11 липня 2024 року
м. Київ
справа № 360/221/24
адміністративне провадження № К/990/21425/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Ханової Р.Ф., Васильєвої І.А.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року (суддя Захарова О.В.)
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року (головуючий суддя Компанієць І.Д., судді: Гайдар А.В., Казначеєв Е.Г.)
у справі за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Луганській області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), визнання протиправними та скасування рішень,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (надалі - Позивач, ОСОБА_1 , Скаржник) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Луганській області (надалі - Відповідач, ДПС), в якому просила визнати протиправними та скасувати:
- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28 листопада 2017 року № 0030691314 на суму 80 886,62 грн;
- рішення від 28 листопада 2017 року № 0030671314 на суму 12 501,39 грн;
- рішення від 28 листопада 2017 року № 0030701314 на суму 170,00 грн.
На обґрунтування заявленого змісту позовних вимог Позивач зазначала, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року у справі №360/2281/19, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року, встановлено, що акт перевірки від 19 жовтня 2017 року № 302/12-32-13-14/2955014167, на підставі якого прийняті оскаржувані індивідуальні акти, був отриманий з порушенням встановленого законодавством порядку, тобто є недопустимим доказом, внаслідок скасування ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року у справі №752/21365/16-к, яка слугувала підставою для проведення позапланової невиїзної перевірки.
1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року Позивачеві відмовлено у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду, позовну заяву залишено без руху й встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, зокрема, шляхом подання суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку.
Залишаючи позовну заяву без руху суд першої інстанції виходив з того, що за оскарженням вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28 листопада 2017 року № 0030691314 та рішень від 28 листопада 2017 року № 0030671314, № 0030701314 Позивач звернулась лише в лютому 2024 року, тобто після спливу визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) шестимісячного строку звернення більш, ніж на 5 років.
Підставою для відмови у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду слугувало непідтвердження Позивачем належними доказами існування обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від її волевиявлення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
Водночас суд першої інстанції відхилив доводи Позивача щодо виникнення в неї можливості звернення до суду з підстав, наведених у позовній заяві, лише після 30 жовтня 2023 року, тобто після дати прийняття Першим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №360/2281/19, якою встановлено обставини, покладені в основу позову, з огляду на те, що достатньою і необхідною умовою для звернення до суду у даному випадку є судове рішення Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року, що набрало законної сили, яким скасовано ухвалу слідчого судді про проведення перевірки Позивача.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду 18 березня 2024 року, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року, позовну заяву повернуто Позивачу.
Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції зазначив про те, що вперше Позивач своєчасно оскаржила до суду вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28 листопада 2017 року №0030691314 та рішення від 28 листопада 2017 року № 0030671314, № 0030701314, однак їй було відмовлено у задоволенні позовних вимог.
В подальшому ухвалою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2019 року скасовано ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року у справі №752/21365/16-к, яка слугувала підставою для проведення перевірки за результатами якої складено акт перевірки від 19 жовтня 2017 року № 302/12-32-13-14/2955014167, на підставі якого прийняті зазначені індивідуальні акти.
З огляду на вказану обставину, Позивач повторно 22 липня 2020 року звернулася до суду з позовною заявою щодо оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28 листопада 2017 року №0030691314 та рішення від 28 листопада 2017 року № 0030671314, № 0030701314, яку їй було повернуто ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 360/2799/20 з підстав пропуску строку звернення до суду. Так в зазначеній ухвалі суд встановив, що наприкінці 2017 року Позивачу стало відомо про порушення її прав, та з квітня 2019 року вона достеменно знала про всі нові обставини.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції констатував, що вже станом на дату звернення до Луганського окружного адміністративного суду 22 липня 2020 року Позивачем був пропущений строк звернення до суду та поважність причин пропуску якого судом встановлена не було.
Довід Позивача про те, що підставою в цій справі є обставини, встановлені іншим судовим рішенням, а саме рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року у справі № 360/2281/19, визнано судом першої інстанції безпідставними, оскільки в зазначеній справі Позивачем оскаржувались рішення Відповідача також з підстав скасування в судовому порядку ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року у справі № 752/21365/16-к, тобто з тих самих, що й у справах №360/2799/20 та №360/221/24.
