08 липня 2024 року
м. Київ
справа № 486/271/14-ц
провадження № 61-8963ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області, у складі судді Далматової Г. А.,
від 09 квітня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Крамаренко Т. В., Темнікової В. І.,
від 22 травня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у скасуванні арешту майна та зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - другий відділ ДВСу Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)) щодо відмови у скасуванні арешту майна, а також просив зобов'язати зняти арешт з належного йому майна та виключити відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Скарга мотивована тим, що рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05 травня 2014 року частково задоволено позов акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк») до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
На підставі рішення суду видані виконавчі листи, що перебували на виконанні у ВДВС Южноукраїнського МУЮ.
16 серпня 2016 року державним виконавцем на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі листи повернуті стягувачу.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року вирішено видати стягувачу дублікати виконавчих листів.
У зв'язку з повним виконанням рішення суду постановою приватного виконавця Баришнікова А. Д. від 08 лютого 2023 року виконавче провадження закінчене.
Однак, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, залишається актуальним арешт, накладений на квартиру постановою державного виконавця відділу ДВС Южноукраїнського міського управління юстиції 16 вересня 2015 року.
За даними автоматизованої системи виконавчого провадження, виконавче провадження за № НОМЕР_1 перебуває в стані «Повернутий стягувачеві». Та відповідно до пункту 16 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання - у разі повернення виконавчого документа стягувачу, за заявою боржника з певних підстав постанова про зняття арешту з майна боржника виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто.
На його звернення до Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області із заявою про зняття арешту з квартири у зв'язку з повним виконанням судового рішення, особа, дії якої оскаржуються, надала відповідь з переліком підстав, за яких накладений державним/приватним виконавцем арешт може бути знято самим виконавцем, а за яких - судом. Також повідомила про неможливість надання інформації щодо виконавчого провадження, оскільки воно знищене в зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Вказував, що існування арешту на його майно за постановою державного виконавця від 16 вересня 2015 року по виконавчому провадженню № НОМЕР_1 в межах виконання рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05 травня 2014 року по справі № 486/271/14-ц, за умови повного виконання цього рішення суду та відсутності претензій стягувача порушує його право на мирне володіння своїм майном.
Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 09 квітня 2024 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність посадових осіб Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у скасуванні арешту майна ОСОБА_1 , а саме - квартири, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , накладеного у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 постановою державного виконавця відділу ДВС Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області Васильєвою В. О. від 16 вересня 2015 року, та зобов'язати посадових осіб Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт із вказаної квартири, що накладений в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 (реєстраційний номер запису про обтяження: 52746695 від 16 вересня 2015 року).
У задоволенні інших вимог скарги відмовлено.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2024 року апеляційну скаргу керівника другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишено без задоволення, ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 09 квітня 2024 року залишено без змін.
21 червня 2024 року через підсистему Електронний суд другий відділ ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подав касаційну скаргу на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 09 квітня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2024 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 .
За змістом частини першої статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження)вирішує колегія у складі трьох суддів після одержання касаційної скарги, оформленої відповідно до вимог статті 392 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на зібрані у справі докази того, що у ОСОБА_1 тривалий час не виконував рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05 травня 2014 року та фактично виконав його вже після завершення державним виконавцем виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2. Таким чином, у діях державного виконавця відсутні порушення норм чинного законодавства.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Ухвала суду за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.
Судами встановлено, що рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05 травня 2014 року частково задоволено позов АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості та звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
На підставі судового рішення видані виконавчі листи, що перебували на виконанні у ВДВС Южноукраїнського МУЮ.
16 вересня 2015 року старшим державним виконавцем відділу ДВС Южноукраїнського міського управління юстиції Васильєвою В. О. накладено арешт на предмет іпотеки.
16 серпня 2016 року державним виконавцем виконавчі листи повернуті стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».
У подальшому судом були видані дублікати виконавчих листів, які перебували на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Баришнікова А. Д.
02 квітня 2024 року виконавче провадження з виконання виконавчого листа (дублікату) у справі № 486/271/14-ц закінчено на підставі пункту 13 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». У постанові вказано, що у разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), ким повернуто виконавчий документ, зобов'язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред'явити його до виконання. Станом на 02 квітня 2024 року оригіналу виконавчого документа на адресу офісу приватного виконавця не надходило.
04 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області з заявою про вилучення записів про арешт квартири у зв'язку з погашенням боргу.
Другий відділ ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області повідомив про відсутність у державного виконавця правових підстав для вчинення такої дії.
Стаття 129 Конституції України передбачає, що обов'язковість судового рішення належить до основних засад судочинства.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положенням містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.
Відповідно до положень частини четвертої статті 59 Закону України
«Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із цією скаргою) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
Відповідно до частини 1 статті 40 Закону безумовним наслідком закінчення виконавчого провадження є зняття арешту, накладеного на майно (кошти) боржника, а виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначені підстави зняття арешту з майна, у якій, серед іншого, зазначено, що у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня
2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19),
від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження
№ 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19).
Відомості про скасування постанови приватного виконавця від 02 квітня
2024 року щодо закінчення виконавчого провадження, в матеріалах справи відсутні.
Стягувач судові рішення про зняття арешту з майна боржника не оскаржує.
Встановивши, що виконавче провадження щодо виконання виконавчого документа, задля виконання якого державним виконавцем був накладений арешт на майно заявника, закінчено і не може бути розпочато знову, а також, що боргові зобов'язання за цим виконавчим листом виконані і такі обставини мали б стати підставою для відповідних виконавчих дій державного виконавця щодо зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення скарги.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Касаційний перегляд вважається екстраординарним, з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежено питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи.
Оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами норм права при розгляді скарги ОСОБА_1 є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд в ухвалі від 10 червня 2024 року (провадження № 61-5282ск24) про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Другого відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на постанову Миколаївського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у справі № 486/271/14-ц, в якій вирішувалась скарга ОСОБА_2 на бездіяльність державного виконавця щодо відмови у скасуванні арешту майна.
Керуючись статтями 388, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою другого відділу державної виконавчої служби у Вознесенському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 09 квітня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 травня 2024 року у цивільній справі № 486/271/14-ц.
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Шипович
О. М. Осіян
Є. В. Синельников