОБА_1 зверталася до Снятинського районного суду Івано-Франківської області з позовом до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "Максвелтрейд" та Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради; за участю третьої особи - ОСОБА_2 , про: визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя; скасування протоколу та рішень про державну реєстрацію права власності.
Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 16 серпня 2022 року у справі №351/1972/21 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у справі №351/1972/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 16 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог про визнання об'єктом спільної сумісної власності подружжя земельної ділянки, об'єкта незавершеного будівництва, скасування рішень державного реєстратора - відмовлено в зв'язку з незалученням співвідповідача у справі. Провадження у цивільній справі №351/1972/21 в частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю “Максвелтрейд”, оформленого протоколом загальних зборів від 16.08.2018 року №2 - закрито. Роз'яснено позивачу, що розгляд цієї справи в частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю “Максвелтрейд”, оформленого протоколом загальних зборів від 16.08.2018 року №2, віднесений до юрисдикції господарського суду.
Постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року у справі №351/1972/21 не оскаржувалася та набрала законної сили.
У даній постанові судом встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №307981 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,7928 га, що за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 27.09.2016, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.03.2017 земельна ділянка площею 0,7928 га, що за адресою АДРЕСА_1 , та незавершена будівництвом приватна школа образотворчого мистецтва " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", за адресою АДРЕСА_1 , належала на праві приватної власності ОСОБА_2 .
01.06.2023 ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом до ТОВ "Максвелтрейд" та ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів оформленого протоколом загальних зборів №2 від 16.08.2018, визнання недійсним та скасування акту передачі-приймання нерухомого майна від 16.08.2018, припинення та повернення речового права у стан, що існував до державної реєстрації.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2023 (суддя Фанда О. М.), закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максвелтрейд" та ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів, оформленого протоколом загальних зборів №2 від 16.08.2018; визнання недійсним та скасування акту передачі-приймання нерухомого майна від 16.08.2018; припинення та повернення речового права у стан, що існував до державної реєстрації.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2023 у справі №909/516/23 залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.01.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 08.08.2023 у справі №909/516/23 скасовано, справу №909/516/23 передано для продовження розгляду до Господарського суду Івано-Франківської області.
При цьому, скасовуючи постанову Західного апеляційного господарського суду, касаційна інстанція зазначила: "3.17. Посилання позивачки на невідповідність рішення та акта як правочину нормам статей 60, 61, 63 СК не свідчить про його укладення в сімейних правовідносинах. Норми зазначених статей регулюють відносини реалізації подружжям права спільної сумісної власності, яке передбачене статтями 368- 372 ЦК. Право власності не належить до сімейних прав, а суб'єктами права власності можуть бути фізичні особи, у тому числі ті, які не перебувають у сімейних правовідносинах, юридичні особи, держава, територіальні громади тощо (наведена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 8.10, 8.11 постанови від 29.06.2021 у справі №916/2813/18)".
Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновки суду.
З позовної заяви вбачається, що позивачка оскаржує рішення загальних зборів ТОВ "Максвелтрейд", оформлене протоколом загальних зборів від 16.08.2018 №2, про внесення до статутного капіталу ТОВ "Максвелтрейд" земельної ділянки та об'єкту нерухомого майна незавершеного будівництва, акт передачі-приймання цього нерухомого майна в статутний капітал ТОВ "Максвелтрейд" від 16.08.2018, за яким до статутного капіталу ТОВ "Максвелтрейд" прийнято земельну ділянку, та просить про припинення речового права ТОВ "Максвелтрейд" на зазначене майно, посилаючись на норми статей 3, 92, 203, 215, 368, 369 ЦК, частини третьої статті 60, статей 61, 63, 65 Сімейного кодексу України (далі - СК), статей 17, 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Позов мотивовано тим, що чоловік позивачки - ОСОБА_2 , будучи учасником ТОВ "Максвелтрейд", вніс до статутного капіталу вказаного товариства нерухоме майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, без згоди позивачки.
Господарським судом встановлено, що Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 07.02.2023 закрив провадження у цивільній справі №351/1972/21 в частині позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів ТОВ "Максвелтрейд", оформленого протоколом загальних зборів від 16.08.2018 №2, та роз'яснив позивачці, що розгляд таких вимог віднесений до юрисдикції господарського суду. В іншій частині позовних вимог ухвалив нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог про визнання об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельної ділянки, об'єкта незавершеного будівництва, скасування рішень державного реєстратора відмовив.