При цьому судом першої інстанції також відзначено, що оскільки позов, за яким відкрито провадження в адміністративній справі № 360/2281/19, подано 03 червня 2019 року, тобто з дотримання строку звернення до суду, відповідно посилання в даному випадку на обставини, встановлені іншим судовим рішенням, є штучним відтермінуванням строку звернення до суду.
Оскільки Позивач не виконала вимог ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху та не усунула недоліків такої заяви, суд апеляційної інстанції погодив висновок суду першої інстанції щодо повернення позовної заяви.
2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА НЕЇ ТА ВІДПОВІДІ НА ВІДЗИВ
2.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
У касаційній скарзі Позивач стверджує про порушення судами першої та апеляційної інстанцій процесуальних норм та просить Суд скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу для продовження розгляду в суд першої інстанції.
Скаржник наполягає на тому, що можливість подання позову з підстав встановлення рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року у справі №360/2281/19 факту недопустимості доказів, отриманих під час перевірки, за результатами якої складено акт від 19 жовтня 2017 року № 302/12-32-13-14/2955014167, на підставі якого прийняті оскаржувані індивідуальні акти, у неї виникла не раніше 30 жовтня 2023 року, коли вона могла отримати доказ на підтвердження відповідних обставин - постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 360/2281/19.
Також Скаржник обґрунтовує наявність у неї права на поновлення пропущеного строку звернення до суду тим, що нею було вжито всіх доступних їй заходів щодо своєчасного захисту своїх прав у суді, у той час, як обрання невірного способу захисту права було спричинено неналежною організацією правосуддя державою, а саме, принциповими змінами судової практики, яка регламентує підстави і порядок оскарження результатів проведення незаконних податкових перевірок, які в певних випадках впливали на процесуальну можливість судового оскарження рішень контролюючих органів.
2.2. Позиція Відповідача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)
Відповідач вважає, що ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті з дотриманням норм процесуального права, є законними та обґрунтованими, а тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
В обґрунтування своєї позиції представник Відповідача наводить відповідне правове регулювання та судову практику.
При цьому Відповідач зазначив про те, що Позивачу про порушення її прав стало відомо ще наприкінці 2017 року, та з квітня 2019 року їй достеменно стало відомо про нові обставини, на які вона посилається у позові як на такі, що порушують права, а саме, скасування в судовому порядку ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року у справі № 752/21365/16-к, проте, з позовом до суду вона звернулась лише 01 березня 2024 року, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду більше ніж на 5 років.
Відповідач також відзначив, що постановою Верховного суду від 21 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за його касаційною скаргою на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 360/2281/19.
2.3 Позиція Позивача, викладена у відповіді на відзив на касаційну скаргу
Скаржник посилається на неревалентність покликань Відповідача на правові висновки, викладені Верховним Судом в постановах від 02 березня 2020 року у справі № 640/18930/18, від 02 липня 2019 року у справі № 826/16076/17.
Крім того, зазначила, що доводи, викладені Відповідачем у відзиві, фактично зводяться до повторення змісту оскаржуваних судових рішень першої та апеляційної інстанції.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
3.1. Оцінка доводів скаржника і висновку суду апеляційної інстанції
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судом наслідків пропущення строків звернення до суду саме по собі не є порушенням права на доступ до суду.
Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Як встановлено у частині другій статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Питання строків звернення до суду як і з попереднім використанням платником податків досудового порядку вирішення спору, так і без застосування зазначеної процедури було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом і станом на сьогодні практика Верховного Суду з цього питання є сформованою і усталеною.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Згідно з абзацами четвертим - шостим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.
Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку (абзаци восьмий, дев'ятий частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI).
За змістом преамбули Закону № 2464-VI цей Закон може, зокрема, встановлювати особливості адміністративної процедури досудового врегулювання спорів, але не може визначати порядок судового оскарження з порушенням гарантій платника єдиного внеску.
Закон № 2464-VI не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для оскарження до суду вимоги про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску.
Платник єдиного соціального внеску для захисту своїх прав і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС, а не статтею 25 Закону № 2464-VI.
Відповідний правовий висновок щодо строку звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року у справі № 580/3469/19.
