майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"11" липня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/489/24
Господарський суд Житомирської області у складі
судді Вельмакіної Т.М. ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Мішури Володимира Васильовича
до Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал"
про стягнення 9761,96 грн.
Фізична особа-підприємець Мішура Володимир Васильович звернувся до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал" 9761,96 грн, з яких: 9399,30 грн основного боргу, 134,94 грн 3% річних та 227,72 грн інфляційних втрат.
Ухвалою від 13.05.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
24.05.2024 через систему "Електронний суд" та 28.05.2024 засобами поштового зв'язку від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Враховуючи відсутність клопотання будь-якої із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Фізична особа - підприємець Мішура Володимир Васильович передав Приватному акціонерному товариству "Коростенський завод залізобетонних шпал" товар на суму 9 399,30 грн., що підтверджується видатковими накладними № 1294 від 07.11.2023 на суму 4 545,00 грн та № 1293 від 07.11.2023 на суму 4 854, 30 грн.
Також між позивачем та відповідачем було підписано та скріплено печатками Акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого станом на 31.12.2023 заборгованість на користь позивача становить 9399,30 грн.
У зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості за поставлений товар, позивач звернувся з вказаним позовом до суду про стягнення з відповідача 9399,30 грн основного боргу. Крім заборгованості за поставлений товар, позивач просить стягнути з відповідача на підставі ч.2 ст.625 ЦК України 134,94 грн 3% річних за період з 09.11.2023 по 01.05.2024 та 227,72 грн інфляційних за період з листопада 2023 року по березень 2024 року.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що заборгованість перед позивачем за зобов'язанням погашена у повному обсязі і предмет спору за вказаним позовом відсутній, у зв'язку з чим просив закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 9399,30 грн. Також просив відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 3% річних у розмірі 134, 94 грн та 227,72 грн інфляційних витрат, у зв'язку з тим, що позивач не надав докази понесення збитків внаслідок протиправної поведінки відповідача, що, на його думку, унеможливлює застосування до останнього заходів відповідальності. Крім того, зазначив, що причиною виникнення заборгованості були несвоєчасні розрахунки за поставлену продукцію та оголошення воєнного стану в країні, відсутність замовлень, оголошення простою на підприємстві, необхідність погашення платежів до бюджету і заробітної плати та зазначив про право суду на зменшення розміру неустойки (штрафу, пені).
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.
Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як передбачено ст. 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Приписами ст.181 ГПК України врегульовано, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.1-3 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Відповідно до ч.1,2 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Частинами 1,2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України обумовлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні норми містяться в ст.193 ГК України.
Факт поставки позивачем відповідачу товару та обов'язок останнього провести розрахунки на загальну суму 9399,30 грн підтверджуються підписаними представниками сторін і скріпленими їх печатками видатковими накладними №1293 від 07.11.2023 на суму 4854,30 грн та №1294 від 07.11.2023 на суму 4545,00 грн (а.с.4-5).
З матеріалів справи вбачається, що поставка товару за видатковими накладними №1293 від 07.11.2023 на суму 4854,30 грн та №1294 від 07.11.2023 на суму 4545,00 грн була здійснена у спрощений спосіб без укладення договору, тому до правовідносин сторін в частині здійснення розрахунків слід застосовувати приписи ст.692 ЦК України.
Так, відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Враховуючи те, що сторонами не було визначено строк оплати товару, застосуванню підлягає ч.1 ст.692 ЦК України, з урахуванням чого у відповідача виник обов'язок оплатити товар на загальну суму 9399,30 грн після його прийняття за видатковими накладними № 1293 та №1294 від 07.11.2023, а саме: 07.11.2023.
За наведеного, суд дійшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 9399,30 грн є обґрунтованою.
Разом з тим, суд враховує, що відповідач після відкриття провадження у справі сплатив 9399,30 грн заборгованості за поставлений товар, що підтверджується платіжними інструкціями №471 від 16.05.2024 на суму 4545,00 грн та №476 від 16.05.2024 на суму 4854,30 грн.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Враховуючи наведені обставини, які свідчать про відсутність предмета спору в частині заборгованості за поставлений товар у розмірі 9399,30 грн на день розгляду справи, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в цій частині на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 134,94 грн та 227,72 грн інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши, здійснені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що заявлені суми є обґрунтованими та арифметично вірними, тому вимога про стягнення 134,94 грн 3% річних та 227,72 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню.
Розрахунки здійснено за допомогою Калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій інформаційно-пошукової програми "Ліга: Закон".
Стосовно заперечень відповідача щодо заявлених вимог у розмірі 134,94 грн 3% річних та 227,72 грн інфляційних втрат суд зазначає таке.
Суд враховує, що питання відносно існування на території України надзвичайних (форс-мажорних) обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків та обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності, є загальновідомим та нормативно врегульованим, а також в тій чи іншій мірі впливає на всіх суб'єктів господарювання у країні.
Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що зобов'язання зі сплати трьох процентів річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю тобто, що три проценти річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання (Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Великої Палата Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для відмови у задоволенні або для зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення з відповідача 134,94 грн. 3% річних та 227,72 грн. інфляційних втрат, оскільки вказані зобов'язання не є штрафними санкціями, а є акцесорними, додатковими до основного та входять до складу грошового зобов'язання.
Крім того, право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат в контексті ч.2 ст.625 ЦК України виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 134,94 грн 3% річних та 227,72 грн інфляційних втрат. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 9399,30 грн суд закриває на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.
З огляду на обґрунтованість заявлених позовних вимог, судовий збір, в порядку ст.129 ГПК України, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 231, 233, 236-238, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал" (11500, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Маяковського, буд. 78, код ЄДРПОУ 00282406) на користь фізичної особи - підприємця Мішури Володимира Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ):
- 134,94 грн 3% річних;
- 227,72 грн інфляційних втрат;
- 3028,00 грн судового збору.
3. Закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 9399,30 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 11.07.24
Суддя Вельмакіна Т.М.
1 - до справи;
2 - позивачу - рек.з пов.;
- відповідачу - через "Електронний суд"