11 липня 2024 року
м. Київ
справа № 727/12925/23
провадження № 51-3534ск24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 12 квітня 2024 року щодо ОСОБА_5 ,
Зміст судових рішень
За вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 лютого 2024 року ОСОБА_5 визнано винуватим і засуджено за ч. 4 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі ? КК) до покарання з застосуванням ст. 69 ККу виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі статей 75, 104 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього виконання певнихобов'язків, передбачених ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у провадженні.
Як установив суд, 6 жовтня 2023 року, у вечірній час доби, неповнолітній ОСОБА_5 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , діючи в умовах воєнного стану, помітив потерпілу ОСОБА_6 , яка проходила повз, підійшов до неї та, реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, застосував до потерпілої газ сльозогінної та дратівливої дії в область обличчя.
Внаслідок цього потерпіла ОСОБА_6 отримала тілесні ушкодження у вигляді садна з опіковими ознаками в ділянці нижньої повіки лівого ока, що відноситься до легких тілесних ушкоджень.
Після цього ОСОБА_5 кинув потерпілу на землю, та усвідомлюючи, що його дії є очевидними для потерпілої, діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, відкрито заволодів майном потерпілої: сумкою білого кольору, що виготовлена із заміннику шкіри, овальної форми, вартістю 700 грн, в якій знаходились: грошові кошти в сумі 700 грн, 30 євро (згідно курсу НБУ станом на 26 жовтня 2023 року становить 1 197 грн), ліки на загальну суму 200,55 грн, дисконтні картки з різних магазинів та аптек, які матеріальної цінності для потерпілої не становлять та банківські картки, що видані на ім'я ОСОБА_6 .
У подальшому ОСОБА_5 з місця вчинення кримінального правопорушення втік, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим своїми умисним діями спричинив ОСОБА_6 майнову шкоду на загальну суму 2 097,55 грн.
Таким чином, своїми діями ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч. 4 ст. 186 КК, а саме відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене в умовах воєнного стану.
Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 12 квітня 2024 року вирок залишив без зміни.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі прокурор вказує про те, що ухвала апеляційного суду є незаконною і підлягає скасуванню у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що суд, призначаючи засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК, додатково не поклав на засудженого обов'язок виконання заходів, передбачених пробаційною програмою, які у досудовій доповіді були рекомендовані органом пробації.
Мотиви Суду
Перевіривши касаційну скаргу та додану до неї копію судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України
(далі - КПК) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
Як регламентовано ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються та не заперечуються.
Зі змісту скарги вбачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК, тощо; індивідуалізація покарання ? конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта.
За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, урахував ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого ОСОБА_5 злочину, дані про особу винуватого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, є неповнолітнім, вчинив злочин вперше, примусових заходів медичного характеру не потребує, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, позитивні характеристики за місцем проживання та навчання, а також наявність обставин, що пом'якшують покарання (щире каяття, активне сприяння органу досудового розслідування у розкритті злочину, відшкодування завданих збитків, вчинення злочину неповнолітнім) та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Ураховуючи обставини справи у їх сукупності, дані про особу винуватого, суд, призначаючи ОСОБА_5 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК та звільняючи від відбування основного покарання з випробуванням на підставі статей 75. 104 КК і покладення виконання обов'язків, передбачених підпунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК, достатньо обґрунтував індивідуалізацію призначеного покарання не поклавши на ОСОБА_5 обов'язок виконання заходів, передбачених п. 4 ч. 3 ст. 76 КК.
З огляду на викладене призначені у цьому конкретному кримінальному провадженні обов'язки, які покладено судом на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, відповідають вимогам кримінального закону, є справедливими та достатніми, а тому відсутні беззаперечні та переконливі підстави для скасування судового рішення внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, як про це вказує прокурор у касаційній скарзі.
Оскільки істотних доводів щодо незаконності ухвали апеляційного суду прокурор у касаційній скарзі не навів, а наведені у касаційній скарзі мотиви свідчать про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, Верховний Суд вважає за необхідневідповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_4 на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 12 квітня 2024 року щодо ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3