При цьому, незважаючи на те, що судом сформульовано у цій постанові правовий висновок щодо строку оскарження у судовому порядку вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску після застосування процедури адміністративного оскарження вимоги, це не змінює підхід до застосування строку звернення до суду з позовами у такій категорії справ і у випадку, якщо вимога не була оскаржена в адміністративному порядку.
Вказана позиція сформована Верховним Судом в постанові від 05 березня 2021 року у справі №640/9172/20.
26 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 580/3469/19, у якій зазначив, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України.
Виходячи з наведених вище мотивів, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював правовий висновок згідно з яким норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов'язань за умови попереднього використання Позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
В подальшому в ході становлення правового підходу у постанові від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював правову позицію, відповідно до якої процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Судова палата вважає, що такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності».
Отже, з огляду на сталу судову практику, при визначенні строку звернення до суду щодо оскарження вимог про сплату боргу (недоїмки) та рішень податкового органу про нарахування податкових зобов'язань (штрафів) застосовуються саме вимоги частини другої статті 122 КАС України.
Частиною другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Наведеною процесуальною нормою чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду, а також належного оформлення позовної заяви. Для цього особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі №140/1770/19 зауважила, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
При цьому, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Позивач вже неодноразово зверталася до суду щодо оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 28 листопада 2017 року № 0030691314 та рішень від 28 листопада 2017 року №0030671314 та № 0030701314.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 травня 2018 року у справі №812/111/18, залишеним без змін постановами Донецького апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року та Верховного суду від 09 лютого 2021 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Звертаючись до суду з даним адміністративним позовом Позивач змінила підстави позову та ґрунтує свої позовні вимоги на недопустимості акту перевірки від 19 жовтня 2017 року №302/12-32-13-14/ НОМЕР_1 , як доказу, внаслідок скасування ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року у справі № 752/21365/16-к, яка слугувала підставою для проведення позапланової невиїзної перевірки. При цьому наголошує на тому, що оскільки передумовою звернення до суду слугувало встановлення відповідного факту рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року у справі №360/2281/19, яке залишено без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року, то відповідно строк на звернення до суду має обраховуватись саме з дати набрання вказаним рішенням суду законної сили.
Суди попередніх інстанцій дійшли переконання, що відповідне формулювання підстав позову має на меті штучне відтермінування строку звернення до суду, оскільки Позивач про факт скасування ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року у справі № 752/21365/16-к, який фактично і покладено в основу підстав позову, мала дізнатися з ухвали Київського апеляційного суду від 1 квітня 2019 року.
Додатковим підтвердження вказаного слугує те, що Позивач ще 22 липня 2020 року зверталась до Луганського окружного адміністративного суду з аналогічним предметом позову з підстав скасування ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року у справі № 752/21365/16-к, який ухвалою від 27 серпня 2020 року у справі № 360/2799/20 повернуто у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
Враховуючи наведене, покликання Позивача на те, що про порушення своїх прав вона дізналася та набула можливості звернутись з позовом на їх захист, із заявлених у позовній заяві підстав, лише після набрання законної сили рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року у справі №360/2281/19, не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки про обставини, які фактично слугують підставою позову їй достеменно було відомо ще в 2019 році та вона скористалась правом на звернення до суду з відповідним позовом ще в 2020 році.
Як правомірно вказано судами попередніх інстанцій у заяві про поновлення строку Позивачем не наведено обставин, які її об'єктивно позбавляли можливості звернутися до суду з позовом у строки визначені КАС України.
З огляду на викладені у касаційній скарзі доводи Суд прийшов до висновку, що не було виявлено підстав, передбачених процесуальним законодавством, для задоволення цієї касаційної скарги. Ураховуючи зміст касаційної скарги, суд переконливо встановив, що наведені в ній доводи не відповідають вимогам процесуального законодавства, які визначають підстави для розгляду та задоволення касаційної скарги.
Також Суд вважає за необхідне зазначити, що повернення позовної заяви не позбавляє можливості звернутись до суду позовом повторно, та подати клопотання про поновлення строків звернення до суду з наведенням належного обґрунтування правових підстав.
3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Ухвалені у справі судові рішення відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності й обґрунтованості судового рішення, принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства.
Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, суд дійшов висновку про необхідність залишення рішень судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а касаційної скарги без задоволення.
Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя СуддіН.Є. Блажівська Р.Ф. Ханова І.А. Васильєва