Також, Івано-Франківським апеляційним судом при розгляді цивільної справи №351/1972/21 встановлено, що ОСОБА_2 був власником земельної ділянки площею 0,7928 га, що за адресою АДРЕСА_1 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №307981. Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 27.09.2016, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16.03.2017 земельна ділянка площею 0,7928 га, що за адресою АДРЕСА_1 , та незавершена будівництвом приватна школа образотворчого мистецтва " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", за адресою АДРЕСА_1 , належала на праві приватної власності ОСОБА_2 .
Тобто, станом на час прийняття оспорюваного рішення загальних зборів оформленого протоколом загальних зборів №2 від 16.08.2018 та акту передачі-приймання нерухомого майна від 16.08.2018, спірне майно було зареєстроване за ОСОБА_2 на праві приватної власності.
Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Позивачкою при зверненні до суду з позовом не надано документів на підставі яких її чоловіком ОСОБА_2 набуто право власності на спірне майно, хоча як вбачається з акту передачі-приймання нерухомого майна в статутний капітал ТОВ "Максвелтрейд" від 16.08.2018, директору товариства було передано, в тому числі, договір купівлі-продажу №586 від 02.03.2005 року, державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №307981 від 26.06.2006 року. Вказане унеможливлює встановлення обставин та статусу в якому відбулося набуття права власності ОСОБА_2 на вказане майно. Однак, при укладені спірного правочину згідно відомостей наявних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, спірне майно було зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_2 .
При цьому, відповідно до частини другої статті 369 ЦК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, тобто згода останнього презюмується.
Наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.
Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним. Отже, можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи контрагента за таким договором.
Так, у постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 Великої Палати Верховного Суду зазначено, що Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, наведеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17, шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи контрагента за таким договором.
З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв'язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.
Крім того, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23 січня 2024 року у справі N 523/14489/15-ц, сама по собі відсутність письмової згоди одного з подружжя на відчуження спільного сумісного майна не є достатньою підставою для визнання відповідного правочину недійсним. Необхідно, щоб той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та кінцева набувачка - контрагент за таким договором діяли недобросовісно, зокрема щоб кінцева набувачка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Проте, в даному випадку позивачем у справі не надано жодних доказів та не доведено, а судом не встановлено недобросовісність ТОВ "Максвелтрейд", під час прийняття рішення загальних зборів оформленого протоколом загальних зборів №2 від 16.08.2018 та прийняття вказаного майна до статутного капіталу товариства директором ТОВ "Максвелтрейд" ОСОБА_5 .
При цьому, у суду відсутня можливість встановити чи станом на час укладення спірного правочину позивачці не було відомо про його укладення та відсутність її згоди на його укладення. Також, позивачем не наведено обставин за яких вона дізналася про прийняття вказаного рішення загальних зборів у 2019 році.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Частинами 1-3 ст. 96 ЦК України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
У статті 3 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" зазначено, що товариство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном. Товариство не відповідає за зобов'язаннями своїх учасників.
Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" вкладом учасника товариства можуть бути гроші, цінні папери, інше майно, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.
Водночас з урахуванням положень статті 115 ЦК України, статті 85 ГК України за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на належне йому майно, у тому числі на внесені учасниками вклади.
З моменту внесення грошових коштів чи іншого майна, як вкладу до товариства, таке майно втрачає ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя (близький за змістом висновок щодо правового режиму майна подружжя, переданого до статутного капіталу, викладено в постанові Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі №6-61пс13, який згодом був також підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2021 у справі №916/2813/18).
Позивачем не надано доказів існування спору між подружжям щодо поділу майна подружжя на час розгляду справи та ухвалення судових рішень судами щодо виділення частки вказаного майна.
Аналіз положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.06.2020 у справі №638/18231/15-ц зазначила, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї.
Щодо правових підстав позову, суд зазначає наступне.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята статті 203 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідними для чинності правочину, є, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Стаття 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину визначає недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом на підставі законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За змістом ч. 1 ст. 202 та ч.1 ст. 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу. Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником товариства до суду.
Рішення загальних зборів учасників є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин .
Рішення загальних зборів учасників господарського товариства є актом органу управління юридичної особи, а не одностороннім правочином, оскільки приймається загальними зборами учасників, які не є ні суб'єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є рішення загальних зборів учасників господарського товариства і договором, тому що приймається не за домовленістю всіх учасників товариства, а більшістю їх голосів (постанова КГС ВС від 12.04.2018 у справі № 922/2688/17).
Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення ст. ст. 203, 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за ст. 216 ЦК України.
Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Спірний акт приймання-передачі майна від 16.08.2018 є документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна, тобто виконання волі уповноваженого органу (загальних зборів учасників), та фіксує об'єкти нерухомості, які передаються.
Відтак, встановивши наведені вище обставини та виходячи з приписів зазначених правових норм, суд дійшов висновку, що спірний акт приймання-передачі не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України, а відтак, не може бути визнаний недійсним з наведених позивачем підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22.05.2018 у справі № 910/12258/17, від 05.02.2019 у справі №10/Б-5022/1319/2011, від 27.11.2018 у справі № 910/22274/17, від 10.05.2018 у справі № 909/597/17, від 17.07.2018 у справі № 916/2386/17, від 30.04.2020 у справі №924/497/19, від 11.03.2021 у справі №925/510/20, від 12.07.2023 у справі № 924/641/20, від 02.11.2023 у cправі № 918/919/22.
Крім того, конструкції позовних вимог - "визнати недійсним..." та "скасувати...", фактично містять різні способи захисту за своїми правовими наслідками і одночасне їх застосування є неможливим, що не враховано позивачем.
За своєю правовою суттю "визнання рішення недійсним" та "скасування рішення" є альтернативними, оскільки мають різні правові наслідки, зокрема, через різницю в часі дії такого акта (рішення).
Наслідки скасування рішення не тотожні правовим наслідкам його недійсності. Визнання недійсним означає, що воно не створює правових наслідків з моменту його прийняття. Скасування означає втрату чинності на майбутнє. Скасування рішення означає, що воно скасовується з дати прийняття рішення про скасування.
Подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 14.09.2022 у справі №909/298/21, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.07.2023 у справі №911/3342/21.
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист особа, звертаючись до суду, вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право чи охоронюваний інтерес та його спосіб захисту.
Суд зазначає, що позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет позову та підстава позову.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить постановити судове рішення. Вона безпосередньо пов'язана із спірними правовідносинами та суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права заявника, про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими обґрунтовані заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушеного права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Слід зазначити, що однією із позовних вимог є вимога про припинення речового права ТОВ "Максвелтрейд" та повернення речового права у стан, що існував до державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін. Тобто, фактично позовна вимога заявлена позивачкою в інтересах та на користь відповідача ОСОБА_2 , оскільки наслідком задоволення цієї вимоги було б повернення майна у його приватну власність.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (пункт 63)).
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, визначений позивачем, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (п. 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (п. 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).
За наведеного, суд дійшов до висновку про те, що позивачем обрано неналежний способи захисту порушеного права.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Підсумовуючи наведене у сукупності, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за їх недоведеністю та відсутністю права вимоги щодо визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів оформленого протоколом загальних зборів №2 від 16.08.2018, визнання недійсним та скасування акту передачі-приймання нерухомого майна від 16.08.2018, припинення та повернення речового права у стан, що існував до державної реєстрації.
Судові витрати.
Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено, судовий збір слід залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74,76-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максвелтрейд", ОСОБА_2 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним та скасування рішення загальних зборів ТОВ "Максвелтрейд" оформленого протоколом загальних зборів від 16.08.2018 №2 про внесення до статутного капіталу ТОВ "Максвелтрейд" земельної ділянки кадастровий номер 2625281801:07:001:0001, площею 0,7928 га, об'єкт нерухомого майна №1624749626252 та незавершене будівництвом - незавершену будівництвом приватної школи образотворчого мистецтва "Талант", що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1197106226252; про визнання недійсним та скасування Акту передачі-приймання нерухомого майна в статутний капітал ТОВ "Максвелтрейд" від 16.08.2018 за яким до статутного капіталу ТОВ "Максвелтрейд" прийнято земельну ділянку кадастровий номер 2625281801:07:001:0001, площею 0,7928 га, об'єкт нерухомого майна №1624749626252 та незавершене будівництвом - незавершену будівництвом приватної школи образотворчого мистецтва " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1197106226252; про припинення речового права ТОВ "Максвелтрейд" на земельну ділянку кадастровий номер 2625281801:07:001:0001, площею 0,7928 га, об'єкт нерухомого майна №1624749626252 та незавершене будівництвом - незавершену будівництвом приватної школи образотворчого мистецтва " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1197106226252, повернувши у стан, що існував до відповідної державної реєстрації шляхом державної реєстрації змін - відмовити.
Судовий збір залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 11.07.2024
Суддя Неверовська Л. М.